- •Тема 1. Населення як джерело трудового потенціалу суспільства
- •Тема 2. Населення як природна основа формування трудового потенціалу
- •2.1. Населення як демоекономічна категорія
- •2.2. Джерела інформації про населення
- •2.3. Характеристика населення України
- •2.4. Відтворення населення
- •2.5. Природний рух населення: сутність і показники оцінки
- •2.6. Міграційні процеси: сутність, причини, види та показники міграції
- •3.1. Аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні та перспективи її розвитку
- •Тема 3. Регулювання демографічних та міграційних процесів
- •3.2. Управління демографічним розвитком. Державна демографічна політика
- •3.3. Регулювання міграційних процесів. Міграційна політика
- •Тема 4. Система управління трудовим потенціалом
- •4.1. Трудовий потенціал суспільства
- •4.2. Система управління трудовим потенціалом суспільства
- •Тема 5. Формування якості трудового потенціалу
- •Тема 6. Мотивація в управлінні трудовим потенціалом
- •Тема 7. Трудовий потенціал суспільства та соціальна політика держави
- •7.1. Соціальна політика у системі управління трудовим потенціалом суспільства
- •7.2. Суспільна організація праці
- •Тема 8. Ефективність використання трудового потенціалу
- •8.2. Класифікація резервів підвищення ефективності використання трудового потенціалу
- •8.3. Умови та чинники формування резервів ефективності використання трудового потенціалу
- •8.4. Показники ефективності використання трудового потенціалу
- •8.5. Шляхи підвищення ефективності використання трудового потенціалу України
- •Висновки
- •Список літератури
Тема 7. Трудовий потенціал суспільства та соціальна політика держави
7.1. Соціальна політика у системі управління трудовим потенціалом суспільства
В умовах соціально орієнтованої ринкової економіки утвердження принципів справедливості здійснюється завдяки реалізації заходів соціальної політики. Соціальна політика – це діяльність державних і громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність і розвиток як соціальної істоти на основі принципу соціальної справедливості за беззастережного дотримання її громадянських прав та свобод.
Головним завданням соціальної політики є досягнення відповідності цілеспрямованої діяльності системи, її соціально-політичних інститутів, що є суб’єктами такої політики, соціальному розвитку згідно з вимогами об’єктивних закономірностей суспільного прогресу. Іншими завданнями можна вважати забезпечення чіткого функціонування суб’єктів соціальної політики, узгоджуваної діяльності різних її елементів, формування їх оптимального співвідношення та підтримання необхідних пропорцій між ними.
Серед актуальних і невідкладних завдань соціальної політики Уряду України провідне місце має належати питанням удосконалення системи заробітної плати, забезпечення її органічної залежності від кінцевих результатів праці самих працівників і підприємств у цілому; забезпечення регулюючої функції мінімальної заробітної плати; вдосконалення міжвідомчих і міжкваліфікаційних співвідношень заробітної плати, усунення деформації та необґрунтованих відмінностей в оплаті; упорядкування системи оплати праці в організаціях і установах бюджетної сфери.
Важливе місце серед завдань соціальної політики належить створенню нових економічно доцільних робочих місць, особливо в трудонадлишкових районах та галузях, і формування державного замовлення на проведення громадських робіт з метою пом’якшення безробіття. Їх розв’язання сприятиме підвищенню рівня життя населення, поліпшенню матеріального становища й умов життя працівників та скороченню кількості малозабезпеченого населення. Держава та її органи є центральним, але не єдиним суб’єктом соціальної політики. Як видно на рис. 7.1, вони включають, крім суб’єктів та об’єктів, також принципи, інститути й механізми.
Соціальна політика ґрунтується на законодавчо встановлених основних соціальних гарантіях і правах громадян України, зафіксованих Конституцією держави.
Соціальна політика у вузькому розумінні реалізується як соціальний захист усього населення і передусім працездатного та економічно активного тому, що саме ця частина населення несе на собі економічне навантаження, тобто утримання всього суспільства. Для останнього захист відбувається через надання свобод для реалізації права на працю та гідну винагороду.
Рисунок 7.1 – Елементи соціальної політики держави
Принциповою умовою існування соціальної держави у сучасному світі є наявність розвинутих структур громадянського суспільства, що передбачає діяльність у суспільстві вільних асоціацій, соціальних інститутів, соціальних рухів і т. ін., наявність безлічі самостійних суб’єктів господарювання та організацій самоврядування, реалізацію прав і свобод особи, забезпечення її недоторканності та безпеки. Саме наявність громадянського суспільства дозволяє істотно підвищувати рівень людського потенціалу та соціальної захищеності громадян. Крім держави й інститутів громадянського суспільства, суб’єктами соціальної політики можуть виступати корпорації (підприємства, організації) та сама особистість (рис. 7.2).
Рисунок 7.2 – Суб’єкти соціальної політики
Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів щодо забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Кінцевою його метою є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної чи расової належності, можливостей вільно розвиватися, реалізувати свої здібності, а також запобігання соціальній напруженості, що виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю та виявляється у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення. Складові соціального захисту показано на рис. 7.3.
Рисунок 7.3 – Складові соціального захисту
В Україні соціальний захист здійснюється в таких організаційно-правових формах: державне соціальне страхування робітників і службовців, прирівняних до них осіб та їх сімей; соціальне страхування; додаткові форми соціального страхування за рахунок коштів окремих підприємств, фондів, творчих спілок. Найважливішим видом соціального захисту є пенсії (за віком, через інвалідність, за вислугу років, у разі втрати годувальника) і допомоги (через тимчасову непрацездатність, за вагітністю і пологами, на дітей малозабезпечених сімей, багатодітних і одиноких матерів, на оплату проїзду в санаторії тощо).
У соціальному захисті людей похилого віку та інвалідів значну роль відіграє соціальне обслуговування: мережа будинків-інтернатів, протезування та безплатне або пільгове надання засобів пересування; пільги інвалідам і деяким іншим категоріям пенсіонерів на проїзд міським та приміським транспортом, а також житлові, побутові й податкові пільги. У віданні органів соціального захисту – технікуми-інтернати та професійно-технічні училища-інтернати, де інваліди отримують спеціальність, за якою після закінчення навчання працюють. У даний час очевидним є посилення ролі держави у побудові розвинутої та ефективної системи соціального захисту населення. Щодо найважливіших його напрямів – потрібні міцні державні гарантії.
Щоб полегшити адаптацію населення до нових умов життя у перехідний перехід, потрібно розширювати коло суб’єктів соціальної політики за рахунок недержавних організацій. Вони можуть узяти на себе захист найнезахищеніших верств населення, а, наприклад, у пенсійному забезпеченні істотно доповнити діяльність державних органів.
Кожна форма соціального захисту має свою специфіку, та все ж, усі вони побудовані за єдиними принципами: всезагальності соціального захисту, всебічності та різноманітності його видів; забезпечення за рахунок державних і суспільних коштів без будь-яких утримань із заробітної плати працівників.
Принцип інтегративності системи повинен діяти на рівні держави, регіону, трудового колективу з чітким визначенням функцій, прав і відповідальності кожного з них. Бажано було б, щоб соціальні гарантії, передбачені на державному (вищому) рівні і на нижчих рівнях, доповнювалися та розвивалися, щоб трудові колективи в межах зароблених коштів встановлювали додаткові до державних гарантій пільги й переваги для своїх працівників та їхніх сімей щодо забезпечення житлом, дитячими дошкільними закладами, належними умовами для відпочинку, поліпшення умов праці, пенсійного та соціального забезпечення.
Принцип суттєвого збільшення ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення та задоволенні соціально значущих потреб слід розуміти так, що активність людини у сфері праці, заповзятливість та ініціатива не можуть бути задіяні ринковими чинниками за збереження зрівнялівки в розподілі суспільних фондів споживання. Значну частку цих фондів мають отримувати переважно непрацездатні члени суспільства.
Соціальне страхування – найважливіший елемент системи соціального захисту. Виплати із соціального страхування, як правило, становлять більшу частину коштів соціального забезпечення. Основною метою соціального страхування є забезпечення високого рівня компенсації доходів працівниками у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхування здійснюються такі виплати: допомога у разі загального захворювання, трудового каліцтва та професійного захворювання, у зв’язку з вагітністю й пологами, з догляду хворої дитини та до досягнення нею трирічного віку, пенсії, допомоги на поховання, компенсація вартості путівок на лікування та відпочинок.
Систему соціального захисту населення подано на рис. 7.4.
Важливим кроком удосконалення системи соціального захисту населення має стати посилення його адресності та цілеспрямованості. Для цього потрібно створювати соціальні служби безпосередньо в областях та районах.
Значну роль у реалізації соціальної політики відведено недержавним організаціям, які поєднували б соціальні функції з безпосередніми економічними інтересами: кредитним спілкам, споживчим асоціаціям, товариствам взаємодопомоги, недержавним пенсійним фондам. Так, функціонування недержавних пенсійних фондів дасть змогу підтримувати належний рівень життя людей старшого віку.
Соціальна політика відіграє значну роль в управління трудовим потенціалом суспільства. При цьому вона виконує захисну функцію на всіх етапах управління, включаючи формування, розподіл, перерозподіл і використання ресурсів праці.
Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів забезпечення добробуту кожного члена суспільства у конкретних економічних умовах. Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість, яку можна висловити такою тезою: «Свобода сильним і захист та підтримка слабких». Надання свободи, як основи захисту працездатного населення, забезпечує підтримку непрацездатних верств суспільства, отже, і їх захисту. Основними принципами соціального захисту є:
диференційований підхід до соціального захисту різних верств населення;
комплексність гарантій;
інтегрованість системи;
принципи суттєвого збільшення ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя.
Рисунок 7.4 – Система соціального захисту населення
Важливим елементом і механізмом реалізації соціальної політики є соціальне страхування – як обов’язкове, так і добровільне. Основними формами соціального страхування є пенсійне, від безробіття, медичне (проект) від травматизму та профзахворювань і соціальне.
