Тема5. Формування музейних фондів

Зміст

5.1.Еволюція музеїв 5.2.Розвиток музейної справи 5.3.Музейний фонд. Музейна колекція. 5.4.Становлення музейної діяльності. 5.4.2.Функції музею 5.4.3.Принципи формування музейного фонду

5.1.Еволюція музеїв

Музей можна визначити як своєрідний архів речей, предметів. Оскільки документ теж постає в речовому вигляді, він включається у музейний фонд поряд з іншими музейними предметами. Документи в музеї знаходять свій останній притулок, тому музей правомірно розглядати як термінальну спеціалізовану систему. Слово «музей» з’явилось у античну епоху, але музеїв у сучасному розумінні тоді не було. Мусейон в Олександрії (ІУ ст. до н.е.) представляв собою наукову установу, що проводила дослідження у галузі філології, астрономії, ботаніки і зоології. Головну роль відігравала бібліотека. У Давньому Римі з’явились імператорські і приватні колекції – попередники музеїв. Власне музеї виникли у Європі в УІ ст. із колекцій військових трофеїв при арсеналах і з колекцій художніх цінностей, в тому числі портретів, картин тощо. Нову модель музею запропонувала Німеччина, створивши кунсткамери для технічних і природно-наукових об’єктів і вундеркамери для об’єктів художньої творчості. Форма кунсткамери була прийнята і Росією, де вона відкрилась як єдина бібліотечна установа у 1714 р. Починаючи з ХУІІ ст. музейні зібрання починають профілюватися. На тривалі роки у музейній справі лідером стає Німеччина. Цьому сприяли колонізаторські захоплення екзотичних експонатів. Той же шлях пройшли і інші країни. Спочатку музеї виконували освітню функцію. У них включалися зібрання зліпків з античних скульптур і проводили заняття із живопису та скульптури. У ХУІІІ ст. у музеях вводиться супроводжувальна документація експонатів – починає формуватися класичний ДР. Реакцією на появу машин та інших технічних приладів стає поява технічних музеїв. У музеях почали читати лекції для вчителів та організовувати екскурсії для дітей та робочих. У Німеччині виникає декілька національних музеїв. У ХІХ ст. також з’явилися краєзнавчі музеї, що дають універсальну і своєчасну історичну картину. Вони прославляють малу батьківщину і виховують патріотичні почуття. У 1895 р. у Санкт-Петербурзі був заснований російський музей – найбільший на території СНД музей вітчизняного мистецтва усіх історичних періодів. За багатством вітчизняного мистецтва він порівнюється з Третьяковською галереєю у Москві, що зараз відноситься до найбільших музеїв світу. У 1902 р. почалась підготовка музейних працівників. На поч. ХХ ст. з’являється такий своєрідний вид музею як зоопарк. У 1918 році при Наркомпросі був створений державний музейний фонд і почалось плановий розподіл національних художніх цінностей, будівництво музеїв, їх територіальне розміщення по країні. У СРСР функціонувало більше двох тисяч музеїв: 40% з них були краєзнавчими, 20% - історичними, 18% - меморіальними. Крім того, існувало десять тисяч народних музеїв. Музейний фонд складався з 53 млн. одиниць зберігання, але експонувалося у них близько 1-4%. Крім рухомих, на території СРСР під охороною держави знаходились також 150 тисяч пам’ятників історії, археології і архітектури. Як і інші документальні інститути, музеї профілюються. Є універсальні музеї, є галузеві: природничонаукові, політехнічні, історичні, літературні, художні тощо. В принципі будь-який об’єкт дійсності може представляти музейний інтерес. У Амстердамі, Копенгагені є музеї еротики; під Москвою є музей дитячої іграшки. Кожна галузь може представлятися у музеї повністю, але вона може і диференціюватися скільки завгодно. Крім політехнічного є технічні музеї – за кожним розділом техніки. Можуть існувати вузькопрофільні музеї, наприклад: музей писанки, музей тульського самовару. Досить поширене створення музеїв окремої установи, освітнього закладу, фірми. Літературні музеї досить часто персоніфіковані. Зазвичай музеї – ілюстрація колишнього. Однак, багато музеїв зорієнтовані на сучасність: музеї сучасного живопису, техніки, живої природи тощо. Музейних працівників світу об’єднує Міжнародна рада музеїв. ДР музеїв формується на основі закону України «Про музеї та музейну справу». Законом визначені основні поняття, якими оперують у галузі музейної справи. Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Міністерство культури і мистецтв України.

5.2.Розвиток музейної справи

У поняттях документології музейний предмет – це документ у функціональному смислі, тобто субстанціонально він документом може і не бути, якщо не має записаної інформації, причому способом, який винайшла людина. Але функціонально предмет може виступати як документ, якщо інформація з нього все-таки добувається. Такі зразки гірських порід, залишки давніх тварин тощо. Отже, музейний документ – найбільш своєрідний вид документа із усіх документних ресурсів. Вихідним для більшості видів музеїв є аутентичні чи псевдоаутентичні документи, що мають артефактну цінність. Музейний предмет. Це культурна цінність, якість чи особливі ознаки якої роблять необхідним для суспільства її збереження, вивчення і публічне представлення. Легенда. Вихідний документ служить для створення документа похідного, він вже не аутентичний. Цей документ є легендою аутентичного документа. Легенда у перекладі з латині “те, що має бути прочитане”. У даному випадку легенда – сукупність сукупність понять, щро стосуються аутентичного документа. Легенда постає у вербальному, звуковому чи письмовому, а також іконічному, в тому числі голографічному виконанні. Вона є документом найнижчого ступеню узагальнення. Легенда, в свою чергу породжує документи більш високих ступеней узагальнення: науковий, опис і аналіз музейного аутентичного документав, звіт про наукову експедицію, статтю тощо. Музейознавство ще недостатньо розробило класифікацію своїх документів, хоча визнає, що музейний предмет є документом. Музейознавство з часів Г. Ауфзеса (Німеччина, 1852) визнає однакову цінність документальних, літературних і предметних матеріалів, але не може теоретично відрізнити документальні матеріали від літературних, опис (легенду) предмета від нього самого. У головному музей подібний до інших документальних систем. Як і вони, діяльність музеїв базується на ДР. Наявність і зберігання документів вписують музеї у термінальні документальні системи.

5.3.Музейний фонд. Музейна колекція

Сукупність музейних предменів, що об’єднані суттєвою ознакою є музейна колекція. Музейним фондом називається сукупність усіх музейних предметів і музейних колекцій на території України. Терміну для характеристики ДР окремого музею не існує. Назвемо цей ресурс фондом музею. Фонд музею може знаходитися у державній, приватній чи іншій формі власності. У будь-якому випадку він входить до складу музейного фонду України, але лише після реєстрації у Державному каталозі Музейного фонду. Музей. Поява цього поняття йде з язичницьких часів. У Давній Греції словом “museion” називали хран муз, тобото покровителів мистецтв: Ерато, чи Евтерпа – муза ліричної поезія; Калліопа – епосу, Кліо – історії, Мельпомена – трагедія; Полігімнія – танцю і музики; Т алія – комедія; Уранія – астрономії. Ці храми ще не були музеями (в сучасному розумінні). Але жреці цих храмів зосереджували у них твори мистецтва. На їх базі і розвивалися поступово музеї. Зараз музеєм вважають некомерційний заклад культури, що зберігає, вивчає і публічно представляє музейні предмети і музейні колекції

5.4.Становлення музейної діяльності.

Музеї – це культурно-наукові установи. Вони створюються для: виявлення, збереження і збирання музейних предметів та їх колекцій; наукового вивчення цих документів, їх опису і аналізу, з подальшою публікацією цих досліджень; просвітницькою і освітньою діяльністю у формі проведення екскурсій і демонстрації експонатів. Створення музеїв для інших цілей, крім оговорених у законі, не допускається. Центрального національного музею універсального профілю в Україні немає.

5.4.1.Функції музею

Головна функція – меморіальна. Близькі до музею пам’ятники: мавзолей, некрополь, заповідник, архітектурні споруди і ансамблі. Обов’язок музею – зберігати документні цінності, а це означає створення юридичних і матеріальних умов. Друга функція – інформативна – предмети і колекції музею є джерелом інформації. Оскільки з них «дістають» нові знання, музей виконує гносеологічну функцію. Тобто, музей є своєрідним науково-дослідним інститутом, що шукає матеріали для своєї діяльності і сам здобуває з них інформацію, обробляє її і робить доступною для широкого загалу. У інформаційній функції розглядається публікаційна діяльність як одна із форма функціонування будь-якого музею. Забезпечуючи доступ до своїх ресурсів, музей виконує виховну та просвітницьку функції. Експозиційна функція виражена в музеях найбільше серед близьких документальних систем – бібліотек і архівів, де виставки теж складова частина їх діяльності. Таким чином, музей – заклад полі функціональний, як і інші документальні системи.

5.4.2.Принципи формування музейного фонду

Головним принципом є артефактність документа. Документ у музеї є доказом свого існування в конкретну історичну епоху. Оригінал документа надає цінності музейній експозиції. У фонд музею намагаються включати лише документи, що є унікальними у якомусь відношенні. Відбирають їх на основі дуже суворої експертизи. Стохатичність – вирізняючий принцип формування фонду музею. Поступовість формування фонду – теж специфічний музейний принцип (все, що потрапило у музейну колекцію, залишається в ній назавжди). Принципу збереження надається найбільша увага (до експонатів навіть не можна торкатися). Втрачаючи початкові якості музейний предмет має реставруватися.

Контрольні запитання:

1. Охарактеризувати становлення та розвиток музеїв. 2. Назвати основні віхи розвитку музейної справи. 3. Яким законом регулюється архівна справа? (Охарактеризувати основні положення закону) 4.Охарактеризувати поняття «музейний предмет», «легенда». 5.Пояснити «музейна колекція», «музейний фонд». 6.Назвати основні функції музею.