- •До захисту
- •Вступ………………………………………………………………………….. 4
- •1.1. Парадокс де Мере:
- •1.2. Парадокси поділу ставки:
- •1.3. Парадокс часу очікування транспорту на зупинці:
- •Санкт – петербурзький парадокс:
- •1.5. Парадокс перевірки незалежності; чи є ефективні ліки ефективними?
- •1.6. Парадокс ребра монети:
- •1.7. Парадокс Банаха – Тарского:
- •Парадокс дня народження:
- •1. 9. Парадокс страхування:
- •1.10. Парадокс процесів з незалежними збільшеннями:
- •2.1. Парадокс Рассела:
- •Викладання елементів нескінченних множин через парадокси нескінченного:
- •Зчисленні і незчисленні множини:
- •2.2. Канторова досконала множина:
- •2.3. Килим Серпінського:
- •2.4. Криві Пеано:
- •2.5. Парадокс Гільберта (Готель Гільберта):
- •3. 1. Модель Лапласа:
- •3. 2. Алгебра подій:
- •3. 3. Теореми додавання:
- •3. 4. Незалежність подій. Незалежні випробування:
- •3. 5. Умовна ймовірність. Формула Байєса:
- •3. 6. Модель Бернуллі:
- •3. 7. Геометричні ймовірності:
- •3.8. Методичні розробки планів – конспектів уроків зі спецкурсу: «Теорія ймовірностей» зош: Урок з алгебри (9 клас)
- •Хід уроку:
- •Формування вмінь:
- •Підсумки уроку:
- •Домашнє завдання:
- •Урок з математики (6 клас)
- •Хід уроку:
- •Урок з алгебри (9 клас)
- •Хід уроку:
- •IV. Закріплення матеріалу:
- •Інтегрований урок (11 клас)
- •Хід уроку
- •4. 1. Парадокси в різних сферах пізнання:
- •Висновки
- •Література
2.1. Парадокс Рассела:
Поняття множини є не таким вже простим поняттям. І насправді, поняття множини всіх множин просто суперечить.
Доведення:
Дійсно,
нехай запис Р(М) для множини М означає,
що М не містить себе в якості свого
елемента. Розглянемо клас К
=
множин, що мають властивість P.
Якщо
К – множина, то або справедливо, що Р(К),
або справедливо, що
Р(К). Але така альтернатива для К неможлива.
Дійсно, Р(К) неможливо, тому що з означення
К, К повинно містити К, тобто справедливо,
що
Р(К);
Р(К) також неможливо, бо це означає, що
К містить К, а це суперечить означенню
К, як класу тих множин, які самі себе не
містять. Значить, К – не множина.
Це класичний парадокс Рассела (1872 – 1970 рр.), є одним з тих парадоксів, до яких приводить наївне уявлення про множину. В сучасній математиці множина – це математичний об’єкт, який має певний набір властивостей. Опис цих властивостей складає аксіоматику теорії множин. Ядром цієї аксіоматики є постулювання правил, користуючись якими з множини можна утворювати нові множини. В цілому, аксіоматична теорія множин, з однієї сторони позбавляє від відомих суперечностей наївної теорії множин, а з другої сторони забезпечує свободу оперування з конкретними множинами, які виникають в різних розділах математики.
Про аксіоматику теорії множини:
Множина – це математичні об’єкти, які не означуються. Конкретний смисл поняття множини не має для математика ніякого значення. Головне, для нього, що це поняття має декілька явно сформульованих властивостей, які є аксіомами теорії множин.
Аксіома об’ємності: множини А і В рівні тоді і тільки тоді, коли вони мають одні і ті самі елементи.
Це
означає, що ми відволікаємось від всіх
інших властивостей об’єкта «множина»,
крім властивості мати дані елементи.
На практиці це означає, що якщо ми бажаємо
перевірити рівність А = В, то ми повинні
переконатися в тому, що
Аксіома вилучення: всякій множині А і властивості Р відповідає множина В, елементи якої – ті і тільки ті елементи множини А, які мають властивості Р.
Іншими
словами, якщо А – множина, то
також множина.
Ця
аксіома дуже часто використовується в
математичних конструкціях, коли з множин
вилучаються підмножини елементів, які
мають ті чи інші властивості. Наприклад,
з аксіоми вилучення випливає існування
пустої підмножини
будь-якої множини Х:
Використавши
аксіому об’ємності, отримаємо, що для
всяких множин Х і Y:
,
тобто пуста множина єдина. Її позначають
символом
.
З
аксіоми вилучення також випливає, що
якщо А і В множини, то
також множина. Зокрема, якщо М – множина,
а А – її підмножина, то
- також множина.
Аксіома об’єднання: для будь-якої множини М множин існує множина
- об’єднання множини М, яка складається
з тих і тільки тих елементів, які
містяться в елементах множини М. якщо
замість слів «множина множин» сказати
«сімейство множин», то аксіома об’єднання
звучатиме більш звично для нас: існує
множина, яка складається з елементів
множин сімейства. Таким чином, об’єднання
множини є множиною, причому
.
Аксіома
об’єднання з врахуванням аксіоми
вилучення дозволяє означити переріз
множини М (сімейства множин)
як
множину
.
Аксіома пари: для всяких множин Х і Y існує множина Z, така, що Х і Y є її єдиними елементами. Множину Z позначають:
і називають невпорядкованою парою
множин Х, Y. Якщо Х = Y, то Z складається
лише з одного елемента Х. Впорядкована
пара (Х, Y) відрізняється від невпорядкованої
пари {X, Y} наявністю якоїсь ознаки в
однієї з множин пари. Наприклад,
.
Таким чином, невпорядкована пара
дозволяє означити впорядковану пару,
а впорядкована пара дозволяє означити
прямий добуток множин, якщо скористатися
аксіомою вилучення і наступною аксіомою.Аксіома множини підмножин: для всякої множини Х існує множина (Х) – булєан Х, яка складається з тих і тільки тих елементів, які є підмножинами множини Х. Інакше, існує множина всіх підмножин будь-якої множини.
Тепер
можна перевірити, що впорядковані пари
(х, y), де х є Х, y є Y, справді утворюють
множину
.
Аксіоми
1 – 5 обмежують можливості формування
нових множин. Так, в множині
згідно з теоремою Кантора
є елемент, який не належить Х, тому
«множини всіх множин» не існує. А саме,
на цьому понятті тримається парадокс
Рассела.
Для
того, щоб сформулювати наступну аксіому,
введемо поняття Х+
- послідовника множини Х:
,
тобто до Х ми додамо одноелементну
множину {Х}. Далі, назвище множину
індуктивною, якщо воно містить своїми
елементами пусту множину і послідовник
будь-якого свого елемента.
Аксіома нескінченності: індуктивна множина існує.
Аксіома
нескінченності дозволяє з врахуванням
аксіом 1 – 4 створити еталонну модель
N0
натуральних чисел (за фон Нейманом). Для
цього N0
означують
як переріз індуктивних множин, тобто
як найменшу індуктивну множину. Елементами
N0
є
множина
,
,
…, які і є моделлю того, що ми позначаємо
символами 0; 1; 2; …
Аксіома підстановки: нехай
- така формула, що для всякого х0
з множини Х існує єдиний об’єкт y0,
такий, що висловлювання (формула) є
істинним. Тоді об’єкт y, для кожного з
яких існує елемент
,
такий, що
- істина, утворюють множину.
Аксіоми 1 – 7 складають аксіоматику теорії множин, яка відома як аксіоматика Цермело-Френкеля.
Аксіома вибору: для всякого сімейства непустих множин існує множина С, так, що яким би не була множина Х даного сімейства, множина
містить лише один елемент. Іншими
словами, з кожної множини сімейства
можна вибрати точно по одному представнику
так, що вибрані елементи складають
множину С.
Аксіома вибору, відома в математиці як аксіома Цермело, викликала в свій час бурхливі дискусії спеціалістів.
