Тема 6. Формування інформаційних ресурсів

Зміст

6.1.Виникнення та розвиток центрів науково-технічної інформації 6.2.Особливості функціонування інформаційних центрів 6.3.Львівський центр науково-технічної та економічної інформації

6.1.Виникнення та розвиток центрів науково-технічної інформації

Інформація — національний ресурс, збереження, розвиток і раціональне використання якого є проблемою державного значення. Законами України “Про інформацію”, “Про наукову і науково-технічну діяльність” перед бібліотеками та органами НТІ поставлено завдання кардинального вдосконалення інформаційного забезпечення сталого розвитку суспільства та державотворчих процесів в Україні, що передбачає, зокрема, досягнення якісно нового рівня обслуговування вчених і спеціалістів на основі традиційних і новітніх інформаційних продуктів та послуг. Фахівці очікують позитивних змін і в зв'язку з реалізацією Указу Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні”, що покликаний розширити доступ до документографічних і фактографічних БД, а також електронних видань, активно створюваних останніми роками. Вивчення досвіду створення та функціонування великих інформаційних систем дозволило визначити їх основні особливості: • створення потужних центрів збирання та обробки інформації, що супроводжується утворенням мережі сумісних з ними органів безпосереднього інформаційного обслуговування. Роль центральної служби полягає у збиранні та розповсюдженні інформації між локальними службами, розробці методик та програм обробки документів, удосконаленні інформаційних мов; • комплексність обслуговування користувачів, забезпечення їх різними формами інформаційного обслуговування; • висока оперативність, яка досягається за рахунок використання сучасних ЕОМ та засобів зв’язку. Інформаційний фонд – це масив документів крупних галузевих і міжгалузевих центрів та інститутів, відділів НТІ, фірм. Головним завданням є збір, зберігання, опрацювання різних видів документної і недокументної інформації, оперативне задоволення інформаційних потреб працівників науково-дослідних, комерційних структур. Інформаційний фонд зберігає інформацію в найбільш короткій і стислій формі. Інформаційні фонди є результатом аналітико-синтетичного опрацювання документів. Це опрацювання документів передбачає реферування, анотування первинних документів; складання фактографічних матеріалів, бібліографічних оглядів, експрес-інформації. До інформаційних фондів входить науково-технічна документація (будівельні норми і правила, цінники, нормативи, стандарти), довідкові видання (енциклопедії), машиночитні документи (магнітні і оптичні диски, мікрофільми, перфострічки). Одним з найважливіших завдань інформаційної діяльності будь-якої країни є формування і підтримання її позитивного іміджу в світовому інформаційному полі. o національний інформаційний фонд України - сукупність інформаційних фондів (інформаційних ресурсів) держави: архівного, бібліотечного, стандартів, архіву друку, фонду фільмів, патентного та інших фондів. До 1950 р. обслуговування спеціалістів документами, необхідними для творчої діяльності, здійснювалось переважно науково-технічними, а також універсальними науковими бібліотеками. Однак науковий прогрес вимагав відокремлення від них спеціальних соціальних систем, призначених для цієї мети. У найбільш розвинених країнах почали створюватися органи науково-технічної інформації (НТІ), які за своїм генезисом повторили шлях відокремлення від бібліотек архівів, музеїв. У нашій країні державна система НТІ почала створюватися в 1950-х рр., а зміцніла в 1966 р. Вона включала в себе десять всесоюзних інститутів, 83 центральних галузевих і міжгалузевих, 15 республіканських інститутів. Очолював цю систему ВІНІТІ – Всесоюзний інститут наукової і технічної інформації. За час своєї роботи він дав інформацію в спеціальних реферативних журналах про 35 млн. публікацій з основних напрямків науки і техніки, включаючи документалістику і інформатику. У кінці 1960-х рр. при міністерствах почали виникати адміністративні інформаційні центри, які стали відомими під абревіатурою ГІОЦ – Головний інформаційний обчислювальний центр. В основному вони займалися збиранням і обробкою статистичної інформації свого міністерства чи відомства. Такі ж, лише менші за масштабом, інформаційні чи довідково-інформаційні центри почали з’являтися у кожному підприємстві, організації, фірмі. Зараз інформаційні центри охоплюють усі сфери діяльності – правову, кадрову, ЗМІ, фінансову, політичну, рекламну, комерційну тощо.

6.2.Особливості функціонування інформаційних центрів.

Спочатку між органами інформації і бібліотеками виникла гостра конфронтація. Інфоцентри зразу ж почали розвиватися на автоматизованій основі. Бібліотеки ж виявились більш консервативними установами, в той час активно опиралися від спроб впровадження автоматизації. Нові технології впроваджувались у бібліотечну діяльність дуже повільно, під впливом інфоцентрів. Психологічний рубіж перед новою технікою був подоланий лише у середині 1970-х рр. Штучне протиставлення інфоцентрів і бібліотек викликало серйозну стурбованість у світі, і в 1975 р. ООН рекомендувала «повсюди стимулювати об’єднання бібліотек і документальних служб». Багато країн взяли до уваги цю рекомендацію. Наприклад, у США зараз діють більше 10 тисяч інфоцентрів, інтегрованих з бібліотеками в єдині установи. По-іншому відбувався цей процес у нашій країні: у нас було вдвічі більше, чим у США, інфоцентрів, але половина з них мала в своєму складі бібліотеки як структурні підрозділи, три тисячі функціонувало окремо від бібліотек, третина ж бібліотек виконувала одночасно функції органів НТІ. Держава інвестувала оснащення ЕОМ органи НТІ, а бібліотеки залишились осторонь. Повільно і в дуже малих масштабах автоматизувалися лише провідні бібліотеки. З розпадом СРСР більшість органів НТІ і вся інформаційна система розпалися. Бібліотеки ж і інші документальні системи з тисячолітньою історією довели свою живучість. Інфоцентри, на відміну від бібліотек, самі створюють документи: інформаційно-аналітичні звіти, оглядову інформацію. Вони широко спеціалізуються на наданні фактографічної інформації, у формі, що потрібна абоненту. При цьому вони здобувають інформацію без допомогою бібліотек, і таким чином стають одночасно і генералізацій ними, і термінальними документальними системами. Інфоцентри обслуговують колективного користувача, тобто юридичних осіб, тоді як бібліотеки здебільшого працюють з контингентом фізичних осіб. За масштабами інфоцентри всеохоплюючі – від глобальних (типу Інтернета) через міжнародні, всеукраїнські, великі комплекси до підрозділів інформаційних служб окремої фірми. Інфоцентри розглядають інформацію як товар, і цим радикально відрізняються від бібліотек, що бачать у ній культурну цінність. Підхід же інфоцентрів визначає постановку їх діяльності: їх послуги платні, у них процвітає ринковий підхід до надання інформації , їм властиві оперативність і супероперативність на базі новітніх технологій, у них розширюється приватний сектор. Інфоцентри на відміну від інших документальних систем орієнтуються на актуальну, можна сказати швидкісну, тематику, хронологічна глибина їх відомостей дуже мала. Закон про бібліотечну справу передбачає взаємодію бібліотек з органами НТІ, архівами тощо. Робота в НТІ фінансується державою, оскільки система державна.

6.3.ЛЬВІВСЬКИЙ ЦЕНТР НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

ЛЦНТЕІ надає достовірну інформацію у сфері науки, техніки, освіти, виробництва, бізнесу. Проводить пошуки для державної експертизи новизни винаходів. Консультує з питань захисту інтелектуальної власності. Оформляє заявочні документи на патентування винаходів, корисних моделей промислових зразків і товарних знаків. Робить економічну оцінку інвестиційних проектів. Здійснює інформаційно-організаційну підтримку малого бізнесу і нових форм інноваційної діяльності. ЛЦНТЕІ входить в мережу міжгалузевих територіальних органів науково-технічної інформації, яка є складовою державної системи науково-технічної інформації і вирішує задачі по доведенню науково-технічної інформації до споживачів. ЛЦНТЕІ взаємодіє з центральними, галузевими, міжгалузевими, територіальними та іншими органами науково-технічної інформації, координує з ними свою діяльність і працює з суспільними організаціями, які займаються питаннями науково-технічної інформації і пропаганди. Основними напрямками діяльності ЛЦНТЕІ є : - створення довідково-інформаційного фонду з врахуванням особливостей економічного розвитку області; - організація і здійснення довідково-інформаційного і бібліотечного обслуговування обєднань, організацій і підприємств, розміщених на території, яку обслуговує ЛЦНТЕІ, незалежно від їх відомчої належності, а також науковців, спеціалістів і новаторів виробництва; - підготовка і видання інформаційних листків та інших видів інформаційних матеріалів; - копіювання матеріалів довідково-інформаційного фонду на запити користувачів; - організація міжгалузевого обміну інформацією про науково-технічні досягнення і передовий виробничо-технічний досвід; - забезпечення керівних і планових органів спеціально підготовленою інформацією; - проведення науково-технічних робіт з вдосконалення і методичної діяльності ЛЦНТЕІ, розробка рекомендацій з удосконалення форм і методів інформаційного обслуговування; - впровадження засобів механізації і автоматизації в практику інформаційної роботи; - надання організаціям і підприємствам методичної допомоги в організації науково-технічної інформації, проведення заходів для підвищення кваліфікації робітників підприємств і організацій.

Контрольні запитання:

1. Коли виникли інформаційні центри як самостійні соціальні інститути? 2. Охарактеризувати розвиток НТІ. 3. Дати характеристику поняття «інформаційний фонд». 4. Які особливості функціонування НТІ у порівнянні з бібліотеками. 5. Дати характеристику Львівського центру науково-технічної та економічної інформації