Еволюція фітоценозів.
Еволюційні перетворення рослинних угруповань відбуваються внаслідок протікання двох взаємопов'язаних і доповнюючих процесів – флорогенезу та фітоценогенезу, внаслідок чого відбувається формування нових типів рослинних угруповань. Внаслідок флорогенезу відбувається утворення нових видів,більш пристосованих до існування в новостворенних умовах середовища. Значення цього процесу є визначальним в процесі еволюційних перетворень рослинного світу, так як незмінність екологічних амплітуд видів викликала в процесі еволюції зникнення переважної більшості видів рослин. Головною ознакою протікання цього процесу є збільшення альфа- та бета-різноманітності видів, що і є передумовою для протікання фітоценогенезу.
Через зміни в навколишньому природному середовищі,особливо в історичному аспекті, протікають значні зміни в рослинних угрупованнях, внаслідок фітоценогенезу, що є наслідком утворення нових комбінацій видів як за рахунок наявних в попередньому типі видів, так і з входженням інших, в тому числі і новоутворенних. Утворення нового сполучення видів, як прообраза нового рослинного угруповання, відбувається також за умови диференціації екологічних ніш, зміни в співвідношенні яких і викликають глобальні зміни в рослинних угрупованнях.
У процесі еволюції рослинних угруповань вид незалежно від його ролі і значення в них може то з'являтись, то зникати з його складу при зміні різних природніх та антропогенних чинників. Так, деякі види при зміні в певні вегетаційні сезони кліматичних умов можуть перебувати у вигляді непророслого насіння або невегетуючих кореневих систем,що може викликати сезонні зміни рослинного угруповання. При невідповідності наявних умов середовища певного екотопу екологічній стратегії виду, він може взагалі зникнути або переміститись в інші типи рослинних угруповань.
В цілому процес еволюційних перетворень рослинних угруповань є природним процесом, який відбувався протягом значного періоду еволюції нашої планети, коли почався процес формування рослинних угруповань. Але в останнє століття внаслідок процесів антропогенної зміни рослинного покриву, а особливо її синантропізації, значні зміни відбулися в рослинному покриві всіх континентів Земної кулі. В цьому еволюція рослинних угруповань може мати непрогресивний характер внаслідок їхніх змін. Це особливо проявляється при зникненні рідкісних та зникаючих видів в фітоценозах та поширенні в антропогенних і, навіть, природних рослинних угрупованнях значної кількості адвентивних рослин. Як приклад такого негативного явища можна навести поширення злісного бур'яна – амброзії полинолистої (Ambrosia artemisiifolia), який інтенсивно поширюється в трав'янистих угрупованнях степової та лісостепової зон України.
Прогресивним наслідком впливу людини є інтродукція цілого ряду видів рослин у флору України, які сприяли вирішенню якихось локальних екологічних або ресурсних завдань. Введення в склад створюваних на еродованих схилах деревно-чагарникових угруповань робінії несправжньої (Robinia pseudoacacia) сприяло вирішенню локальної екологічної проблеми на значних площах.
Вікові ендогенні зміни формуються протягом дуже тривалого часу. Вони відбуваються шляхом зміни окремих фаз і стадій, поки рослинне угруповання не досягне кульмінаційної фази. Прикладом таких змін є зміни материнських рослинних угруповань в поцесі болотоутворення. На Поліссі після відступання останнього льодовика залишилось багато озер і водойм. З потеплінням клімату вони почали заселятися водоростями і планктонними організмами, а згодом внаслідок перегнивання їхніх решток на дні цих водойм утворилися колоїдальні відклади (сапропелі). Збільшення їхньої товщі та обміління озер сприяло наростанню сплавини з гіпнових мохів та кореневищних видів бобівника (Menyanthes trifoliata), вовчого тіла (Comarum palustre), осоки багнової (Carex limosa) та насуванню на водне дзеркало. Відмерлі та опалі її рештки з домішкою мінеральних речовин та неповно мінералізованими рештками названих рослин перетворилися в торф. З подальшим обмілінням озер і збільшенням потужності торфу створилися умови для заростання їх очеретовими, рогозовими, осоковими та іншими рослинними угрупованнями, які відклали потужні пласти торфу. Вони в свою чергу, часто служили субстратом для очеретяно-осокових і осокових або деревно-очеретяних угруповань, рештки яких утворили аналогічні торфи, котрі виповнювали ложа озер чи водойм, утворюючи потужні евтрофні (низинні) пласти та торфові поклади. Тепер на них ростуть сучасні низинні трав'янисті (осоково-гіпнові) або лісо-болотні вільхово-осокові чи вільхово-різнотравні угруповання.
Віддалення фітоценозів від мінерального дна через сукцесійні зміни материнських рослинних угруповань, що відклали відповідні види торфу, та внаслідок поступового збіднення зольного живлення спричинило появу спочатку мезотрофних (осоково-сфагнових,пухівково-осокових), а потім – оліготрофних (пухівково-сфагнових і сфагнових) угруповань. Зазначені окремі стадії та фази болотоутворення мають різну тривалість, яку відображає потужність відкладеного за цей період пласта торфу, а вікові ендодинамічні зміни відбивають всі сукцесійні фази і стадії материнських рослинних угруповань, що утворюють болотне торфовище.
Так, на місці водойм протягом 8000-12000 років виникли торфові болота, котрі в сучасних умовах досягли різної стадії генезису. Стратиграфічний профіль ілюструє послідовність зміни материнських рослинних угруповань, які після розкладу їхніх решток перетворилися на відклади відповідних торфів певної стадії розвитку.