4. Висновок

Отже, підсумовуючи вищенаведене, можна зробити деякі висновки. Як вже зазначалося вище, стан правової культури держави є показником зрілості її правової системи. Як бачимо, існує кілька наукових підходів до трактування поняття «правова культура» (в їх числі соціологічний, філософський) і тому існує багато позицій дослідників даного питання.

Але, на мою думку, сумніву не підлягає наступне. Правова культура складається з елементів, які за своїм змістом є і теоретичними, і практичними. А це означає тільки те, що людина мусить не лише знати правові норми, вона має їх розуміти й, саме основне, діяти в межах, визначених цими нормами. Тільки тоді ми зможемо говорити про правову культуру.

Правова культура виступає необхідною умовою розвитку демократії, а демократія в кінцевому підсумку необхідна для того, щоб у суспільстві існувала законність і тріумфувала справедливість, закріплювалась морально- здорова атмосфера. Іншими словами, правова культура передбачає встановлення в суспільстві права, що означає створення цивілізованого законодавства, забезпечення в законодавстві та інших нормативно правових актах держави принципів права - зокрема справедливості і гуманізму, визначення природних невідчужуваних прав і свобод людини, її честі і гідності, а також визначення гарантій їх здійснення.²⁴⁶

Таким чином можна визначити соціальну цінність правової культури. Чим вищий рівень правової культури, тим більше коло осіб зможе користуватися благами свободи, тим досконалішими й гуманнішими будуть способи захисту прав і свободлюдини. Від рівня правової культури залежить ефективність реалізації прав і свобод громадян. А це означає, що принципи права, як вихідні керівні засади та ідеї, повинні існувати і панувати в суспільстві, яке характеризується високим рівнем правової культури

НА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Вступ

Правове регулювання у суспільстві - важлива умова створення стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів громадян та інших осіб, що закріплені діючими нормами права. Загальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку і процвітання суспільства.

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тими самими взаємними правами та обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні.

Політичні, економічні та соціокультурні умови, що існують в суспільстві та державі обумовлюють необхідність формування відповідної системи та механізмів соціально-орієнтованого правового регулювання. Значно зростає роль регулятивного впливу органів та посадових осіб державного управління, підвищується вагомість реалізації принципів справедливості та законності, принципу всезагальності, принцип зв'язаності держави правами і свободами особи та громадянина, принцип пропорційності, принцип гармонізації та принцип юридичної форми діяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб в суспільному та особливо державному житті. Визначені завдання актуалізують нагальну потребу наукового обґрунтування основоположних ідей - принципів правового регулювання, їх впровадження в практику державного управління на всіх його рівнях.