Тема 5. Визнання в міжнародному праві (13 год.)

Лекція 9. Поняття визнання. Інститут визнання в міжнародному праві (2 год.)

Поняття визнання. Інститут визнання в міжнародному праві. Форми визнання: де-юре, де-факто, ад хок. Типи та засоби здійснення визнання: наочно засвідчене, таке що припускається, зумовлене, колективне, передчасне, спізніле, скасоване.

Лекція 10. Визнання держав, урядів та інші види визнання (2 год.)

Визнання держав. Конститутивна теорія визнання. Декларативна теорія визнання. Визнання урядів. Доктрина законності. Доктрина Тобару. Доктрина Естрада. Доктрина «ефективного контролю». Визнання урядів у вигнанні.

Інші види визнання: визнання органів національного опору; органів національно-визвольних рухів; «повсталої сторони» або «воюючої сторони», «організовані озброєні угрупування» та «антиурядові збройні сили».

Семінар 6. Поняття, види і форми визнання в міжнародному праві (2 год.)

1. Поняття визнання. Інститут визнання в міжнародно-правовій системі.

2. Визнання держав. Теорії визнання держав.

3. Визнання урядів. Доктринальні погляди на визнання урядів. Визнання урядів у вигнанні.

4. Інші види визнання:

а) органів національного опору;

б) органів національно-визвольних рухів;

в) “повсталої сторони” або “воюючої сторони”;

г) “організовані озброєні угрупування” та “антиурядові збройні сили”.

5. Форми визнання.

6. Типи та засоби здійснення визнання.

Завдання для самостійної роботи (7 год.)

I. З’ясувати та пояснити значення понять і термінів:

міжнародне визнання; інститут визнання; визнання держав; визнання урядів; прихід до влади конституційним (неконституційним) шляхом; визнання «де-юре»; визнання «де-факто»; визнання «ad hoc»; наочно засвідчене визнання; визнання, що припускається; зумовлене визнання; колективне визнання; визнання «повсталої сторони»; визнання «воюючої сторони»; визнання органів національного опору; визнання органів національно-визвольних рухів; «організовані озброєні угрупування»; «антиурядові озброєні сили».

II. Проаналізувати положення та ситуації:

1. “The fact that an existing state is generally considered to have a number of rights and duties under international law, even before recognition, is an element in favour of the declaratory view. On the other hand, the judicial practice of many states according to which an unrecognized state or government does not enjoy the full and complete rights of a foreign state or government before national courts points to the constitutive character of recognition. The essence of this juris­prudence is that recognition creates a new legal situation which did not exist simply in virtue of the effective establishment of the new state or government. Furthermore, in cases where the facts relating to the effectiveness or independence of a new regime are subject to different evaluations, recognition is something more than a mere declaration of an existing fact. It then has a constitutive character in so far as it precludes the recognizing state from afterwards contesting the facts. In those cases, however, where there could be no controversy about the statehood of the new political entity, or about the effectiveness of a new regime, recognition is purely declaratory” (Manual of Publik International Law / Edited by Max Sorensen. – Lоndon, 1968.- P. 276-277).

2. У справі|річ| про визнання|зізнання| революційного уряду (Tinoco Concessions (GB v. Costa Rica, 1923)), арбітр В. Тафт заявив, що “невизнання іншими державами вимоги уряду бути визнаним національним представником, свідчить, зазвичай|звично|, про те, що він не здобув незалежності і такого контролю (в країні), щоб бути таким відповідно до міжнародного права (Report of International Arbitral Award (RIAA) I. – P.389).

3. 16 грудня 1991 р. міністри закордонних справ держав членів Європейського Співтовариства|спілка| прийняли „Декларацію по Югославії”, яка застосовує „Директиви” до держав, що виникли в наслідок |унаслідок,внаслідок| розпаду колишньої |коллапс,разрушение| Югославії. У ній, зокрема, наголошувалося, що якщо ці нові держави потребують|потребувати| визнання|зізнання|, заява повинна бути передана Арбітражній Комісії. У своїх Висновках|укладення,ув'язнення| № 4 і № 5 від 11 січня 1992 р. Арбітражна Комісія вирішила|розв'язати|, що Боснія і Герцеговина і Хорватія ще не відповідали всім необхідним вимогам для визнання|зізнання| (пізніше, коли ці вимоги були розцінені як виконані, визнання|зізнання| державам було надано. У Висновках|укладення,ув'язнення| № 6 і № 7 Арбітражна Комісія визнала, що Македонія і Словенія відповідають таким вимогам (EJIL. 4 (1993). - P. 77-80).

4. 15 листопада 1983 р. Турецька|Турція| Республіка Північний Кіпр проголосила себе незалежною державою і була визнана Туреччиною|Турція|.|объявленный| Рада|порада| Безпеки ООН, глави держав Європейського Співторвароиства і Комітет Міністрів Ради Європи ухвалили рішення про те, що декларація незалежності цього утворення «не має юридичної сили». Вони зажадали її «відгуку|відкликання|» і звернулися|обернулися| до всіх держав «не визнати ніякоі киприотської держави|жоден| окрім|крім| Республіки Кіпр» (Doc. UNO SC. 541 18.11.1983).

5. У серпні 2008 р., після закінчення військових дій в Грузії, Росія, а згодом Нікарагуа, Венесуєла та Науру (на серпнь 2011 р. тільки чотири країни), офіційно визнали незалежність що самопроголосили Абхазія і Південна Осетія. Грузія відмовляється визнати Абхазію і Південну Осетію незалежними країнами, і по колишньому вважає їх грузинськими територіями. А дії Росії сприймаються як провокація і бажання додати легітимності неконституційним режимам правління. „Закликаємо міжнародне співтовариство зайняти тверду позицію відносно авантюрних дій російської сторони, оскільки ясно для всіх, до яких тяжких наслідків вони можуть привести”, – заявив МЗС Грузії.

III. Визначити правові джерела наступних рішень:

1 серпня 2011 р. МЗС України повідомило, що Україна визнала Перехідну національну владу Лівії (повстанців) єдиним законним представником лівійського народу.

4 серпня 2011 р. Кубинський МЗС заявив про те, що Гавана не визнає Перехідну національну раду Лівії, звинувативши НАТО у вбивстві тисяч мирних громадян, а ООН - в потуранні загарбницькій війні на лівійській території.

Рекомендована література:

Основна література: 1– 4.

Додаткова література: 5–19, 29, 38.

Спеціальна література до теми: 69 – 77.