Румунський період історії села

В листопаді 1918 року село захопили війська королівської Румунії. Рівень життя населення знизився, почалася масова румунізація. Жителі села взяли активну участь в Хотинському повстанні 1919 р. Активістами Ленковецького загону були В. Крючков, Ф. Мотрюк, Х. Марандюк. І. Соколовський, Г. Мартинюк, Ф. Герман. Вони заснували ревком, який створив загін з 150 чоловік. Але в результаті розгрому Хотинського повстання загін переправився через Дністер та вступив до Кавалерійської бригади Г. Котовського.

Румунські окупанти відібрали землю в селян і повернули поміщикам. Зростання незадоволення селян примусило уряд королівської Румунії здійснити аграрну реформу. В селі, за реформою, селяни одержали по 1-3 га землі на двір.

Проте селяни сплачували велику кількість податків, розмір яких постійно зростав. На кінець 30-х років з 843 селянських господарств 79 не мали землі, 340 мали лише 1га, 158 мали 1-2 га землі.

Посівідчення особи румунського періоду

В той же час три поміщики мали близько 300 га землі. Безземелля і малоземелля було причиною ворогування родичів і односельчан. Часто брати і сестри та батьки роками судилися в Хотині, Чернівцях, Бричанах. Земля була предметом купівлі-продажу, а тому відбувалося розшарування селян на бідні і багаті верстви. При одруженні дівчини, земля була приданим, в результаті чого були випадки, коли сім’ї створювалися не по коханні, а за придане – землю.

Документи періоду румунської окупації

Багато ленківчан наймалися у поміщиків та багатіїв, або йшли на заробітки на південь Румунії та Бессарабі ї. Крім того румунська влада проводила румунізацію населення. У школі навчання проводилася на румунській мові. Місцева примарія друкувала посвідчення особи на румунській мові з відбитками пальців власника. Ленківчани – військовослужбовці російської армії

Ці документи зараз зберігаються в місцевому краєзнавчому музеї. Румунізація населення проводилася в усіх сферах громадського життя. Село Ленківці було перейменовано на Ленкауци. Багато українців власті насильно записувати румунами.

Обряд Маланки за часів румунської окупації

За румунів на північно-західній околиці села знаходилося приміщення прикордонної застави, так як річка Дністер була кордоном між Румунією і СРСР. В приміщенні прикордонної застави знаходилась чергова частина, звідки на кордон розводились наряди прикордонників-граничерів. Жителі села вимушені були

Документи періоду румунської окупації

утримувати прикордонний загін. Офіцери знімали в селі квартири, а комендант загону одружився на ленковецькій дівчині. Майже кожної неділі біля приміщення прикордонного посту вчиняли над кимось розправу – били лопатою по п’ятах. Били з будь–якої причини. Сільські хлопці не пропускали жодної нагоди , щоб помститися жандармам за збиткування . Бувало , що набють якогось жандарма , котрий відзначився особливою жорстокістю , та ще й дьогтем вимажуть і у пір’ї виваляють. Граничери не звертали уваги на перехід селян Поділля через кордон на сторону Бессарабії, хоча радянські прикордонники цих утікачів розстрілювали під час голодомору 1932-1933р. Крім служби на кордоні граничери контролювали дотримання комендантського часу в селі з 12 годин вечора до 5 годин ранку, так як село було прикордонне.

За румунського періоду жителі села дотримувалися стародавніх традицій, звичаїв та обрядів, що передавалися з покоління в покоління. Житло селян було примітивним та непривабливим .