Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи екології.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
6 Мб
Скачать
☆
  • які висновки, щодо поліпшення екологічної ситуації можна зробити.

    Дані моніторингу мають допомагати в пошуку шляхів оптимізації взаємин люди­ни і природи. Організація, нагромадження, обробка й поширення даних моніторинг мають забезпечити необхідною інформацією для розв’язання управлінських задач ь_ різних рівнях - від окремого об’єкта до великого регіону чи всієї планети.

    Екологічний моніторинг здійснюється на 4 рівнях:

    • локальний - це стеження за конкретними об’єктами, їхнім ресурсо- та енер­госпоживанням, складом та обсягами забруднень довкілля, контроль за дотри­манням законів про охорону природи, станом звалищ, зберіганням мінераль­них добрив і отрутохімікатів, забороненими (таємними) викидами й скидау відходів.


    194



    • регіональний (басейни великих річок, водосховищ, географічні або економічні райони чи регіони) - це виявлення шляхів міграції забруднювальних речовин (повітряні, водні), з’ясування обсягів токсикантів, що мігрують, головних дже­рел забруднення середовища в регіоні, вибір постійних станцій екологічного контролю, визначення головних екологічних завдань, складання регіональних планів охорони природи.

    • Національний - це спостереження на тереторії країни, статистична обробка та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників Землі та космічних орбітальних станцій.

    • глобальний - це спостереження за станом озонового шару, розвитком парни­кового ефекту, формуванням і випаданням кислотних дощів, станом гідросфе­ри планети (особливо в разі аварій на морях та океанах), лісовими пожежами, утворенням і рухом ураганів, піщаних бур та інших стихійних і техногенних катастрофічних явищ глобального масштабу.

    З 1991 р. в Україні виконується програма системного екологічного моніторингу “СЕМ Україна”. В який бере участь ЗО різних організацій. Залежно від призначення за спеціальними програмами в Укарїні здійснюється кілька видів екологічного моні­торингу: загальний, кризовий та фоновий.

    Загальний моніторинг - це оптимальні за кількістю та розміщенням параме­три й періодичність спостережень за довкіллям, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої та загальнодержавної екологічної діяльності.

    Кризовий моніторинг - це інтенсивні спостереження за природними об’єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженос­ті для забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні си­туації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життє­діяльності населення і господарювання.

    Фоновий моніторинг - це багаторічні комплексні дослідження спеціально ви­значених об’єктів природоохоронних зон для оцінки та прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об’єктів промислової і господарської діяльності, або одер­жання інформації, щоб визначити середньостатистичний (фоновий) рівень забруд­нення довкілля в антропогенних умовах.

    В цілому моніторинг надає фактичні данні, які необхідні для математичних моделей, що дають змогу робити узагальнення та порівняння, розробляти прогно­зи та оперативно використовувати засоби запобігання деградаційним процесам, що накреслились.

    1. Екологізація економіки

    Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів виробництва, природокористу­вання й темпів забруднення довкілля, вичерпання природних ресурсів, погіршення стану здоров’я працездатного населення, зниження продуктивності праці все це зу­мовило екологізацію економіки. Оскільки довкілля виконує такі важливі функції, як

    195

    забезпечення людей природним ресурсом, природними послугами (рекреація, туризм, естетичні задоволення), поглинання відходів і забруднення, то реалізуючи заходи з охорони природи й використання її ресурсів, слід знати економічну вартість цього й ціну шкоди, заподіяної природі антропогенними забрудненнями та впливами. Еколо­гічні і економічні інтереси стикаються, на жаль здебільшого перемагають другі.

    Наприклад;

    1. вирубування лісів над рекреацією;

    2. розвиток туристичного бізнесу над збереженням рідкісного ландшафту;

    3. розвиток морських нафтопромислів над збереженням морських екосистем.

    При цьому здійснити порівняльну оцінку різних природних ресурсів нині досить

    важко. Не визначена або занижена вартість природних ресурсів призводить до анти- екологічних рішень, до деградації довкілля.

    Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід ґрунтується на загальній еконо­мічний вартості, в яку входить вартість зруйнованої природи, її відновлення та охорона.

    Для еколого-економічної оцінки проектів і програм будівництва застосовують метод зіставлення затрат і вигід і керуються трьома критеріями:

    1. чистою поточною вартістю;

    2. внутрішньою нормою окупності;

    3. співвідношенням витрат і майбутніх вигід.

    Показниками збитків від забруднення довкілля слугують: підвищення рівня за­хворюваності населення; зниження продуктивності сільського господарства; приско­рення зносу основних фондів та ін. Вартість відновлення природи визначається за необхідними затратами на рекультивацію ландшафтів, відновлення водойм або сіль­ськогосподарських угідь, озеленення тощо. Та при цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель від техногенного впливу унікальних геологічних пам’яток чи ландшафтів, зникнення ба­гатьох видів рослин і тварин.

    Особливо складно оцінити наслідки антропогенних негативних впливів на при­роду, коли треба дати довгостроковий прогноз збитків від нераціонального природо­користування. Затрати на охорону природи можна обчислити досить просто й порів­няно точно на підставі чинних стандартів і нормативів із застосуванням низки формул (їх наведено в нових підручниках і посібниках з економіки природокористування).

    Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект (заощадження витрат на лікування та соціальне страхування хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродуктивності, облагородження тощо), а й соціальний - по­ліпшення настрою людей, зменшення їх міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності й т. д.

    До найважливіших проблем економіки природокористування належить правиль­на (об’єктивна) оцінка природних ресурсів.

    Економічна оцінка природних ресурсів - це грошове вираження їхньої народ­ногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря.

    196

    корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об’єкти. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їхнього гео­графічного положення, поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, можливості утилізації відходів, умов переробки.

    Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі показники:

    • трудові затрати на залучення ресурсів в суспільне виробництво (видобуток мі­неральної чи біологічної сировини);

    • ефект використання ресурсу у виробництві (цінність одержаних із ресурсів ма­теріалів, предметів, вигід);

    • прогнозовані затрати на відновлення ресурсу (якщо це можливо);

    • прогнозовані витрати на погашення збитків, завданих природному середовищу під час освоєння даного ресурсу.

    Оцінка ресурсів може бути індивідуальною та комплексною.

    Розрізняють три види індивідуальних оцінок:

    1. оцінки суспільної корисності природних ресурсів;

    2. вартісні оцінки (податки, ціни);

    3. ринкові ціни (ліцензії).

    Вони виконуються для кожного окремого елементу довкілля і їхні значення не завжди збігаються.

    Виконуючи укрупнені екологічні оцінки негативного впливу людини на довкілля, користуються такими поняттями, як екологічні збитки від забруднення окремих ком­понентів природи - води, повітря, земельних ресурсів. Екологічні збитки - це змен­шення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації (насампе­ред забруднення), їх обчислюють за сумою різних затрат суспільства, пов’язаних зі змінами довкілля й поверненням його до колишнього стану. Затрат на компенсацію ризику для здоров’я людей.

    Для укрупнення оцінок екологічних збитків вдаються до спеціальних формул, за якими можна з’ясувати шкоду земельним ресурсам, шкоду від викидів у атмосферу або у водні об’єкти.

    До збитків, що пов’язані з руйнуванням навколишнього середовища, можна віднести:

    • реальні збитки, пов’язані з погіршенням якості життя людини (внаслідок за­бруднення води, повітря), радіаційного стану тощо;

    • збитки від порушення екологічної рівноваги;

    • збитки, пов’язані зі знищенням деяких видів тварин і рослин;

    • збитки у зв’язку зі зменшенням віддачі землі;

    • збитки від втрати пам’яток природи, творінь людства минулих епох;

    • збитки у сфері речей (корозія металів тощо), що пов’язані зі зміною стану середовища.

    Економічні збитки від хижацької експлуатації природи визначити важко. Голо­вна складність кількісного обліку полягає в тому, що підраховуючи шкоду, завдану природі в одній галузі, слід мати на увазі можливі збитки і в іншій, бо природа - це єдиний механізм.

    197

    Підрахувати точно “внесок” того чи іншого підприємства в забруднення озера, річки, повітря майже неможливо ще й тому, що в цьому ж регіоні може знаходитись інше підприємство, відходи якого, вступаючи в хімічний зв’язок з нешкідливими, на перший погляд, компонентами іншого, можуть створювати надзвичайно складну екологічну ситуацію.

    Відмінними особливостями розрахунку економічних збитків від антропогенного порушення довкілля в агропромисловому секторі є такі:

    1. Земля є малорухомим середовищем і міграції в ній забруднених речовин відбу­ваються повільніше, ніж в атмосфері і воді, а їх концентрації постійно зростають (акумулюються), особливо важких металів радіонуклідів деяких хлорорганічних речовин (діоксанів);

    2. Забруднення ґрунту на людину впливає не прямо, а посередковано через кіль­кість і якість урожаю та вироблиних з нього продуктів харчування;

    3. Використання землі супроводжується перетворенням і зміною її природних первісних властивостей, та виникнення нових. Перетворення сільськогосподар­ських угідь у ріллю, зрошення в засушливих та осушення у зволожених регіонах нерідко мають небажані наслідки;

    4. Відсутність водоочисних споруд натваринницьких комплексах та невисока ефек­тивність їх роботи на підприємствах переробної промисловості;

    5. Безгосподарське використання мінеральних добрив та отрутохімікатів, які завда­ють значних пошкоджень земельним ресурсам і впливають на якість сількогос- подарської продукції;

    6. Найбільшої шкоди завдає використання потужної техніки, що призводить до ущільнення ґрунтів, збитки від якого практично неможливо обрахувати;

    7. Невідповідність цін на сільськогосподарську і промислову продукцію.

    Таким чином, впровадження узагальнюючого показника оцінки економічних збитків від антропогенного впливу на довкілля в агропромисловому секторі є необ­хідністю яку треба ще вирішувати.

    Плата за природні ресурси - це затрати підприємства пов’язані з використан­ням якихось природних ресурсів, і визначені відповідно до прийнятої в країні мето­дики розрахунку; при цьому ресурси поділяють на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть безпосередньо у природи, ті, що є властивістю виробництва. Ціна таких ресурсів різна.

    Екологічні податки бувають кількох видів:

    • платежі рентного характеру (наприклад, за використання території для відходів);

    • податки і (або) штрафи за забруднення понад установлену норму;

    • податки за фактичний обсяг забруднень. При цьому податок за забруднення середовища має бути досить високим, щоб підприємствам було вигідніше охо­роняти довкілля, ніж забруднювати його.

    Екологічні ліцензії (ЕЛ) - це цінні папери, що дають право на викиди конкрет­ного забруднювача на конкретний проміжок часу у конкретних обсягах. Ці права мо­жуть продаватися державним одним підприємством іншому. Ціна ЕЛ залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні.

    Торгівля квотами на забруднення - найгнучкіший з усіх відомих методів еко­номічного регулювання якості природного середовища.

    Додатком до ЕЛ є страхування екологічної невизначеності.

    Останнім часом уводять ліцензії на родовища - цінні папери, що дають право на видобування й продаж корисних копалин.

    У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних заходів передбачаєть­ся виконання таких процедур:

    • визначення чистого економічного ефекту;

    • оцінка варіантів очищення промислових стічних вод;

    • оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень;

    • оцінка варіантів переробки відходів;

    • оцінка технологічних рішень;

    • оцінка конструкторських рішень;

    • екологічна експертиза проектів;

    • оцінка ризику аварій.

    Останнім часом в Україні, як і в інших державах, розпочато формування системи економічного регулювання природоохоронної діяльності:

    • вводяться платежі за використання природних ресурсів та забруднення при­родного середовища;

    • створюються екологічні фонди, банки;

    • розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.

    У зв’язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного характеру, а й екологічного, треба вра­хувати таке:

    • ринок може бути використаний для ефективного обмеження руйнування природи;

    • сам механізм стихійних ринкових попиту й пропозиції не забезпечує захисту природи - необхідне втручання ззовні;

    • ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів можуть вико­ристовуватися для регулювання природокористування;

    • економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка передбачає поза- ринкові форми контролю;

    • для дійового екологічного управління економічним розвитком потрібні полі­тично організовані сили, які представляють нагальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто прямо чи опосередковано має зиск від виробництв забруднювачів.

    1. Використання та переробка відходів. Біотехнологія

    Забруднюючи природу, людство тим самим поставило під сумнів поняття неви­черпності її ресурсів. І може настати час, коли воно муситиме витрачати величезні кошти і докладати гігантських зусиль, щоб ліквідувати скоєне.

    Та все ж у людства ще залишається шанс для порятунку. Одним з перших шля­хів виходу з екологічної кризи є перехід до якісно нового етапу технічного освоєння природи.

    199

    Велике значення на сучасному етапі потрібно надавати впровадженню безвідхід­них технологій, використанню та переробці відходів, біотехнології та безвідходному споживанню.

    Екологізація економіки передбачає подолання установлених уявлень про вироб­ничі процеси в системі ресурси - технологія.

    Економісти не зобов’язані розробляти нові технології виробництва, але можуть розраховувати і обгрунтовувати вплив тих чи інших технологій на екологічні наслід­ки, ширше застосовувати принцип “забруднювач платить”.

    Велике значення має впровадження безвідходних і маловідходних технологій, які є перспективним напрямом екологізації промисловості і сільського господарства.

    Європейською економічною комісією сформульовано визначення поняття “без­відходна технологія”. Безвідходна технологія - це практичне застосування знань ме­тодів і коштів для того, щоб забезпечити в межах людських потреб якнайраціональні- ше використання природніих ресурсів і енергіїта захист навколишнього середовища. Під маловідходною технологією розуміють спосіб виробництва продукції, за якою частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на на­вколишнє середовище не перевищує санітарних норм. У широкому розумінні понят­тя “безвідходна технологія” охоплює й сферу споживання. Ця технологія передбачає, щоб виготовлені вироби служили довго, легко могли бути відновлені, а після закін­чення терміну служби поверталися в антропогенний ресурсний цикл після відповід­ної переробки або знешкоджувалися та захоронялися як неутилізовані відходи.

    На сучасному етапі розвитку людського суспільства досить гостро стоїть пробле­ма утилізації відходів. Через некероване зростання чисельності населення, активний розвиток виробництва й збільшення споживання, а також відсутність ефективних технологій переробки відходів наприкінці XX ст. на нашій планеті нагромадилася така їх кількість, що це стало загрожувати здоров’ю людей і довкіллю. Уряди ба­гатьох країн світу навіть не мають об’єктивної інформації щодо обсягів накопиче­них відходів і викидів, про ступінь їхньої токсичності та особливості впливу на живі організми.

    Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи ви­явлення та яких їхній власник повинен позбутися шляхом утилізації чи знищення.

    Небезпечні відходи - відходи, що мають фізичні, хімічні, біологічні чи інші не­безпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для нав­колишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціаль­них методів і засобів поводження з ними.

    Поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворення відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешко­дження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

    Збирання відходів - діяльність, пов’язана з вилученням, накопиченням і розмі­щенням відходів у спеціально відведених місяцях чи об’єктах, включаючи сортуван­ня відходів з метою подальшої утилізації чи видалення.

    200

    Утилізація відходів (з лат. отримати користь) - використання відходів як вто­ринних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

    Реутилізація (рециклізація) - отримання з використаної продукції шляхом її пе­реробки нової продукції того ж чи близького їй типу (наприклад, паперу з макулату­ри, металу з металолому та ін.). Використання твердих побутових відходів як почат­кового продукту для іншого виробництва також є одним з видів реутилізації.

    Класифікація відходів. Відходи поділяються на:

    • побутові (комунальні) - тверді та рідкі відходи, які утворюються в результаті життєдіяльності людей та амортизації предметів побуту;

    • промислові - залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які утворилися при виробництві продукції або втратили повністю чи частково початкові спо­живацькі властивості;

    • сільськогосподарські- відходи, які утворилися внаслідок сільськогосподар­ського виробництва;

    • будівельні - відходи, які утворилися в процесі зведення будівель, споруд (у тому числі доріг та інших комунікацій) та виробництва будівельних матеріалів;

    • споживання - вироби та машини, які втратили свої споживацькі властивості внаслідок фізичного або морального зношення;

    • радіоактивні - невикористані прямі та опосередковані радіоактивні речовини та матеріали, які утворюються при роботі ядерних реакторів, при виробництві і застосування радіоактивних ізотопів.

    За даними ООН, щорічно 5,2 млн чоловік, у тому числі 4 млн дітей, вмирають від хвороб, пов’язаних із неправильним або недостатнім вилученням відходів і стічних вод у районах великих міст. Активно збільшується кількість твердих побутових від­ходів. Так, у 80-х роках у колишньому СРСР за рік нагромаджувалося понад 60 млн т різноманітного міського сміття. Лише для того, щоб вивезти його з міст на звалища, витрачалося понад 350 млн крб. Кількість відходів щороку зростає на 5-6 %. У США на збирання й перевезення твердих побутових відходів та на їх переробку щороку витрачаються мільярди доларів.

    Щорічно тільки в Західній Європі утворюється близько 150 млн т шкідливих від­ходів. В Україні їх нагромаджено понад 25 млрд т і при цьому близько 500 млн т до­дається з кожним роком.

    Раніше більша частина відходів (крім скла й металобрухту) спалювалася. Тепер це заборонено, оскільки під час спалювання виділяється багато небезпечних для здоров’я людей речовин. У розвинених країнах переробляється від 30-50 % (Західна Європа) до 60-75 % (США, Японія) твердих побутових відходів, у країнах, що роз­виваються, - 7-10 %, у Росії та Україні - лише 3-5 %. За прогнозами спеціалістів, до 2025 р. кількість відходів зросте в 4-5 разів, а вартість їх переробки та зберігання - у 2-3 рази. Тому утилізація відходів стала глобальною екологічною проблемою.

    Особливої актуальності набула проблема транспортування, зберігання, перероб­ки й поховання радіоактивних відходів. Через те, що сьогодні її не вирішено, призу­пинився розвиток атомної енергетики: за останні 5 років у світі не введено в дію жод­ного ядерного реактора, і навіть Франція (як уже зазначалося, вона колись зробила

    201

    головну ставку на розвиток саме ядерної енергетики) 5 лютого 1998 р. оголосила про закриття найближчим часом своєї найбільшої АЕС. Сьогодні у світі щорічно утворю­ється близько 10 тис. м3 радіоактивних відходів. Проблемі їх переробки й поховання приділялася велика увага на Всесвітньому екологічному форумі в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), що ще раз підтверджує її злободенність.

    Дедалі загострюється проблема відходів в Україні. Звалища навколо великих міст щороку поглинають близько 1500 га землі, яка внаслідок цього стає небезпеч­ним джерелом отруєння довкілля. Зі звалищ у повітря та ґрунтові води потрапляє ба­гато токсичних речовин - важких металів, продуктів розкладання лаків, фарб, гуми, пластмас. Звалища - це розсадник хвороботворних бактерій; тут утворюються ток­сичні гази, виникають небезпечні для природи пожежі.

    Проблему звалищ можна вирішити, збудувавши сучасні відходопереробні заводи з ефективними технологіями утилізації, спалювання, виготовлення корисних речовин (хоча нині жодну з наявних технологій не можна вважати екологічно чистою). Дуже го­стро постала проблема рекультивації звалищ і використання тисяч гектарів звільнених від сміття площ землі. Це можна здійснити лише за умови взаємодопомоги країн, співро­бітництва, взаємоконтролю й дотримання відповідних міжнародних угод і конвенцій.

    Ведеться міжнародна торгівля відходами. В Декларації ООН про довкілля за­писано: держави відповідають за те, щоб діяльність на їхніх територіях не завдавала шкоди довкіллю й в інших державах. Але, на жаль, цей принцип часто порушується, і не тільки у випадках транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними течіями або річками з одного регіону в інший. Останнім часом поширилася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.

    Щоб обминути законодавчі акти, які забороняють безконтрольне поховання ток­сичних відходів, а також не витрачати великих коштів на їх утилізацію, виробники з розвинених країн переправляють відходи в держави з недосконалим екологічним за­конодавством або ж у ті країни, де є впливові злочинні елементи (мафія), котрі заради наживи йдуть на все, навіть на погіршення стану довкілля у власній країні.

    Експорт токсичних відходів стримує розвиток екологічно чистих технологій і виробництв.

    У 1990 р. близько 25 хімічних підприємств Західної Європи та США звалили понад 11 тис. т ртутно-свинцевих відходів у Іспанії, в районі Амадена, переправили 8 тис. контейнерів із токсичними речовинами в Нігерію.

    Організації “Грінпіс” відомо про тисячу з лишком спроб експорту смертоносних відходів по всьому світові.

    Сформувалася міжнародна мафія, що наживає величезні капітали на цьому бруд­ному бізнесі. Часто платня за дозвіл на поховання відходів у кілька разів перевищує національний дохід невеликих країн Африки, Азії, Південної чи Центральної Амери­ки, і їхні керівники погоджуються на злочини проти довкілля.

    Але в 1992 р. вже 80 держав заборонили ввезення на свою територію токсичних відходів. Україна не ввійшла до їхнього числа.

    Тому лише за останні роки здійснено близько 40 спроб поховати на її території токсичні речовини (230 т промислових відходів, понад 100 т хімікатів, непридатних для використання, 390 т пластикових упаковок і т. д.).

    202

    З 1994 р. в Україну у великій кількості почали надходити імпортні пестициди, багато з яких заборонені на Заході, а в нас використовуються через відсутність відпо­відних законів, низькі вимоги до якості пестицидів, жадобу та екологічну неосвіче­ність деяких наших бізнесменів. Те саме стосується окремих продуктів харчування, що у величезній кількості ввозяться в Україну із західних країн, Туреччини, Китаю й т. д. Багато з них, за даними санепідслужб України, не мають сертифікатів якості, прострочені або не відповідають вітчизняним стандартам.

    Токсичні відходи завозилися й у Росію, наслідком чого було отруєння ґрунтів, лю­дей у кількох регіонах; порушено судові позови проти деяких іноземних компаній.

    Зрозуміло, що необхідно вдосконалювати наше екологічне законодавство, поси­лити контроль за імпортом токсичних речовин і відходів, залучивши до цього ши­року громадськість. Та все ж найкращий спосіб позбутися відходів - це взагалі не виробляти їх.

    Дуже важливим є питання використання і переробки відходів виробництв. Згід­но з розрахунками спеціалістів, лише 5-10 % сировини, яку використовують у вироб­ництві, переходять у кінцеву товарну продукцію, решта потрапляє у відходи.

    Гострою є проблема утилізазії відходів у хімічній промисловості, а також впро­вадження безвідходних технологій у галузі агропромислового комплексу.

    Використання відходів як ресурсів є важливим, але не єдиним напрямом вирі­шення загальної проблеми безвідходного виробництва.

    Світова практика свідчить про великі можливості біотехнологій в медицині, сільському господарстві, енергетиці, генній інженерії. Як новий напрям науково- технічного прогресу біотехнологія сформувалась в середині 70-х років і сьогодні є яскравим прикладом інтеграції науки і виробництва. Це багатопрофільна галузь, що охоплює багато об’єктів досліджень.

    Біотехнологія - це практичне застосування в різних галузях суспільного ви­робництва потрібних речовин на основі змін генетичного коду рослин, тварин, мікроорганізмів.

    Але при застосуванні біотехнологій є багато проблем. Біотехнологічні методи потребують додерження обережності, так як їх застосування може мати негативні екологічні наслідки.

    Біоенергетичні технології

    Життя та діяльність людей супроводжуються утворенням великої кількості орга­нічних відходів (побутове сміття, каналізаційні стоки, відходи виробництва сільсько­господарської продукції - солома, лушпиння й т. д., деревообробки - тирса, обрізки, гілки, хвоя тощо). Звалища навколо великих міст забирають величезні площі (так, по­близу Нью-Йорка воно за об’ємом уже дорівнює 25 пірамідам Хеопса), забруднюють повітря й воду. А тим часом розроблено технології, що дають змогу добувати з цих відходів енергію (сконструйовано, наприклад, установки, в яких відходи спалюються, даючи тепло й електроенергію), а також різні корисні матеріали (скло, метали та ін.).

    Є й інша перспективна технологія переробки відходів - за допомогою метанобак- терій. Ці мікроорганізми активно розмножуються в будь-яких органічних рештках.

    203

    продукуючи в результаті своєї життєдіяльності цінну енергетичну сировину - біогаз (суміш метану й чадного газу). Технологія добування біогазу дуже проста. Бетонні місткості або колодязі будь-якого об’єму заповнюють гноєм, сміттям, листям, тирсою й т. п. Місткість має бути щільно закритою, щоб не було доступу кисню. Газ, який утворюється в результаті бродіння, відводиться в приймальний пристрій або безпо­середньо в газову плиту. Після процесу бродіння залишається добриво - знезараже­не, без запаху, цінніше за гній.

    Сьогодні така технологія широко застосовується в Китаї та Індії, де функціону­ють мільйони подібних установок. А в Румунії проведено успішні досліди з викорис­тання біогазу як палива для тракторів.

    Останнім часом дедалі ширше розробляються технології добування палива для двигунів внутрішнього згоряння з органічних речовин, що продукуються рослинами. Так, у Бразилії з відходів виробництва цукру з цукрової тростини добувають техніч­ний спирт, що використовується як паливо для автомобілів (причому вартість цього палива нижча, ніж бензину, а забруднення повітря в результаті його згоряння - мен­ше). В Австралії успішно виготовляють так звану “зелену нафту” - продукт перероб­ки спеціальних мікроскопічних водоростей, які вирощуються в штучних басейнах.

    Для України особливе значення має технологія добування палива з ріпакової олії. Ріпак, ця невибаглива рослина, дає до 1 т олії з гектара, причому його можна виро­щувати на землях, непридатних ні для чого іншого, наприклад, на полях зрошення, де нейтралізуються каналізаційні стоки, й навіть на землях 30-кілометрової зони від­чуження навколо Чорнобильської АЕС, бо, як з’ясували вчені, радіонукліди не на­громаджуються в ріпаковій олії, її можна або безпосередньо заливати в баки дизелів (які, щоправда, в цьому разі треба модернізувати), або ж із неї можна виготовляти спеціальне дизельне паливо - “блакитний ангел”, котре за всіма характеристиками подібне до солярової оливи, але при цьому екологічно чистіше й дешевше; нарешті, цю олію можна додавати в солярову оливу (до 20 %), що не змінює ні енергетичних, ні екологічних показників двигунів.

    Сучасний рівень розвитку науки і техніки дає можливість переробляти майже всі без винятку побічні продукти і відходи обробляючих галузей агропромислового комплексу. Сьогодні практично не існує технічних обмежень для повного і раціо­нального використання ресурсів, тому слід якомога швидше переходити на безвід­ходний тип виробництва. Це в свою чергу дозволить підняти на якісно новий рівень економічні показники виробництва, створити сприятливі умови для збереження й розвитку природних систем, а в кінцевому підсумку - блага для нинішнього і при­йдешніх поколінь людей.

    Питання для самоперевірки та контролю знань

    1. Що таке економіка природокористування?

    2. Які основні завдання економіки природокористування?

    3. Які види природокористування ви знаєте?

    4. Який основний принцип раціонального природокористування?

    204

    1. Вкажіть методи визначення якості і обсягу забруднень, визначіть їх основні відмінності.

    2. Які види моніторингу ви знаєте?

    3. Поясніть, чому у сучасному виробництві необхідно враховувати збитки від за­бруднення довкілля.

    4. Які види відходів ви знаєте?

    5. У чому полягають основи екологізації економіки?

    6. На чому ґрунтується біотехнологія?

    1. Організаційна та стратегічна системи раціонального природокористування План

    1. Взаємодія країн у справі збереження та відновлення довкілля.

    2. Організація служб охорони навколишнього природного середовища.

    3. Екологічне право.

    4. Екологічний менеджмент. Екологічний маркетинг.

    5. Екологічна освіта і виховання.

    6. Роль громадськості України в охороні навколишнього природного середовища. Ключові поняття та терміни:

    • Екологічне право • Екологічний аудит

    • Екологічний менеджмент • Екологічна освіта

    • Екологічний маркетинг • Екологічне виховання

    • Екологічна культура

    1. Взаємодія країн у справі збереження та відновлення довкілля

    Глобальний характер сучасних екологічних проблем обумовлює необхідність спільних зусиль всіх країн для їх вирішення. Україна, знаходячись в єдиній взаємо­залежній природній системі Євразії, не може відгородитись стіною від забруднення і деградації біосфери на материку.

    При використанні міжнародних ресурсів важливими проблемами є:

    • наявність та дотримання міжнародних домовленостей, щоб їх спільне викорис­тання супроводжувалось співробітництвом, а не протиборством;

    • розв’язання проблем оптимізації природокористування;

    • проблема сумісного використання запасів риби та мігруючих тварин і пташок;

    • проблема забруднення навколишнього простору;

    • проблема забруднення вод Світового океану.

    205

    Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формами такого співро­бітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони природи; укладання офіцій­них договорів та угод, а також діяльність міжнародних громадських партій та органі­зацій (“зелених” та “екологістів”).

    Історія міжнародної екологічної співпраці почалась понад 100 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 189" році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.

    Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 році в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів “шкідливих” птахів. В 1950 р. в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. До їхньо­го числа належать спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфе­ри від промислових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін.

    Особливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяльності лю­дини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточуючого середовища.

    Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані я- урядові, так і громадські організації, в тому числі ЮНЕП (Програма ООН з навко­лишнього середовища), створена в 1973 р., котра координує всі види діяльності в га­лузі захисту навколишнього природного середовища, розробляє програми подальших спільних дій в цій галузі, ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвіти - організація охорони здоров’я), ЄЕК (Європейська економічна комісія), ММО (Між­народна морська організація), МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічног; захисту), МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів).

    З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Огеепреасе - Зелений світ, з котрою співпрацюють представники громадськості на­шої країни. Її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біо­сфери. Ця організація утворена в 1971 р. в Північній Америці. Вона діє в 30 країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 році.

    Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародні форумів - Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 рік >. день відкриття якої-5 червня - був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинкі, 1975 рік*. Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференції ООН навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро. 1992 рік).

    206

    Одне з перших починань ЮНЕП - створення всесвітньої системи станцій спосте­реження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Під егідою ЮНЕП разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році у Ризі, в 1981 році у Тбілісі, а в 1983 році у Таллінні міжнародні симпозіуми з комплексного глобального моніторингу забруднен­ня навколишнього середовища. Роботи щодо проекту “Біосферні заповідники” перед­бачають спостереження за станом біосфери на фоновому рівні. Перший Міжнародний конгрес у справі біосферних заповідників було проведено у Мінську в 1983 році. У світову мережу було включено 17 великих заповідників колишнього СРСР

    Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є:

    • Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист пра­во всіх форм життя на виживання;

    • Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище;

    • Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва;

    • Конвенція про зміну клімату;

    • Конвенція про біологічну різноманітність;

    • Конвенція про боротьбу зі спустелюваннням.

    Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД- “Порядок денний на XXI століття” — всесвітній план дій з метою сталого розвитку під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли жит­тєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Крім того, досяг­нення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з однієї сторони, та неприпустимими розкошами - з іншої.

    Все частіше Україна виходить на перше місце в міжнародних відносинах, бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до закону “Про природно-заповідний фонд Укра­їни” від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України “Про біосферні заповідники”, яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що вне­сені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО “Людина та біо­сфера” до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 року таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству за­кордонних справ України і Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника “Східні Карпати”.

    Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного се­редовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

    Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природо­охоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

    207

    Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн. Спільними силами ведуться до­слідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

    У проекті “Концепції сталого розвитку України” зазначено, що сталий розвиток в Україні - це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соці­альної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. Сталий розвиток розглядається як такий, що не лише породжує і сприяє економічному зростанню держави, а й справедливо розподіляє його резуль­тати, відновлює довкілля та сприяє подоланню бідності.

    Проте при переході України на шлях сталого розвитку мають бути розв’язані такі головні проблеми:

    • сприяння становленню громадянського суспільства;

    • подолання бідності;

    • відхід від таких процесів розвитку суспільства, які призводять до його деградації;

    • створення цілісної системи законодавства у сфері сталого розвитку;

    • введення дієвого економічного механізму природокористування та природо­охоронної діяльності;

    • вдосконалення процесу доступу до інформації з питань навколишнього серед­овища та здоров’я.

    Для успішного просування шляхом сталого розвитку Україна підписала Програ­му дій “Порядок денний на XXI століття” на конференції в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. Пізніше у 1997 році на конференції “Ріо + 5” українська делегація підтвердила своє прагнення йти шляхом сталого розвитку. У тому ж році в Україні на державному рівні було створено національну комісію сталого розвитку, яка активно співпрацює з різними міжнародними природоохоронними організаціями.

    1. Організація служб охорони навколишнього природного середовища

    Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, а також гід­рометеорологічної діяльності є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (МінприродиУкраїни). Діяльність Мінприроди України спрямо­вується і координується Кабінетом Міністрів України.

    Міністерство реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього при­родного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення і навколишнього природного середовища, від негативного вплив\ господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об’єктах усіх форм власності.

    Мінприроди України проводить державну екологічну, науково-технічну та еко­номічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існ\- вання живої і неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки

    208

    функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишньо­го природного середовища, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи. Серед головних завдань Міністерства: захист екологічних інтересів України на міжнародній арені, державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони навколишнього при­родного середовища, ядерної та радіаційної безпеки. Крім того, Мінприроди України здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів, організовує і проводить державну екологічну експертизу, обгрунтовує доцільність розроблення державних і регіональних екологічних програм.

    До складу Мінприроди України входить ряд структурних підрозділів:

    • Управління державної екологічної експертизи;

    • Управління міжнародних відносин;

    • Управління науки;

    • Юридичне управління;

    • Відділ зі спеціальної роботи та адміністрації ядерного регулювання;

    • Управління економіки;

    • Управління регіональної політики і територіального розвитку;

    • Управління державної екологічної експертизи;

    • Управління відходів та вторинних ресурсів;

    • Управління техногенно-екологічної безпеки;

    • Управління моніторингу;

    • Управління нормативно-технічної політики та енергозбереження;

    • Управління атмосферного повітря;

    • Управління водних ресурсів та надр;

    • Управління біологічних та земельних ресурсів.

    На регіональному рівні (в областях) діють спеціальні органи - державні управ­ління екології і природних ресурсів. Вони вирішують на своїх територіях практично всі питання з охорони навколишнього середовища важливі для кожного регіону. Дані органи здійснюють екологічне прогнозування і планування, екологічний контроль, екологічний аудит і екологічне ліцензування.

    1. Екологічне право

    Екологічне право має важливу роль в регулюванні взаємовідносин приро­ди й суспільства, у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки люди­ни щодо природи. Такі правила закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими для виконання та дотримання нормами права.

    Екологічне право ґрунтується на нормах Закону України “Про охорону навко­лишнього природного середовища” передбачає мету, завдання, принципи та механіз­ми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

    Розвиток цього закону знайшов своє відображення в законі України “Про еко­логічну експертизу”, Земельному, Водному та Лісовому кодексах, в Кодексі України

    209

    про надра, законах України “Про тваринний світ”, “Про охорону атмосферного пові­тря”, “Про природно-заповідний фонд” і т. п.

    Названими законами закріплено цілий пакет екологічних прав громадян, що ґрунтуються на загальнолюдських, природних правах, у тому числі:

    • право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

    • право на одержання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я людей;

    • право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

    • право на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

    • право на участь у розробці і здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

    • право на регіональне і комплексне використання природних ресурсів;

    • право на одержання екологічної освіти;

    • право на об’єднання в громадські природоохоронні формування;

    • право на участь в обговоренні проектів законів та екологічно значущих про­ектів і рішень;

    • право на подання до суду позовів до фізичних і юридичних осіб про відшкоду­вання шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище;

    Екологічне законодавство України включає чотири основних блоки законодавчо­го і підзаконного регулювання:

    • конституційне регулювання екологічних правовідносин;

    • еколого-правове регулювання;

    • регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами;

    • регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства.

    1. Екологічний менеджмент. Екологічний маркетинг

    Екологічний менеджмент - це система ефективного управління природоохо­ронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних меха­нізмів управління (додержання екологічних норм, стандартів, правил, затверджених для галузі) та економічного стимулювання.

    Державний екоменеджмент включає чотири основні функції:

    • здійснення природоохоронного законодавства;

    • контроль за екологічною безпекою;

    • забезпечення проведення природоохоронних заходів;

    • досягнення узгодженості дій державних і громадських органів.

    Більшість українських підприємців не знайомі з цією діяльністю, але ж, за на­явними відомостями, у світі щорічно виробляється продукції і послуг в галузі еко­логії на 200 млрд дол. Це один з найбільших глобальних ринків, на який мають ви­йти українські підприємства, і шлях до нього лежить лише через підвищення рівня

    210

    екологічної освіти бізнесменів. Кожний український підприємець повинен мотивува­ти свої дії через розуміння основ природоохоронного інвестування, пільги “зелено­го” оподатковування, екологічну культуру, розуміти місце екологічного менеджменту серед інших наук.

    Важливими кроками у розвитку екологічного світогляду підприємців України мають стати заходи щодо становлення в країні екологічного менеджменту підготов­ки підприємницького загалу до використання у своїй діяльності європейських норм, технічних директив і стандартів у сфері охорони природи. Потрібно мати на увазі, що норми ЕЕІ в галузі охорони навколишнього середовища орієнтуються переважно на методи випробувань, а не на норми, які визначають величини лімітів речовин, що забруднюють.

    До нових сфер підприємництва можна віднести й екологічний сервіс. Без учас­ті компаній, які спеціалізуються на наданні послуг у сфері екологічного сервісу, не можлива реалізація сучасних проектів. Напрями роботи фірм цього профілю можуть бути вкрай різноманітні: проведення аудиту і оформлення екологічних паспортів, проведення дезактивації грунту, нейтралізація виливів нафти у морі або на суші, про­ведення експертизи проектів, утилізація відходів, викидів, бурильних розчинів.

    Досвід останніх десятиліть особливо чітко показав, що поєднання сучасних тех­нологій в умовах фактично єдиної форми власності - державної, або “нічиєї”, при відсутності в суспільстві екологічної етики та білетики веде до неминучих еколо­гічних катаклізмів і глибокого застою не тільки в сфері матеріального виробництва, айв культурі управлінської діяльності взагалі.

    Реалізація концепції стійкого демократичного розвитку повинна бути направ­лена на здійснення програм гармонізації як відносин суспільства з природою, так і консолідації на принципах моральної відповідальності членів суспільства як фун­даменту його самоорганізації. Виконання системоутворювальних функцій екологіч­ної політики, визначення екологічних цілей і завдань, розроблення та реалізація еко­логічної програми здійснюється за допомогою екологічного аудиту та екологічного маркетингу.

    Екологічний аудит - це перевірка екологічного стану (контроль) середовища, інструмент управління, який системно охоплює всі питання екологічної оцінки ді­яльності підприємства, удосконалення системи регулювання впливу на довкілля та його інвестиційної привабливості.

    Екологічний маркетинг - це дослідження екологічного стану довкілля, ресурсу підприємства, продукції. Завдання екологічного маркетингу є визначення потреби в екологічно безпечній та іншій продукції, а також інтенсифікації умов її збуту за міні­мальних впливів під час її виготовлення та споживання на навколишнє природне се­редовище, які порушують нормальне функціонування природних екосистем зокрема та біосфери загалом. Отже, екологічний маркетинг - це управлінська функціональ­на діяльність у складі загальної системи менеджменту підприємства, спрямована на визначення, прогнозування та задоволення споживчих потреб так, щоб не порушу­вати екологічної рівноваги навколишнього природного середовища і не впливати на стан здоров’я суспільства.

    211

    До основних функцій екологічного маркетингу у виробничій сфері належать:

    • вивчення попиту на екологічно безпечну продукцію, екологічне ціноутворення;

  • планування екологічно безпечного асортименту, збуту і торгівельних операцій;

  • планування “зеленої” модернізації виробництва;