40. Іонізуюче випромінювання. Вплив на організм людини. Засоби захисту від ів

Термін іонізуюче випромінювання об’єднує різні за своєю фіз. природою види випромінювання, що мають здатність іонізувати речовини . Людський організм не має жодного органу, який міг би сприймати іоніз.випром.

І.в.- це електромагнітне та корпускулярне випромінювання під впливом якого із нейтральних атомів утворюються іони.

Усі джерела іонізуючого випромінювання поділяються на природні та штучні (антропогенні). Природними джерелами іонізуючих випромінювань є космічні промені, а також радіоактивні речовини, які знаходяться в земній корі. Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобів зв'язку високої напруги тощо.

І.в. ділиться на:

3. Електромагнітне:

• Жорсткий ультрафіолет

• Рентгенівське випромінювання

• γ- випромінювання

4. Корпускулярне:

• Потоки часток (нейтрони, протони)

• α- випромінювання

•  β- випромінювання

І.в. характеризується такими особливостями дії на людський організм та інші біологічні об’єкти:

7. Дуже мала кількість енергії викликає глибокі біологічні зміни.

8. Опромінення хар-ся ефектом накопичення(кумулятивний ефект).

9. Різні органи живого організму мають різну чутливість та реакцію на опромінення.

10. Дія іонізуючого випромінювання проявляється не відразу.

11. Випромінювання впливає не лише на даний організм але і на його нащадків.

12. Ефективність випромінювання залежить від величини дози та періоду за який ця доза отрималась.

Різні частини тіла неоднаково реагують на дозу випромінювання . Найчутливішими до радіації є: червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні органи, статеві органи,молочні залози та ін.

Захворювання спричинені іонізуючим випромінюванням можуть бути: гострими(при великому ураженні) та хронічними(при малих та систематичних ураженнях), загальними(уражене все тіло) та місцевими(ураження участками).

Заходи радіаційної безпеки, що застосовують на підприємствах, залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і передусім від типу джерела випромінювання.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання, будова яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Основними принципами забезпечення радіаційної безпеки при роботі із закритими джерелами іонізуючого випромінювання є:

• зменшення потужності джерел до мінімальних значень ("захист кількістю");

• скорочення часу роботи з джерелом ("захист часом");

• збільшення відстані від джерел до людей ("захист відстанню");

• екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання ("захист екраном").

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Тому, основними принципами забезпечення радіаційної безпеки при взаємодії з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання є:

• використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому вигляді;

• герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

• використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

• очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

• використання радіопротекторів (біологічний захист).