3. Найбільшої шкоди зернобобовим культурам завдають бульбочкові довгоносики: смугастий, щетинистий, горохова плодожерка, горохова попелиця, гороховий зерноїд, акацієва вогнівка та ін

Шкідники гороху. Бульбочкові довгоносики: смугастий — Sitona lineatus L., щетинистий — S. crinitus Hrbst. Зимують жуки (довжина 2,5-7 мм) на полях багаторічних бобових трав та перелогах з дикорослими бобовими травами. Навесні при середньодобовій температурі плюс 7-8С, а в години льоту — плюс 13С вони зосереджуються на посівах бобових культур і обїдають листя. Самки відкладають яйця на поверхню ґрунту, листя і стебла, звідки вони обсипаються на ґрунт.

Личинки комахи після виплодження проникають у ґрунт в бульбочки на корінцях рослин, живлячись їхнім вмістом, а потім — тканиною корінців. Жуки нового покоління з’являються в кінці червня-липні й інтенсивно харчуються тими рослинами, де розвивалися личинки, а потім рослинами бобових полів , де зимуватимуть.

Гороховий зерноїд — Bruchus pіsorum L. Зимують жуки всередині зерен, з якими потрапляють на поле під час сівби, а на півдні — у скиртах соломи, рослинних рештках, під корою дерев та в інших місцях. У першій половині травня жуки зосереджуються у місцях, що добре прогріваються, де й перебувають до фази утворення вусиків–бутонізація гороху, щоб згодом перелетіти на посіви, заселяючи крайові смуги. Самки відкладають яйця на стулки молодих бобів. Через 6-10 днів відроджуються личинки, які вгризаються спочатку в середину бобів, а згодом — у недостигле зерно, де й залишаються, перетворюючись на жуків.

Горохова попелиця — Acyrtosiphon pisum Harr. Яйця цього шкідника зимують на люцерні, конюшині, еспарцеті та дикорослих бобових. Навесні партеногенетичні самки утворюють великі колонії на пагонах, листках, квітках та молодих бобах рослин. У другому-третьому поколіннях зявляються крилаті особини, які переселяються на горох чи інші бобові культури. За літо розвивається до 10 поколінь крилатих і безкрилих партеногенетичних самок, кожна з яких народжує до 120 личинок. У кінці серпня-жовтні зявляються особини статевого покоління, а згодом самки відкладають зимуючі яйця (кожна до 10 шт.) на багаторічні бобові трави.

Бобова (акацієва) вогнівка — Etiella zinkenella Тr. Зимує гусінь вогнівки у щільних сірувато-білих коконах у верхньому шарі ґрунту. В середині травня, в період цвітіння жовтої акації та озимої вики, метелики починають літати і відкладати на завязі і молодих бобах яйця. Гусінь вгризається в зерна, якими живляться близько 1 місяця, закінчивши живлення, частина гусені заляльковується, а частина діапазує. Метелики другого покоління у липні літають, відкладають яйця на пізні бобові культури, де у липні-серпні розвивається гусінь другої генерації. На півдні у серпні-вересні можлива й третя генерація вогнівки, гусінь якої йде на зимівлю. Шкідники сої. Основними шкідниками сої є багатоїдні фітофаги: описана вище акацієва вогнівка, звичайний павутинний кліщ, клопи: ягідний і трав'яний.

Клопи: ягідний — Dolycoris baccarum L.; трав’яний — Lygus rugulipennis Popp. Зимують дорослі клопи в лісах, лісосмугах під опалим листям та в підстилці. Самки відкладають яйця в два рядки на стебла і листя. Протягом року розвивається 23 генерації трав’яного клопа.

Заходи захисту. Організаційно-господарські заходи з розміщенням зернобобових рослин у сівозміні після культур, які не мають з ними спільних шкідників та якісне проведення основного і передпосівного обробітку ґрунту. При загроливій щільності шкідників проводять крайові чи суцільні обробки посівів інсектицидами: волатон, 50%-й к.е. (1 л/га); анометрин, 50%-й к.е. (0,15 л/га); БІ-58 новий, 40%-й к.е. (0,5-1 л/га); диметрин 40% к.е. (0,5-1 л/га); децис, 2,5%-й к.е. (0.2 л/га); золон, 35%-й к.е. (1,4 л/га); суміцидин, 20%-й к.е. (0,3 л/га); циклон 10% к.е. (0,15-0,25) та ін.

Шкідники люпину. До основних шкідників люпину належать багатоїдні види комах: ковалики: широкий, посівний, люцернова попелиця, описані вище бульбочкові довгоносики: люпиновий, смугастий, щетинистий.

Заходи захисту. Дотримання сівозмін з поверненням люпину на попереднє поле не раніше як через 5-6 років, просторова ізоляція (до 1 км) від інших бобових культур, внесення під основний обробіток ґрунту фосфорно-калійних добрив та мікроелементів згідно з ґрунтово-кліматичними умовами господарства. При масовій появі бульбочкових довгоносиків сходи люпину обробляють інсектицидами. На насінних посівах при заселенні понад 10% рослин попелицями та іншими фітофагами проводять крайове обприскування інсектицидами: БІ-58 новий, 40%-й к.е. (0,8 л/га); децис, 2,5%-й к.е. (0,2 л/га) тощо.

4. Із спеціалізованих видів соняшник іноді пошкоджують соняшникова шипоноска (Mordellistena parvula Gyll.), соняшниковий вусач (Agapanthia dahli Richt.), личинки яких розвиваються в стеблах, виїдаючи їх вміст. Обліковують їх чисельність та по­шкодженість стебел соняшнику після збирання врожаю. Для цього не менш як у 20 місцях поля на ділянках 1x1 м збирають стебла і прикореневі їх частини, які розтинають ножем вздовж і підраховують кількість личинок та їх чисельність у кожному стеблі, в результаті вираховують середню чисельність личинок на 1 м2

Вогнівка соняшникова.Літ метеликів відбувається у червні – серпні. Самка відкладає яйця в кошики і пиляки соняшнику по одному або по 2 – 5 штук, плодючість — 120 – 320 яєць. Тривалість ембріонального розвитку — 3 – 7 діб. Гусениці спочатку живляться пилком і пелюстками квіток, а починаючи з третього віку прогризають оболонки сім’янок і виїдають насіння. Можуть поїдати також тканини кошиків і обгорткові листи. Тривалість життя гусениць — 13 – 20 діб. Заляльковуються гусениці в ґрунті, в довгастому білому щільному коконі. Лялечка розвивається 17 діб. За рік утворюється одне покоління, на півдні — два, друге факультативне.

Заходи захисту. Вирощування панцирних сортів соняшнику, що майже не пошкоджуються гусеницями завдяки наявності захисного шару оболонки насінин. Глибока зяблева оранка полів після збирання соняшнику.

Горбатка соняшникова.Поширена в Україні повсюдно, особливо в степовій зоні. По шкоджує соняшник. Жук розміром 2,5 – 3,3 мм, чорний, густо вкритий волосками, голова ширша за передній край передньоспинки; задні гомілки з двома довгими насічками, черевце виступає у вигляді шпички за верхівку надкрил. Личинка лимонножовта, тіло вкрите рідкими короткими щетинками; останній сегмент черевця з двома великими конусоподібними шипами, верх анального сегмента з волосками й дрібними шипиками, розміщеними у вигляді овального кільця. Імаго з’являються у травні – червні. Яйця відкладають під шкірочку стебла соняшника. Личинки живляться серцевиною стебла, прогризаючи вузькі звивисті ходи, в яких зимують. Навесні личинка продовжує свій хід ближче до зовнішнього боку стебла, де й заляльковується. В одному стеблі соняшника може траплятися до кількох десятків личинок горбатки.

Заходи захисту. Своєчасне збирання і видалення з поля рослинних залишків, глибока зяблева оранка полів після соняшнику.

Вусач соняшниковий, або агапантія соняшникова.Cамки відкладають яйця у середину стебла з нижнього боку черешків листя, вигризаючи шкірочку на відстані 20 – 60 см від поверхні ґрунту. При цьому утворюється округла площадка діаметром 5 – 8 мм, у середині якої знаходиться глибока щілина, в яку відкладається одне яйце. Плодючість самки — до 50 яєць. Личинка спочатку проробляє всередині стебла вузький хід донизу, в бік кореневої шийки. В міру росту личинки хід розширюється. Усередині підземної частини стебла, нижче рівня ґрунту, личинка зимує, попередньо закривши вгорі хід недогризками. Заляльковуються личинки навесні у стеблах на рівні ґрунту. Імаго літають із травня до липня, активні вдень, вигризають згори вниз вузькі поздовжні смужки в шкірочці стебла та біля черешків. Пошкодження стебел соняшнику личинками більш помітні в разі запізнілих термінів сівби. Іноді пошкоджені рослини зламуються вітром. Рослини соняшнику, заселені в ранньому віці, відстають у рості й нерідко гинуть до цвітіння.

Заходи захисту. Ранні строки сівби. Після збирання кошиків негайне зрізання стебел якнайближче до землі, вивезення бадилля з поля і використання його впродовж зими як паливо чи на технічні цілі. Систематичне знищення бур’янів.

Соняшник уражує понад 15 хвороб, із яких особливо важливим фітосанітарний моніторинг є для несправжньої борошнистої роси, білої, сірої та сухої гнилі, вовчка, іржі, вертицильозного в'янення тощо.

Іржа. Збудник хвороби — гриб Puccinia helianthi Schw. однодомний паразит, що не має проміжного живителя. Перша стадія (ецидіальна) з'являється на сходах після проростання (особливо на падалиці), на сім'ядолях, стеблах і листках. Друга (уре- допустули)— звичайно перед початком цвітіння, інколи може бути виявлена через 1—2 тижні після першої. Третя стадія (теле- йтопустули) — в кінці цвітіння або на початку достигання.

Біла гниль, або склеротиніоз (Sclerotinia sclerotiorum dBy.), може проявлятися вже на сходах, але найчастіше під час формування кошика і цвітіння. В цей період хвороба зустрічається на корінні, кореневій шийці та нижній частині стебла. Масове з'явлення пов'язане з опадами. На кошиках біла гниль з'являється після цвітіння, особливо під час дощів. У посушливі періоди хвороба не розвивається. Під час обстеження слід звертати увагу на загущені посіви, низини, гірські схили тощо.

На молодих рослинах хвороба звичайно уражує нижню частину стебла біля кореневої шийки. Хворі рослини відрізняються від здорових блідим забарвленням і в'ялими листками. На уражених частинах рослин з'являються білі повстяні скупчення міцелію, на якому з часом утворюються склероції збудника хвороби. Уражене стебло надламується, а вся рослина відмирає і засихає.

При пізнішому ураженні поверхня стебла набуває коричневого кольору і мокріє. Стебла стають м'якими, ламаються, а всередині їх легко виявити склероції.

Зовні кошиків утворюються біло-коричневі плями, тканина стає мокрою і легко продавлюється. Між насінням та всередині тканини утворюються склероції. При підсиханні уражені кошики розмочалюються.

Сіра гниль (Botrytis cinerea Pers.) може проявлятися ще на сходах, особливо на падалиці, а на дорослих рослинах — під час цвітіння. На листках хвороба проявляється у вигляді засихання й закручування листкової пластинки або тільки її частини. На стеблах з'являються коричневі плями з рясним сірим нальотом. До кінця достигання сіра гниль може бути виявлена на кошиках час то разом із склеротиніозом. Розвивається завжди у більш вологий період.

При ураженні кошиків вони випадають частинами. Уражені сірою гниллю кошики відрізняются від уражених склеротиніозом сірим нальотом і дрібними склероціями.

Несправжня борошниста роса (Plasmopara helianthi Novot. і Rh. nigricans Ehr.) в польових умовах починає проявлятись у фазі другої пари листків. Форми проявлення різноманітні й залежать від часу ураження рослин та погодних умов. Основні ознаки ураження — карликовість рослин, потовщення стебла, гофрова- ність листків, світле їх забарвлення.

При ураженні в фазі проростків кошики не утворюються. Якщо ураження відбувається у більш пізні строки, кошики формуються, але дрібні, прямостоячі, насіння в них щупле. На листках таких рослин вздовж жилок великі неправильної форми плями світло-зеленого або жовтуватого кольору, вкриті з нижнього боку борошнистим сірувато-білим нальотом.

Суха гниль кошиків (Rhizopus nodosus Namuls.) проявляється лише на кошиках. Може зустрічатися після цвітіння до повного достигання, особливо в суху жарку погоду. Спостерігається на верхній частині кошика у вигляді коричнево-бурих загни­ваючих плям, які іноді поширюються на весь кошик. Згодом кошики твердішають, засихають, при стряхуванні розсипаються. Початкові ознаки сухої гнилі подібні до ураження соняшнику склеротиніозом, але пізніше уражені сухою гниллю кошики не розм'якшуються, а засихають. Характерною відміною сухої гнилі кошиків є відсутність склероціїв.

Вертицильоз (Verticillum dahlia Kleb.) проявляється з періоду формування кошика до повної стиглості насіння. Початок з'явлення хвороби слід шукати на нижніх листках. Вертицильоз характеризується втратою тургору в окремих місцях листків, які стають блідо-зеленими або жовтуватими, а згодом набувають вигляду коричневих плям. У місцях плям тканина листка засихає і оточується жовтою облямівкою із зів'ялої тканини, що пізніше також відмирає. Нерідко всихає весь листок. Листки відмирають поступово по рослині знизу вверх, починаючи від сім'ядолей. На поперечному зрізі стебла часом можна спостерігати коричневу смугастість від наявності гриба - збудника хвороби. Характерним для вертицильозного в'янення є ураження однієї половини листка до середини жилки або одностороннє ураження всієї рослини.

Вугільна попеляста гниль (Sclerotium bataticola Taub.) частіше зустрічається у південних районах, особливо в загущених посівах. Рослини уражуються на всіх фазах розвитку, але масово хвороба проявляється в період достигання. Попеляста гниль відрізняється від інших видів гнилей забарвленням ураженої тканини та розміром склерощїв. Уражена тканина світло-сірого (попелястого) кольору, не розм'якшується навіть у вологу погоду, тоді як у склеротиніозу вона світла, майже біла. Склероції у попелястої гнилі багаточисленні, дрібні— 50—150 мкм, у склеротинії вони великі, легко помітні на світлому фоні. Уражені рослини в'януть і засихають. Кошики і насіння не уражуються, хвороба з насінням не передається.

Фомоз (Phoma oleraceac f. helianthituberosus Sacc.) проявляється у фазі 3—4 -справжніх листків, але найчастіше у період достигання у вигляді почорніння стебла. Уражені листки в'януть, засихають й залишаються висіти на стеблі. На верхньому боці кошиків з'являються бурі розпливчасті плями, що часто охоплюють весь кошик. У місцях ураження під епідермісом у 'вигляді концентричних кіл утворюються чорні пікніди.

Вовчок соняшниковий (Orobanche cumana Wallr.) — рослина-паразит, квітконоси якої можна виявити уже під час формування кошиків на падалиці. Масове з'явлення його на поверхні грунту спостерігається перед цвітінням соняшнику.

Перший облік ураженості соняшнику хворобами провадять після з'явлення сходів до їх проріджування. Враховують відмерлі від білої та сірої гнилей, уражені іржею й здорові рослини. Визначають процент загибелі сходів від гнилей та ураження іржею.Під час обліку ураженості сходів оглядають по 50 рослин підряд у 10 місцях по діагоналі або по двох паралельних лініях, відступаючи від краю поля 5 м.При наступних обліках хвороб соняшнику на полях площею до 50 га враховують 20 проб по 10 рослин підряд по кожній діа - гоналі поля. На полях площею понад 50 га на кожних наступних 10 га додають ще по дві проби.Другий раз обліковують у фазі З—4 пар справжніх листків. В цей час особливу увагу звертають на ураженість рослин несправжньою борошнистою росою. Реєструють кількість сильно уражених рослин та тих, що загинули.Третій облік провадять під час цвітіння. Враховують склеро- тиніоз, іржу, вовчок, вертицильозне в'янення, несправжню борошнисту росу, сіру гниль тощо.Період цвітіння є моментом найбільш чіткого проявлення вертицильозу, а також закінчення першого весняного періоду загибелі соняшника від склеротиніозу.

На посівах цукрових буряків відмічено близько 270 видів шкідників. Серед них найбільш небезпечні 27 (спеціалізованих і О і багагоїдних 17). Особливо важливим на Україні фітосанітар- ний моніторинг є для таких видів шкідників: довгоносиків (звичайний, сірий, чорний, південний сірий та ін.), блішок (бурякова, гречкова), щитоносок (бурякова, лободова), крихітки, личинок хрущів та хлібних жуків, дротяників, попелиць (листкова, коренева), мінуючої молі, мінуючої мухи, совок (озима, оклична, ка­пустяна,- С-чорне, гамма та ін.), лучного метелика, клопів, цикадок, кліщів, нематод.

Бурякова листкова попелиця – Aphis fabae Scop.Трапляється повсюдно, особливо численна в західних районах. Поліфаг. Крім буряків пошкоджує бобові, пасльонові, складноцвіті, гарбузові та інші культурні рослини і бур’яни.Попелиця висмоктує сік із листків, заселяючи їх з нижнього боку. Пошкоджене листя деформується, скручується в поздовжньому напрямку, потім в’яне і засихає. Значної шкоди попелиця завдає насінникам буряків, у яких крім листя пошкоджує пагони, що призводить до їх викривлення. Акт смоктання супроводжується виділенням ферментів слини, які, потрапляючи в тканини рослин, спричинюють плазмоліз клітин і перетворюють крохмаль на цукор. Пошкоджені рослини тривалий час перебувають у хворобливому стані внаслідок отруйної дії ферментів слини навіть після знищення шкідника. Пошкоджена рослина відстає у рості, знижується її цукристість (до 0,7 %) і маса коренеплодів (до 30 %), зменшується вихід насіння і погіршується його якість. Часто попелиця є переносником вірусного захворювання – мозаїки буряків.

За температури +23…+28 °С і відносної вологості повітря не нижче 60-80 % одне покоління розвивається за 10-14 діб. Найбільша заселеність рослин буває зазвичай у першій половині липня. Наприкінці серпня – у вересні з’являються крилаті й безкрилі статеноски. Крилаті статеноски перелітають на бересклет, жасмин, калину, де відроджують личинок, які перетворюються на безкрилих амфігонних самок. Безкрилі статеноски відроджують личинок, які перетворюються на крилатих самців. Крилаті самці прилітають на кущі, і після спарювання самки відкладають на пагони біля основи бруньок 3 – 7 яєць, що залишаються до весни наступного року.

Заходи захисту. Знищення бур’янів. Обмеження посадок калини, жасмину, бересклету. При заселенні шкідником понад 5 % рослин у травні, понад 10 % у червні і понад 15 % у липні посіви необхідно обробити інсектицидами (Командор, Альфа-Аміприд, СуперБізон, Нокаут). Однак якщо співвідношення шкідник : хижак становить 20…30 : 1, застосовувати інсектициди недоцільно.

Звичайний буряковий довгоносик – Bothynoderes punctiventris Germ.

Жуки довгоносика звичайного чорні (але численні малі луски, що покривають їх тіло, надають комахам сірого кольору), завдовжки 11 - 16, а сірого й чорного - чорні, завдовжки 8 - 12 і 7 - 9 мм. Довгоносик звичайний поширений у придніпровських областях. Перший протягом року дає одне покоління, а два інших мають дворічну генерацію. Зимують у фазі жука. Навесні довгоносик звичайний пробуджується при середньодобовій температурі повітря +6..+7°C і прогріванні поверхні ґрунту до +15 °C. Довгоносики пошкоджують сходи буряків.. Заходи захисту. На полях треба знищувати осот рожевий і березку польову. Крім того, за 4-5 днів до з'явлення сходів цукрових буряків розкладають отруєні принади по 100-150 г у 200-300 місцях на 1 га, оброблені інсектицидами. У зоні масового поширення довгоносика звичайного плантації і посіви буряків обкопують ловильними канавками. Інкрустація насіння буряків системними інсектицидами - ефективний захід захисту від шкідників. Якщо чисельність жуків не перевищує 1-1,5 на 1 м.кв., то обробка насіння інсектицидами забезпечує повний захист рослин від цих шкідників. При збільшенні чисельності жуків посіви обприскують рекомендованими препаратами.

Cлiпняк (клоп) бypякoвий звичaйний.Boceни caмки вiдклaдaють яйця звичaйнo в cтeблa люцepни, пoлинy, лoбoди тa iн. Caмки вecнянoгo пoкoлiння вiдклaдaють яйця в нaйpiзнoмaнiтнiшi pocлини. Ha пociвax цyкpoвиx бypякiв, зoкpeмa, caмки вiдклaдaють яйця в чepeшки aбo жилки лиcткiв. Cпoчaткy caмкa нaкoлюe xoбoткoм шкipкy pocлини, a пoтiм зaнypюe яйцeклaд y зpoблeний oтвip i вiдклaдae в ньoro яйця тaк, щo вoни пoвнicтю зaнypeнi в pocлинниx ткaнинax. Зoвнi лише ледве помітно яйцеву пробочку у вигляді сірої бородавки. Яйця у кладці розміщені в один ряд або купкою по 6-8 штук. Плодючість самок від 25 до 300 яєць. Ембріональний розвиток триває від 5 до 16 днів. Вихід личинок з яєць, що перезимували, спостерігається в квітні. Личинка розвивається близько 30 днів і за цей час линяє п'ять разів. Протягом року буває 2-3 покоління. На посіви цукрових буряків клопи перелітають в кінці травня - на початку червня. Масовий літ спостерігається звичайно в першій половині червня. Найбільше пошкоджуються пізні посіви й пересіви буряків, особливо у посушливі роки. Висисаючн соки з молодих листків цукрових буряків, клопи спричинюють Їх знебарвлення, побуріння, скручування і засихання. В кінці липня у личинок з'являються крила і з посівів цукрових буряків вони перелітають на інші, більш соковиті рослини - люцерну, висадки буряків та ін., де незабаром самки відкладають зимуючі яйця. Клопи є також перенощиками збудників вірусних та інших хвороб рослин. В Україні зустрічається майже повсюдно. Пошкоджує цукрові буряки, квасолю, вику, ріпак, огірки, гарбузи, моркву та ін. Особливо небезпечні пошкодження сходів під час сухої і жаркої погоди.

Міль бурякова мінуюча. Поширена в південних областях України і пошкоджує безвисадкові насінники цукрових буряків. Гусениці проточують ходи в стеблах, внаслідок чого утворюються додаткові пагони, що формують дрібне і неповноцінне насіння. Дає три-чотири покоління. Зимує в стадії гусениць різних віків і лялечок на бурячищах, у коренеплодах, кагатах. Різні зимуючі стадії зумовлюють тривалий виліт метеликів першого покоління, що призводить до перекриття інших поколінь. Тому протягом вегетації міль бурякова зустрічається в усіх стадіях розвитку. Заходи захисту. Знищення падалиці буряків - важливий фактор зменшення чисельності шкідника. Посіви обробляють інсектицидами, якщо на одній рослині виявлено 2-3 шкідники.

Щитоноска бурякова.Широко продовгувата, з випуклими бурими надкрилами, покритими дрібними чорними плямами, завдовжки 6-7 мм. Зимують жуки під рослинними рештками, на неораних ділянках, у лісосмугах. З місць зимівлі (кінець квітня-початок травня) вони перелітають на ділянки із сходами лободових і капустяних культур, а потім на сходи буряків. Буряки пошкоджують жуки й личинки, вигризаючи м'які тканини у вигляді віконець, затягнутих шкіркою. При висиханні вона розривається і утворюються отвори неправильної форми. Через 10-15 днів після живлення жуки починають відкладати яйця . Щитоноска бурякова відкладає по 1 по 10-15 яєць. У другій половині травня-червні відроджуються личинки, а в кінці червня - на початку липня з'являються молоді жуки. У північних районах бурякосіяння вони живляться 2-4 тижні на буряках і перелітають у місця зимівлі. У південних районах молоді жуки спарюються, через 10-15 днів відкладають яйця. Жуки нового покоління відроджуються в другій половині серпня. Вони залишають бурякові плантації і переселяються в місця зимівлі. Заходи захисту. Для зменшення чисельності шкідника насамперед треба знищувати лободові бур'яни в посівах просапних культур. Інкрустація насіння цукрових буряків системними інсектицидами забезпечує повний захист сходів від щитоноски, якщо чисельність жуків і личинок не перевищує 2-3 особини на 1 м?. При більшій чисельності посіви обробляють рекомендованими інсектицидами.

Церкоспороз з"являється в кінці липня - на початкусерпня на листках і насінниках у вигляді світло-бурих плям (2-3 мм в діаметрі) з червонуватою або бурою каймою.

Найхарактернішою ознакою церкоспорозних плям є сірувато-бурий оксамитовий наліт з обох боків листка. За цією ознакою церкоспороз завжди можна відрізнити від зональної, бактеріальної та інших плямистостей.

Крім листків, хвороба уражує черешки, стебла насінників та насіння. Коренеплоди хворих рослин під час зберігання більше загнивають. На уражених насінниках збільшується кількість дрібного насіння, зменшується їх урожай і схожість.

Сприятливі умови для поширення церкоспорозу створюються при температурі повітря понад +25°C і відносній вологості понад 70 %. Значний розвиток хвороби спостерігається в роки з чергуванням влітку сухої жаркоі і помірно теплої вологої погоди, а також при великих ранкових росах.

Гриб взимку зберігається у вигляді міцелію в рештках уражених рослин, на поверхні грунту або у верхньому її шарі.

При заорюванні рослинних решток на глибину 20 - З0 см, а також у силосі та перепрілому гноєві збудник хвороби гине.

У сухому місці він"зберігається до трьох років. Тому при частому (через 1-2 роки) поверненні буряків на те саме місце і беззмінному або повторному їх вирощуванні розвиток церкоспорозу посилюється. Цьому також сприяє загущення рослин.

Джерелом інфекції можуть бути непротруєне, уражене насіння, коренеплоди маточних, безвисадкових або випадково незібраних буряків.

У боротьбі проти церкоспорозу ефективним є науково обгрунтоване розміщення буряків у сівозміні, забезпечення рівномірної і оптимальної густоти рослин, збір та силосування гички, знищення рослинних решток і коренеплодів після збирання насінників, оранка грунту після збирання буряків плугами з передплужниками, а також своєчасне обприскування посівів буряків і насінників одним із рекомендованих фунгіцидів.

Пepoнocпopoз, aбo нecпpaвжня бopoшниcтa poca нaйбiльшe ypaжye мoлoдi opгaни бypякiв пepшoгo poкy життя i нaciнникiв: ciм"ядoлi, цeнтpaльнi лиcтки poзeтки, вepxiвки квiткoнocниx пaгoнiв, oплoдeнь насінини.

Уpaжeнi лиcтя cкpyчyютьcя кpaями дoнизy, cтaє кpиxким, блiдo-зeлeним, пepeвaжнo з нижньoгo бoкy пoкpивaютьcя cipим нaльoтoм з фioлeтoвим вiдтiнкoм. Збyдник збepiгaeтьcя взимкy y виглядi мiцeлiю в гoлoвкax мaтoчниx кopeнeплoдiв пpи виcaдкoвoмy i бeз виcaдкoвoмy cпocoбax виpoщyвaння нaciння. Haвecнi гpиб пpoдoвжyє poзвивaтиcя нa вiдpocтaючиx poзeткax нaciнникiв, якi e ocнoвними джepeлaми iнфeкцiї. Biд тaкиx pocлин збyдник кoнiдiями пoшиpюeтьcя нa нeypaжeнi нaciнники i бypяки пepшoгo poкy життя.

Пpи вeликoмy вiтpi тa пiд чac вoлoгoї пoгoди кoнiдiї poзнocятьcя нa дecятки кiлoмeтpiв. Чим ближчe бypяки poзмiщeнi дo пoлiв нaciнникiв, тим paнiшe i знaчнiшe їx ypaжye хвороба.

Iнтeнcивнo пepoнocпopoз poзвивaeтьcя пpи тeмпepaтypi пoвiтpя +12..+20°C i вiднocнiй вoлorocтi пoнaд 70%.

5.На Україні в садах зареєстровано близько 400 видів шкідників, з яких значної шкоди завдають понад 160. їх можна систематизувати так: кліщі— 6%; комахи— 91% (у тому числі рівнокрилі — 26, напівтвердокрилі — 21, лускокрилі— 33, перетинчастокрилі — 7, двокрилі —3%); хребетні (гризуни і птахи) — 3%. Вони пошкоджують усі органи дерев — корені, скелетні гілки й пагони, бруньки, листки, бутони, квітки, зав'язі та плоди — і в різні періоди онтогенезу можуть перебувати як на пошкоджуваних органах дерев, так і в грунті.