Основні науково-теоретичні засади політичного прогнозування

Теорія політичного прогнозування базується на фундамен­тальних наукових дослідженнях. Наприкінці XX ст. виник і ді­став визнання новий концептуальний напрям соціального пізнання у забезпеченні передумов виживання суспільства. Ідеться про теорію синергетики (автори — бельгійський учений російського походження, лауреат Нобелівської премії І. Пригожин, а також I. Стенгерс, Г. Ніколіс, Н. Ханке та інші). Наз­вемо тут деякі із синергетичних ідей, що змушують переосми­слити традиційні уявлення про соціально-політичні процеси.

По-перше, суспільство — це відкритий, динамічний, само-керований організм із асиметричними структурами, через що зв'язки між ними можуть бути нестабільними, а функції кож­ної з них — нерегулярними.

По-друге, розвитку суспільства властиві нелінійність, певна стрибкоподібність, що, однак, не заперечує його стабільності; усталеність виростає з неусталеності як її результат; неустале­ність соціального середовища активує роль в ньому окремої людини.

По-третє, у зв'язку з неможливістю нав'язати суспільству шляхи його подальшого розвитку керування ним набуває форми самокерованості, здатності підтримувати відповідні па­раметри у бажаному діапазоні.

Що із синергетичних ідей можна використати для прогнозу­вання політики? Передусім сам підхід до політики як послідов­ної зміни стабільних станів, стадій усталеності та неусталеності, випадковості, навіть певною мірою хаосу.

Політика, за Маннгеймом, є сфера життя суспільства, усере­дині котрої відбувається раціоналізація "життєвих інстинктів", сил, котрі творять історію, піднесення цих "інстинктів" до все-загального інтересу, задоволення якого сприяє загальному бла­гу, сфера, де воля нації, роздрібнена в економіці та у соціальній сфері на приватні інтереси, конституюється у всезагальну. Розу­міння способу такої раціоналізації як способу подолання "непо­розумінь", що виникають між силами, котрі борються, обумовлене положенням тієї чи іншої сили в усталеному спле­тінні "творчих моментів" історичного процесу, у наявній формі його творення.

Синергетичний підхід до політики визначає й тактику, яка має бути гнучкою, відповідати не тільки конкретним умовам, але й їх швидким змінам, передбачати різні альтернативи і відповідні методи.

Складний характер політичного розвитку актуалізує необ­хідність прогнозних розробок з метою вияву перспективних політичних проблем і оптимальних шляхів їх розв'язання в ін­тересах оптимізації процесів управління і планування політи­чної діяльності.

Прогнози в галузі політики носять, як відомо, специфічний характер. Розрізняють внутрішньополітичне і зовнішньополі­тичне прогнозування.

Внутрішньополітичне прогнозування — це спеціальні дослід­ження, метою яких є виявлення перспективних тенденцій, шляхів, строків, етапів політичного розвитку суспільства, вдо­сконалення політичної системи, політичних відносин.

Розрізняють два аспекти внутрішньополітичного прогнозу­вання. Перший аспект пов'язаний з прогнозними оцінками конкретних політичних явищ. Цей аспект має прикладний ха­рактер і на практиці здійснюється в процесі політичної діяль­ності. Суб'єктом прогнозу при цьому виступає, як правило, держава чи політична партія у формі відповідних органів. Другий аспект прогнозу охоплює діяльність політичних інсти­тутів суспільства і політичні процеси, що відбуваються в ньо­му. Прогнозистом тут виступає певний науковий колектив, який спеціалізується на вивченні політичної системи країни.

Можна назвати такі об'єкти політичного прогнозування:

— розвиток політичної системи, її структури, активності, взаємозв'язку елементів;

— розвиток, спеціалізація і розширення політико-управлін-ських функцій у суспільстві, зростання колективних засад у прийнятті політичних рішень;

— політичний і правовий статус особистості, її відповідаль­ність перед суспільством, механізм вдосконалення соціально­го контролю і дисципліни;

— форми і методи діяльності політичних партій і організа­цій;

— розвиток держави, зміна її форм, функцій, напрямів ді­яльності;

— зміна соціальної структури суспільства, політичної свідо­мості і політичних настанов, орієнтацій різних груп населення;

— функціонування і розвиток громадської думки. Внутрішньополітичне прогнозування виконує такі функції:

— виявлення тенденцій розвитку суспільства, визначення і зміцнення найбільш оптимальних форм політичної організа­ції й управління суспільством;

— виявлення віджилих, застарілих форм суспільного розви­тку, сприяння формуванню концепції соціально-політичного розвитку суспільства.

Свої особливості має і зовнішньополітичне прогнозування (прогнози в галузі міжнародних відносин і зовнішньої полі­тики).

Міжнародні відносини як сфера людського спілкування складаються з економічних, політичних, правових, диплома­тичних, соціально-психологічних, культурних, науково-технічних, військових та інших зв'язків і взаємовідносин між дер­жавами, народами, соціальними групами, партіями, організа­ціями і навіть окремими особистостями, що діють на міжнародній арені.

Основним суб'єктом міжнародних відносин в сучасному сві­ті є держава, яка завдяки цим відносинам реалізує свою зов­нішньополітичну функцію.

Сучасна епоха характеризується якісно новим зростанням ролі міжнародних відносин в житті людства. А це, в свою чер­гу, викликає підвищену увагу з боку і вчених-спеціалістів, і широкої світової громадськості. Сьогодні невпинно збільшу­ється число наукових дисциплін в галузі теорії міжнародних відносин. Важливою сферою прогнозування стали питання зовнішньої політики окремих держав.

На основі загальнотеоретичної методології оцінюється за­гальна ситуація в світі, регіоні, країні, вивчаються тенденції, напрями розвитку і фактори, що визначають розвиток, роб­ляться спроби оцінити нові можливі фактори розвитку тощо. На цій основі виникає можливість створювати більш-менш детальні багатоваріантні прогнози.

Враховуючи максимальну (порівняно з іншими об'єктами соціального прогнозування) невизначеність багатьох складни­ків у міжнародних справах, важливо підкреслити, що у прог­нозуванні міжнародних відносин і зовнішньополітичних явищ необхідна підвищена увага до факторів, що зумовлюють зов­нішньополітичну стратегію (умови матеріального життя сус­пільства — природне середовище і демографічний фактор, спосіб виробництва і особливо виробничі відносини, розста­новка політичних сил у країні тощо). На базі дослідження цих факторів і особливо міжнародних зовнішньополітичних дій прогнозування має виявити загальні тенденції розвитку з по­будовою шкали ймовірності найбільш можливих чи бажаних відхилень від них. На цій базі можна виділити найбільш віро­гідні, найменш вірогідні й оптимальні варіанти перспективно­го розвитку. Залежно від специфіки завдань прогнози міжнародних відносин можуть включати в себе: знаходження довгострокових загальних тенденцій зовнішньополітичної ді­яльності окремих держав, груп держав; створення довгостро­кових прогнозів (побудови загальної, недеталізованої картини можливого розвитку міжнародних відносин приблизно на де­сятиріччя вперед); створення середньострокових прогнозів (побудова більш деталізованої ймовірної картини розвитку мі­жнародних подій з визначенням різних варіантів і орієнтов-

них підрахунків за низкою шкал на рік чи декілька років на­перед); розроблення короткострокових прогнозів (більш де­тальний розгляд порівняно багатьох варіантів розвитку подій, визначення максимально ймовірних і оптимальних зовніш­ньополітичних рішень на найближчі дні, тижні, місяці в ме­жах поточного року).

Соціально-політичне прогнозування базується на аналізі ін­формаційного масиву — сукупності даних, які приведені до певної системи наукових фактів і характеризують об'єкт про­гнозування. До складу інформаційного масиву входять найрі­зноманітніші джерела: періодична преса, політичні огляди і звіти, статистичні дані, звіти про зарубіжні відрядження спе­ціалістів, дані анкетних опитувань експертів, радіопрограм, політичні заяви, ноти урядів, особисті характеристики політи­чних лідерів, оцінки їх світоглядно-політичних переконань, монографії, дисертації тощо.

Політик, який прагне досягти успіху, у політичному прогнозу­ванні повинен враховувати такі чинники, як рівень достовірно­сті інформації, на якій воно ґрунтується; співвідношення політичних сил в суспільстві; економічні показники в контексті поставленої мети; престиж і організованість політичних сил (їх прихильників і супротивників), що його підтримують; настрої у суспільстві (динаміку громадської думки) тощо. Він повинен передбачати можливі наслідки своїх політичних дій: прогнозу­вання політичної перемоги повинно включати і завбачення змін у суспільстві — не тільки виграшу для себе, а й те, як це вплине на інтереси інших учасників політичного процесу і якою буде їх адекватна реакція. Прогнозування наслідків стосується і можли­вої поразки: щоб поразка в окремих питаннях не стала приво­дом втрати довір'я "своїх" прихильників і активізації політичних супротивників.

Сучасна західна політологія широко застосовує біхевіори-стичний метод аналізу політичних процесів, сутність якого пов'язана з визначенням поведінки окремих груп або інди­відів у політиці.

Спостереження за поведінкою людини в політиці дає змогу одержувати емпіричну інформацію за допомогою безпосеред­нього вивчення її поведінки, використовуючи при цьому ан­кетування, інтерв'ю, аналіз документів та ін. Додаткову інформацію отримують також за допомогою статистичних ме­тодів дослідження політичних процесів.

Аналіз статистичних матеріалів відкриває перед прогнозистом нові можливості. Дослідник, який володіє відповідною технікою

аналізу, "добуває" з отриманої ним інформації необхідні відо­мості, прослідковує закономірності, відкриває тенденції.

Перевага цього методу прогнозування полягає в тому, що він дозволяє абстрагуватись від обмежень часу і простору.

Інформацію про об'єктивні й суб'єктивні аспекти політичного життя суспільства не можна дістати тільки методами прямої статистики; тут потрібні конкретно-соціологічні, політологічні, соціально-психологічні та інші дослідження. Важливим у прог­нозуванні є врахування того соціального, економічного, органі­заційного, науково-технічного фону, на якому розвивається об'єкт прогнозування. Саме цей фон як сукупність умов (зов­нішніх факторів) обмежує розвиток об'єкта прогнозу і в май­бутньому активно взаємодіє з ним.

Наслідком прогнозування перспектив розвитку суспільно-політичних явищ, процесів є пошукові, нормативні та інші прогнози.

Пошуковий прогноз — це прогноз, який, виходячи з тенден­цій розвитку і сучасного стану об'єкта прогнозування, визна­чає майбутній стан цього об'єкта на заданий проміжок часу, при заданих початкових умовах. Такий прогноз відповідає на запитання, в якому напрямі відбувається розвиток, який най-вірогідніший стан об'єкта прогнозування у визначений період майбутнього. Характерним прикладом прогнозів такого типу можуть бути прогнози чисельності народонаселення планети, розвитку комунікацій на період до 2000 p., виконані під егі­дою ООН.

Нормативний прогноз — це досягнення наперед заданих зав­дань і цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визна­чення можливих організаційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо. Нормативне прогнозування можливе тільки при прогнозуванні соціально-економічних, політичних процесів, оскільки процеси, що їх вивчають природничі нау­ки, не піддаються соціальному управлінню. На відміну від по­шукового прогнозу, нормативний прогноз будується у зворотному напрямі, тобто від наперед заданого стану об'єкта прогнозування до вивчення сучасних тенденцій та їх можли­вих змін, що забезпечують досягнення цього стану. Норма­тивне прогнозування є, таким чином, попереднім етапом і необхідною передумовою науково обґрунтованого плануван­ня, прогнозування і проектування.

Прогнози розробляються з допомогою певних методів прог­нозування, які являють собою сукупність способів і процедур

відбору й аналізу емпіричної інформації з метою складання прогнозу.

Методологія політичного прогнозування використовує два види закономірностей — закономірності функціонування по­літичних систем і закономірності їх розвитку. Перші характе­ризують самі процеси життєдіяльності політичних інститутів суспільства, а другі визначають напрями змін різних явищ і форм політичної організації суспільства.

Прогнозування в галузі внутрішньої політики спирається, насамперед, на виявлення і комплексний аналіз соціально-економічних факторів, які безпосередньо чи опосередковано впливають на політику, систему конкретного суспільства. За результатами аналізу цих "базових" перемінних повинен бути сформульований висновок про тенденції розвитку внутріш­ньої політики в даний історичний період. Аналіз тенденцій є підґрунтям для формування прогностичних висновків і по­в'язаних з ними наукових рекомендацій для підвищення ефективності управління.

У політичному прогнозуванні використовується весь арсе­нал методів розроблення прогнозів. Зокрема, значний ефект тут дають системний підхід, кібернетичне, математичне та імі­таційне моделювання, науковий інструментарій теорії ігор, систематичні опитування експертів та інші методи. Австрій­ський футуролог Еріх Янч нараховує понад 200 наукових ме­тодів, спеціальних методик, логічних і технічних засобів пізнання майбутнього. Однак у практиці використовується не більше ніж 15-20 методів прогнозування. Усі вони досить умовно можуть бути поділені на 5 груп:

1. Екстраполяція.

2. Експертні оцінки.

3. Моделювання.

4. Історична аналогія.

5. Сценарії майбутнього.

Кожний із цих методів прогнозування майбутнього має свої переваги і недоліки.

Метод екстраполяції

Метод екстраполяції тенденцій базу­ється на припущенні про безперерв­ність розвитку більшості процесів ре-

ального політичного життя. Якщо для якоїсь системи — техніч­ної, біологічної, соціальної — у минулому був характерним роз­виток (зростання чи спад) з певною постійною швидкістю або з певним прискоренням, то є підстави вважати, що швидкість

чи прискорення залишаються незмінними і на певний промі­жок часу в майбутньому. Таким чином, можна графічно чи аналітично продовжити криві зростання (спаду) і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об'єкта прогнозу­вання. Проте треба бути дуже обережним у виборі часових ін­тервалів для прогнозування. Необгрунтоване продовження на майбутнє тенденцій минулого часто призводить до абсурду.