Тема 7: кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

ЛЕКЦІЯ 10 ТЕМА «КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ»

Мета: Засвоїти теоретичні знання про кількісну теорію грошей, вивчити неокласичний варіант кількісної теорії, розглянути історію її розвитку.

Питання теми:

1. Історія розвитку кількісної теорії грошей

2. Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати

3. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

Література:

1. Башнянин Г.І., П.Ю.Лазур, В.С. Медведєв. Політична економія. Підручник. К-., “Ніка-центр”, Ельга – 2000.

2. Гальчинський А. Теорія грошей – К., “Основи”., 2001

3. Григорчук Т.В. Основи економічної теорії.-Коломия, 1998.

4. «Гроші та кредит», Савлук М.І. — К., 2002.

5. «Гроші та грошова політика», Костіна Н.І. — К., 2001.

6. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред З. Ватаманюка, С. Панчишина, Навч.пос. – К., “Альтернативи” – 2001.

7. Задоя А.А. Петруня Ю.Е. Основы экономической теории. – М. «Рыбари», - 2000.

8. «Основи економічної теорії: політекономічний аспект», Климко Г.Н. – К.2001

1. Історія розвитку кількісної теорії грошей

Монетарна теорія теж не є однозначно монолітною, а має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія, яка, у свою чергу, в залежності від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямом кількісної теорії грошей як її відносно самостійне відгалуження сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсианская концепція монетарної теорії.

У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко протиставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають їх як дві альтернативні теорії. Тим не менш, обидві вони мають єдину методологічну базу - прикладну теорію грошей, яка більше їх зближує, ніж роз'єднує. Завдяки їх зближенню на сучасному етапі формується третій напрям монетаристської теорії, що отримала назву кейнсіано-неокласичного синтезу.

Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI-XVII ст. і послужила методологічною основою все подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку економічної думки лише відчувати деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Вони легко проглядаються і в сучасних монетарних концепціях, що дає підстави стверджувати, що і сучасна монетарна теорія по суті своїй є кількісною. Назва кількісної ця теорія одержала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси:

- зростання номінального обсягу ВВП,

- національного доходу,

- платоспроможного попиту та ін

Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. В цей час в Європі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, відомий в економічній історії як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500-1600гг. зріс приблизно в 3-5 разів. Виникла необхідність з'ясувати причини цього досить тривожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною стало помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього континенту в XVI ст. Це було, мало не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, і товарні ціни, залежать від їх кількості в обороті. При цьому мова йшла про повноцінні гроші - золото і срібло, яке відкривало шлях для визнаного положення про те, що гроші вступають в оборот із внутрішньою, заздалегідь сформованою вартістю.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький економіст Ж. Баден. У своєму трактаті "Відповідь на парадокси де Мальструа" він приходив до висновку: що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота і срібла.

Інші економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзотті, Дж. Монтаріні, Д. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бадена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався двома їх висхідними постулатами: причиною зростання цін є зростання маси грошей в обороті, а міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей.

Роль відомих економістів у розвитку кількісної теорії

Дж. Локк

Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним чинником, який регулює і визначає вартість грошей (золота і срібла), це їхня кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам останнього твердження, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство націй пов'язане не з мертвими запасами золота і срібла, а зі створенням мануфактур, використанням у них живої праці. Потім ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму, металевої концепції грошей, згідно з якою золото та срібло вже за природою своєю є грошима.

Д. Юм.

У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії сформулював та поглибив англійський економіст Д. Юм. У нарисі "Про гроші" (1752) він висунув і обгрунтував принцип, який у сучасній літературі називається "постулатом однорідності": подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм "постулатом однорідності" Д. Юм дав поштовх до формування концепцій "нейтральності грошей" в ринковій економіці та екзогенного, нав'язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу, які ввійшли до арсеналу сутнісних ідей монетарної теорії взагалі.

Своїм дослідженням кількісної теорії Д. Юм зробив важливий внесок також у розвиток наукового уявлення про вартість грошей. Він висунув і обгрунтував ідею про представницький характер вартості грошей, згідно з якою:

- гроші вступають в обіг без власної вартості, а набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;

- сформована в обігу вартість грошей визначається вартістю товарів, які реалізовані, є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю.

Тут Д. Юм, по суті, примкнув до номіналістичної теорії грошей, надав їй більшої реальності, чим зміцнив теоретичну базу подальшого розвитку кількісної теорії. Адже сучасні представники всіх напрямів цієї теорії у своїх дослідженнях грошового механізму виходять з номінальної вартості грошей, сформованої на представницьких засадах.

Роль кількісного фактора в його класичному трактуванні визнавали не тільки представники номіналістичної теорії, а й багато з тих дослідників, які стояли на позиціях трудової теорії вартості. Зокрема, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, які заклали основи трудової теорії вартості і зробили значний внесок в обгрунтування об'єктивної, товарної природи грошей, разом з тим, як і Д. Юм, бачили в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, лише зручний засіб товарного обігу, недооцінюючи такі важливі їх функції, як міра вартості і засіб нагромадження вартості. Тому цілком логічно, що вони не відкидали й постулатів кількісної теорії грошей.

Д. Рікардо.

Так, Д. Ріккардо стверджував, що якби в будь-якій з країн було відкрито золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це сталося б через те, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінного металу. Якби замість відкриття родовища золота в країні був заснований банк, подібний Англійському, то випуск ним великої кількості банкнот призвів би до того самого результату, що й відкриття золотого родовища. З позицій кількісної теорії Д. Рікардо пояснював і сам механізм ціноутворення: в обороті маса товарів просто стикається з масою грошей, внаслідок чого встановлюються ціни. Якщо в обіг надійшло грошей більше, то ціни будуть вищими, якщо менше - нижчими.

Певну роль кількісний фактор відігравав і в теорії грошей К. Маркса. Він однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах. Що стосується повноцінних грошей, то К. Маркс вважав, що в обороті їх може бути лише певна, об'єктивно обумовлену кількість. Якщо в обороті з'являються зайві гроші, то вони автоматично вилучаються, а якщо виникає дефіцит грошей, то маса її поповнюється за рахунок вилучених грошей, а ціни залишаються незмінними.

Визнання "нейтральності грошей" та екзогенного кількісного фактора створило важливі перешкоди на шляху розвитку кількісної теорії, і вона до кінця XIX ст. "Кружляла" в колі своїх класичних постулатів:

- причинності, згідно з якою зміна цін визначається зміною кількості грошей;

- пропорційності, відповідно до якої ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу;

- проднородності - у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним.

Відстоюючи ці постулати, представники кількісної теорії тривалий час (до початку XX ст.) Не виявляли інтересу до розкриття глибинного механізму впливу грошей на ціни, а через них - на економіку взагалі. Вони просто декларували факт пропорційної зміни цін у разі зміни кількості грошей, не розкриваючи механізму цього процесу і залишаючись у вузькому колі механічного зв'язку товарних цін і грошової маси. Питання про передатному механізмі впливу грошей на економіку ще не ставилося взагалі. Але якщо б воно було поставлене, то на базі відповідних накопичених знань його можна було б виразити лише поверхневою залежністю:

M -> P

де М - сума грошей, а Р - рівень ринкових цін

Отже, вплив грошей на економіку обмежувався сферою обміну (зміною цін.)

Певний застій у розвитку кількісної теорії протягом другої половини XVIII-XIX ст. спровокували спроби ревізувати основні її принципи.

Цьому сприяли також об'єктивні процеси, які відбувалися в грошовій сфері: зміцнення позицій золота як грошового товару, перехід до золотого монометалізму, посилення вимог капіталістичного ринку до стабільності грошей і т.п.

Т. Тук.

Рішучу спробу спростувати кількісну теорію грошей зробив видатний представник "банківської школи" в Англії Т. Тук. Він визнавав багатофакторний характер ціноутворення, але повністю заперечував залежність цін від кількості грошей. Навпаки, він вважав, що сума засобів обігу залежить від рівня цін, тобто зміна цін є визначальним фактором щодо зміни маси грошей. Тим не менш, Т. Тук допускав таку ж саму методологічну помилку, що й представники класичної кількісної теорії - констатував лише зв'язок між цінами і масою грошей, але не розкривав механізму цього зв'язку. Більше того, поставивши на перше місце ціни, він ще далі відходив від пізнання механізму впливу грошей на економічні процеси. З цих же позицій критикували кількісну теорію і представники марксистської економічної теорії.

І Фішер.

Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії уже в XX ст. був американський економіст І. Фішер. Він повністю сприйняв класичні постулати цієї теорії і спробував математично довести їх справедливість.

Справедливість цієї формули ні в кого не викликає сумніву, адже вона базується на товарообмінній операції, в якій сума грошового платежу завжди дорівнює грошовій оцінці проданого товару. А в сукупності цих операцій за певний період грошовий компонент (М * V) завжди буде відповідати товарному компоненту (Р * Q).

З наведеної формули випливає, що

P = MV \ Q

тобто середній рівень цін визначається трьома факторами:

- масою (кількістю) грошей,

- швидкістю їх обігу

- фізичним обсягом виробленого продукту.

Тим не менше, сам І. Фішер такого висновку зі своєї формули не зробив. Навпаки, він використав це рівняння, щоб довести, що рівень цін повинен підвищуватися або падати залежно від зміни кількості грошей, якщо разом з тим не буде змінюватися швидкість їх обігу або кількість відповідних благ, тобто для посилення залежності цін від кількості грошей. Тим не менш він не міг обмежитися простим припущенням незмінності двох інших факторів, оскільки вони насправді змінюються.

Тому І. Фішер доводить, що швидкість обігу грошей змінюється прямо пропорційно їх масі і тому тільки посилює кількісний фактор. Що стосується обсягів виробництва та товарообороту, то він вважав, що вони змінюються дуже повільно. Тому від їх впливу на ціни можна абстрагуватися, особливо на тривалих періодах. Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним з ортодоксальних її представників.

2 Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати

У процесі розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей: металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за природою є грішми; гроші - це простий елемент обміну, а резервна функція металевих грошей має фундаментальне значення); номіналістична (полягає в запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, позбавлених внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням); кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів і послуг).

Найдетальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст., англійським ученим Д. Юмом у трактаті "Про гроші" (1752). Ідеї Юма продовжували розвивати представники класичного (А. Сміт, Д. Рікардо) та неокласичного напрямів кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Кількісна теорія одержала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, котрі виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і наголошували на зв'язку теорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв'язку з цим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.

Класична кількісна теорія сформувалася у XVI–ХVП ст. і стала основою розвитку монетаристської теорії. Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються обсягом платіжних засобів, що перебувають в обігу, належить до найстаріших доктрин в історії економічної думки. Першими представниками цієї теорії були Арістотель, Ксенофонт, Платон, Ж. Боден, Ш. Монтеск'є, Д. Юм, Дж. Мілль. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства.

Ж. Боден висунув гіпотезу про залежність рівня цін від кількості благородних металів. П.І. Монтеск'є, Д. Юм, Дж. Мілль зробили узагальнення, що ґрунтувалися на неправильному розумінні "революції цін", яка відбувалася в Європі. Назву кількісної ця теорія отримала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обігу.

Відповідно до найбільш поширеного у XVIII–XIX ст. варіанта кількісної теорії за умови незмінності інших умов рівень товарних цін у середньому змінюється пропорційно до зміни кількості грошей. Це положення спочатку застосовувалось до металевих (золотих і срібних) грошей, а після виходу робіт Д. Рікардо – до паперових (нерозмінних).

У період зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причин зміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що гроші принципово відрізняються від інших представників товарного світу у зв'язку з тим, що у них немає внутрішньої вартості. І лише з часом у кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін.

Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Однак він не висував твердження про пряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей та зміною цін.

Окремі положення цієї теорії в загальних рисах сформулював Дж. Локк (1632–1704). У більш розгорнутій формі її виклав Дж. Вандерлінт (помер у 1740 p.), ПІ. Монтеск'є (1689–1755) і Д. Юм (1711–1776). Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (1772–1823).

Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:

– причинності (ціни залежать від маси грошей);

– пропорційності (ціни змінюються пропорційно кількості грошей);

– універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).

Отже, провідне місце в теорії грошей посіла кількісна теорія, основними методологічними принципами якої стали такі:

– купівельна сила грошей і ціни товарів встановлюються на ринку, що суперечило теорії вартості, але пояснювало зміни цін товарів залежно від кількості грошей в обігу;

– в обігу перебувають усі гроші, що ігнорувало функцію нагромадження та її роль у регулюванні грошової маси;

– купівельна спроможність грошей обернено пропорційна їх кількості, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей;

– поняття вартості грошей е суто умовним, тому що гроші її отримують лише в процесі обміну.