Основний зміст пізнавальної діяльності

1. Пізнання — процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстрактних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пов'язане з практичною діяльністю і зумовлене суспільним буттям людини.

2. Суб'єкти пізнання - людина, окремі люди (наприклад, вчені), що здійснюють дослідження та відкриття, виступають у ролі членів певного суспільства, певної історичної епохи. Суб'єктом пізнання є не ізольований індивід, а людина як суспільна, конкретно-історична істота (колектив, суспільство, людство), яка опанувала вироблені форми пізнавальної діяльності (мову, категорії тощо). Об'єктом пізнання є незалежна від людини дійсність, яка дається пізнанню не в формі споглядання первісної природи, а в формі практичної взаємодії з олюдненими й олюднюваними фрагментами природи, на які спрямовується діяльність людини. Об'єктом пізнання може бути й сама людина та її суб'єктивний світ.

3. Агностицизм (грец. agnostos — непізнаний) — напрям у філософії, прихильники якого заперечують пізнаванність суті речей, об'єктивної істини (Юм, Кант, позитивісти). Агностики протиставляють світ як він нам даний (пізнаваний) і світ сам по собі (принципово недосяжний). Знання, з їх точки зору, не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують утилітарні потреби людей. Корені агностицизмув принциповій незавершеності процесу пізнання.

4. У пізнанні виділяють два рівні: почуттєве пізнання (здійснюване за допомогою: відчуття; сприйняття; представлення) та раціональне пізнання( що протікає в: поняттях; судженнях; умовиводах і фіксується в теоріях). Раціональне (логічне) і чуттєве (чуттєво-сенситивне) — це діалектичне взаємозв'язані сторони єдиного пізнавального процесу, які лише в єдності можуть давати адекватну картину дійсності.

5. Відчуття — відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття.

6. Сприйняття — цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів.

7. Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв'язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.

8. Сенсуалізм (лат. sensus — почуття, відчуття) — напрям у гносеології, згідно з яким відчуття є єдиним джерелом пізнання. Представники Локк, Берклі, Мах та ін. Поняття близьке за змістом емпіризму.

9. Раціоналізм (пат. rationatis —розумний) —філософський напрям, який визнає центральну роль в аналізі розуму, мислення.

10. Абстрагування (від лат. abstrahere -відволікати) — смислова операція, філософський і логічний метод «відволікання», який дає змогу переходити від конкретних предметів до загальних понять і законів розвитку.

11. Подання знань — одна із функцій інтелектуальної системи.

12. Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.

13. Умовивід— форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.

14. І́стина—одназцентральнихкатегорійгносеології, правильневідображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності.

15. Догмат́изм—одностороннє, схематичнемислення, якеоперуєдогмами, здійснюючианалізіоцінкутеоретичнихіпрактичних проблем без урахування конкретної реальності.

16. Релятивізм (від лат. relativus — відносний) — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання.

17. Наукове пізнання — галузь людської діяльності, результатом якої є наукове знання.

18. Метод пізнання - це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності.

19. АБСТРАКТНЕ І КОНКРЕТНЕ (від лат.- відокремлений, - згущений, ущільнений) - категорії діалектичної логіки, в яких відображено діалектику відокремленості й цілісності в розвитку явищ дійсності та її відтворення в процесі пізнання.В марксистсько-ленінській філософії конкретне - це реально існуючий об'єкт (окрема річ чи система речей) в єдності всіх його сторін, зв'язків і відношень; абстрактне - певна сторона конкретного, його однобічний прояв.

20. Спостереження — пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник, тобто спостерігач не впливає на розвиток подій.

21. Вимір—пізнавальнийпроцесвизначеннячисловогозначеннявимірюваноївеличини, атакождія, спрямовананазнаходженнязначенняфізичноївеличинидосліднимшляхом, порівнюючиїїзодиницеювимірюваннязадопомогоюзасобів вимірювальної техніки.

22. Опис — композиційна форма, яку використовують літературознавці і лінгвісти, щоб проаналізувати текст.

23. Експериме́нт (рос. эксперимент, англ. experiment, нім. Experiment n, Test m, Versuch m) —спроба, дослід, якіпотребуютьпідтвердження чи спростування, форма пізнання, один з основних методів наукового дослідження, в якому вивчення явищ відбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

24. Аналіз (від грец. αναλυσις — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування предмету пізнання, абстрагування його окремих сторін.

25. Синтез — процес з'єднання або об'єднання раніше розрізнених речей або понять в ціле або набір. Термін походить від грец. σύνθεση — поєднання, приміщення разом (σύν — з, разом і θεση — стан, місце). Синтез є способом зібрати ціле з функціональних частин як антипод аналізу — способу розібрати ціле на функціональні частини.

26. Інду́кція— це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону, ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій.

27. Деду́кція—процесвиведеннявисновку, щогарантованослідує, якщовихідніприпущенняістиннітовисновокнаїхпідставієчинним (див. Правильність). Висновокповиненбазуватисьвинятково на основі попередньо наведених доказів та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується. Дедукція була вперше описана у працях давньогрецьких філософів, таких як Арістотель.

28. Анало́гія— (грец. αναλογια—відповідність) —подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явищ за певними властивостями, ознаками або відношеннями.

29. Гіпо́теза—науковеприпущення, щовисуваєтьсядляпоясненнябудь-якогоявищаіпотребуєперевіркинадослідітатеоретичногообґрунтування, длятогощобстатидостовірною науковою теорією. Також - недоведене твердження або здогад. Будь-яка гіпотеза повинна бути спростовуваною або доведеною. Незаперечні припущення (наприклад, аксіоми) гіпотезами не є.

30. Ідеалізація — метод наукового пізнання, який полягає в уявному конструюванні об'єктів, яких не існує в дійсності (наприклад, абсолютно тверде тіло, точка, лінія, абсолютно чорний предмет тощо).