18. Оцінка структурного стану ґрунту (с.І.Долгов, п.У.Бахтін)

Вміст агрегатів 0,25 – 10 мм, %		Оцінка
Сухе просіювання	Мокре просіювання
> 80	> 70	відмінно
80 - 60	70 – 55	добре
60 - 40	55 – 40	задовільно
40 - 20	40 – 20	незадовільно
< 20	< 20	погано

За результатами агрегатного аналізу розраховують коефіцієнт структурності ґрунту (К_с), під яким розуміють співвідношення кількості агрегатів (при сухому просіюванні) від 0,25 мм до 10 мм (%) до суми агрегатів < 0,25 мм і > 10 мм (%). Чим вищий К_с, тим краща структура ґрунту.

Результати структурного-агрегатного стану ґрунту представляють у вигляді циклограми або диференціальних кривих.

Висновок. Результати аналізу представляють у вигляді диференціальних кривих. Вказують на домінуючі фракції структурних агрегатів в ґрунті при сухому та мокрому просіюваннях. Роблять висновок про структурно-агрегатний стан ґрунту та його водостійкість. При необхідності вказують на заходи щодо оптимізації структури ґрунту

Лабораторна робота 7 Визначення вмісту гумусу (об'ємний хромовий метод і . В. Тюрина)

Органічна складова частина гумусу являє собою складну систему різноманітних речовин, динамічність якої залежить від надходження до ґрунту рослинних решток і зміни їх під впливом різних груп мікроорганізмів та представників фауни.

Усю різноманітність органічних речовин ґрунту систематизують у дві групи. До першої належать продукти напіврозкладу і розкладу рослинних решток або життєдіяльності (обміну і ресинтезу) живого населення ґрунту. вона представлена речовинами індивідуального характеру – білками, амінокислотами, вуглеводами, органічними кислотами різної природи, жирами, восками, лігніном та ін. Разом органічні сполуки неспецифічної природи у мінеральних ґрунтах становить близько 10-15% загального вмісту органічних речовин.

До другої групи належать специфічні сполуки - власне гумусові речовини, які в мінеральних ґрунтах становлять 85-80 % загального вмісту гумусу.

Специфічні гумусові сполуки ділять на три основні групи: гумінові кислоти, фульвокислоти та гуміни.

Гумінові кислоти – група речовин темного кольору, які виділяються з ґрунту лугами й осаджуються кислотами. Це найцінніша частина гумусу, вони мають велику вбирну поверхню і є основним фактором створення агрономічно-цінної структури. А також основним джерелом поживних речовин, передусім азоту для рослин.

Фульвокислоти – це гумусові речовини, жовтого або червонуватого кольору і які маючи високу кислотність руйнують ґрунтові мінерали, а продукти їх розкладу вимиваються в нижні шари ґрунту.

Гуміни – це комплекс гумусових речовин , які містять гумінові і фульвокислоти у стані високої полімеризації та ущільнення.

Гумус – самий суттєвий і стійкий показник, який відрізняє ґрунт, як природно-історичне тіло від гірських порід. Завдяки гумусу в ґрунтах формуються специфічні властивості, які відсутні у масивно-кристалічних або слабко виражені у пухких осадових породах. В органічній речовині ґрунту зосереджені основні енергетичні ресурси для ґрунтових мікроорганізмів, фізичних, хімічних і фізико-хімічних процесів, потенційні запаси елементів живлення рослин і фізіологічно-активних речовин

Гумус грає винятково важливу роль в утворенні ґрунту і його родючості. Він поліпшує хімічні, фізико-хімічні та біологічні властивості ґрунту. Водні, повітряні, теплові і фізико-механічні властивості ґрунту тим кращі, чим вищий вміст гумусу. Гумус – джерело енергії для мікроорганізмів і біологічно активних речовин, посилює ефективність внесених добрив.

У дерново-підзолистих ґрунтах Полісся вміст гумусу складає 0,5-2 % ваги ґрунту, в сірих опідзолених ґрунтах Лісостепу – 1,5–2 %, в чорноземах може доходити до 10 % і більше, а в торфових ґрунтах гумус разом з іншими органічними речовинами складає близько 100% твердої фази ґрунту.

Чорноземи різного гранулометричного складу відрізняються за вмістом гумусу, табл. 19.