Етапи вироблення прогнозу і критерії його ефективності

Вироблення прогнозу є складним і відносно тривалим процесом. Складається воно з кількох етапів:

1. Передпрогнозна орієнтація (програма досліджен­ня). На цьому етапі уточнюють завдання прогнозу, аналі­зують його особливості, масштаби, періоди, підстави, формулюють мету і завдання, робочі гіпотези, визнача­ють засоби, структурують процес організації прогнозу­вання. Головним моментом є аналіз об'єкта прогнозуван­ня, опис якого починають при формуванні завдання на прогноз. Опис містить відомості про найзагальніші по­казники об'єкта. На цьому етапі важливим є досвід та ін­туїція фахівців.

Під час аналізу об'єкта прогнозування слід дотриму­ватися певних методологічних принципів. Принцип сис­темності вимагає розглядати об'єкти і прогнозне тло відповідно до мети і завдань дослідження. Принцип при­родної специфічності передбачає обов'язкове врахування специфіки природи об'єкта прогнозування, закономірно­стей його розвитку, абсолютних і розрахункових значень меж розвитку. При порушеннях цього принципу (часто виникають за формальної екстраполяції процесу) помил­ки можуть бути значними, а прогнози абсурдними. Прин­цип аналогічності передбачає постійне порівняння влас­тивостей об'єкта з відомими в даній галузі подібними об'єктами, їхніми моделями для пошуку об'єкта-аналога, використання його моделі або окремих її елементів. Цей принцип дає змогу мінімізувати витрати на аналіз і про­гноз завдяки використанню готових прогнозних моделей, а також забезпечити перевірку істинності прогнозів зіста­вленням їх з прогнозами об'єктів-аналогів.

2. Побудова вхідної (базової) моделі прогнозованого об'єкта засобами системного аналізу. Для уточнення мо­делі можливе опитування населення й експертів. Під час аналізу об'єктів прогнозування використовують об'єкт­ний та функціональний підходи.

Об'єктний припускає виділення підсистем шляхом поелементного дроблення об'єктів. Кожен новий елемент розглядається при цьому як об'єкт прогнозування відпо­відного рівня ієрархії. А кожна система (підсистема) роз­глядається як сукупність властивостей і взаємозв'язків відповідного об'єкта. Цей підхід застосовують щодо структурноскладних об'єктів, виділяючи групи схожих за властивостями первинних об'єктів й аналізуючи найтиповіші характеристики кожної групи. Функціо­нальний підхід відрізняється від об'єктного тим, що за основу структурного членування об'єкта беруть функціо­нальні ознаки. Цей підхід застосовують за відносно неве­ликої кількості первинних об'єктів, що складають об'єкт прогнозування. Але вони є надто складними за своїми ха­рактеристиками і взаємозв'язками. Тоді виділяють групи схожих функцій і простежують їхню реалізацію незале­жно від первинних об'єктів.

3. Збір даних прогнозного тла. Прогнозне тло — це сукупність зовнішніх щодо об'єкта прогнозування умов, істотних для політичного прогнозування. Наприклад, прогноз стабільності політичної системи передбачає вра­хування прогнозів економічного розвитку.

4. Побудови динамічних рядів показників. Вони є стрижнем майбутніх прогнозних моделей засобами екст­раполяції. Динамічний ряд — це тимчасова послідов­ність ретроспективних (лат. ге1;го — назад, зресіго — ди­влюсь) значень змін об'єкта прогнозування.

5. Побудова серп гіпотетичних (попередніх) пошуко­вих моделей. При цьому вдаються до пошукового аналізу профільних і фонових показників, конкретизації міні-

мального, максимального і найімовірнішого значень. Як правило, змістом пошукового прогнозу є визначення мо­жливих станів об'єкта прогнозування в майбутньому. До пошукових засобів відносять екстраполяцію, історичну аналогію, написання сценаріїв, аналітичні процедури.

6. Побудова гіпотетичних нормативних моделей про­гнозованого об'єкта. Це завдання реалізують засобами нормативного аналізу за заздалегідь визначеними крите­ріями щодо заданих норм, ідеалів, цілей.

7. Оцінка вірогідності, точності, обґрунтованості (верифікації) прогнозу. Мистецтво політичного прогнозу­вання полягає в умінні, ґрунтуючись на об'єктивних зако­нах, визначити напрями й особливості розвитку певних явищ, спрямувати цей розвиток відповідно до мети. Віро­гідність прогнозу перевіряють на обґрунтованість, логічну доказовість, вдаючись інколи до експерименту, інтуїції.

8. Вироблення рекомендацій щодо управлінських рішень на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.

9. Аналіз (експертиза) підготовленого прогнозу і рекомендацій, а також їх доведення з урахуванням ви­словлених зауважень та здача проекту замовнику.

10. Передпрогнозна орієнтація на основі зіставлення ма­теріалів уже виробленого прогнозу з новими даними прогно­зного тла і новий цикл дослідження. Це зумовлено непе­рервністю, необхідністю поглиблення і розширення процесу прогнозування.

Але ефективність прогнозів політичних подій не може зводитися тільки до ступеня їхньої вірогідності, точності. Не менш важливо знати, наскільки прогноз сприяє підвищенню обґрунтованості, об'єктивності, ефективності вироблених на його основі політичних рі­шень. Водночас перевірка прогнозів має істотні відмінно­сті від верифікації прогнозів. У прогнозуванні, окрім абсолютної верифікації (емпіричного підтвердження або заперечення правильності гіпотези), існує відносна (попе­редня) верифікація, яка дає змогу розвивати наукове до­слідження, використовувати їх результати на практиці ще до абсолютної їх перевірки.

Сучасний інструментарій прогнозування не є універ­сальним. Прогнозування є обмеженим як щодо часового діапазону (п'ять—десять років), так і щодо об'єктів (не всі явища піддаються прогнозним оцінкам). Максималь­не використання наукового політичного прогнозуванню запобігає домінуванню утопічних поглядів, сподівань, орієнтацій, забезпечує стабільний і динамічний розвиток суспільства.

Запитання. Завдання

1. Чим визначається на сучасному етапі розвитку суспільства роль прогнозування в управлінні соціально-політичними процесами?

2. Порівняйте суспільно-політичні перспективи західного і незахі-дного шляхів світового суспільно-політичного розвитку.

3. Сформулюйте перспективи передбачуваного розвитку України до 2010 р.

4. Беручи за основу діяльність найпопулярніших українських полі­тичних лідерів, обгрунтуйте перемогу одного з них на майбутніх прези­дентських виборах.

Теми рефератів

1. Перспективи передбачуваного розвитку національних держав.

2. Майбутнє України в нових геополітичних реаліях.

3. Україна і Росія: чинники відчуження і зближення на початку XXI ст.

Література

Бестужев-Лада И. В. Поисковое прогнозирование. — М., 1984.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. — К., 1993.

Карякин Ю. Ф. Достоевский и канун XXI века. — М., 1989.

Кеннеди П. Вступая в двадцать первьій век, — М., 1997.

Козловски П. Культура постмодерна: Общественно-культурньїе последст-вия техн. развития. — М., 1997.

Краснов Б. И. Анализ политической ситуации. Метод сценариев // Соци-ально-политический журнал. — 1997. — № 5.

Краснов Б. И. Политическое прогнозирование // Социально-политичес-кий журнал. — 1994. — № 11—12.

Курашвили Б. П. Куда идет Россия? — М., 1995.

Лузан А., Лузан С. Украйна и Россия: фактори отчуждения и сближения // Віче. — 1998. — № 6.

Мир XXI века и христианская традиция // Вопросьі философии. — 1993. — №8.

Нзсбит Д., Збурдин П. Что нас ждет в 90-е годьі. Мегатенденции: год 2000. — М., 1992.

Україна на зламі тисячоліть: Історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи. — К., 2000.

Умов В. И. Послесловие к прогнозу: «кондратьевские цикльї» и Россия // Политические исследования. — 1994. — № 2.

Фукуяма Ф. Конец истории // Вопросьі философии. — 1990. — № 3.

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций // Политические исследова­ния. — 1994. — № 1.

Яковец Ю. В. История цивилизаций: Учеб. пособие для студентов вузов гуманит. профиля. 2-е изд., — М., 1997.

Ясперс К. Смисл и назначение истории. — М., 1992.

Кирилюка

ПОЛІТИЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ

ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛГГИЧНОГО ПЕРЕДБАЧЕННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

Оскільки люди самі творять свою історію, вони завжди пра­гнуть знати результати своєї діяльності, прагнуть передбачити майбутнє. На різних етапах історії політичні і державні діячі намагалися з'ясувати, що чекає їх країни, їх держави, які пер­спективи розвитку подій.

У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, пе­редбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми: суспільство і катастро­фа, руйнування і потрясіння, суспільство і його дестабіліза­ція, що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного су­спільства. Сутність цієї нової проблеми — в діалектиці непе-редбачуваного і непередбаченого.

Передбачення майбутнього — це результат пізнавальної ді­яльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі іде­альної моделі предмети, явища чи умови їх існування, яких немає або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки. Основою наукового передбачення є пізнання об'єктивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкрива­ють цей внутрішній, істотний і сталий зв'язок явищ і кон­кретних умов їх існування.

Майбутнє можна зрозуміти тільки завдяки аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється на основі їх діалектич­ної зміни.

Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соці­альне прогнозування, поширюючись на всі сфери суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо ін­ших видів, типів наукового передбачення.

Особливе значення соціального прогнозування полягає у то­му, що передбачуються ті зміни суспільного життя, які роз­кривають взаємозв'язок історичної закономірності і предметної діяльності людей. Воно враховує співвідношення якісних і кількісних характеристик у соціальному явищі, що дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити характер соціальних подій, форму і напрям їх руху. Точність, вірогідність і ймовір­ність прогнозування залежить від того, про яке майбутнє йде мова — безпосереднє, оглядне чи безумовно віддалене.

"Окремі футурологи і соціологи віщують швидку загибель людської цивілізації, "крах світу", "крах життя взагалі", оскільки "земля, на якій заблукала людина XX століття, — пише Р. Да-рендорф, — огорнута густою темрявою, і людина не знає, куди їй іти". На цій підставі вони заперечують можливість і необхід­ність передбачення. "Майбутнє, — стверджують вони, — є справою віри, а не наукового дослідження. Будь-яке соціоло­гічне передбачення проголошується ними різновидністю соці­ального знахарства. Творча діяльність людини вважається підсвідомою, ірраціональною, заснованою на "логіці абсурду" і "законах випадковостей". Так, наприклад, представники те­орії "творчої" або "емерджентної еволюції" заперечують у творчості елемент передбачення, розцінюючи творчу еволю­цію як щось ірраціональне, а нову якість як непередбачене і раптове. Фаталісти і волюнтаристи недооцінюють роль випад­ковостей у формуванні результатів передбачення і спотворю­ють роль суб'єктів у процесі творчості.

Інші науковці допускають можливість передбачення, але об­межують його різними умовностями, неправильно трактуючи роль особи і колективу в науковому передбаченні. А. Спаковсь-кий у своїй книжці "Свобода — детермінізм — індетермінізм" намагається довести, що тільки соціальна меншість "мислить категоріями майбутнього", а соціальна більшість, тобто трудящі маси, не здатні взагалі пізнати майбутнє. Навіть Дж. Томсон, який визнає можливість передбачення природних явищ, у своїй книжці "Передбачуване майбутнє" пише, що "соціології ж ще належить знайти свого Ньютона, не кажучи вже про Планка, і тому передбачення в цій галузі не виходить за рамки здогадок".

Подібних поглядів дотримуються К. Ясперс, О. Тоффлер та інші відомі філософи, соціологи, політологи.

Уявлення про неможливість передбачати майбутній розви­ток політичних подій, своєрідний агностицизм у ставленні до майбутнього поширені і серед західних політичних діячів. І сьогодні існують забобони, що політика — це мистецтво, яке не підлягає ніяким прогнозам. Відомий англійський політич­ний діяч лорд Солсбері свого часу говорив, "що політична ді­яльність схожа на поїздку в екіпажі при інтенсивному нерегульованому рухові, коли час від часу треба бути готовим пристосовуватися, змінювати напрямок і ухилятися". Навіть такий досвідчений політичний і державний діяч, як У. Чер-чілль, заявляв, що "було б помилкою дивитись далеко впе­ред". На його думку, "можна в один і той самий момент тримати лише одну ланку у ланцюзі долі".

Зневіра у майбутньому, страх перед прийдешнім, безвихідь, песимізм, байдужість, депресія — характерні риси багатьох кон­цепцій сучасних західних соціологів, політологів і футурологів.

Майбутнє людства — це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких часових рамок і просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фантазія. Наукове передбачення і со­ціальне прогнозування мають дати відповідь на питання не тіль­ки про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і про те, коли цього слід чекати, яких форм майбутнє набуде і яка міра ймовірності даного прогнозу.

Виділяючи стосовно перспектив людства етапи його посту­пального розвитку, доцільно говорити про безпосереднє, огляд-не і віддалене майбутнє. Така періодизація не безпідставна, вона продиктована характером наших знань про майбутнє, що в свою чергу визначаються об'єктивними обставинами. Знання про майбутнє в міру віддалення від сьогодення стають все менш конкретними і точними, все більш загальними і приблизними, як і знання про далеке минуле людства. Ця зростаюча невиз­наченість передбачення майбутнього пов'язана з природою соціального розвитку, з багатоваріантністю і альтернативніс­тю реального історичного процесу, з непередбаченістю кон­кретного ходу і результату окремих подій у суспільному житті.

Щодо безпосереднього майбутнього наука вже сьогодні ви­користовує багато конкретних даних, які дають змогу склада­ти обґрунтовані, вірогідні прогнози, тобто зробити цілком вірогідні судження (наприклад, впевнено можна прогнозувати розвиток політичної системи, поведінку' електорату тощо).

Щодо найближчого майбутнього, яке охоплює собою більшу частину наступного століття, то наші знання про нього носять, так би мовити, лише правдоподібний характер, базуються на дуже неповній індукції, і до них слід ставитися обережно.

Передбачення має комплексний характер, в його основі лежить такий принцип діалектики, як всебічне охоплення і виявлення предметів. Воно пов'язане з мислимим "виперед­женням" розвитку самого предмета й умов його існування. Передбачити — це означає відповісти, яким чином і чому роз­виватиметься даний предмет, які особливості й умови цього процесу розвитку і який можливий результат.

Наукове передбачення дає принципово нове знання про об'єкт, що здобувається внаслідок всебічного дослідження і відображає нові аспекти прийдешнього явища чи предмета. Тому це знання виступає новим у всій системі знань.

У процесі пізнання людина поглиблює свої знання, розкриває майбутнє, прийдешнє, перевіряючи їх на практиці. Суспільно-історична практика є не тільки джерелом пізнання, а й єдиним критерієм істинності його результатів. Нові висновки, одержані в процесі пізнання, визначаються як вірогідні лише тоді, коли конкретні дії людей, побудовані на цих висновках, дають перед­бачені результати. Збіг передбаченого результату, сформульова­ного на основі нових знань з практичним результатом, досягнутим з урахуванням цих же нових знань, є підставою для впевненості у правильності відображення людьми властивостей і певних законів об'єктів.

Отже, тільки в процесі практичної діяльності відбувається перевірка вірогідності передбаченого, відмежування від вига­даного, надуманого, ілюзорного пророцтва. Практика дає мо­жливість гіпотезі перейти у наукову теорію, а можливий передбачений факт робить фактом дійсності. Вищезгадані ме­тодологічні положення про роль суспільно-історичної практи­ки у процесі пізнання дають можливість правильно зрозуміти специфічність співвідношення суб'єкта й об'єкта в науковому передбаченні, а також категорій емпіричного і теоретичного, конкретного й абстрактного, історичного і логічного, можли­вості і дійсності, випадковості й необхідності і т. д.

Соціальне прогнозування охоплює всі аспекти людської ді­яльності: науку і техніку, продуктивні сили, виробничі відно­сини, демографічні процеси, охорону здоров'я, народну освіту, житлове будівництво, літературу і мистецтво, політику, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану і космі­чного простору тощо.

Прогнозування у політиці — відносно самостійна сфера соціаль­ного прогнозування. Це спеціальне наукове дослідження перс­пектив розвитку політичного життя, його процесів, подій і явищ.

Політичне прогнозування — обов'язкова умова успішної по­літичної діяльності. Воно передбачає вироблення політичного прогнозу, суджень про майбутнє в політичному процесі.

Значення політичного прогнозування полягає не тільки в тому, що від нього залежить ефективність політичної діяльно­сті, рішень та акцій, які приймаються, а й у тому, що за са­мою суттю воно є започаткованою політичною оцінкою, яка ґрунтується на усвідомленні політичних інтересів певних со­ціальних груп.

Передбачуваність розвитку політичних систем і процесів ви­значається тим, що майбутня політична дійсність закономір­но випливає з минулого і сучасного спрямування розвитку політичних подій.

Політичний прогноз виступає як частина комплексного со­ціального прогнозу і як такий він є найбільш успішним і ефективним. Він здійснюється на основі економічного прог­нозу і водночас на основі врахування дії специфічних законів функціонування та розвитку політичної надбудови, яка є від­носно самостійною і здійснює зворотний вплив на економічні процеси, що відбуваються в суспільстві. В цьому і полягає специфіка політичного прогнозування.