Змістовий модуль 2. Цільові фонди соціального спрямування

Тема 3. Пенсійний фонд України. План.

1. Сутність пенсійного страхування.

2. Структура і завдання Пенсійного фонду.

3. Джерела формування коштів Пенсійного фонду.

4. Напрямки використання коштів Пенсійного фонду.

Рекомендована література: 4, 10, 18, 19, 21 .

3.1. Сутність пенсійного страхування

Пенсія в житті людини відіграє досить важливу роль – протягом працездатного періоду життя вона бере участь у формуванні особливого фонду, який повинен забезпечити гідний рівень життя після виходу на пенсію. В зарубіжних країнах пенсійному забезпеченню приділяється велика увага, а тому його рівень достатній для гідного життя на заслуженому відпочинку.

Пенсійна система є невід'ємним елементом економічної системи країни. Вона значно впливає на інші елементи економічної системи та піддається відповідному впливу з їх сторони. Розвинена економіка потребує розвиненої системи пенсійного забезпечення, функціонування якої залежало б від роботи економіки та, в свою чергу, змогло б справляти на неї позитивний вплив, наприклад, через довгострокове інвестування. Проте цілком зрозуміло, що сучасна система пенсійного забезпечення просто не зможе функціонувати за умов нерозвиненої чи нестабільної економіки: накопичувальний рівень пенсійної системи потребує розвиненого та інституціоналізованого фондового ринку для успішного здійснення інвестиційних операцій, а солідарний - регулярних відрахувань до своїх фондів з метою здійснення своєчасних виплат пенсій.

Прикладом невідповідності економіки країни впровадженій пенсійній системі виступає криза нової системи пенсійного забезпечення.

Необхідно розуміти, що солідарна пенсійна система, незважаючи на свою “застарілість”, має деякі переваги перед накопичувальною. Однією з її переваг виступає здатність функціонувати у складних економічних умовах, а тому відмова від неї можлива лише за певної стабільності й економічного розвитку країни.

Як показує досвід реформування пенсійних систем багатьох країн, найбільш ефективним способом переходу від однієї системи пенсійного забезпечення до іншої є тимчасове співіснування нової та старої пенсійних систем (стара пенсійна система зазвичай включається до нової і поступово змінюється так, щоб бути першим її рівнем), при якому відрахування від роботодавців та нині працюючих робітників направляються до солідарної й накопичувальної систем одночасно. При цьому встановлюється порядок, за яким робітники можуть вийти з солідарної та приєднатися до накопичувальної пенсійної системи: він може бути добровільним чи обов’язковим.

Слід зазначити, що необхідне відповідне ставлення до процесу реформування пенсійної системи як до процесу, що проводить не просту заміну однієї пенсійної системи іншою, а й проводить перегляд корінних засад функціонування суспільства, злагоди між різними верствами населення, різними поколіннями.

Слід відмітити, що сучасний стан пенсійного забезпечення є вкрай неефективним і нестабільним та носить перехідний характер. Про це свідчать наступні проблеми:

1. В країні функціонує розбалансована розподільча система пенсійного забезпечення, яка сформувалася ще за радянських часів. Вона склалася в умовах, коли економічні відносини ґрунтувалися винятково на державній власності, та фінансувалася із суспільних фондів споживання. Підприємства зі своїх сукупних податків безпосередньо на пенсійні цілі виділяло 4-12% фонду оплати праці; працівники з індивідуальних доходів нічого не відраховували. Вік виходу на пенсію був одним із найнижчих у світі.

2. Реформування пенсійної системи в Україні є дуже складним та здійснюється повільно. По-перше, тому, що реформування запізнилося років на 10-15. У розвинутих країнах такі широкомасштабні реформи готуються заздалегідь. По-друге, тому, що реформування пенсійної системи на ринкових принципах співпало з ринковою перебудовою економіки в цілому і завдало додаткових проблем та труднощів цьому процесу. По-третє, тому, що на розбалансування пенсійної системи активно впливали наслідки глибокої соціально-економічної кризи, падіння рівня зайнятості населення, тінізація економіки та низькій рівень доходів населення в цілому.

3. Розміри середнього пенсійного забезпечення, незважаючи на позитивні зрушення останніх років в країні, зберігаються у розмірі приблизно 30 % попереднього заробітку, що вдвічі нижче за європейські стандарти. Лише 0,5 % валового внутрішнього продукту країни виділяється на фінансування пенсійних програм. У 12 з 14 пенсіонерів пенсії менше прожиткового мінімуму.

4. Система пенсійного забезпечення є несправедливою. Наявна солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою, у першу чергу і найбільшою мірою стосовно найбідніших верств населення. У мільйонів сільських пенсіонерів середня пенсія становить лише 800 грн., тим часом як у декого вона перевищує 14 тис. грн. Особливо обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і одержують пенсії відповідно до закону “Про пенсійне забезпечення”. Розмір трудових пенсій слабко залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків. Через обмеження максимального розміру пенсій, які призначалися відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, дві третини колишніх працівників та службовців отримують майже однакові пенсії. Пенсії, призначені за різними законами, диференціюються більше, ніж заробітна плата. Наприклад, середня пенсія народного депутата перевищує найменшу пенсійну виплату в 19 разів, тоді як середня заробітна плата в газодобувній промисловості (найвища) перевищувала заробітну плату в сільському господарстві (найнижча) – тільки в 7 разів. Як відомо у більшості країн максимальна пенсія перевищує мінімальну не більше ніж у 4-5 разів. Ефективність пенсійного реформування залежить від того, як вона оцінюється самим населенням. Чи є вона, на його думку, справедливою? Якщо вона у теперішній час ще більше диференціює людей похилого віку, ніж розрізнялися їхні трудові доходи (завдяки різним технологіям розрахунку пенсій), з одного боку, а з іншого боку, в умовах адміністративного управління зростанням розмірів пенсій згладжує «трудове» навантаження особистого вкладу пенсіонера за період продуктивної праці, то така система не має нічого спільного з соціальною справедливістю. Пенсійну ситуацію, що склалася в Україні, можна охарактеризувати так: “кому черпак, а кому ложка”. Відтак зараз у нас відбувається регресивний перерозподіл коштів у пенсійній системі: не від багатих, а, навпаки, від бідних – до багатих .

5. Сучасний стан пенсійного забезпечення характеризується наявністю громадян, яким встановлено дострокові пенсії. За останні десять років коло осіб, які мають право на дострокову пенсію за професійною ознакою, суттєво розширилося. Якщо в 1971 році її одержували 7 відсотків від усіх пенсіонерів, то в 2010 році - уже 20 відсотків. У 2010 році 30 відсотків людей, які вийшли на пенсію, були молодші від загального пенсійного віку. Подібна динаміка характерна і для пенсій, призначених відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (за списками на пільгове пенсійне забезпечення за ознакою шкідливості та важкості умов праці – списки № 1 і № 2). Додамо, що проблема реформування пенсійного забезпечення, яка почалася в Україні не має способів ефективного розв’язання складних питань стосовно списку № 1 и списку № 2.

6. До характеристик стану пенсійного забезпечення слід віднести також її надмірну залежність від політичних коливань. Виборчі кампанії в Україні (президентські, парламентські) викликають додатковий сплеск інтересу до реформування пенсійної системи. Політики часто дають популістські обіцянки, які виходять за фінансові можливості Пенсійного фонду. Наприклад, постановою Уряду від 18 березня 2004 року № 1215 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення» було впроваджено (з 1 вересня 2004 р.) дотацію до пенсії в сумі, якої не вистачало до прожиткового мінімуму. Як зазначає Б. Надточій: “Ухвалення зазначеної постанови заздалегідь не планувалося, оскільки вона не забезпечувалась фінансуванням із доходів Пенсійного фонду, тож рішення мали очевидну політичну спрямованість. У результаті різко зросли обсяги пенсійних виплат, проте кожна третя гривня на виплату пенсій була профінансована за рахунок запозичень із Державного казначейства та пізніше перекрита тимчасовими надходженнями від приватизації державного майна”.

7. Процедура призначення та перерахунку пенсій надто складна та непрозора. Чинну пенсійну систему регулює понад 27 законодавчих актів і величезна кількість нормативно-правових документів. Це викликає непорозуміння та справедливі нарікання громадян. Ситуація погіршується тим, що приблизно 5 млн. чол. в Україні не є застрахованими особами, які працюють за кордоном, заробітну плату вони отримують, але відрахування до Пенсійного фонду не сплачують. Як сказав Б. Зайчук: “Візьмемо тих, хто виїхав на заробітки. Гроші отримують там, а звертатимуться за соціальним захистом до нас…” . Таким чином напружена демографічним чинником ситуація ускладнюється додатковим розривом між кількістю платників внесків та одержувачів пенсій за рахунок високої кількості тих, хто працює за кордоном. Наявність великої кількості законів та правових норм є, на нашу думку, ознакою недосконалості пенсійного законодавства, яке потребує суттєвої доробки.

8. Перехідний стан пенсійної системи, як і всієї системи соціального захисту, посилює невизначеність та коло соціальних ризиків, які знижують ефективність перебудови системи на ринкових засадах. У першому розділі ми розглянули питання соціальних ризиків, які охоплюють людину в умовах переходу до ринку. Доповнимо та систематизуємо ризики, які породжуються саме недосконалим та перехідним станом пенсійної системи.

В процесі наукового обговорення різних варіантів реформування пенсійної системи України була обрана модель змішаної (солідарно-накопичувальної) трирівневої (рис. 3.1). Така модель на той час відповідала найбільшій ефективності, та була найменш вразливою до систем соціальних ризиків. В таблиці 3.1 показано, як різні типи пенсійних систем акумулюють соціальні ризики.

	Пенсійна система України
Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (1-й рівень)		Накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (2-й рівень)			Система недержавного пенсійного забезпечення (3-й рівень)

Система обов’язкового пенсійного забезпечення

Система накопичувального пенсійного забезпечення

Рисунок 3.1 – Система трирівневого пенсійного страхування в Україні

Для запровадження трирівневої пенсійної системи, котру Світовий банк оцінював як таку, що відповідала потребам більшості країн, було ухвалено закони “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, які набули чинності з 1 січня 2004 року.

Сучасна пенсійна реформа — довгострокова економічна програма, оскільки передбачає перехід від солідарно-розподільної пенсійної системи, що функціонувала в радянський період, до комбінованої пенсійної системи, яка поряд з розподільними елементами містить накопичувальні.

Таблиця 3.1 – Вразливість систем пенсійного забезпечення до різного виду можливих ризиків

Критерій порівняння	Системи пенсійного забезпечення
	Солідарна	Накопичувальна	Трирівнева
1	2	3	4
Вразливість до інфляції	Ні; індексація виплат, проте за умов гіперінфляції солідарна пенсійна	Так; захиститися від інфляції та інших економічних потрясінь	Часткова; на накопичувальному рівні
	система не в змозі відшкодовувати втрати в повному обсязі	накопичувальний фонд може лише шляхом відповідного реагування на зміни у зовнішньому середовищі лише власними силами
Вразливість до можливості банкрутства пенсійних фондів	Ні; гарантом стабільності пенсійної системи виступає держава	Так; незважаючи на можливість страхування діяльності накопичувальних пенсійних фондів, реально страхові компанії не в змозі відшкодувати збитки у повному обсязі	Часткова; на накопичувальному рівні
Вразливість до політичних ризиків	Так; солідарна пенсійна система незахищена перед політичними маніпуляціями	Ні; накопичувальні пенсійні фонди самостійно організовують власну діяльність, не допускаючи неефективного втручання	Часткова; на солідарному рівні
Вразливість до демографічних ризиків	Так; проводить перерозподіл доходів нині працюючого населення на користь пенсіонерів, якщо кількість пенсіонерів у порівнянні з кількістю зайнятого населення значно підвищується, то відбувається зменшення розміру окремих виплат	Ні; обсяг зобов'язань накопичувального пенсійного фонду знаходиться у прямій залежності від кількості його вкладників	Часткова; на солідарному рівні

Введення накопичувальних елементів у пенсійну систему держави має свої переваги. Разом з тим, на думку багатьох експертів, ці переваги можуть бути реалізовані лише при дотриманні наступних умов:

1. Певний, і при цьому досить високий рівень добробуту населення.

2. Економічна й політична стабільність суспільства, строго визначені в законодавстві й постійно діючі «правила гри», стійкість національної валюти, низький рівень інфляції. Тільки в цих умовах стають можливими довгострокове планування й реалізація накопичувальних схем.

3. Наявність розвиненої фінансової інфраструктури, набір фінансових інструментів, головним чином, довгострокових, працюючих в економіці й таких, які забезпечують взаємовигідний інвестиційний процес, що є суттю накопичувальних схем. Прикладом можуть служити облігації уряду США терміном на 10, 20 й 30 років.

4. Податкова система, що реально заохочує накопичувальні схеми. У багатьох країнах надходження на пенсійні рахунки та інвестиційний доход з пенсійних активів не обкладають податками за весь період нагромадження.

5. Твердий контроль із боку держави за фінансовим станом пенсійних фондів, що припиняє зловживання і гарантує виплати відповідно до умов конкретних пенсійних планів. Головною метою державного контролю є забезпечення гарантованості виплат учасникам пенсійних фондів у повному обсязі при будь-яких обставинах. Шляхом створення резервних фондів, передачі клієнтів збанкрутілих компаній в управління фінансово-стійких компаній досягається той результат, при якому учасники пенсійної схеми не можуть втратити свої внески.

6. Високий рівень довіри населення до пенсійної накопичувальної системи. Людина, що купує пенсійний поліс в 25 років, повинна бути впевнена у тім, що через 40 років вона одержить пенсію, яка виправдує її внески. Таку впевненість їй гарантує держава і відповідне законодавство.

На сучасному етапі розвитку в нашій країні поки не створена жодна з перерахованих вище умов для успішної реалізації накопичувальних схем. Основне завдання, що треба буде розв'язати при визначенні подальшої стратегії пенсійної реформи в Україні, складається у формуванні умов для успішного співіснування накопичувальних і розподільних механізмів.