1. Індуктори та інгібітори ендогенного інтерферону (інтерфероногени, іфг)

До ІФГ належить декілька груп медикаментів:

·        нестероїдні протизапальні засоби (аспірин, мефенамін, ібупрофен, ніфлурил, суліндак тощо);

·        антиагреганти і периферичні вазодилятатори (курантил, тиклід, дибазол);

·        низькомолекулярні (до 300-400 Д) хімічні сполуки (неовір, циклоферон, аміксин);

·        полінуклеотиди (полі-І-полі-Ц);

·        деякі вітаміни (С, В12, Е), здебільшого у великих (фармакологічних) дозах.

Основними перевагами індукторів, порівняно з препаратами ІФН, є висока біодоступність і переносність, значно менша кількість побічних ефектів, відсутність сенсибілізації і синтезу анти-ІФН антитіл.

Про інтенсивність синтезу ІФН після введення препаратів-вазодилятаторів можна дізнатися з таблиці. Деякі з них мають швидку, але короткочасну дію, іншим притаманний тривалий ефект, але після цього настає рефрактерний період. Так, дипиридамол (курантил) через 1-2 доби після одноразового прийому (1-1,5 мг/кг) збільшує синтез ендогенного ІФН у 30-35 разів, але після цього починається рефрактерний до стимуляції період, який може тривати від 1 до 6 діб.

Серед індукторів особливе місце займає аміксин (тілорон) - синтезований в Україні низькомолекулярний препарат, який забезпечує синтез всіх типів ІФН. Кількість ендогенного ІФН, що виробляється, при цьому співставлювана з рівнем екзогенного при терапії рекомбінантними препаратами (інтрон, роферон). Аміксин, крім того, стимулює гуморальний імунітет, відновлюючи співвідношення IgM та IgG. У препарату виявлені також прямий противірусний і радіопротекторний ефекти.

Аміксин застосовують у комплексній терапії вірусних гепатитів (В і С), простого герпесу, хламідійних і цитомегаловірусних інфекцій, вірусних енцефаломієлітів, множинного склерозу, для зменшення імуносупресивного впливу цитостатиків. Препарат призначають по 0,125-0,25 г на добу протягом 1-2 днів, а потім – по 0,125 г через добу або й рідше.

Поліоксидоній – полімер етиленпіперазину, який стимулює активність макрофагів і Т-хелперів-1, можливо, за рахунок посилення синтезу ІЛ-2. Результатом такого впливу є триразове наростання кількості NK-клітин і фагоцитарної активності макрофагів. За рахунок цитокінових механізмів регуляції препарат посилює ефективність кооперативної взаємодії Т- і В-лімфоцитів, але при цьому не зумовлює множинних циклів поділу цих клітин, що вигідно відрізняє поліоксионій від таких мітогенів, як бактерійні ліпополісахариди і рослинні лектини. Завдяки цьому поліоксидоній безпечний у лікуванні хворих з лейкозами і лімфопроліферативними захворюваннями. Призначають по 6 мг парентерально щоденно або через день – усього 5-20 ін’єкцій на курс.

Показники продукції ІФН після внутрішньоочеревинного введення деяких вазодилятаторів

Неовір – низькомолекулярний індуктор (похідний акридону) з вираженим противірусним та імуномодулювальним ефектом. Концентрація індукованого ендогенного ІФН після введення неовіру стає вища, ніж після введення препарату екзогенного ІФН і утримується довше. При його застосуванні пікова концентрація ІФН утримується 10-12 год, а до вихідних цифр синтез ІФН знижується лише через 46-48 год. Неовір і циклоферон призначають по 1-2 ампули внутршньом’язово щодня протягом 2-3 днів, а далі – з інтервалами 1-7 днів.

Циклоферон – новий індуктор, близький за хімічною структурою до неовіру. Препарат так само, як і неовір, швидко проникає в усі внутрішні середовища організму, стимулює синтез ІФН протягом доби з часу введення, практично позбавлений побічних ефектів.

Як і більшість інших індукторів, циклоферон найчастіше застосовується при інфекційних захворюваннях.

Дещо рідше ці препарати призначають для корекції радіаційних і онкогенних імунодефіцитів. Повідомляється про ефективність неовіру і циклоферону при раку молочної залози.

У зв’язку з появою нових потужних індукторів інтерфероногенезу висловлюється припущення про заміну ними в найближчому часі більш небезпечних препаратів інтерферону.

 Клінічне застосування індукторів інтерферону

Препарат	Показання	Проти-показання	Побічні ефекти
Аміксин	Грип, гепатити, сказ, множинний склероз, герпес, нейроінфекції, ентеровірусні та хламідійні інфекції, червоний вовчак	Автоімунні захворю-вання	Короткочасна гарячка, диспепсія
Неовір, циклоферон	Герпес, СНІД, гепатити, хламідійна і цитомегаловірусна інфекції, ревматоїдний артрит, ендометріоз, лімфоми, рак молочної залози	Такі ж	Короткочасна гарячка, артралгії
Полудан, мегасин	Герпес	Такі ж	Короткочасна гарячка
Полігуацил	Грип, гепатити, герпес, СНІД, сказ, нейроінфекції	Автоімунні захворю-вання, колагенози	Короткочасна гарячка, підвищення активності нуклеаз крові
Рідостин	Грип, герпес, нейроінфекції, хламідійні інфекції, СНІД	Такі ж	Короткочасна гарячка, панцитопенія, нейтрофільоз
Ларифан	Грип, герпес, нейроінфекції, хламідійні інфекції	Такі ж	Короткочасна гарячка
Рогасин	Гепатит, ентеровірусні та хламідійні інфекції	Такі ж	Короткочасна гарячка
Гозалідон, саврац	Грип, герпес, хламідіози	Такі ж	Короткочасна гарячка
Амізон	Грип, герпес, кір, епідпаротит	–	Диспепсія

 

2. Індуктори та інгібітори ендогенного ІЛ-2

Серед потужних індукторів ІЛ-2 передусім варто згадати ізопринозин (див. синтетичні імуностимулятори), антибіотики-фторхінолони (особливо ципрофлоксацин, ломефлоксацин, флероксацин), деякі мікроелементи (селен, літій).

Із засобів, які застосовують у клінічній практиці, синтез ІЛ-2 пригнічують цитостатики, азатіоприн, глюкокортикоїди, простагландин Е2, дуже високі дози ІФН.

3. Індуктори та інгібітори ендогенного фактора некрозу пухлин

Найсильнішим стимулятором утворення фактора некрозу пухлин є бактерійний ендотоксин. У клініці для цього застосовують препарат мікробного ліпополісахариду, бактерійні стимулятори (продигіозан, пірогенал), а також препарати ІФН, ІЛ-2.

Такі медикаменти, як глюкокортикоїди, циклоспорин А, вітамін D, ІЛ-6, трен тал, пригнічують синтез фактора некрозу пухлин. Останнім часом ця властивість тренталу широко застосовується в комплексному лікуванні сепсису.

Імуностимулятори рослинного походження

Виражений імуностимулювальний вплив властивий всій групі рослин-адаптогенів. Вони стимулюють також нервову та ендокринну системи (нейроімуноендокринну вісь регуляції). Такий вплив часто називають адаптогенним, оскільки він посилює здатність організму пристосовуватися, протистояти надмірному стресовому навантаженню. Проте різні рослини на всі три системи впливають в неоднаковій мірі. Так, жень-шень найбільше діє на ендокринну систему, елеутерокок – на нервову, ехінацея – на імунну. При застосуванні у першій половині дня переважає вплив на імунну систему, в другій – на нервову. Інтенсивність імуностимулювальної дії зростає навесні, нейротонізуючої – восени, вплив на синтез гормонів – взимку і влітку. Існують також вікові та статеві фармакологічні відмінності впливу адаптогенів. Основним діючим компонентом цих засобів є тритерпенові глікозиди. 

Найвідомішим серед цих засобів є жень-шень. Спиртові та водні препарати з нього стимулюють роботу пригнічених імунних механізмів. Жень-шень впливає переважно на активність природних кілерів, що дозволяє рекомендувати його в комплексі імунореабілітаційної терапії після онкологічних, інфекційних (у першу чергу вірусних) захворювань.

Препарати ехінацеї пурпурової, очевидно, найбільш поширені і зручні для застосування (ехінацея раціофарм, імунал, спиртові та водні настоянки ехінацеї, ехінацин, есберитокс тощо). Перший офіцинальний засіб з ехінацеї для лікування інфекційних і запальних процесів зареєстрований ще у минулому столітті («Очищувач крові Майєра», 1870 р.). На сьогодні у світі застосовується близько 300 препаратів, які містять ехінацею. Імуностимулювальні властивості рослини обумовлюються наявністю цикорієвої кислоти, ехінацину, алкамідів, глікопротеїнів, високим вмістом селену і цинку.

Під впливом препаратів ехінацеї зростає активність фагоцитозу, зростає кількість і рухливість лейкоцитів, що активує протибактерійний захист. Імуностимулювальний вплив передусім проявляється на рівні неспецифічних факторів імунітету. Виявлені протизапальні, регенеративні і кератопластичні властивості ехінацеї при трансплантації шкіри, посилення процесів мікроциркуляції в тканинах, зниження ймовірності некрозу і відторгнення дермотрансплантатів.

За рахунок пригнічення активності гіалуронідази і активації синтезу ІФН, препаратам ехінацеї властивий противірусний вплив. Це широко застосовується як для профілактики, так і для лікування хворих на грип, герпес, везикулрний стоматит.

Разом з тим ехінацея слабко впливає на роботу нервової і ендокринної системи. Це дозволяє застосовувати препарати з неї протягом тривалого часу і в порівняно великих дозах. Виняток складають вагітні і лактуючі жінки, діти, хворі на імунопроліферативні і автоімунні хвороби.

Застосування елеутерокока значно збільшує число активних Т-лімфоцитів і Т-хелперів, значно ослаблює імунодепресивний вплив циклофосфану. Особливість цього адаптогену – стимуляція синтезу інтерферону і сироваткових антитіл, що застосовується для підвищення ефективності протигрипозної вакцинації. Проте у лікуванні грипу і герпетичної інфекції елеутерокок уступає ехінацеї. Найчастіше домінує нейроадаптогенний вплив елеутерокока.

Препарат застосовують переважно при синдромі хронічної втоми, дезадаптаційних реакціях, метеоневрозах, нервових і фізичних перевантаженнях, для профілактики грипу (самостійно і в комплексі з вакциною).

Серед інших рослин-адаптогенів слід назвати лимонник китайський, родіолу рожеву, аралію маньчжурську, левзею софоровидну, алое, коланхое, софору японську, звіробій, рудбекію.  

Синтетичні імуностимулятори

Цей клас засобів дуже різнорідний за складом. Проте серед названих препаратів можна виділити такі групи:

·        медикаменти, які традиційно застосовувалися з іншою метою (левамізол, димексид тощо), а імунотропні властивості у них були виявлені значно пізніше, часто випадково;

·        імуностимулятори, які були синтезовані з наперед заданими властивостями.

Левамізол – протиглистний препарат, у якого пізніше була виявлена антианергічна дія. Посилює синтез і активність Т-лімфоцитів і Т-хелперів, а також утворення антитіл шляхом стимуляції макрофагів і Т-хелперів.

Препарат призначають хворим на ревматоїдний артрит, розсіяний склероз, лімфому Ходжкіна, онкопатологію. Застосовують по 2,5 мг/кг двічі на тиждень. Більш ефективне раннє призначення левамізолу: через 2-3 дні після хіміотерапії або через 1 день після лікування цитостатиками.

Впливаючи на активацію С5а-компонента комплементу і агрегацію гранулоцитів, левамізол зумовлює розвиток глибокої нейтропенії. У великих дозах і при тривалому використанні пригнічує імунну відповідь.  

Ізопринозин (гропринозин, модімунал) – новий імуномодулятор з комплексним впливом на імунну систему. Стимулює синтезу лімфокінів, передусім – ІЛ-2 і γ-інтерферону. За рахунок цього значно посилюється синтез і диференціювання Т-клітин, цитолітична активність лімфоцитів.

Препарат широко застосовується при герпетичних інфекціях, у тому числі – цитомегалії, та вірусних енцефалітах і гепатитах. Особливо ефективнй при частих рецидивах герпетичної інфекції, коли застосування самих противірусних засобів (ацикловір, ганцикловір) не попереджує навернення хвороби. Добова доза складає 10-200 мг/кг залежно від віку, захворювання, глибини імунних розладів.

ВІТАМІНИ І МІКРОЕЛЕМЕНТИ

Будь-який з вітамінів може проявляти фізіологічний і фармакологічний ефекти. Фізіологічний вплив домінує при потраплянні в організм вітамінів у життєво необхідних кількостях разом з продуктами харчування, полівітамінними комплексами тощо. Оптимальні дози необхідні для нормального обміну речовин, функціонування усіх систем, у тому числі – імунної.

Недостатність одного чи декількох вітамінів (гіповітаміноз), природно, зумовлює розлади імунної відповіді. Особливо необхідні для нормальної роботи імунної системи вітаміни С, А, Е, В6.

Імунофармакологічні особливості впливу мікроелементів

Мікро-елемент	Імунопатологія при нестачі в організмі	Вплив високих доз
Залізо	Різке пригнічення цитотоксичної функції кілерів і продукції γ-ІФН, у меншій мірі – фагоцитозу та утворення антитіл	Різко пригнічує фагоцитоз, знижує бактерицидну активність крові, блокує функцію цитотоксичних лімфоцитів
Золото	Не виявлено	Блокує активність нейтрофілів, синтез прозапальних цитокінів, у першу чергу – ІЛ-1, звільнення гістаміну і лізосомальних ферментів
Йод	Сповільнення мобілізації імунологічних механізмів, схильність до затяжного перебігу запальних процесів і їх хронізації	Стимулює звільнення гістаміну і псевдоалергічні реакції, блокує механізми противірусного захисту
Магній	Атрофія тимусу, підвищення вмісту IgE, еозинофілів, гістаміну. Розвиток алергозів, лімфом	Стимулює кооперацію лімфоцитів; зменшує продукцію IgE, звільнення гістаміну. Протективна роль при гострих алергічних реакціях
Мідь	Зменшення розмірів тимусу і селезінки, вмісту Т-хелперів, бактерицидної активності нейтрофілів. Збільшення числа В-лімфоцитів.	Пригнічує бласттрансформацію лімфоцитів, індуковану ліпополісахаридом або конканаваліном А
Ртуть	Не виявлено	Блокує кооперацію клітин, стимулює автоімунні процеси, поліклональну активацію В-лімфоцитів, Т-супресорів
Селен	Надмірне пошкодження тканин при запальному процесі. Зниження активності NK-клітин	Посилює активність NK-клітин, макрофагів; продукцію антитіл
Цинк	Гіпоплазія тимусу, зменшення активності тимуліну, Т-клітин-ний дефіцит	Посилює проліферації мо-нонуклеарів, поліклональну активацію Т-лімфоцитів, активацію рецепторів до ІЛ-2, кофактор ІФН для стиму-ляції NK-клітин

 

Фармакологічний вплив вітамінів проявляється при застосуванні їх у доза, які багаторазово перевищують фізіологічно необхідні. Деякі з них у таких випадках мають не лише імуносупресивний, але й виражений загальний токсичний вплив (A, D, K). Для інших вітамінів (С, Е, Р, В5) характерний імуностимулювальний ефект, можливо за рахунок антиоксидантної активності. Вітамін U у великих дозах має виражену антигістамінову дію.

Проте самостійного значення для імунотерапії вітаміни не мають. Вони призначаються лише в комплексі з іншими імуностимуляторами. Винятком є імунореабілітація та імуноадаптація, коли комплекси вітамінів з мікроелементами можуть призначатися окремо.

Застосування мікроелементів у дозах, вищих за фізіологічно необхідні, може зумовлювати найрізноманітніші ефекти – від імуностимулювального до імуносупресивного. Як правило, цей вплив дозозалежний: селен в малих дозах стимулює активність NK-клітин, а у великих – пригнічує її.

Подібний до вітамінів і мікроелемнтів механізм впливу на імунну систему мають імуностимулятори метаболічної дії.

Ці засоби загалом досить м’яко і слабко стимулюють фагоцитоз, диференціювання лімфоцитів, продукцію антитіл. Деякі дослідники взагалі не визнають у них суттєвої імунотропної активності. До цих препаратів належать оротат калію, макроергічні сполуки (аденозин- і уридинтрифосфорні кислоти) тощо. У цих медикаментів немає побічних ефектів, їх можна поєднувати з іншими імунотропними засобами.

Серед нових препаратів цього класу – глутоксим. Препарат ефективно знімає імуносупресивний пресинг токсичних сполук і метаболітів. Засіб вводять внутрішньом’язово по 10-60 мг протягом 1-6 міс. при хронічних і затяжних інфекційних процесах, автоімунних захворюваннях, хроніосепсисі, імунодефіцитних станах різного походження.

ЗАСОБИ ЕФЕРЕНТНОЇ ТЕРАПІЇ

Ця група препаратів не впливає безпосередньо на роботу імунної системи. Лише при тривалому використанні у високих дозах можуть проявлятися негативні аспекти – надмірне зв’язування і виведення з організму секреторного IgA, лізоциму, мікроелементів, необхідних для нормальної роботи ферментних систем. Все ж застосування цих засобів короткими і середньотривалими курсами практично позбавлене побічних ефектів.

Вплив їх на імунну систему опосередкований детоксикацією організму, завдяки чому вони знімають імуносупресивний пресинг токсичних, антигенних і алергенних сполук. Так, після курсу гемосорбції імунна система стає більш «гнучкою», чутливішою до регуляторних впливів – як імуностимуляторів, так і імунодепресантів, протиалергічних засобів. Дуже важливим механізмом впливу є зв’язування і виведення імунних комплексів.

Найбільш поширеними серед цього класу засобів є ентеросорбенти – сорбенти для перорального призначення. Серед них виділяють:

·        за лікарською формою – таблетовані, інкапсульовані, гранульовані, порошкоподібні, волокнисті тощо;

·        за хімічною структурою – вуглецеві, кремнійорганічні, полімерні, рослинні (волокнисті, пектини), грибкові, комбіновані;

·        за механізмом сорбції – адсорбенти, абсорбенти, іонообмінні та комплексоутворюючі;

·        за селективністю – селективні і неселективні, а також високоселективні (імуносорбенти, створені на основі моноклонових антитіл).

Вуглецеві сорбенти – активоване вугілля (карболен), СКН-П1, СКН-П2, СВГС, гастросорб – застосовуються чи не найчастіше. Для них характерні:

·        широкий діапазон коефіцієнта сорбції – від порівняно низького в активованого вугілля до дуже високого – у препаратів серій СКН і СВГС;

·        низька інтенсивність десорбції – процесу, в результаті якого сорбент в кишках частково звільняється від шлункового вмісту і сорбує кишковий;

·        закріплюючий ефект. Для його усунення через 30-90 хв після прийому сорбенту іноді призначають легкі проносні засоби;

·        подразнення слизових, особливо при ерозивно-запальних процесах (гастрит, виразкова хвороба, кишкові інфекції проктити, тріщини заднього проходу).

Для кремнійорганічних сорбентів (ентеросгель, силікагель, силард П) характерні:

·        приблизно однаковий коефіцієнт сорбції, але дещо нижчий, ніж у нових вуглецевих сорбентів;

·        висока інтенсивність десорбції;

·        легкий послаблюючий ефект;

·        слабкий безпосередній імуностимулювальний вплив (переважно на клітинну ланку), можливо, пов’язаний з впливом низькомолекулярних фрагментів, які відщеплюються у шлунка під впливом соляної кислоти.  

Для рослинних сорбентів властиві:

·        відносно низький коефіцієнт сорбції;

·        високий ефект десорбції;

·        сильний послаблюючий вплив;

·        регулювальний вплив на склад кишкової мікрофлори.

Основними показаннями для ентеросорбції є:

·        гострі і хронічні інтоксикації;

·        алергічні захворювання (дозволяє зменшити дози антигістамінових та інших засобів), гострі алергічні реакції, а також преморбідні стани, зокрема у фармацевтичних і медичних працівників;

·        хвороби імунних комплексів (системні захворювання сполучної тканини, гломерулонефрит);

·        приготування до специфічної і неспецифічної імунотерапії для збільшення чутливості імунної системи до імунорегуляторного впливу;

·        синдром хронічної втоми екологічного походження.

Тривалість курсу ентеросорбції не повинна перевищувати 2 тиж., щоб попередити можливі втрати IgA, лізоциму, мікроелементів.

ЗАСОБИ СИСТЕМНОЇ ЕНЗИМОТЕРАПІЇ

Ензимні (ферментні) препарати вже тривалий час використовуються для регуляції процесів травлення, поліпшення загоювання ран і запобігання розвитку фіброзних процесів. Принципово новим напрямком застосування ензимів є метод системної ензимотерапії (СЕТ). В його основі ­ комплексний вплив на різні ланки гомеостазу організму людини відповідно складених композитів гідролітичних ензимів тваринного та рослинного походження з метою корекції основних патологічних механізмів розвитку ряду хвороб.

Поліензимні препарати мають ряд переваг порівняно з моноензимними, а саме: ширший спектр дії, розщеплення субстрату з більшою інтенсивністю і в коротший термін, одночасний вплив на патологічний процес різних ензимів. Все це підвищує ефективність лікування.

Використання препаратів СЕТ у вигляді таблеток чи капсул має ряд особливостей. Вобензим призначають від 3 до 10 таблеток, флогензим – від 2 до 4 таблеток, вобе­мугос – від 2 до 4 таблеток тричі на добу. Необхідність прийому великих доз пояснюється поганим всмоктуванням ензимів у тонкій кишці (від 8 до 40 %). Для того, щоб захистити ензими від дії шлункового соку, препарат приймають за 30­40 хв до їжі, запиваючи великою кількістю води (не менше 200 мл).

У складі системних ензимів використовується ряд компонентів, які розрізняються за впливом на фізіологічні процеси: панкреатин, химотрипсин, трипсин, амілаза, бромелаїн, папаїн, рутин.

Порівняльна характеристика дії деяких ензимів 

СЕТ справляє різноманітний та виражений вплив на ряд систем організму, в першу чергу на систему крові та імунну систему.

Ключовим механізмом лікувального впливу цих засобів є блокування антипротеаз у крові і в тканинах. Антипротеази – це група різноманітних за структурою речовин з ферментною активністю, які утворюються при запальних процесах і руйнуванні тканин. Ці речовини сприяють утворенню набряків, стазу крові, реологічним розладам, а у високих концентраціях – пригнічують імунні механізми і сприяють хронізації запального процесу. 

Вплив препаратів на систему крові полягає у зменшенні адгезії тромбоцитів (антитромботичний ефект), фібринолітичній дії (підвищення фібринолітичної активності, зменшення спонтанного фібринолізу, активації плазміногену), покращанні реологічних властивостей крові, зниженні рівня холестерину і тригліцеридів.

Вплив на імунну систему проявляється у підвищенні цитотоксичної активності макрофагів, регуляції синтезу цитокінів (посилення – ІЛ-2 і блокування надмірного утворення TNF). Також зменшується активність комплементу, попередження утворення імунних комплексів, їх розщеплення і виведення з тканин. За рахунок цього відновлюється активність фагоцитів, підвищується їх здатність «очищувати» організм від автоантитіл. Пригнічується  активність Т-хелперів 2-го типу, знижується інтенсивність автоімунних і алергічних процесів шляхом регуляції системи СD4 лімфоцитів. Цей вплив посилюється завдяки наявності у деяких препаратах екстракту телячого тимусу. При ензимному розщепленні молекул імуноглобулінів утворюється ряд молекул, які ефективно впливають на роботу імунної системи.

Протизапальна дія системних ензимів обумовлена як впливом на самі механізми запалення, так і на імунну систему. Зокрема, вони розщеплюють основні медіатори запалення (С-реактивний протеїн, простагландини, лізоцим, гаптоглобін, брадикінін), впливають на класичні запальні каскади (метаболіти арахідонової кислоти, систему комплементу, прокоагуляційні фактори). Дуже важливим наслідком впливу цих препаратів є підвищення концентрації антибіотиків і цитостатиків у тканинах і посилення їх проникнення в зону запалення чи у тканину пухлини. Вони сприяють швидкому зменшенню набрякового синдрому, обумовленого травмами, запаленням, вторинним лімфостазом, оперативними втручаннями, термічним і радіаційним впливом.

Протинабрякова дія обумовлена поліпшенням мікроциркуляції (за рахунок зменшення адгезії тромбоцитів, збільшення еластичності мембрани еритроцитів, відновленням реологічних властивостей крові, зниженням концентрації в навколосудинному просторі медіаторів запалення (брадикініну, простагландинів тощо), посиленням фібринолізу.

Cклад лікарських засобів СЕТ   

Ензим	Вобензим	Флогензим	Вобе­ мугос	Рибатран	Мульсал
Панкреатин Хімотрипсин Трипсин Амілаза Ліпаза Бромелаїн Папаїн Рибонуклеаза Рутин Екстракт тимусу	100 мг                  1 мг                24 мг                 10 мг                10 мг                45 мг                 60 мг – 50 мг –	–                             –                           48 мг                             –                             –                           90 мг                             – –                          100 мг –	–                                       40 мг                                       40 мг                                         –                                         –                                       90 мг                                       100 мг – 100 мг 40 мг	– 2000 МО 200 МО – – – – 20 МО – –	100 мг 1 мг 24 мг 10 мг 10 мг 45 мг – – – –

Примітка. З розрахунку на 1 таблетку (драже).

Препарати запобігають формуванню фіброзної тканини і келоїдних рубців, сприяють загоєнню ран.

Основні механізми протипухлинної дії ензимних комплексів пов’язані із зниженням експресії адгезивних молекул, що обмежує формування метастазів і неоангіогенез, дією на TNF, активацією трансформуючого фактора росту, який впливає на розмноження пухлинних клітин, а також дією на систему протипухлинного імунного захисту. Фібринолітичний вплив також пригнічує ріст пухлини і позбавляє метастазуючі клітини «інвазивної» активності. Велике клінічне значення має здатність препаратів підвищувати толерантність і переносність хіміо- та променевої терапії.

Серед засобів для системної ензимної терапії добре зарекомендували себе вобензим, флогензим, вобе­мугос, рибатран, мульсал, екстраназа. Проте тільки перші 3 препарати поки що зареєстровані для застосування в Україні.

Вобензим призначають, переважно у випадках, коли необхідна тривала терапія. Це, як правило, хвороби з періодом лікування 3­4 і більше тижнів, коли окрім протизапальної, протинабрякової, фібринолітичної слід використати імуномодулювальну дію даного препарату. Флогензим, рибатран, екстраназу використовується при хворобах з гострим перебігом, коли необхідно швидко вплинути на набряк і запалення (травми, оперативні втручання, гострі запальні процеси тощо). Вобе­мугос переважно використовується в онкології при проведенні хіміо- та променевої терапії. Тривалість прийому залежить від основного курсу лікування та необхідності підтримувальної терапії. Вобе­мугос застосовується також для лікування розсіяного склерозу. Крім того, вобе­мугос у вигляді мазі використовують для лікування флегмон, нориць, ран, які тривало не загоюються, псоріазу, оперізувального герпесу.

Новими напрямками застосування ензимних комплексів є спортивна медицина, хронічні запальні процеси в гастороентерології, гінекології, урології, ангіології. Проте на сьогодні чи не найбільшою популярністю користуються ці засоби у хірургічній практиці. Їх призначення не лише попереджує утворення грубих келоїдних рубців, але й значно поліпшує загоєння ран, попереджує розвиток раневої інфекції.

Вплив антибактерійних препаратів на імунну систему