4. Терміни та їх місце в діловому мовленні

Спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з якої-небудь галузі знання — науки, культури, техніки, політики, економіки, називаються термінами. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення.

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворю­ється із активної лексики {діловодство, справочинство}; за­позичується із інших мов {бланк, бюджет}; утворюється за допомогою власних слів та іншомовних або із запозичених складників {фотокамера, фототелеграф, фототелетайп) тощо.

Значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони (терміни) і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні вживаються у медицині, технологічні —в техніці і т. д. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема в діловодстві. Наприклад: справа — означає один документ і сукупність документів, інше значення має словосполучення юридична справа. Правильне значення того чи іншого терміна допома­гає з'ясувати контекст. При утворенні похідних форм терміна необхідно користуватися лише тими формами, які подаються в словнику чи довіднику, бо вільне словотворення може стати причиною неправильного використання та сприймання.

Слід уникати використання застарілих, нестандартних тер­мінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор. Це ус­кладнює розуміння змісту документа.

Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками й довідниками.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію.

Можна виділити такі основні групи термінологічної лек­сики:

математичну (множення, кут, дільник, квадрат), фізичну (молекула, електрон, калорія, енергія, вольт);

електротехнічну (контакт, струм, заземлення, ізоляція);

радіотехнічну (антена, радіоцентр, радіоприймач);

літературознавчу (драма, поема, анапест, сюжет, персо­наж);

лінгвістичну (фонема, фонологія, афікс, іменник, сполучник, синтаксис, лексикологія, пароніми, діалект, метатеза, гіпо­таксис, парадигма);

філософську (метафізика, базис, діалектика);

фінансову (банк, кредит, дебет, баланс, фінансувати);

хімічну (азот, водень, кисень, іонізація, хімічна реакція, оксиди);

біологічну (рецептор, клітина, тичинка);

медичну (хірургія, ін'єкція, пеніцилін, грип, термометр);

музичну (соло, тріо, квінтет, октава, балалайка);

морську (катер, боцман, кубрик, капітан);

залізничну (купе, експрес, провідник, тамбур, начальник тяги);

спортивну (футбол, тайм, гол, аут, шахи, гросмейстер, шах, ферзевий гамбіт) та ін.

5. Етика ділового спілкування

Важливим компонентом ділового спілкування є етика мов­лення. Недаремно один мудрий філософ сказав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Вислів віками не втрачає своєї актуальності. Адже від того, якими лексичними засобами володіє мовець, яку має інтонацію, вимову, як послуговується жестами, емоціями — залежить рівень його освіченості й культури.

Виховану людину завжди вирізняє ввічливість, привіт­ність, доброзичливість, тактовність, стриманість, повага до співрозмовника, здатність до співчуття та розуміння ото­чуючих. І особливу роль у цьому відіграє слово: вчасне, доречне, вагоме, переконливе.

Вміння володіти словом —велика майстерність.

Не секрет, що не завжди на належному рівні ведуться ділові переговори, виступи перед співробітниками чи незна­йомою аудиторією. І, на жаль, частково огріхи припадають на невдало підібрані й сказані слова. Наприклад, доповідачі, лектори у своїх виступах часто вживають російські слова в українському варіанті або 'ж навпаки, тобто калькують їх. Насичують свою мову просторіччям, територіальними діа­лектами, нехтують вимовою, а іноді й роблять це навмисне, мовляв, для «кращого ефекту», але досягається зворотній.

Часто можна почути, як через мовознавчу некомпетен­тність порушується граматична й лексична структура слів. Нерідко виступаючі говорять: лекція (замість) лекція тема (замість) тема проблема (замість) проблема навєрно (замість) мабуть конєшно, конечно (замість) звичайно невздовзі (замість) невдовзі пойнятно (замість) зрозуміло поощряє (замість) заохочує Европа (замість) Європа сольоний (замість) солоний тута (замість) тут український (замість) український і т. д.

Не завжди розрізняється й логічна структура слів. Наприклад: прошу (будь ласка) і прошу (звертаюся з проханням), шкода (про жалість, втрати, збитки) і шкода (даремно, не варто).

Трапляється, що не точно коментується значення і вживання паронімів. Наприклад: відігравати (роль), грати (на чомусь) і ґрати (конструкція).

З'явилась проблема і у використанні букви ґ. Дехто нама­гається вживати її взагалі замість г. У випадках сумніву слід звернутися до українського правопису.

Іноді мовці у виступах використовують книжні слова, різні граматичні звороти, маловідому термінологію. Така мова не сприймається слухачами, стомлює їх, створює дискомфорт і свідчить про низький рівень виступаючого.

Бувають випадки, коли доповідач чи лектор нав'язливо звертається до слухачів «Вам зрозуміло?», «Вам ясно?». За­питання такого типу свідчать, що виступаючий недооцінює слухачів і цим ображає їх.

Отже, аби не траплялося подібних ситуацій, потрібно ско­ристатися загальноприйнятими нормами ділового етикету.

Мова виступу, доповіді, лекції має бути бездоганною, простою, зрозумілою широкому колу слухачів. Слід уникати іншомовних слів, якщо є українські відповідники; сполуч­ників типу: тому що; через те, що; у зв'язку з тим, що; враховуючи те, що; з огляду того, що; зважаючи на те, що; так, як; про те, що і т. д.

Важливим є також правильне й доречне використання вставних слів і виразів, обережне послуговування крилатими словами та іншими фразеологізмами. Тут треба враховувати професіональний і віковий контингент слухачів.

Для ефективності ділових взаємин варто зорієнтуватися не лише в собі, айв тих, хто оточує, виробити свою манеру спілкування. Спілкуючись, треба триматися скромно й впев­нено. Належить подбати й про атмосферу приязності, то­вариськості, вільного й рівноправного обміну думками. Необхідно передбачати і враховувати реакцію слухачів.

Доповідач повинен говорити чітко, переконливо, не по­спішаючи, в ході мовлення змінювати інтонацію, щоб мова не була монотонною. Буває й так, що спілкуючись, спів­розмовники не завжди розуміють один одного. Не слід забу­вати, що в будь-якій ситуації можна дійти згоди. Запорукою успіху в цьому є взаємодовір'я.

Отже, уважне, дбайливе ставлення до мови є зовнішньою ознакою мовного етикету.