Село часів Молдавського періоду.

На початку молдавського панування наше село було в занедбаному стані. Землеробство і скотарство перебувало на низькому рівні. Будинки, як правило, з глини і соломи. Саме цим періодом відмічається перша документальна згадка про село, яка датується 1559 роком. Назва села на протязі своєї історії неодноразово змінювалася: Макарова Лука (1559 р.), Линкова (1584 р.), Ленкауць (1670 р.), Ленкоуцей (1804 р.), Ленківці (1812 р). Часто мінялися і власники села, які пограбувавши, перепродували його один одному. Це призвело до занепаду села. Наприклад 28 травня 1584 року радівецький єпископ Георгій купив у У. Милича та його брата Н. Глушка "половина села от Оверковцы і от Макарова Лука, что сь тепер именует Линкова и сь млин на Шурши (нині р. Сурша) за пять сот злот татарских". В цей час село входило до Хотинської волості.

Село мало чітко визначені межі (готар), які позначалися вкопаними каменями і спеціальними знаками, вирізаними на стовбурах дерев. Основою господарства було землеробство і скотарство. Саме в цей час в селі були створені перші водяні та вітряні млини. Млини обов’язково вказувалися у купчих грамотах, коли село переходило від одних власників до інших. Жителі села за користування землею платили різноманітні податки та виконували повинності. Крім того їм доводилося терпіти утиски від турецьких поневолювачів, особливо, коли село входило до адміністративної одиниці Хотинська райя або нахіє.

Легенди розповідають як селяни-утікачі збиралися в печерах Цимбалевої церкви над Дністром, і звідти часто нападали на турків та місцевих феодалів.

Частина жителів села перейшли сюди на постійне місце проживання в кінці ХУ111 століття частково з сусідньої Камянець-Подільської губернії , утікаючи від польської шляхти та кріпосної залежності. Частина переселенців з Галичини , а частина із Буковини. Є між ними і молдовани, що переселилися сюди з молдавських сіл за сімейними обставинами .

Село в складі Російської імперії

П ісля російсько-турецької війни 1806-1812 років згідно Бухарестського мирного договору село Ленківці, в складі Бессарабії, перейшло до Російської імперії. Значна частина документів цього періоду знаходиться в музеї історії села Ленківці. Найбільш цінними з них є укази російського імператора, видані з 1820 по 1910 рік. Крім того «Штат Управления Бессарабской области» (датований 1921р.) «Учреждениє для управления Бессарабской облас-ти (за 1828 р.)», Маніфест імператора про відміну кріпосного права (за 1861 р.) та інші.

Документи періоду ХІХ століття

Після приєднання села до складу Російської імперії населення позбулося сваволі турецьких завойовників, більше ніж у три рази зменшились державні податки. Але основною проблемою на селі залишалося безземелля та малоземелля. У 1817 р. із 148 селянських господарств 113 користувалися невеликими наділами землі, 17 не мали зовсім.

Документи періоду ХІХ століття

У 1828 р. до села прийшов документ «Учреждениє для управления Бессарабской области». В той час основні державні документи реєструвалися церковною канцелярією, де і зберігалися. Згідно цих документів село входило до Кельменецької волості Хотинського повіту Бессарабської області. Адміністративне управління селом не враховувало національних особливостей і служило важливим знаряддям русифікаторської політики. Доказом цього є документи ХІХ століття, що знаходяться в сільському музеї історії села.

Основну масу населення села в ХІХ столітті становили селяни. Після 1812 року чисельність населення села почала зростати за рахунок природного приросту, так і завдяки переселенню сюди населення з інших місцевостей. Хоча перепеси населення проводилися необ’єктивно і нерегулярно, про кількість православного населення села можна судити з «Исповедной роcписи выданой из Кишиневской Духовной Консистории».

Наприклад згідно цього, документу за 1890 рік в селі нараховувалося 2676 чол. православного населення. З них 17 духовного стану, 68 військових, 4 статських і 2587 селян із стану царани, які реєструвалися в розділі «Царане и их домашниє». Крім того в селі проживала значна частина євреїв, які мали власні крамнички та промисли, синагогу.

Гроші періоду Російської імперії

Царани були особисто вільними селянами, на відміну від всіх кріпаків імперії,

але залежні від землевласників тим, що він виділяв для них земельні ділянки. Дане становище селян виходило з § 4 «Учреждения для управления Бессарабской области», в якому записано, що «крестьяне не смогуть быть вь крепостномь владеніи ни у Бессарабскихь помещиковь, ни у Дворян Россійскихь». Жителі села, згідно цього документа були звільнені від рекрутської повинності

У 1819 році жителі села подали скаргу до Хотинського повітового суду на поміщиків.

Деякі селяни переселялися в інші місцевості. 1856 р. поміщики Червонводаль та Андріяш подали в листі до царського уряду скаргу про самовільне переселення кількох сімей на південь Бессарабії.

В ХІХ столітті з розвитком капіталістичних відносин помітно зросло і село Ленківці. Якщо в 1817 році в селі налічувалось 148 дворів, то в 1883 році їх вже було 357.Збільшилася кількість населення , про що свідчать архівні документи.

В цей період вдосконалюється побут селян та збільшується кількість промислів.

У 1869 році жителі села відмовились від виконання повинностей на користь поміщиків. Для придушення виступу в село прибув каральний загін жандармів. Приводом до цього стало те, що селянська реформа на Хотинщині була запроваджена не в 1861, а в 1868 році.

Великого розвитку в селі досягли домашні промисли. Вже в 1897 році в селі діяло 7 водяних млинів на р. Сурша, 9 вітряних млинів та 2 олійні, а в 1902 році ще 2 кінні млини та 4 вітряні.

16 березня 1914 року надзвичайним земським зібранням прийнято програму будівництва у Хотинському повіті 300 верст шосейних доріг. Першою вже в 1915 році планувалося побудувати дорогу станція Ларга-Ленківці (10 верст).

На жаль початок 1 світової війни не дав можливість втілити у життя цей надзвичайно потрібний для села план. На територію Бессарабії бої 1 світової війни перекинулися 13 червня 1915 року. Для села, і військ які тут стояли вона називалася«окопне сидіння». Свідченням цьому є окопи, які збереглися до сьогоднішнього дня на південний захід від села в Копаному лісі, що носить назву від окопів. Війна негативно вплинула на жителів села. Місцеве населення мобілізовувалося до російської армії, і виконувало оборонні роботи у прифронтовій смузі. Погіршився стан розвитку економіки та життя селян. Для потреб армії проводилася ревізія зерна, поголів’я худоби, вози. В селі на постої проживала частина чиновників та офіцерів.

Ленківчани – військовослужбовці російської армії

Коли до села надійшла звістка про революцію в Петербурзі 1917 року, селяни разом з солдатами 29-го шляхового загону, що квартирував тут, розібрали хліб з маєтку поміщика Друза. 3 січня 1918 року село перейшло до складу Австро-Угорщини. 24 липня відбулася сутичка між загоном окупаційних військ і місцевими жителями. Окупанти безжалісно розправилися з селянами, наклавши 20000 крб. контрибуції. Коли населення не сплатило її каральний загін обстріляв Ленківці, а потім забрали в селян хліб, коней, худобу, майно. В серпні мешканці села напали на австрійський жандармський пост, розправившись з представниками окупаційних властей.