3.4. Феномен «зникнення» жіночої обдарованості

Для жінок характерне явище «зникнення обдарованості», яке поля­гає в явній невідповідності між шкільними успіхами дівчаток та їхніми Досягненнями в зрілому віці. Різні інститути соціалізації створюють різ­номанітні бар'єри на шляху реалізації обдарованості у дівчаток, що від-°бражається на особливостях їхнього розвитку. Дослідники з'ясували, що ^в Дитячій кімнаті дівчаток менша кількість іграшок, ніж у хлопчиків, і ці братки більш одноманітні. Батьки не підтримують у дівчаток проявів активності, допитливості, незалежності, схильності до ризику та дослід­ницької поведінки, тобто тих рис, що лежать в основі оптимального Розвитку здібностей. Американські дослідники встановили, що батьки

98 Копець л. В. Психологія особистості

Тема 2 99

хід від потреб у досягненнях і високій самооцінці до потреб у любові та належності до групи. В підлітковому віці перед обдарованими дівчатками постає дилема: чи піти шляхом розвитку своїх здібностей, чи надати перевагу потребі бути прийнятою в своїй соціальній групі. Обдаровані дівчата дуже чутливі до очікувань оточення і добре усвідомлюють пріо­ритети для жінок у сучасному суспільстві. Саме в підлітковому віці роз­гортається процес маскування дівчинкою власної обдарованості. Якщо в початковій школі, за даними американських психологів, обдаровані дів­чатка становлять половину всіх обдарованих дітей, то в старших класах -одну третину.

Обдарованим дітям властиві такі риси, як підвищене почуття відпо­відальності, справедливості, ідеалізм та перфекціонізм, однак при вихо­ванні дівчаток їх орієнтують на такі риси, як емпатія, альтруїзм, чутли­вість, відданість. Такі суперечливі орієнтації визначають соціалізацію обдарованих дівчаток. Для того щоб сприяти розвитку обдарованості дівчинки, її слід мотивувати до незалежної самостійної поведінки. Обда­рована дівчинка має навчитися працювати самостійно, іноді наодинці, отримувати задоволення від невизначеності та складності ситуацій, пра­цювати без підтримки і заохочення.

3.6. Формування ґендерної ідентичності

На психологічні особливості дітей впливають батьки, ідентифікація з якими визначає розвиток ґендерної ідентичності. Діти, спілкуючись зі своїми батьками, поводяться більш відповідно до статево-рольових сте­реотипів жіночої та чоловічої ролі, ніж діти, спілкування яких у ранньому віці порушено або є недостатнім. Дослідження показали, що хлопчики краще засвоюють чоловічу роль і сильніше ідентифікують себе з батьком, коли батько поводиться з теплотою та емоційно підтримує дитину (Мш-8еп, Кииіегїопі, 1963). На тендерний розвиток дитини мають вплив члени сім'ї та інші діти, переконання та знання про рольову поведінку, що відповідає статі.

Статево-рольові стереотипи в сучасному суспільстві значно транс­формовані. Мало хто наполягатиме, що покликання жінки - лише вихо­вання дітей та заняття домашнім господарством. Так само щодо чоловіків сумнівним є твердження, що вони мають віддавати всі сили роботі, а не займатись вихованням дітей та своєю сім'єю. Разом з тим, відповідна статево-рольовим стереотипам поведінка більше заохочується та винаго­роджується в суспільстві. Теорія соціального навчання дотримується саме такого розуміння формування ґендерної ідентичності: статево-рольова поведінка проявляється тому, що її вважають більш правильною та зао­хочують до неї.

Когнітивна теорія розвитку Тендерної поведінки Кольберга ствер­джує, що ґендерна ідентичність є властивою дітям, визначає орієнтацію дитини на поведінку представників своєї статі, яких вони прагнуть на­відувати. За Кольбергом, тендерна ідентичність проходить (і це під­тверджується емпіричними дослідженнями) такі три стадії розвитку.

1. Базова ґендерна ідентичність. Має місце у віці з 2 до 5 років: діти знають про свою стать, однак вірять, що її можна змінити, наприклад одягнувши одяг, що відповідає іншій статі.

2. Ґендерна стабільність (5-6 років): досягається усвідомлення, що стать стабільна та незмінна характеристика в часі (з дівчаток виростають жінки, з хлопчиків - чоловіки), однак щодо різних ситуацій - це уявлення не є усталеним (наприклад, залучення до різних видів занять чи зміна одягу).

3. Ґендерна постійність (6-7 років): на цій стадії дитина усвідомлює, що стать не змінюється ні з плином часу, ні зі зміною ситуації. Починаючи з цієї стадії, діти з більшою цікавістю спостерігають за представниками своєї статі, ніж на попередніх стадіях.

Статево-рольова ідентичність проявляється більш яскраво після того, як ґендерна ідентичність дитини повністю сформується. Разом з тим, дослідження показують, що поведінка дітей розрізняється вже з другого року життя, тобто ще до того, як у них сформується ґендерна постійність (О'Вгіеп, Низіоп, 1985, 1985). Порівняльно-культурні дослідження пока­зують, що у всіх культурах послідовність стадій на шляху до повноцінної ґендерної ідентичності однакова. Доповненням до когнітивної теорії роз­витку ґендерної ідентичності, на нашу думку, є теорія Тендерних схем Мартіна та Галверсона (Магип, Наїуегзоп, 1987). Дослідники вважають, Що у дітей 2-3 років, у яких сформована базова ґендерна ідентичність, формуються тендерні схеми. Тендерні схеми являють собою організовані переконання щодо кожної статі, які визначають фокус уваги дитини і спрямовують процес інтерпретації інформації про світ. Тендерні схеми формуються поступово і структурують досвід дитини. Перша схема «свій-чужий» містить інформацію про те, яка діяльність, іграшки відпо­відають хлопчикам, а які - дівчаткам. Друга рання схема - схема власної ^статі: як слід поводитися відповідно до своєї статі. Як вважають Мартін та його колеги, розвиток тендерних схем проходить три етапи:

1. дитина засвоює деякі специфічні ознаки, що асоціюються з належ­ністю до кожної статі;

2. у 4-5 років дитина пов'язує окремі судження, які вона має про свою стать, створюючи складніші ґендерні схеми, однак лише щодо власної статі;

3. починаючи з 8 років, діти формують схожі ґендерні схеми щодо ^пРотилежної статі.