4. Закон грошового обігу. Грошова маса та грошові агрегати.

Грошовий обіг підпорядковується дії певного економічного закону, який відображає внутрішній, сталий, причинно-наслідковий зв’язок між грошовою і товарною масами. Згідно даного закону протягом певного періоду часу для безінфляційного обігу необхідна лише певна, об’єктивно зумовлена грошова маса.

Закон грошового обігу виражається таким рівнянням:

М_ф = М_н

де М_ф - фактична грошова маса в обігу;

М_н - об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо М_ф > М_н у обігу знаходяться зайві гроші, а коли М_ф < М_н, то існує нестача грошей у обігу.

Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об’єктивно діє і даний закон – закон вирівнювання фактичної і об’єктивно необхідної кількості грошей в обігу. Однак, при зміні економічних умов та грошових форм у дії цього закону проявляються певні особливості.

За умов золотомонетного обігу рівновага грошового обігу забезпечувалась автоматично. Коли існував надлишок золотих грошей, їх мінова вартість зменшувалась, тому власники цих грошей, щоб не мати зайвих втрат, вилучали зайві гроші з обігу, перетворюючи їх у скарб (функція нагромадження). При нестачі грошей мінова вартість золота зростала, тому їх кількість в обігу поступово збільшувалась (гроші повертались із скарбу в обіг), аж поки не встановлювалась рівновага фактичної і необхідної кількості грошей: М_ф = М_н.

За цих умов необхідна кількість повноцінних золотих грошей визначалась за такою формулою:

де М_н – необхідна маса грошей в обігу;

СЦ – сума цін усіх реалізованих протягом року товарів і послуг;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – платежі по кредиту минулого періоду;

ВП – сума платежів, що взаємно погашаються (без участі наявних грошей);

О – швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

Отже, за даної суми вартості товарів, що реалізуються за золоті гроші чи готівку, що їх представляє, і платежів, що надходять (за відрахуванням тих, що взаємно погашаються), і за даної швидкості обігу грошей їх маса в обігу залежить від вартості золота. Зокрема, якщо вартість золота зменшується внаслідок зростання продуктивності ресурсів у золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити обіг тієї ж маси товарів, ціни яких зростуть.

Ситуація змінюється при обігу нерозмінних кредитних грошей. Якщо в обігу знаходиться така ж кількість паперових грошей, яка дорівнює необхідній кількості золотих грошей, то вони функціонують так само, як і золоті, маючи таку ж купівельну силу (мінову вартість). При наявності в обігу надлишку паперових грошей вони продовжують обертатись, не ви­падаючи з обігу.

З розвитком товарного виробництва грошовий обіг значно ускладнився. У ньому помітну роль стали відігравати заощадження населення, депозити суб’єктів господарювання, попит на гроші, викликаний обліком векселів тощо. Це ускладнило визначення необхідної кількості грошей для обігу.

Помітний внесок в аналіз грошових відносин і дослідження проблеми визначення необхідної кількості грошей для обігу зробив І. Фішер. Ним запропоноване загальне рівняння обміну:

,

де М – маса грошей;

V – швидкість обігу однойменної грошової одиниці;

P – ціни товарів;

Q – кількість товарів.

З цього рівняння визначається маса грошей:

.

Добуток рівня цін на реальний національний продукт (PQ) є вираженням сукупної вартості усіх кінцевих товарів і послуг, що вироблені економічною системою протягом певного часу, наприклад, року.

Згідно з формулою V і Q не залежить від грошової маси і, відповідно, зміна М призводить до пропорційних змін у Р. Проте різні складові частини грошової маси (грошові агрегати) мають різну швидкість свого обігу. Для врахування даної обставини І. Фішер приділив значну увагу аналізу структуризації грошової маси та її впливу на реальні форми прояву закону грошового обігу. Зважаючи на існування безготівкового обігу, він доповнює свою формулу обміну, в якій враховує не лише обіг грошей, що перебувають в обігу, а й суму грошових коштів на чекових рахунках у банках. Математичне “рівняння обміну” Фішера з урахуванням депозитного обігу набирає такого вигляду:

,

де М^І – сума грошових коштів на чекових рахунках;

V^І – швидкість обігу грошових залишків на рахунках протягом певного періоду.

Подальший розвиток у дослідженні необхідної маси грошей для обігу було зроблено засновником течії монетаризму¹ М. Фрідменом і його послідовниками. Поєднавши кількісну теорію грошей з деякими специфічними характеристиками умов пропозиції грошей, М. Фрідмен визначає грошову масу через функцію попиту на гроші:

,

де M – маса грошей;

p – абсолютний рівень цін;

i^b – величина норми процента за облігаціями;

i^s – ринкова норма доходу за акціями;

q – темп інфляції;

h – відношення між людськими багатствами та всіма іншими формами багатства;

y – реальний дохід;

u – величина, що відображає зміну смаків і уподобань.

На основі стабільної функції попиту на гроші виводиться стабільно і надійно прогнозована швидкість обертання грошей, яка є ланцюгом, що пов’язує грошову масу з номінальним (грошовим) доходом. Не заперечуючи в цілому зміну швидкості обігу грошей, прихильники монетаризму вважають, що такі зміни – результат тривалого розвитку. На певний же час швидкість обігу грошей є стабільною, а зміни відбуваються поступово.

Що ж до пропозиції грошей, то згідно з варіантом кількісної теорії грошей М. Фрідмена, вона дорівнює їх кількості в обігу, яка визначається державою, що здійснює емісію готівки, і банківською системою, що створює банківські (чекові) гроші на грунті кредитної емісії.

Пропозиція грошей вважається мінливою, непостійною і не має зв'язку із попитом на гроші, який є тривким і стабільним.

Концепція відображається такою залежністю:

,

де M – кількість грошей в обігу (агрегат М₁);

K – співвідношення грошового запасу і національного доходу;

P – індекс цін;

Y– обсяг національного доходу (сумарного доходу нації за рік).

Дане рівняння відображає залежність обсягу національного доходу, рівня цін і коефіцієнта співвідношення грошового запасу і доходу від грошової маси в обігу. Збільшення останньої може призвести до зростання цін, чи до збільшення коефіцієнта K.

У монетаристській версії М. Фрідмена варто виділити такі основні компоненти:

1. новий варіант кількісної теорії грошей, що обґрунтовує причинний зв’язок між кількістю грошей в обігу і рівнем товарних цін;

2. монетарну теорію економічної циклічності, яка твердить, що усі тривалі коливання ринкової кон'юнктури визначаються попередньою динамікою цін;

3. особливий “передавальний” механізм впливу кількості грошей на реальні чинники виробництва (через рівень товарних цін, а не через норму процента, як стверджували наукові опоненти монетаристів – кейнсіанці);

4. положення про неефективність державних заходів економічного реформування в усіх сферах економіки, окрім сфери грошового обігу, внаслідок існування мінливих лагів (запізнень) у застосуванні інструментів економічної політики;

5. так зване монетарне або грошове правило, яке передбачає автоматичне зростання грошової маси (готівкової і безготівкової) в обігу всього на 3-4% на рік незалежно від стану економіки чи фази економічного циклу;

6. систему “плаваючих” валютних курсів для саморегулювання зовнішньоекономічної рівноваги.

Отже, головним інструментом монетаризму є грошова маса та її агрегати. Кількість грошей в обігу має вирішальне значення для нормального функціонування економіки. Грошова пропозиція – єдиний фактор, що впливає на рівень виробництва, зайнятість і ціни, оскільки її розширення стимулює попит на усі реальні і фінансові активи, результатом чого є зростання цін і обсягів виробництва. На основі цього робиться висновок про можливість прогнозування впливу грошової пропозиції на рівень і динаміку національного доходу.

У сучасній практиці, як правило, окремо визначають швидкість обігу готівки, швидкість обігу безготівкових грошей і швидкість, з якою гроші повертаються в каси банку. При цьому значна увага приділяється таким найсуттєвішим чинникам впливу на швидкість руху грошей як:

• зміни у структурі суспільного виробництва;

• зміни у швидкості руху товарних потоків;

• рівень та інтенсивність зростання суспільного поділу праці;

• збалансованість між попитом і пропозицією грошей;

• стан і напрямки розвитку кредитних відносин;

• характер і динаміка взаємозв’язків між господарюючими суб’єктами;

• політична ситуація в країні.