Шкала оцінки значень коефіцієнта фінансування високоліквідних активів

НА + 3Т < ВК

Імовірність банкрутства дуже низька

НА + 3Т < ВК + Кд

НА+3Т<ВК+Кд+Кк

НА+3Т>ВК+Кд+Кк

Імовірність банкрутства можлива

Імовірність банкрутства висока

Імовірність банкрутства дуже висока

де НА – середня вартість необоротних активів;

3Т – середня сума поточних запасів товарно-матеріальних цінностей (без запасів сезонного зберігання);

ВК – середня сума власного капіталу;

Кд – середня сума довгострокових банківських кредитів;

Кк – середня сума короткострокових банківських кредитів.

Рис. 12.4. Імовірність загрози банкрутства за допомогою

Коефіцієнта фінансування важколіквідних активів

Крім перелічених кількісних методів оцінки загрози банкрутства в процесі аналізу можна використовувати і якісні критерії. До таких критеріїв відносяться наступні суб‘єктивні індикатори, що лежать на поверхні:

• зміна керівництва та ключових працівників підприємства;

• зміна господарських партнерів (відмова від подальшого співробітництва партнерів);

• затримка у виконанні поточних платежів;

• зміни у складі засновників;

• зміни організаційно-правової форми (з метою обмеження відповідальності);

• фінансування капіталомістких проектів, що не пов‘язані з основною діяльністю;

• безконтрольне використання коштів тощо.

Важлива роль в діагностиці банкрутства відводиться службам фінансового контролінгу. Дійовим інструментом антикризового управління фінансами підприємств є особлива інформаційна система раннього попередження та реагування (СРПР), яка сигналізує про потенційні ризики в фінансово-господарській діяльності, що можуть призвести до фінансової кризи.

В процесі побудови такої системи визначаються об‘єкти діагностики, виявляються індикатори кризових явищ та розраховуються їх цільові значення, достатні для забезпечення платоспроможності і фінансової стійкості.

А вже потім спеціальні аналітичні центри детально вивчають динаміку зміни фактичних результатів діяльності за допомогою прогнозування банкрутства, аналізу точки беззбитковості, бенчмаркетингу, SWOT-аналізу (аналізу сильних і слабких місць), опитування, факторного аналізу відхилень, вартісного аналізу, портфельного аналізу, АВС-аналізу, XYZ-аналізу та інших методів фінансового контролінгу. За результатами розрахунків робиться висновок про серйозність впливу тих чи інших відхилень від цільових показників на діяльність підприємства. Отримана інформація надходить до керівників різних рівнів для прийняття оперативних рішень.

12.3. Правове та організаційне забезпечення санаційних і ліквідаційних процедур

Інститут банкрутства є одним з ефективних інструментів ринкових перетворень, який сприяє формуванню ефективних власників та підвищенню конкурентноздатності економіки в цілому. Ці фактори обумовлюють необхідність державного регламентування процесу банкрутства, яке здійснюється за допомогою чинного законодавства. В 1999 році прийнято Закон України “Про відновлення платоспроможності або визнання підприємства банкрутом”. Сама назва цього закону наголошує на зацікавленості законодавця в збереженні суб‘єкта господарювання – платника податків, послабленні соціальної напруги за рахунок збереження робочих місць. І тільки в тому разі, коли заходи по відновленню платоспроможності не дадуть позитивного результату, застосовується процедура банкрутства.

Закон надає перевагу не каральним функціям банкрутства (ліквідація підприємства, розподіл майна між кредиторами), а реорганізаційним, оздоровчим, спрямованим на відродження ділової активності, конкурентного потенціалу підприємств. Тому більша частина цього законодавчого документу регламентує питання щодо запобігання банкрутства суб‘єктів підприємницької діяльності, його досудовим і судовим санаційним процедурам.

Під законодавчо визначеним терміном “банкрутство” розуміється визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Важливе значення має чітке визначення неспроможності суб‘єкта господарювання. Поняття боржника Закон трактує як “суб‘єкта підприємницької діяльності, неспроможного виконати свої грошові зобов‘язання перед кредиторами, у тому числі зобов‘язання щодо сплати податків і зборів (обов‘язкових платежів), протягом трьох місяців після настання строку їх сплати”.

Таким чином, мова йде про стійку фінансову неспроможність. На протязі трьох місяців підприємство повинно підтвердити свою життєздатність і відновити платоспроможність або проявитися у бік банкрутства. В ринковому середовищі будь-який суб‘єкт підприємницької діяльності може опинитися у стані фінансової неспроможності, але банкрутом він може бути визнаним тільки після рішення арбітражного суду.

Порушити справу про банкрутство мають право як кредитори, так і самі боржники. Умовою порушення такої справи є:

а) наявність у боржника заборгованості в розмірі не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати;

б) непогашення боргів на протязі трьох місяців після настання строку їх погашення;

в) якщо є рішення суду, в якому вже розглядалися вимоги кредитора до боржника.

Порушення справи про банкрутство з боку боржника здійснюється в тому випадку, коли підприємство має можливості для фінансового оздоровлення, але в нього недостатньо часу для реалізації плану санації. В даному випадку боржник одночасно з заявою подає до суду план санації. Таким чином боржник може отримати у кредиторів відстрочку щодо сплати заборгованості у ході провадження справи про банкрутство.

Зміст судових процедур, які застосовуються щодо боржника при порушенні справи про банкрутство відображений на рис. 12.5. Суд призначає розпорядника майна боржника з числа осіб, які зареєстровані Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій як арбітражні керуючі та вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Розпорядник майна обмежений в правах втручання в оперативно-господарську діяльність боржника. Він повинен забезпечувати майнові інтереси кредиторів і боржника, виявити ознаки фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, надавати пропозиції щодо відновлення платоспроможності та ін.

На будь-якому етапі провадження справи про банкрутство може бути укладена мирова угода між боржником і кредиторами. Вона стосується лише вимог, забезпечених заставою.

Мирову угоду можна розглядати як засіб захисту прав кредиторів, оскільки при певних умовах кредитор може виграти від її укладення. По-перше, мирова угода дозволяє зменшити витрати на судові процедури; по-друге, кредитору вигідніше отримати компенсацію в розстрочку, ніж втратити всю суму боргу. Однак мирова угода доцільна тільки в тому разі, якщо нема тенденції до подальшого погіршення фінансового положення боржника. Якщо така тенденція з‘явилася, то будь-які відстрочки втрачають для кредитора сенс.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається більшістю голосів. Воно вважається ухваленим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову угоду на укладення мирової угоди. Дуже важливо, що для осіб, які не дали згоди на укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих, хто угоду підтримав.

Рішення про укладення мирової угоди підписують: від імені боржника – керівник чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), від імені кредиторів – голова комітету кредиторів.

Мирова угода передбачає розміри, порядок та строки виконання зобов‘язань боржником; відстрочку чи розстрочку, або прощення боргів чи лише частини; виконання зобов‘язань боржника третім особам; обмін вимог кредиторів на акції боржника та інші способи задоволення вимог кредиторів, що не суперечать закону. Мирова угода затверджується арбітражним судом, що є підставою для припинення справи щодо банкрутства.

Метою проведення санації є запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації. Організація санаційної процедури представлена на рис. 12.6. Це складний багатоетапний процес, який затверджується ухвалою арбітражного суду щодо:

1. визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

2. затвердження звіту керуючою санацією і припинення розгляду справи про банкрутство;

Розпорядження майном боржника

Мирова угода

Санація боржника

Ліквідація банкрута

Система заходів по нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника

Домовленість між боржником і кредиторами про відстрочку або прощення кредиторам боргів боржника

Система заходів щодо оздоровлення фінансово-господарського стану боржника та задоволення вимог кредиторів

Відкриття ліквідаційної процедури та призначення арбітражним судом ліквідатора для припинення діяльності банкрута і задоволення вимог кредиторів шляхом продажу майна

Рис. 12.5. Зміст судових процедур, які застосовуються щодо боржника при порушенні