48. Висвітліть складові процеси “радянізації” Західної України після її включення до складу срср, якими були його позитивні і негативні наслідки?

Відповідно до Пакту і таємним протоколам радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і вступили в Західну Україну та Західну Білорусію. Офіційно радянське керівництво пояснило цей крок необхідністю запобігти фашистській окупації західноукраїнських і західнобілоруських земель. Східна Галичина і Західна Волинь були зайняті Червоною армією майже без опору з боку Польщі, за 12 днів.

28 вересня 1939 союз Німеччини і СРСР був скріплений Договором про дружбу і кордон. Договір уточнив сфери впливу цих держав і розмежувальну лінію між ними на території "по лінії Керзона" (річках Нарев - Західний Буг - Соп). У сферу впливу СРСР переходили Литва, Бесарабія і Північна Буковина, у сферу впливу Німеччини - Лемківщина, Холмщина, Посяння і Підляшшя: майже 16 тис. кв. км етнічних українських земель з 1,2 млн. населення опинилися під німецькою окупацією.

Договір про дружбу і кордон, як і секретний протокол до пакту "Молотова - Ріббентропа", протягом 50 років становив одну з державних таємниць СРСР. Ці угоди були укладені всупереч нормам міжнародного права і сприяли розв'язанню другої світової війни.

У червні 1940 р. Червона армія зайняла Північну Буковину та Бессарабію, які були захоплені Румунією в 1918-1919 рр.

Відповідно до угод про сфери впливу західні і придунайські українські землі увійшли до складу УРСР, що відповідало споконвічним прагненням українців до возз'єднання в рамках однієї держави. Незабаром відбулося оформлення нового політичного і територіального статусу цих земель. Організація влади на приєднаній території здійснювалася на основі Конституції СРСР (1936 р.) і Конституції УРСР (1937 р.). Це були надзвичайно прогресивні конституції, але ступінь їх прогресивності ніяк не впливав на політичний режим.

Революційні комітети, призначувані силовими структурами, які заполонили весь край, організовували тимчасові управління в центрах воєводств і повітів. Останні утворювали селянські комітети. Львівське тимчасове управління звернулося до західноукраїнського населення із закликом провести вибори до Народних Зборів.

22 жовтня 1939 р. в Галичині і Волині були проведені наступні вибори. Вони проходили за демократичними формулою, з таємним голосуванням, але кожна кандидатура, яку намічали обрати, ретельно вивчалася компартійними і спеціальними органами. Організатори виборів постаралися, щоб населення обрало авторитетних місцевих активістів. Одночасно депутатами було обрано чимало вихідців зі східних областей України, які приїхали сюди на постійну роботу.

Делегати Народних зборів, які зібралися у Львові 26-28 жовтня, прийняли рішення про встановлення радянської влади на території Західної України, а також декларацію про возз'єднання її з Радянською Україною у складі СРСР. Сесії Верховної Ради СРСР (1-2 листопада 1939 р.) і Верховної Ради УРСР (13-15 листопада 1939 р.) задовольнили це прохання депутатів Народних зборів.

4 грудня 1939 р. на західноукраїнських землях було утворено Львівську, Тернопільську, Дрогобицьку, Станіславську (Івано-Франківськ), Волинську та Рівненську області.

2 серпня 1940 р. VII сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про мережевих УРСР Північної Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. На цих землях було утворено Ізмаїльську та Чернівецьку області.

Зі складу УРСР була вилучена Молдавська АРСР, яка реорганізувалася в окрему республіку, з включенням в неї і частини українських історичних земель Придністров'я.

Після возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною почалася їх активна радянізація – здійснення перетворень відповідно до радянського зразка. Перетворення носили суперечливий і двоякий характер.

З одного боку проводився ряд заходів, які отримали позитивну оцінку українського населення. Це, перш за все, заходи по ліквідації безробіття і підвищення життєвого рівня населення (експропріація будинків польських власників та лихварів і заселення міської біднотою, розподіл між бідними селянами землі, реманенту та худоби поміщиків і осадників, налагодження роботи промислових підприємств і т. д.). Майже 500 тис. селян отримали в користування понад мільйон гектарів землі. Було створено 182 машинно-тракторні станції для обробки селянської землі. Техніку і кадри для МТС на перших порах надали прикріплені до кожної області Західної України східні області СРСР в порядку шефської допомоги. Активно проводилась українізація системи народної освіти, заходи по ліквідації неписьменності, впровадження безоплатного медичного обслуговування і т. д.

Але, з іншого боку, радянська влада принесла на західноукраїнські землі жорстокий репресивний режим. Були розгромлені всі політичні партії і громадські організації, в т. ч. "Просвіта", "Рідна школа", Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. Арештовувалися власники підприємств і банків, керівники кооперативів, великі, а часто і середні, землевласники, уніатське духовенство, службовці старого держапарату, офіцерський склад польської армії. Протягом 1939-1940 рр. чисельність репресованих склала близько 10% населення Західної України, почалася примусова колективізація селян та антицерковні акції. "Радянізація" західноукраїнських територій супроводжувалася утвердженням тоталітарного режиму, механічним перенесенням сюди всього комплексу "казарменого" соціалізму. Це робилося без урахування специфіки та реальних потреб і можливостей того часу.

Переважна більшість населення західноукраїнських земель вітала акт приєднання і возз'єднання з УРСР. Але внаслідок репресій тоталітарного режиму багато людей, що раніше вітали прихід Червоної Армії в Західну Україну і встановлення радянської влади, надалі почали переглядати свої погляди. У частині західноукраїнського суспільства зміцніли антирадянські настрої.

Отже, наприкінці 30-х – початку 40-х років відбувся реальний акт Злуки – було об'єднано майже всі українські землі в складі УРСР, що мало велике історичне значення: вперше за кілька століть українці опинилися в межах однієї держави, хоча ціна, яку довелося заплатити за це об'єднання населенню Західної України, була надто високою. Негативний досвід спілкування з радянською владою переконав західних українських в тому, що їхнє майбутнє - у створенні незалежної української держави.