§31. Сезонні зміни в природі

Характерною особливістю клімату України є чітко виражені пори року та переходи від однієї пори до другої. Причиною зміни пір року є рух Землі навколо Сонця і нахил земної осі до площини орбіти. Через відхилення осі землі від площини орбіти земна куля повертається до Сонця більше то північною, то південною півкулею і відповідно кожна півкуля нагрівається то більше, то менше.

Нахил земної осі впливає і на тривалість дня і ночі. В пів­нічній півкулі в день літнього сонцестояння (21—22 червня) спо­стерігається найдовший день і найкоротша ніч. Протилежна кар­тина спостерігається в ці періоди у південній півкулі. Коли на Північному полюсі встановлюється полярний день, на Південному полюсі починається полярна ніч і навпаки. Проте бувають дні, коли тривалість дня на всій земній кулі, за винятком земних полю­сів, дорівнює ночі (12 год). Ці дні називаються днями весняного і осіннього рівнодення.

Зміни пір року — надзвичайно яскраві явища в навколишній природі і важливо викликати інтерес до них у дошкільників. По­дані нижче характерні зміни сезонних явищ у природі повинні стати змістом спостережень на прогулянках і екскурсіях.

ОСІНЬ

Астрономічним початком осені вважається 22 вересня. Це — день осіннього рівнодення, коли на всій земній кулі день і ніч добу навпіл ділять.

Фенологи (фенологія — наука про сезонні явища в неживій і живій природі) вважають початком осені — перший приморозок на ґрунті, а кінцем осені — замерзання ставків. Вони поділяють осінь на два періоди: ранню осінь — до кінця жовтня й пізню — до початку зими.

Рання осінь (вересень — початок жовтня) характеризується здебільшого теплою ясною погодою. Повітря добре прогрівається, воно сухе, чисте й прозоре. В другій половині вересня майже що­року бувають приморозки на поверхні ґрунту, які шкодять пізній городині. Ночі найчастіше холодні. На півдні восени довго стоїть ясна і тепла погода.

У жовтні температура повітря ще більше знижується, частіше бувають дощі і сильні вітри. Наприкінці жовтня спостерігається похолодання, зникають красиві купчасті хмари. Небо найчастіше вкрите низькими шаруватими хмарами. Збільшення вологи в по­вітрі зумовлює утворення туманів. У холодні ночі іній вкриває траву, дахи будинків. Утворюється він за тих самих умов, що й роса, але при температурі нижче 0°С.

Жовтень називають золотою осінню. Це час найбільшого роз­цвічування дерев, кущів.

Пізня осінь (листопад) — це місяць холодних вітрів, похмурої погоди. Значно знижується температура, замерзає земля, з'являє­ться лід на водоймищах.

Зміна умов середовища — зниження або підвищення темпера­тури, скорочення або збільшення світлового дня тощо зумовлює сезонні явища в житті рослин. Ці поступові зміни цікаво спосте­рігати з дітьми.

§32. Сезонні зміни в житті рослин

Осінні явища в житті рослин

Ранньої осені цвіте багато рос­лин. У соснових лісах земля вкривається суцільним килимом з кві­тучого вересу. Цвіте пижмо, продовжується цвітіння деяких видів дзвоників, цмину піскового тощо. У вологій лісовій підстилці мож­на знайти різноманітні гриби — сироїжки, білі, маслюки, лисички, польські. Біля пеньків — сімейства опеньок.

На луках можна побачити квітучими різні види конюшини — лучну, повзучу, польову (котики), волошки лучні, деревій, куколицю білу, оман британський.

На водоймах продовжується цвітіння стрілолисту, сусака. Ін­коли вдруге зацвітає калюжниця. Серед квітучих рослин пустирів найчастіше можна побачити цикорій, глуху кропиву пурпурову, гикавку тощо.

На полях багато квітучих грициків, суріпиці.

Восени вдається часом спостерігати повторне цвітіння дерев — каштана та плодових. Друге цвітіння найчастіше спостерігається у посушливі роки, особливо після жаркої і сухої весни, у зв'язку з тим, що частина поживних речовин лишається невикористаною. Інколи причиною другого цвітіння можуть бути сильні і тривалі дощі.

Зниження температури повітря позначається на житті рослин. Одним з найцікавіших осінніх явищ є листопад. Листя нерідко по­чинає жовкнути задовго до настання осінніх днів. Окремі жовті листочки з'являються ще в середині літа у кленів ясенелистих, беріз, але листопад буває значно пізніше. Що ж спричиняє його? Насамперед те, що косе сонячне проміння менше нагріває повітря і поверхню ґрунту, а отже, воду, яка є в ґрунті. Вода, температу­ра якої стає нижчою, ніж влітку, не може надійти через коріння до всієї рослини. Тоді дерево або кущ, захищаючись від надмірно­го випаровування через листя, починає поступово скидати його з себе. В основі черешка листка, саме там, де він прикріплюється до гілки, утворюється ламка коркова тканина. Тому навіть від найменшого подиху вітру або кількох крапель дощу листочки зри­ваються і, повільно кружляючи в повітрі, падають вниз. Лише в окремих видів дерев і кущів (порівняно недавно завезених з теп­лих країн) листя опадає ще зеленим.

Хвойні рослини легко переносять тимчасову нестачу води, яка надходить до коріння з ґрунту, їхня хвоя випаровує набагато мен­ше води, ніж листя листяних дерев. Лише модрина щодо цього близька до листяних порід. Вона випаровує вологи в десять разів більше, ніж сосна, і в п'ять разів більше, ніж ялина.

Характерна ознака листопаду — розцвічування листя. Зміна забарвлення — це результат руйнування хлорофілу. Рослини зе­лені від великої кількості хлорофілових зерен, розташованих у клі­тинах листя і стебел. Хлорофілові зерна недовговічні. Вбираючи сонячну енергію, потрібну для процесу фотосинтезу, хлорофіл руй­нується і знову утворюється в рослині, причому це може відбува­тися тільки на світлі. Однак, хлорофіл — не єдиний пігмент у рослині. Крім нього в рослині містяться пігменти ксантофіл і каро­тин. Перший чисто жовтого кольору, другий — має жовтогарячий відтінок. Жовті пігменти завжди є в зелених рослинах, але влітку вони зовсім не помітні, бо замасковані інтенсивним зеленим за­барвленням хлорофілу. Восени в міру згасання діяльності листка (у зв'язку з утворенням в його черешку коркового шару) в ньому уповільнюється, а потім і зовсім припиняється утворення хлорофі­лу, а руйнування його триває. Через це листок втрачає своє зеле­не забарвлення і жовті пігменти, яких не видно до цього, стають усе помітнішими.

Восени забарвлення листя особливо привабливе червоними то­нами. Однак ці тони характерні не для всіх дерев. У багрянець вбираються крони кленів і осик, північного червоного дуба, бруслини, скумпії. Листя липи, берези не має червоних відтінків, воно забарвлюється лише в жовті і золотисті кольори.

Що зумовлює червоне забарвлення осіннього листя? Насампе­ред особливий пігмент — антоціан, який утворюється в листках, де багато цукру. Він міститься у клітинному соку.

Утворення антоціану в тканинах рослин залежить від зовніш­ніх умов. Коли температура знижується, вміст антоціану в клітин­ному соку підвищується так само, як і під час яскравого освіт­лення.

Листопад — дуже важливе пристосування рослин до умов зи­ми, що е не тільки холодною, але й сухою порою року. Коли б наші листяні дерева залишалися на зиму в своєму зеленому вбранні, вони б гинули від нестачі вологи, оскільки насичення листя водою припинялося б, а випаровування води продовжувало­ся б. Скидаючи листя, дерева, крім того, оберігають себе від меха­нічних пошкоджень під масою снігу. Часто можна бачити, як взим­ку ламаються під масою снігу досить великі гілки дерев. Листо­пад сприяє видаленню продуктів обміну, значна кількість яких нагромаджується в листі під осінь і стає шкідливою для рослин.

А як готуються до зими трав'янисті рослини? В однорічних рослин восени відмирають стебла й коріння, зберігається лише на­сіння із зародками рослин майбутнього року. Незважаючи на не­значні розміри, воно є найстійкішою частиною рослини щодо пе­ренесення несприятливих умов. Цьому сприяє не тільки щільна оболонка, а й стан спокою, в якому воно перебуває. Насіння бага­тьох рослин може переносити дуже сильне охолодження. В нашій флорі однорічних рослин порівняно небагато, причому значна час­тина їх припадає на бур'яни.

Осінь у житті рослин є порою визрівання і поширення насін­ня. Це цікаво простежувати з дітьми.

У більшості дерев плоди пристосовані до розповсюдження віт­ром. У липи, ясена, клена ясенелистого плоди опадають взимку. Завдяки крилаткам, вони можуть переноситися на значні відстані. Важкі жолуді падають неподалік від материнської рослини, зате їх розповсюджують білки і сойки. Насіння черемхи, горобини, лісових яблунь, ялівця, глоду розповсюджують птахи.

Деякі трав'янисті рослини (кульбаба, нечуйвітер тощо) мають на плодах парашутики, завдяки яким вони літають у сухому по­вітрі. Якщо ж повітря вогке, волоски парашутика злипаються, і плід падає на землю. Плоди лопухів, череди розповсюджують тварини, до шерсті яких вони чіпляються за допомогою гачечків. Розносить ці плоди і людина на своєму одязі.

Плоди деяких рослин (фіалки, розрив-трави) розтріскуються і розкидають насіння в різні сторони.

У нашій флорі більше багаторічників. У цих рослин відмирають лише наземні частини. Підземні видозмінені пагони — кореневи­ща, бульби, цибулини, які служать коморами поживних речовин, перезимовують у ґрунті. Так зимує більшість рослин — всі ефе­мероїди, всі злаки тощо.

У багатьох рослин водойм також відмирають стебла і листя, а перезимовує кореневище (очерет, рогіз, латаття біле, глечики жовті).

Ряска від морозу відмирає й тоне. Проте гине не вся рослина. Ще раніше від рослини відділяються щільні, наповнені крохмалем пластинки, найчастіше буро-червоного кольору. Вони опускаються на дно й там зберігають життя до весни. Навесні, коли розтане крига і зігріється вода, вони спливуть на поверхню й почнуть роз­ростатися.

Трав'янисті багаторічні рослини довговічністю не поступаються перед деревами. Так, деякі папороті наших лісів можуть жити понад 100 років. Довговічні дерновинні злаки наших степів. Ко­вила наприклад іноді живе близько 300 років.

Зміни в неживій природі, рослинному світі зумовлюють і від­повідні зміни у житті тварин. Відповідно до програми дитячого садка ознайомлення дошкільників з тваринами має здійснюватися протягом різних сезонів, шляхом показу взаємозв'язків між зміна­ми умов життя і відповідними змінами у житті тварин.

ЗИМА

За календарем зима починається 1 грудня. Астрономічним по­чатком зими вважається 21 або 22 грудня — день зимового сон­цестояння. У цей час внаслідок відхилення осі землі від площини орбіти на північну півкулю потрапляє менше сонячної радіації. Приблизно 22—23 грудня встановлюється найдовша ніч і найкоротший день. Кінцем зими вважається день весняного рівноден­ня — 22 березня.

Фенологи вважають що зима настає із замерзанням водойм і встановленням міцного снігового покриву, а кінець її — з по­явою таловин. Зиму умовно поділяють на два періоди:

Перший період — м'яка зима — характеризується тим, що мо­рози й снігопади чергуються з відлигами (особливо наприкінці грудня і в першій половині січня).

Другий період — холодна зима — починається із середини січ­ня. В цей час помітно збільшуються дні, яскраво світить, але мало гріє сонце, стоять сильні морози.

Найхарактерніша ознака зими — випадання снігу. Сніжинки — шестикутні кристали льоду з променями, які утворилися з во­дяної пари. Величина й форма сніжинок залежить від вологості й температури повітря, через яке вони проходять. Якщо в нижніх шарах атмосфери повітря тепле, вони підтають, злипаються й утворюють пластівці (лапатий сніг).

За умов високої вологості повітря випадає сніжна крупа. В сильний мороз при ясному небі випадають кристали у вигляді голок.

Досить часто можна спостерігати з дітьми взимку іній і рідше паморозь. Чим вони відрізняються? Іній — це твердий білий шар, що утворюється з водяної пари при температурі нижче 0°С. Па­морозь — це льодяні кристали, що наростають з навітряного боку предметів: на гілках дерев, проводах. Паморозь осідає з повітря, насиченого вологою, при температурі нижче —15 °С. Кристалічна паморозь надзвичайно гарна, але легко осипається. Дивовижні візерунки на склі — це також льодяні кристали, які утворюються з водяної пари.

Часто в сильний мороз ми чуємо, як під ногами рипить сніг. Це ламаються сніжинки. Взимку небо найчастіше вкрите низьки­ми шаруватими хмарами. Ніколи не можна побачити легких куп­частих хмарок. Сильні вітри спричиняють завірюхи, утворюють намети. Тимчасові зниження температури, які спостерігаються в другій половині лютого — на початку березня, призводять до утво­рення ожеледі, снігової кори, або насту.

Зимові явища в житті рослин. Рослини взимку перебувають у стані глибокого спокою. Сніговий покрив має для них важливе значення. Сніг — поганий провідник тепла. Вкриваючи землю, мов килимом, він захищає рослини від переохолодження.

Насіння однорічних рослин, яке залишилося зимувати, має чудову здатність не замерзати навіть під час найбільшого морозу. Досліди, проведені із сухим насінням гарбузів, пшениці та інши­ми рослинами, показали, що вони переносять температуру рідкого кисню і навіть гелію (—263°С).

У багаторічних рослин гинуть надземні частини, а живими ли­шаються кореневища, бульби, цибулини — підземні. Коріння де­яких рослин (кульбаби, цикорію) перед зимівлею скорочується, втягуючи під землю на 1—3 см кореневу шийку з бруньками від­новлення.

Інакше можуть боротися з холодом соковиті рослини, які не можуть сховатися від морозу, наприклад озимі культури. Готую­чись до зими, вони проходять так зване загартування. Насамперед у них відбувається складна фізіологічна перебудова клітини, нагромаджується багато цукру. Соки клітин густішають і не замер­зають при досить низьких температурах. Рослина припиняє ріст, ніби впадаючи у глибокий сон. Озимі культури добре загарто­вуються, якщо восени вдень стоять погожі сонячні дні, а вночі — невеликий морозець. Загартовані рослини нормально переносять найлютіші морози.

У наших лісах взимку можна побачити багато зелених рос­лин. Це — численні трав'янисті і напівкущові рослини: брусниця, грушанка, копитняк, верес та інші, які зеленіють під снігом. В од­них з них листя живе протягом року, в інших змінюється через кілька місяців, як у суниці, але всі вони зеленіють як влітку, так і взимку.

Стовбури й гілки дерев і кущів укриті корою. Протягом жит­тя дерева відкладається особлива коркова тканина, клітини якої досить швидко відмирають і наповнюються повітрям, а їх стінки просочуються речовиною — суберином. Коркова тканина майже в 20 разів гірше проводить тепло, ніж інші тканини рослин. Ось чо­му старі дерева з товстою корою, як у доброму кожусі, витримують без усякої шкоди для себе найлютіші морози. Найстійкішими органами, які формує рослина для перенесення морозу, є бруньки. Всі зимуючі бруньки з осені перебувають у стані спо­кою. Від холоду вони захищені товстими, водонепроникними лус­ками, восковим нальотом, кількість вологи в них зменшується. В бруньках нагромаджується багато інгібіторів — спеціальних консервуючих речовин, які гальмують проростання, частина крох­малю перетворюється на цукор. З настанням морозів стан гли­бокого внутрішнього спокою зникає, і бруньки можуть пророста­ти, якщо їх перенести у сприятливі умови.

Відповідаючи на питання допитливих школярів, чому не замерзають рослини взимку, вихователь, крім доступної розповіді, може використати і деякі досліди. Розчинивши цукор у склянці з водою, можна поставити його на мороз поруч з склянкою чис­тої води і спостерігати, де вода швидше замерзне. Щоб довести значення снігового покриву для зимуючих рослин, склянки з во­дою ставлять під снігом і на поверхні.

У другій половині зими збільшується сонячне опромінювання і у багатьох дерев з'являється передвесняний «загар». Буруватий колір їх кори набуває червонуватого відтінку (верба, липа). За­кінчується період спокою у багатьох рослин.

Уже в січні біля верб можна побачити коричневі лусочки, а на гілках — сірі «котики». Поява їх у середині зими — одне з найці­кавіших явищ у житті нашої природи. Період спокою у верби триває до середини січня, після чого квіткові бруньки починають виявляти всі ознаки росту. Ковпачки їх тріскаються, розсувають­ся, а потім і зовсім опадають. Цей процес відбувається повільно й завершується повністю лише в березні.

«Котики» верби складені з квіток, щільно стиснутих одна з одною, їх лусочки одягнені волохатими білими війками, які роб­лять «котики» пухнастими. Ці війки, неначе шуба, вкривають пу­п'янки, даючи їм можливість без усякої шкоди переносити низькі температури. Якщо гілки з котиками верби взимку занести в кім­нату і поставити у воду, котики набухнуть і з-під лусочки витяг­нуться жовті тичинки — верба зацвіла.

ВЕСНА

Початком весни астрономи вважають 21—22 березня — день весняного рівнодення, коли на всій земній кулі тривалість дня до­рівнює ночі, а кінцем —21—22 червня, коли на нашій північній півкулі наступає самий довгий день і найкоротша ніч.

Фенологи початком весни вважають початок руху соків у клена гостролистого, що спостерігається в кінці березня, а іноді й ра­ніше. Весну вони поділяють на три періоди: рання весна — до кін­ця сніготанення, середня весна — до зацвітання черемхи; пізня весна — від відцвітання яблунь і бузку до початку червня.

У неживій природі початок весни характеризується тим, що в другій половині березня значно підвищується температура повіт­ря, сонце все вище піднімається в полудень над горизонтом, про­мені його пряміше падають на землю і краще її прогрівають. Сніг стає важким, пористим, він розсипається на окремі крупинки, особ­ливо вражає його брудна поверхня. Звідки береться цей бруд, чому його не було видно зимою?

Протягом усього сезону падали на поверхню снігу або ґрунту різні частинки з дерев, налітала кіпоть від заводських труб, від машин. Навесні під час танення сніг осідає і все, що нагромадило­ся за зиму, залишається на поверхні.

Сміття, що нагромаджується на поверхні снігу, навесні має велике значення. В ясні сонячні дні воно значно прискорює про­цес сніготанення, оскільки темні предмети краще вбирають тепло­ві промені, тоді як білі, навпаки, їх відбивають.

Ранньою весною в парках, лісах можна спостерігати ще одне характерне явище — воронки біля дерев, які розтають до землі. Утворення їх пов'язано також з сонячними променями. У ясні со­нячні дні темна поверхня стовбурів значно нагрівається, тому сніг навколо них тане більш інтенсивно, причому з південного боку стовбура. Тут найраніше з'являється з-під снігу ґрунт, покритий листям і рослинами, що зимували зеленими.

Таловини найраніше утворюються на підвищених відкритих міс­цях. Навесні звільнена від снігу земля має своєрідний дуже при­ємний запах. Він зумовлений активним розвитком грибів-аскоміцетів.

У березні на небі з'являються купчасті хмари — гарні білосніж­ні нагромадження куполоподібних мас.

У кінці березня — на початку квітня повністю сходить із землі сніг і струмки, що утворюються під час його танення, збігають до водойм, допомагаючи їм скресати. Ріки звільняються від сніго­вого покриву, виходять з берегів і розливаються. Починається повінь.

У травні починаються перші грозові дощі. Інколи повертається холод, який завдає шкоди квітучим садам і молодим сходам рос­лин.

Весняні явища в житті рослин. Збільшення сонячної радіації викликає весняне пробудження в природі. У дерев починається рух соків, що легко виявити на пораненому стовбурі: з рани капає прозора солодка рідина. Помічено, що найраніше рух соків почи­нається у клена гостролистого і берези. Аналіз весняного соку по­казує, що головною його частиною є фруктовий цукор. Звідки він береться?

Навесні у зв'язку з відновленням життєдіяльності дерев усі тканини наповнюються водою: коріння починає подавати воду. Во­да, що надходить у рослину, випаровується дуже повільно. У рос­лині, що прокинулася, починають розчинятися зимові запаси по­живних речовин. Розчини, що утворюються, разом з водою пере­суваються вгору, до бруньок.

Через 10—12 днів після початку руху соків починають бубня­віти бруньки. Дерева й кущі, що запилюються вітром, зацвітають раніше, ніж з'являється листя. Першою в нас зацвітає вільха; це зумовлено тим, що суцвіття вільхи утворюються у самий розпал літа, хоч серед листя його не видно. Протягом літа сережки ро­стуть і до жовтня досягають нормального розміру. В такому ви­гляді вони всю зиму висять на оголених гілках з тим, щоб у перші теплі весняні дні зразу почати свій розвиток. Досить одного тиж­ня, щоб вони помітно збільшилися і розкрили свої пильники.

Майже одночасно з вільхою, коли ще в глибині лісу лежать замети снігу, зацвітає ліщина. Раннє зацвітання ліщини, як і віль­хи, можливе завдяки попередній підготовці її суцвіття. Протягом усієї зими на гілках можна побачити чоловічі сережки, в яких є цілком сформовані квітки. Вони стійко переносять тридцятигра­дусні морози.

Вільха і ліщина — вітрозапильні рослини. В період цвітіння вони не мають листя, їхні листові бруньки починають розгортатися тоді, коли рослини відцвітають. Це важливе пристосування до віт­рового запилення, бо якби дерева в момент цвітіння були у своєму літньому вбранні, пилок, осідаючи на листі, не виконував би свого призначення. Ранньою весною привертає увагу цвітіння верби — однієї з пер­ших медоносів, що запилюються бджолами.

Наприкінці квітня починає розгортатися листя в більшості де­рев і кущів. Молоде листя одних дерев вкрите клейкою пахучою речовиною, інших — пушком; це пристосування до перенесення приморозків.

У травні, одночасно з розгортанням листя, цвіте більшість де­рев і кущів.

Надзвичайно яскравим явищем є цвітіння трав'янистих рослин, особливо рослин-ефемероїдів. Ще взимку, розчистивши в лісі не­велику ділянку від снігу, можна побачити великі дугоподібні па­ростки з пуп'янками багаторічних пролісків, молоді стебла медун­ки, анемони. Зачатки суцвіть і квіток в їх бруньках закладаються значно раніше — влітку або восени. Протягом літа закладаються квітки майбутнього року в пшінки весняної, анемони, рясту та ін­ших рослин. У лісі під час танення снігу молоді рослини нерідко пробиваються через сніг. У широколистяних лісах, де ґрунт не про­мерзає, ці рослини розвиваються за рахунок підземних органів — кореневищ, цибулин або бульб, в яких відкладаються поживні ре­човини. За умов перебування рослин під снігом можлива міні­мальна асиміляція, оскільки через сніг до зелених рослин прони­кає певний процент світла.

Ранньовесняні рослини мають цілий ряд пристосувань до не­сприятливих умов життя, з якими цікаво познайомити дітей під час спостережень. Так, густе опушення у сон-трави запобігає пере­охолодженню. Пшінка весняна, мати-й-мачуха закривають на ніч квітки, що також захищає їх від пошкодження приморозками. Ранньовесняні рослини пристосовані до запилення комахами, во­ни порівняно великі, яскраві, що робить їх помітними для небага­тьох у цей час комах. У травні ріст більшості ранньовесняних рос­лин припиняється, надземна частина в багатьох з них пропадає, залишається лише підземна.

Травень — час цвітіння більшості дерев і кущів, а у тих, що відцвіли раніше, визріває і починає розповсюджуватися насіння. Серед них тополі, осики, верби.

У лісі в цей час цвітуть конвалії, купина, зірочник. На луках в кінці травня починається цвітіння злаків. На подвір'ях пишно розцвітають кульбаби. Вдень, коли світить сонце, кульбаба широ­ко розкриває свої кошики, а ввечері закриває їх. Це запобігає на­моканню пилку.

Парки і сквери в травні чарують ароматом квітучих дерев, ку­щів, декоративних квітникових рослин.

ЛІТО

Астрономічним початком літа вважають 21 або 22 червня — день літнього сонцестояння. У цей день у північній півкулі нашої планети встановлюється найдовший день і найкоротша ніч. Кін­цем літа астрономи вважають 22 вересня — день осіннього рівно­дення.

Фенологи вважають початком літа цвітіння рослин на луках (початок червня), а кінцем — відліт перших зграй журавлів (кі­нець серпня).

Влітку на нашу півкулю надходить інтенсивне сонячне промін­ня, у зв'язку з чим пишно розквітає рослинність, цікаві зміни від­буваються в неживій природі.

Найтеплішим літнім місяцем вважається липень. Протягом дня під дією сонячної радіації поверхня землі й навколишні пред­мети нагріваються настільки, що за ніч не встигають віддати теп­ло. Тому в липні бувають найтепліші ночі. В другій половині серп­ня ночі вже часто холодні. Коли вдень земля добре прогрівається, а вночі охолоджується, на рослинах, навколишніх предметах з'яв­ляється роса — продукт конденсації водяної пари, що утворилася як результат охолодження.

Влітку досить часто бувають зливи. Літні дощі, на відміну від осінніх, починаються бурхливо і тривають недовго. В жаркі дні дощові краплини особливо великі. Це пояснюється тим, що під впливом сильних висхідних течій повітря дощові краплини в хма­рах збільшуються, аж поки не подолають опору.

Інколи влітку випадає град. Він утворюється у хмарах вертика­льного розвитку. Основу градини становить сніжна крупа. Під впливом сильних висхідних течій повітря градина кілька разів пе­реміщується в хмарі вгору, вниз, щоразу обростаючи новим льодя­ним чи сніжним шаром. Вона збільшується доти, поки не подолає висхідних течій повітря.

Влітку можна спостерігати багато цікавих світлових явищ в атмосфері. Чи не найцікавішими з них є зорі, веселка.

З'являються зорі вранці і ввечері перед сходом і заходом сон­ця. Зорі бувають червоні і жовті. Явище зорі пояснюється тим, що косе сонячне проміння, проходячи через товстий шар атмосфери, заломлюється в краплинах вологи. В жарку погоду, коли в по­вітрі буває багато водяної пари, зорі особливо яскраві, червоні. Жовто-золотистими зорі стають з надходженням холодного по­вітря.

Інколи під час дощу можна побачити веселку. Вона утворює­ться також внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах води.

В теплі літні дні на небі можна побачити різноманітні гарні хмари — від високих, прозорих перистих до химерних і мінливих — купчастих. У дощові дні небо застилають низькі шаруваті хмари.

Літні явища в рослинному світі. Наявність достатньої кількос­ті тепла, вологи, світла сприяє пишному розвиткові рослин. На більшості дерев улітку достигає, а у деяких і розповсю­джується насіння. Особливо багато ми бачимо завжди легких то­полиних пушинок з маленьким насінням. Одне дерево тополі дає 20—30 млн насінинок. Вітер підхоплює легеньке насіння з чубчи­ком і відносить за тисячі кілометрів від материнської рослини. На­решті насіння десь падає і, якщо умови сприятливі, проростає. Проте це відбувається дуже рідко, майже все насіння гине. В кри­хітного насіння паросток невеликий. Він не може протидіяти спеці, вітру. Тільки за винятково сприятливих умов він дасть початок но­вій повноцінній рослині. Ось чому ці дерева змушені давати міль­йони насінин. Хай десятки мільйонів загинуть, але якась одна рослинка виживе, і рід тополиний буде продовжений.

Невелика кількість дерев улітку цвіте. На початку червня до­цвітає робінія. В середині червня - починає цвісти липа, катальпа.

Продовжують цвісти деякі лісові кущі і кущики — шипшина, малина, чорниці. На кущах, що відцвіли, починає утворюватися насіння. Друга половина червня і липень — пора визрівання бага­тьох лісових ягід. Надзвичайно гарно виглядають улітку лісові галявини, узлісся, на яких можна кожного разу знайти нові квітучі трав'янисті рослини.

ТВАРИНИ

1. Порівняльна характеристика рослинних і тваринних організмів.

2. Значення тварин у природі та житті людини.

3. Основні відомості про систематику тварин.

4. Короткий огляд основних систематичних груп безхребетних.

5. Короткий огляд систематичних груп хребетних.

6. Коротка характеристика окремих представників місцевої фауни.

7. Сезонні зміни в житті тварин.

8. Зоогеографічні області.

9. Охорона тварин.