89.Вопрос Загальна характеристика та види запобіжних заходів.

Введення поняття «запобіжні заходи» є однією з найважливіших новел господарського процесуального законодавства, оскільки господарському судові вперше надано можливість застосовувати такі заходи до моменту пред’явлення позову та порушення провадження у справі.

Отже, запобіжні заходи – це термінові тимчасові заходи, які застосовуються господарським судом до моменту пред’явлення позову та спрямовані на забезпечення майнових інтересів заявника в тому випадку, якщо є достатньо підстав вважати, що їх незастосування може ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення [7].

Запобіжні заходи вживаються господарським судом за заявою особи, яка має підстави побоюватися, що подання необхідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, а також підстави вважати, що її права порушено або існує реальна загроза їх порушення [1]. Тому тягар доведення, за наявності підстав для вжиття заходів забезпечення, покладається на особу, яка подала заяву про вжиття запобіжних заходів. Попри те, що невжиття заходів забезпечення позову в будь-якому випадку ускладнить або навіть унеможливить виконання судового рішення, зацікавлена сторона має довести наявність обставин, які на момент пред’явлення позову мають свідчити про реальну загрозу в майбутньому виконати рішення суду, тобто, залежно від предмета спору, мають підтверджувати відсутність у відповідача наявних грошових коштів (спірного майна) або виконання ним дій, спрямованих на його відчуження, передачу майна третім особам тощо.

Якщо заявник, обґрунтовуючи необхідність вжиття запобіжних заходів, посилається на наявність загрози завдання йому шкоди, він має навести докази про вчинення контрагентом дій, спрямованих на завдання шкоди, або наявність реальної загрози завдання шкоди, в тому числі зазначити характер завданої шкоди та її фактичний розмір.

Слід зазначити, що запобіжних заходів може бути вжито лише у випадку, якщо сам спір належить до компетенції господарського суду.

Ст. 43–2 ГПК встановлено три види запобіжних заходів, а саме: витребування доказів; огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб [1].

Перелік запобіжних засобів, які може використовувати суд є вичерпним і розширенню не підлягає. Така ж думка наведена і у п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.04.2007 р. №01–8/251 «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» [5].

Може бути застосовано як один з перелічених запобіжних заходів, так і кілька одночасно.

Витребування доказів та огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав, провадяться з метою фіксування доказів правопорушення.

Витребування доказів здійснюється за правилами ст. 38 ГПК щодо витребування доказів під час розгляду справи. Огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав, повинен здійснюватися в порядку, встановленому ст. 39 ГПК, як огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження.

Накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, призначене забезпечити відновлення порушеного права під час виконання рішення суду. Накладення арешту на грошові кошти як запобіжний захід не допускається.

Арешт може бути накладений на будь-яке майно, зокрема й на те, що не пов’язане з тим порушенням права або загрозою порушення про яке зазначається в заяві. Тобто законодавець не обмежує кола речей на які може бути накладено арешт.

Відповідно до п. 5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. №74/5, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби – обмеження права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам [4].

Згідно зі ст. 23 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» ухвала суду про забезпечення позову є підставою для державної реєстрації обмежень речових прав на нерухоме майно [3].

Звернення до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів здійснюється за загальними правилами, передбаченими розділом VIII Господарського процесуального кодексу України, за винятком відмінностей та особливостей, передбачених ст. 43–1 ГПК, яка наводить перелік підстав для вжиття запобіжних заходів:

1. особа має підстави побоюватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим, а також має підстави вважати, що її права порушені;

2. особа має підстави побоюватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим, а також має підстави вважати, що існує реальна загроза порушенню її прав;

3. особа має підстави побоюватись, що подання потрібних доказів стане згодом ускладненим, а також має підстави вважати, що її права порушені;

4. особа має підстави побоюватись, що подання потрібних доказів стане згодом утрудненим, а також має підстави вважати, що існує реальна загроза порушенню її прав [1].