§ 2. Принцип верховенства права
-
Принцип верховенства права закріплений у низці міжнародних нормативно-правових актів:
1) Загального рівня. |
|
2) Регіонального рівня |
- Загальна декларація прав людини. |
- Статут Ради Європи. - Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. - Американська конвенція прав людини. - Африканська хартія прав людини та народів. |
-
Принцип верховенства права закріплений також на рівні національного законодавства:
Конституція України у п.1 ст.8 містить положення про те, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права, що свідчить про намагання національного законодавця відобразити у тексті Основного закону один з основоположних принципів права, який сьогодні по праву став одним із найвизначніших здобутків демократичних держав у всьому світі.
До тлумачення принципу верховенства права вдається і Конституційний Суд України. Зокрема, у п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м’якого покарання від 2.11.2004 р. зазначено, що Україна є правовою державою. Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.
За своїм характером принцип верховенства права є загальновизнаним принципом міжнародного права jus cogens, що пов’язується з особливим значенням верховенства права для сучасних демократичних суспільств. Ця норма є загальновизнаною, надімперативною нормою міжнародного права та має найвищу юридичну силу. Це означає, що позитивне право повинно відповідати положенням цієї норми, у протилежному випадку воно має визнаватися юридично недійсним, а національні суди мають безпосередньо його застосовуватися при ухваленні своїх рішень. Розвиток ідеї верховенства права відбувався не завдяки його прямому закріпленню у нормативно-правових актах, а більшою мірою завдяки практиці судів, у європейському регіоні це, перш за все, Європейський суд прав людини.
|
Сьогодні не існує єдності у визначеннях верховенства права.
-
Н а доктринальному рівні усі концепції верховенства права прийнято поділяти на:
-
1) Субстантивні ,
або матеріальні (substantive).
2) Формальні (formal).
Серед змістовних вимог верховенства права різні вчені виділяють права людини та громадянина; демократію; рівність перед законом; гідність людини тощо.
Серед формальних – закони, які відомі широкому загалу та досить постійні; відсутність законів, які застосовуються тільки до певних індивідів або до певних класів; відсутність зворотної сили законів; судовий нагляд за діяльністю уряду тощо.
-
На відміну від такого підходу Лукіс Г. Лукаїдес вважає, що принцип верховенства права має як мінімум п’ять самостійних цінностей:
а) функціонування держави, яка зв’язана вимогами права;
б) дотримання принципу рівності громадян перед законом;
в) установлення законності та порядку в суспільстві;
г) наявність ефективного і передбаченого правосуддя;
д) охорона прав людини.
Водночас підкреслюється, що всі ці цінності включені в концепцію верховенства права «у відповідь на різні потреби, що виникали з вимогою справедливості».
На погляд викладачів НУ ЮАУ, проблема верховенства права нерозривно пов’язана з проблемою типів праворозуміння. З огляду на це, матеріальні та формальні концепції верховенства права відбивають особливості відповідно природноправового та позитивістського типів праворозуміння, що повинно враховуватися при оцінці тієї чи іншої концепції. |
Останнім часом все більше вітчизняних вчених схиляються до думки про подвійну структуру принципу верховенства права, що містить як матеріальні, так і формальні вимоги, які однаково мають бути дотримані для забезпечення принципу верховенства права. Цей факт беззаперечно свідчить про поворот сучасних вітчизняних досліджень у бік природноправової парадигми. Тим більше це є прикметним у зв’язку з тим, що саме природноправового, направленого на права людини підходу дотримувалися держави і при закріпленні принципу верховенства права на міжнародному рівні. |
Документи, які стали одними з найвизначніших для розвитку верховенства права (зокрема,в європейському регіоні):
|
||
Загальна декларації прав людини 1948 р. (Преамбула) |
Статут ради Європи (Преамбула) |
Європейська конвенція з прав людини і основоположних свобод 1950 р. |
У Преамбулі Загальної декларації прав людини 1948 р. закріплялось, що держави беруть до уваги необхідність, щоб права людини охоронялися верховенством права, з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення. |
На європейському рівні верховенство права як певний стандарт закріпив Статут ради Європи, у Преамбулі якого зазначається, що уряди держав, які підписали даний документ, підтверджують свою відданість духовним та моральним цінностям, які є спільним надбанням їхніх народів і справжнім джерелом особистої свободи, політичної свободи та верховенства права, принципам, які становлять підвалини кожної справжньої демократії.
|
Наступним документом, який став одним з найвизначніших для розвитку верховенства права в європейському регіоні, стала Європейська конвенція з прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка у Преамбулі закріпила положення про те, що уряди держав-членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, сповнені рішучості, як уряди європейських держав, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права. Крім того, ЄКПЛ стала правовою основою унікального інституційного механізму захисту прав та свобод людини – Європейського суду з прав людини,
|
Європейський суд з прав людини зробив вагомий внесок у розбудову принципу верховенства права і який своїми рішеннями сприяв інституціоналізації елементів принципу верховенства права, наповнюючи його постійно все новим та новим змістом. Як зазначив М. Л. Ентін, завдяки створенню ЄСПЛ прецедентного права, текст ЄКПЛ втратив самодостатнє значення і перетворився в один з головних елементів ширшої системи зобов'язань держав-членів. Велика увага, що приділяється ЄСПЛ принципу верховенства права, зумовлена тим, що, як неодноразово зазначав ЄСПЛ у своїх рішеннях, верховенство права є одним із основоположних принципів у демократичному суспільстві, що властивий усім статтям ЄКПЛ. Н: Так, у рішенні в справі «Амуур проти Франції» зазначається, що верховенство права є принципом, який властивий кожній статті ЄКПЛ, і ним слід керуватися при її тлумаченні. Такий підхід ЄСПЛ до принципу верховенства права зумовив подальший розвиток у його практиці найрізноманітніших елементів цього принципу як змістовного, так і формального характеру.
Вищезазначене свідчить про те, що ЄСПЛ при тлумаченні принципу верховенства права виходить із природно правових поглядів щодо сутності прав людини. Дана обставина знаходить своє підтвердження і у Звіті Комітету Ради Європи з правових питань та прав людини, в якому зазначається, що дослідження принципу верховенства права у різних правових сім’ях на Європейському рівні має на меті наголосити на відмінностях між формальними концептами даних теорій, які досліджують інституційні або процедурні вимоги, з одного боку, і субстантивними концептами, які вимагають, щоб зміст позитивних правових приписів звертався до беззаперечного ідеалу, виведеного, зокрема, з посиланням на права людини. |