3. Українські землі під владою Речі Посполитої.

Захопивши у ХІУ-ХУ ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща вирішила оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Найважливішим внутрішнім чинником у цьому процесі була позиція приміської шляхти. На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість Королівської влади, гарантовані політичні свободи.

Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання угод та реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. у Любліні (Люблінська унія), коли король Сигізмунд своїми універсалами приєднав українські землі - Підляшшя, Волинь, а згодом Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською.

Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про державну Люблінську унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення держави Річ Посполита (дослівно з польської мови - спільна справа). В ній мали бути король, який обирається, сейм, єдина зовнішня політика, загальна скарбниця. Автономія Литви зберігалася лише у питаннях місцевого самоврядування, організації збройних сил і у правничій сфері. Українські землі навіть не входили до литовської автономії.

Люблінська унія 1569 р. мала досить суперечливі наслідки для України Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі забезпечила зростання культурно-освітнього руху,знайомство з західноєвропейською культурою. Вона викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населенню Утиски та кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував і активних прихильників.

На захист православ'я виступили братства - міщанські організації створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівські Успенське братство (1585 р.), яке мало функції контролю над духовенством а також Київське (1615 р.) та Луцьке (1617 р.) братства. Спираючись ні підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньоцерковні справи.

У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подалі заяву королеві Сигізмунду, і той у 1592 р. відповів згодою. У 1595 р. папський нунцій схвалив умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії відбулося у 1596 р. в Бересті, де церква розкололася на 2 частини - уніатську та православну. Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському.

Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди - православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади.

Таким чином, ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала приєднання української національної церкви до католицької.

Але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося.

Після Берестейського собору почався наступ на інтереси православ'я. Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками.

Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, в історії України ці дві церкви міцно пов'язані між собою.

Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест українського населення.