Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kostenko.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

2.1. Парадокс Рассела:

Поняття множини є не таким вже простим поняттям. І насправді, поняття множини всіх множин просто суперечить.

Доведення:

Дійсно, нехай запис Р(М) для множини М означає, що М не містить себе в якості свого елемента. Розглянемо клас К = множин, що мають властивість P.

Якщо К – множина, то або справедливо, що Р(К), або справедливо, що Р(К). Але така альтернатива для К неможлива. Дійсно, Р(К) неможливо, тому що з означення К, К повинно містити К, тобто справедливо, що Р(К); Р(К) також неможливо, бо це означає, що К містить К, а це суперечить означенню К, як класу тих множин, які самі себе не містять. Значить, К – не множина.

Це класичний парадокс Рассела (1872 – 1970 рр.), є одним з тих парадоксів, до яких приводить наївне уявлення про множину. В сучасній математиці множина – це математичний об’єкт, який має певний набір властивостей. Опис цих властивостей складає аксіоматику теорії множин. Ядром цієї аксіоматики є постулювання правил, користуючись якими з множини можна утворювати нові множини. В цілому, аксіоматична теорія множин, з однієї сторони позбавляє від відомих суперечностей наївної теорії множин, а з другої сторони забезпечує свободу оперування з конкретними множинами, які виникають в різних розділах математики.

Про аксіоматику теорії множини:

Множина – це математичні об’єкти, які не означуються. Конкретний смисл поняття множини не має для математика ніякого значення. Головне, для нього, що це поняття має декілька явно сформульованих властивостей, які є аксіомами теорії множин.

  1. Аксіома об’ємності: множини А і В рівні тоді і тільки тоді, коли вони мають одні і ті самі елементи.

Це означає, що ми відволікаємось від всіх інших властивостей об’єкта «множина», крім властивості мати дані елементи. На практиці це означає, що якщо ми бажаємо перевірити рівність А = В, то ми повинні переконатися в тому, що

  1. Аксіома вилучення: всякій множині А і властивості Р відповідає множина В, елементи якої – ті і тільки ті елементи множини А, які мають властивості Р.

Іншими словами, якщо А – множина, то також множина.

Ця аксіома дуже часто використовується в математичних конструкціях, коли з множин вилучаються підмножини елементів, які мають ті чи інші властивості. Наприклад, з аксіоми вилучення випливає існування пустої підмножини будь-якої множини Х:

Використавши аксіому об’ємності, отримаємо, що для всяких множин Х і Y: , тобто пуста множина єдина. Її позначають символом .

З аксіоми вилучення також випливає, що якщо А і В множини, то також множина. Зокрема, якщо М – множина, а А – її підмножина, то - також множина.

  1. Аксіома об’єднання: для будь-якої множини М множин існує множина - об’єднання множини М, яка складається з тих і тільки тих елементів, які містяться в елементах множини М. якщо замість слів «множина множин» сказати «сімейство множин», то аксіома об’єднання звучатиме більш звично для нас: існує множина, яка складається з елементів множин сімейства. Таким чином, об’єднання множини є множиною, причому .

Аксіома об’єднання з врахуванням аксіоми вилучення дозволяє означити переріз множини М (сімейства множин) як множину .

  1. Аксіома пари: для всяких множин Х і Y існує множина Z, така, що Х і Y є її єдиними елементами. Множину Z позначають: і називають невпорядкованою парою множин Х, Y. Якщо Х = Y, то Z складається лише з одного елемента Х. Впорядкована пара (Х, Y) відрізняється від невпорядкованої пари {X, Y} наявністю якоїсь ознаки в однієї з множин пари. Наприклад, . Таким чином, невпорядкована пара дозволяє означити впорядковану пару, а впорядкована пара дозволяє означити прямий добуток множин, якщо скористатися аксіомою вилучення і наступною аксіомою.

  2. Аксіома множини підмножин: для всякої множини Х існує множина (Х) – булєан Х, яка складається з тих і тільки тих елементів, які є підмножинами множини Х. Інакше, існує множина всіх підмножин будь-якої множини.

Тепер можна перевірити, що впорядковані пари (х, y), де х є Х, y є Y, справді утворюють множину .

Аксіоми 1 – 5 обмежують можливості формування нових множин. Так, в множині згідно з теоремою Кантора є елемент, який не належить Х, тому «множини всіх множин» не існує. А саме, на цьому понятті тримається парадокс Рассела.

Для того, щоб сформулювати наступну аксіому, введемо поняття Х+ - послідовника множини Х: , тобто до Х ми додамо одноелементну множину {Х}. Далі, назвище множину індуктивною, якщо воно містить своїми елементами пусту множину і послідовник будь-якого свого елемента.

  1. Аксіома нескінченності: індуктивна множина існує.

Аксіома нескінченності дозволяє з врахуванням аксіом 1 – 4 створити еталонну модель N0 натуральних чисел (за фон Нейманом). Для цього N0 означують як переріз індуктивних множин, тобто як найменшу індуктивну множину. Елементами N0 є множина , , …, які і є моделлю того, що ми позначаємо символами 0; 1; 2; …

  1. Аксіома підстановки: нехай - така формула, що для всякого х0 з множини Х існує єдиний об’єкт y0, такий, що висловлювання (формула) є істинним. Тоді об’єкт y, для кожного з яких існує елемент , такий, що - істина, утворюють множину.

Аксіоми 1 – 7 складають аксіоматику теорії множин, яка відома як аксіоматика Цермело-Френкеля.

  1. Аксіома вибору: для всякого сімейства непустих множин існує множина С, так, що яким би не була множина Х даного сімейства, множина містить лише один елемент. Іншими словами, з кожної множини сімейства можна вибрати точно по одному представнику так, що вибрані елементи складають множину С.

Аксіома вибору, відома в математиці як аксіома Цермело, викликала в свій час бурхливі дискусії спеціалістів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]