150. Історичні форми діалектики.

Діалектика – у сучасній філософії – теорія розвитку всього сущого, а також заснований на ній метод пізнання дійсності.

Етимологічно "діалектика" (від грецьк. dialektike) означає вести розмову, вчену бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Матеріалістична діалектика є вченням про найзагаль-ніпіі закони розвитку природи, суспільства й пізнання, людського мислення, що осягає світ. У сучасному розумінні — це спосіб світовідчуття, теорія і метод пізнання. Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він наголошував, що діалектика осягає світ в єдності протилежних визначень у саморусі, саморозвитку.

В історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (форми).

1) Антична форма діалектики: Геракліт, Демокрит, Платон, Арістотель та ін. Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом. Наївність полягала в тому, що вона не давала зрозуміти сутності предметів, процесів, явищ навколишнього світу. Потім шляхи матеріалізму й діалектики розійшлися. В XVII-XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм (схоластика), панівними стають ідеї механіцизму (хоча іноді в деяких філософських вченнях все ж проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму відіграли тоді позитивну роль.

2) Ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (насамперед філософії Гегеля) прийшла на зміну античній. Діалектику почали інтенсивно розробляти в німецькій класичній філософії, хоч і на ідеалістичній основі. Її початок сягає філософії нового часу (Рене Декарт, Б. Спіноза, Д. Дідро та ін.), проте своїх класичних форм вона набула саме в нім. кл. філ-ї (І.Кант, Й.Фіхте, Ф.Шеллінг, Гегель). Саме Гегель на ідеалістичній основі розробив тлумачення світу як системи, що розвивається від нижчої стадії до вищої. Діалектика згідно з його концепцією, є способом знаходження та вирішення суперечностей, що існують на рівні понять як результат зіткнення протилежних визначень, які можна вирішити через об’єднання. Особливість: вона сама мала суперечливий характер (між діалектичним методом та консервативною. системою)

3) Матеріалістична діалектики (МД) виникає як необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі, на ґрунті науки й суспільного досвіду. МД (або марксистська), будучи найдосконалішою, поєднана зі зрілим матеріалізмом. (основи розробили Маркс та Енгельс)

Ця діалектика наукова й послідовна. Вона не замикає розвиток рамками "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні. Матеріалістичний діалектичний метод докорінно протилежний ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об'єктивна діалектика первинна щодо суб'єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу та принципи відображення перебувають у нерозривному зв'язку. Діалектика, що ґрунтується на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, може бути і є справді повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток.

Некласичну діалектику визначають як четверту форму діалектики. Її репрезентують концепції сучасної західної філософії, напр.. герменевтика (П.Пуанкаре),в якій використовують діалектичний метод пошуку під час ситуативного аналізу об’єкта пізнання.