Проблеми столиці очима представників Президента в районах Олександр Шевчук: «Сьогодні головне — утримати ситуацію»

• Олександре Семеновичу, почнемо розмову з традиційного запитання: що сьогодні представляє Дніпровський район?

• Вже його назва говорить дуже багато. Наш район — це не тільки сині хвилі Славутича, а й дніпровські плесі, Труханів острів, чудові озера, Русанівські сади. Свого часу він був найбільший за чисельністю і його називали "спальнею" столиці, де прожинала 450 тисяч киян. Коли створили Ватутінський район, у нашому залишилося 270 тисяч. І хоча ми у спальному кутку столиці, вважаємо себе і достатньо промисловим центром. Не тільки в Києві, але й далеко за його межами знають заводи "Ленінська кузня", ДВРЗ, "Агромаш” та інші.

• Виходить, у районі не тільки сплять, а й працюють.

• І, уявіть собі, працюють досить непогано. Вже з'являються підприємства, які починають долати смугу безнадійності. Наведу такий приклад. Свого часу на заводі "Агромаш" ремонтували автомобілі. Сьогодні тут перейшли на випуск технологічних ліній для переробки м'ясомолочної продукції, попит на які дуже великий. Пішла продукція, підвищилась і заробітна плата на заводі. Люди почали вже отримувати більш як 200 тисяч карбованців.

Наступна фраза "Свого часу він був найбільший за чисельністю і його називали «спальнею» столиці, де проживало 450 тисяч киян" логічно розкриває поняття Дніпровського району як частини міста й обриває неявну предикацію від назви району. Але чому герой твору говорить "свого часу", був "найбільший за чисельністю", був "спальнею столиці"? Певно тому, що слово "сьогодні" у першій фразі-запитанні провокує неявну предикацію на основі антонімії і співбесідник зразу ж згадує, чим був район колись. Кінцівка фрази "проживало 450 тисяч киян" та слово "сьогодні" продовжують предикувати, І виникає наступна фраза "Коли створили Ватутінський район, у нашому залишилося 270 тисяч". Наступні фрази безпосередньо стосуються головної предикації "що представляє сьогодні Дніпровський район". Слово "достатньо" породжує додатковий зміст "не тільки в Києві, але й далеко за його межами знають заводи...".

Як бачимо, головна явна предикація змісту обросла додатковими фактами в результаті неявної предикації, яку виконували слова, словосполучення, частини фраз.

Якби відсікти всі неявні предикації змісту, то в результаті можна б було отримати таку відповідь героя інтерв'ю:

"Вже його назва говорить дуже багато. Але наш район — не тільки сині хвилі Славутича, дніпровські плеса, Труханів острів, чудові озера, Русанівські сади, а це й відомі за межами Києва промислові центри — заводи "Ленінська кузня", ДВРЗ, "Агромаш" та інші. Це великий спальний район, де проживає 270 тисяч киян".

У редагованому фрагменті граматична сурядна структура пов'язує не дві неявні предикації, а є лаконічним засобом повернення автора до основної предикації "що сьогодні представляє Дніпровський район". Сполучник "але" перед другою фразою обов'язковий, інакше виникає змістова шпара і незрозумілою буде логіка переходу від першої до другої фрази. Той факт, що заводи відомі й за межами Києва, можна зберегти, бо поняття про все найкраще, найбільше входить в поняття представлення чогось або когось (цьому сприяє й загальне позитивне емоційне спрямування подібних в інтерв'ю запитань).

Аналіз фрагмента інтерв'ю показує, що автора на кожному кроці підстерігає неявна предикація. Редактор, як помічник автора, повинен виявляти неявну предикацію і допомагати авторові скорочувати твір за рахунок неявної предикації, ніби очищати ріку від забруднення.

В основі неявної предикації лежить логіка автора, побічні асоціації, які можуть отримувати мовне вираження у творі.

Увесь період предикації змісту твору триває на фоні Діяльності автора як особистості, наділеної своїми і суспільними потребами. Тому аналізувати формування змісту твору необхідно також і з урахуванням цього фону. Цей, діяльнісний фон визначає насамперед функцію твору, від якої вже залежить і сама системно-структурна організація змісту. Основна функція журналістського твору, про що вже говорилося під час опису комунікативної авторської структури, — це вплив на людину. Яким же чином фактори діяльності актора формують функцію твору, а відповідно і його зміст? Насамперед таким чином, що фактори діяльності уточнюють зміст функції і відповідно системно-структурну організацію твору.

Комунікативна мета. Жива практика мовлення ніколи не вимагає визначення комунікативної мети мовця, оскільки живе мовлення завжди цілеспрямоване, бо воно не самоціль, а лише засіб досягнення мети. Відповідно, основною вимогою до професіонального мовлення має бути вимога цілеспрямованості слова, його дієвості. Ось як пише про це відомий журналіст, редактор газети "Вечірній Київ" (16 січня 1990 р.) Віталій Карпенко у колонці редактора "Дієвість слова": "Не секрет, що багато хто розуміє дієвість як конкретне реагування на той чи той виступ, переважно критичний. Такий підхід є дещо спрощеним. Дієвість походить від слова «дія». Отже, правильніше про дієвість газетних публікацій говорити тоді, коли вони здійснюють певний вплив на читача і викликають відповідну дію. Якщо, скажімо, людина, прочитавши газетний матеріал, розчулилась, то вже маємо право говорити про дієвість слова. Якщо вона обурилась і взялась за перо, щоб вилити свій гнів у листі до редакції, — то це не що інше, як пряма дія у відповідь на слово. Навіть якщо публікація, викликала тільки неясні асоціації чи порух думки, і то ми уже можемо говорити про її дієвість. Безумовно ж, класичне втілення дієвості — це конкретні заходи, вжиті за виступом газети". Під час визначення комунікативної мети необхідно чітко визначити задум — той предметний зміст, який кладеться в основу мети. Задум — це уявний результат, якого має досягти автор своїм твором, оскільки мета повідомлення здійснюється у відповідних діях публіки, в її думках, переживаннях, нових знаннях.

Як упливає структура задуму на функціональне призначення твору, а відповідно і на системно-структурну організацію його змісту?

Якщо автор тексту "З історії України" має за мету допомогти читачеві сформувати певну думку про лектора Г.Кузнецова, то основою тексту має стати останній абзац. Якщо ж автор хоче, щоб читачі сформували думку про нові форми роботи підприємства, то основою тексту має бути перший абзац. Одне слово, між змістом твору і змістом задуму існує насамперед логічний зв'язок. Можуть існувати асоціативні зв'язки, в основі яких будуть переважно емоції. Так, веселий настрій читача можна викликати веселою розповіддю про щось.

Комунікативне призначення матеріалу не виникає саме собою, воно зумовлене усією системою факторів, що визначають діяльність. До таких факторів належать мотив і комунікативна ситуація. Тільки в системі цих факторів мета буде актуальною і реальною. Завдання редактора й полягає в тому, щоб визначити комунікативну мету й вказати на її актуальність.