81. Формування суддівського корпусу та конституційні принципи статусу суддів.

ФОРМУВАННЯ СУДДІВСЬКОГО КОРПУСУ — заміщення посад суд­дів. Є два основні способи Ф. с. к. — призначення і вибори. У більшості країн світу судді на посаду призна­чаються. У багатьох країнах повно­важення з призначення суддів нале­жить до компетенції глави держави. У деяких країнах правом призначен­ня суддів наділений міністр юстиції. У низці країн (в основному з роман­ською системою права — Італії, Франції та ін.) повноваження з при­значення, переміщення і звільнення суддів належить до компетенції ви­щого органу суддівського самовря­дування — вищої ради магістратури. Іноді такий орган має узгоджувати свої рішення з міністром юстиції, нерідко він очолюється главою дер­жави. В Італії і Франції призначен­ня суддів здійснюється за конкур­сом. У не багатьох демократичних дер­жавах судці обираються населенням (наприклад, у більшості штатів США) або представницькою установою (парламентом). У соціалістичних країнах судді обираються населен­ням. Призначенню перевага віддаєть­ся з метою запобігання впливу полі­тичного чинника. Вважається, що в разі обрання суддів громадяни або депутати парламенту керуватимуть­ся не стільки професійними якостя­ми кандидатів, скільки їх політич­ними переконаннями. Це супере­чить об'єктивній вимозі максималь­но можливої деполітизації судової влади. Обрання суддів парламентом за відсутності альтернативних канди­датур наближається до призначення. Вищі суди формуються за участі різних гілок влади. Так, у США суд­ді Верховного Суду призначаються Президентом за порадою і за згодою Сенату. У більшості країн судді призначаються або обираються на посаду безстроково і перебувають на ній до досягнення певного віку (за­звичай до 65 років, у Великій Бри­танії — до 72 років), після чого йдуть у відставку. Рідше відбуваєть­ся призначення суддів на певний строк, як правило, на десять років (Грузія, Японія), а ще рідше — при­значення чи обрання спочатку на певний строк, а вже потім — без­строково (Молдова). Призначення або обрання суддів на посаду без­строково має на меті забезпечення їхньої незалежності.

СУДДЯ — посадова особа держави, яка наділена повноваженнями здій­снювати правосуддя і діє на про­фесійних засадах. Правовий статус С. визначається конституцією і за­конами — про статус С, про судо­устрій та ін. Закони встановлюють загальні вимоги до кандидатів на посаду С. С. може бути громадянин, який досяг певного віку, має вищу юридичну освіту, певний стаж робо­ти в галузі права, постійно прожи­ває в країні і володіє державною мо­вою. До С. спеціалізованих судів ви­суваються додаткові вимоги щодо відповідної спеціалізації та стажу роботи. На посаду С. не може бути призначена чи обрана особа, яка визнана судом обмежено дієздатною чи недієздатною, або має хронічне психічне чи інше захворювання, що перешкоджає виконанню обов'язків С, або щодо якої провадиться дізнання, досудове слідство чи судо­вий розгляд кримінальної справи, або яка має не зняту чи не погаше­ну судимість. Конституції встанов­люють такі основні принципи стату­су С: незалежність, незмінюваність, недоторканність, несумісність поса­ди С. з деякими іншими видами діяльності, зміст яких конкрети­зується законами. Незалежність С. полягає в тому, що при здійсненні правосуддя С. незалежний від будь-якого впливу, нікому непідзвітний і підкоряється тільки закону. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, юри­дичні особи зобов'язані поважати незалежність С. і не посягати на неї. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на С. у будь-який спосіб, ви­яви неповаги до С. забороняються. С. може розглядати справи одноосо­бово, у складі колегії суддів, разом з народними засідателями, у складі суду присяжних. С, який розглядає справу одноособово, діє як суд. При ухваленні рішення суду С. керується внутрішнім переконанням, що ґрунтується на вимогах закону. Незмі­нюваність С. полягає в тому, що він призначається або обирається на посаду безстроково і перебуває на ній, як правило, до досягнення пев­ного віку. Раніше С. може бути звіль­нений з посади органом, що його призначив або обрав, лише за ста­ном здоров'я, у разі порушення при­сяги або вимог щодо несумісності, припинення громадянства, набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього, виходу у відставку чи звільнення за власним бажанням. Недоторканність С. по­лягає в тому, що С. не може бути без згоди парламенту або іншого уповноваженого державного органу затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Несумісність посади С. з де­якими іншими видами діяльності означає, що С. не може мати предс­тавницького мандата, обіймати будь-які інші оплачувані посади, ви­конувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та твор­чої. У демократичних державах С. не можуть належати до політичних партій, брати участь у будь-якій по­літичній діяльності. Заборона участі в політичній діяльності спрямована на забезпечення незалежності С, унеможливлення впливу на нього тих чи тих політичних сил. У соціа­лістичних країнах, навпаки, С. має бути членом правлячої комуністич­ної партії і проводити в життя її політику. Іноді як принцип консти­туційного статусу С. виокремлюєть­ся незменшуваність його винагоро­ди. Цей принцип означає, що дер­жава гарантує високий рівень ма­теріального забезпечення С, який не може знижуватися за різних со­ціально-економічних умов. Відповід­но до закону С. користується низ­кою пільг. Високий рівень правової захищеності С. сам по собі не є га­рантією правосуддя. У країнах з нерозвиненою демократією, низьким рівнем політичної і правової культу­ри населення, правової захищеності громадян С. можуть зловживати своєю незалежністю, а особливо не­змінюваністю і недоторканністю, і свідомо й безкарно ухвалювати незаконні рішення.