Сукупний аналіз
Прибуток фірми – це різниця між сукупним доходом (TR) та сукупними витратами фірми (TC).
PF = TR – TC,
Максимізація прибутку досягається, коли відрізок між TR і ТС найбільший (відрізок ВD), обсяг випуску Q*. Точки А та С – точки критичного обсягу випуску продукції, коли ТС = TR, тобто, точки самоокупності. Коли обсяги виробництва менші ніж Q1, або більші ніж Q2 виробництво стає збитковим (ТС > TR).
TC, TC
TR
TR C
B
D
A
Q1 Q2 Q
Рисунок 12 – Максимізація прибутку конкурентної фірми (сукупний аналіз)
Граничний аналіз
Для вирішення проблеми максимізації прибутку важливо враховувати не загальні, а граничні значення показників. Доки граничний доход перевищує граничні витрати, фірма одержує прибуток, тобто можна збільшувати випуск продукції.
Граничний доход – це приріст сукупного доходу при продажу додаткової одиниці продукції.
MR = TR / Q
Різниця між MC та MR – це граничний прибуток RМ, тобто прибуток, що одержує фірма від реалізації кожної додаткової одиниці продукції. Якщо МR > МС, то показник RМ приймає позитивне значення, яке вказує, що кожна додаткова одиниця продукції додає певний відсоток до загального прибутку. Якщо МR = МС, це означає, що RМ = 0, а загальний прибуток досягає максимуму. Подальше зростання випуску приведе до перевищення МС над МR, граничний прибуток приймає негативні значення, а загальний прибуток починає зменшуватися.
МC,
МC
МR
Е
Q1 Q
Рисунок 13 – Максимізація прибутку конкурентної фірми (граничний аналіз)
Обсяг виробництва Q1, який максимізує прибуток, визначається при умові рівності граничних витрат і граничного доходу в точці Е.
Правило максимізації прибутку: фірма збільшуватиме випуск продукції, доки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції (MC) не зрівняються з граничним доходом від її продажу (MR).
MC = MR
Варіанти рівноваги конкурентної фірми у короткостроковому періоді.
1. Конкурентна фірма, що отримує прибуток.
Прибуток = (Р – АС) * Q
2. Конкурентна фірма, що знаходиться на рівні самоокупності.
Ціна самоокупності Р = МС = min АС
3. Конкурентна фірма, що несе збитки.
Збитки = (АС – Р) * Q.
4. Конкурентна фірма, що мінімізує збитки.
Min AVC < P < min AC.
Мінімізуючи збитки, фірма коригує обсяг випуску продукції таким чином, щоб він був встановлений відповідно до точки Р = МС, щоб забезпечить їй покриття змінних витрат (VC) і частково постійних витрат (FC).
5. Конкурентна фірма, що припиняє виробництво.
Якщо ринкова ціна буде нижчою, ніж мінімальні змінні витрати, фірма припинить виробництво. Ціна припинення виробництва
Р = МС < min AVC.
Ринки факторів виробництва відрізняють від ринків товарів та послуг:
- на ринку товарів і послуг фірми є продавцями, а споживачі покупцями готової продукції;
- на ринку факторів виробництва фірми є покупцями, а домашні господарства разом з фірмами – продавцями виробничих ресурсів.
Попит на фактори виробництва є похідними від попиту на кінцеву продукцію, що виробляється за допомогою даного фактора виробництва. До факторів виробництва відносять: працю, капітал, землю, підприємницьку здібність, інформацію.
Ринки факторів виробництва виконують такі функції:
1. Визначають, яким чином виробляються товари, тому що однакову кількість продукції можна виробляти, використовуючи велику кількість техніки і незначну кількість живої праці або навпаки.
2. Визначають, для кого виробляються товари, тому що ціни на виробничі фактори визначають рівень доходів економічних суб’єктів від їх продажу.
Таким чином, ринок факторів виробництва є невід’ємною частиною обігу товарів, послуг, інформації між суб’єктами ринкової економіки.
В мікроекономічному аналізі розрізняють:
- досконало конкурентний ринок факторів виробництва – кількість продавців та покупців певного виду ресурсів настільки велика, що вони не в змозі впливати на ціни виробничих факторів;
- недосконало конкурентний ринок факторів виробництва – ринок, де або продавці або покупці мають монопольну владу.
Попит на фактори виробництва визначається метою, що ставить перед собою конкретна фірма в рамках певних обмежень. До них відносяться:
1) технологія виробництва;
2) ефективність факторів виробництва при створені кінцевого продукту;
3) ринкова вартість ресурсів;
4) попит на кінцевий продукт.
Особливість пропозиції факторів виробництва полягає в тому, що вони за певний час бувають визначеними, але не фіксованими. Загальна пропозиція ресурсів за певний час залежить від фізичного або технологічного обмеження ресурсів. У кількісному плані ресурси можуть бути змінені дуже мало і за великий проміжок часу. Природні ресурси теж обмежені, але не фіксовані, тому що є можливість відкриття нових родовищ, розробки і впровадження штучних матеріалів – замінників природних. Обмеженість, але не абсолютна фіксованість притаманна всім виробничим ресурсам.
Кожен ресурс є джерелом доходу домогосподарств.
Особливість ринку праці є те, що продавцями на ньому виступають не фірми, що максимізують прибуток, а домашні господарства і окремі індивіди, що максимізують корисність.
На ринку праці продається та купується не сама праця, а послуги праці, кількість та якість яких залежить від багатьох факторів – рівня професійної підготовки робітника, його кваліфікації, досвіду та ін. Купівлі-продаж послуг праці виступає у формі найму вільного виробника на певних умовах, які стосуються терміновості робочого дня, розмірів заробітної плати, посадових обов’язків та деяких інших.
Попит на ринку праці, як на будь-якому іншому ринку ресурсів, або факторів виробництва, залежить від попиту на ту продукцію, яка буде вироблена за допомогою цього ресурсу.
Заробітна плата складає більшу частку доходів споживачів і тому оказує істотний вплив на розмір попиту на споживчі товари та на їх ціни.
Заробітна плата, в широкому розумінні, – це доход від фактора виробництва під назвою “праця”. В вузькому розумінні заробітна плата розглядається як ставка заробітної плати, тобто ціна, яка виплачується за використання одиниці праці на протязі певного часу – година, дінь, тиждень та ін.
Розрізняють номінальні та реальні заробітну плату. Під номінальною заробітною платою розуміють суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. За величиною номінальної заробітної плати можна судити про рівень заробітку, доходу, але не про рівень споживання та добробуту людини. Для цього потрібно знати, яка реальна заробітна плата.
Реальна заробітна плата – кількість споживчих благ та послуг, яку робітник може придбати за свою номінальну зарплату за даного рівня цін після відрахування податків.
Різний рівень зарплати в різних країнах пов’язаний з національними, культурними традиціями, кліматичними умовами, економічним рівнем розвитку країни, соціальними функціями держави, стану ринку праці.
Ринок землі – це ринок природних ресурсів, що включає в себе сільськогосподарські угіддя, родовища корисних копалин, ділянки для споруд тощо.
Пропозиція на ринку землі більш-менш стабільна. Вона залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох: якості або родючість землі, місцезнаходження ділянки землі.
Якість землі – залежить від природнокліматичних умов, структури ґрунту, умов господарювання та ін.
Рента – це будь-який регулярно одержаний доход з капіталу, нерухомості, землі, який не потребує від свого володаря підприємницької діяльності.
Найбільш поширена форма ренти – плата землевласникам за передачу ними права землекористування на певний термін.
Диференціальна земельна рента – надлишковий доход у землеробстві, який має фіксований довгостроковий характер.
Об’єктивна причина утворення диференціальної ренти – монополія на землю як об’єкт господарювання. Джерело – додаткова праця землеробця. Умова утворення – відмінність у природній родючості землі та неоднакове місце розташування щодо ринку збуту сільськогосподарської продукції.
Диференціальна рента пов’язана з високою родючістю і ближчим місцерозташуванням до ринку збуту. На кращих і середніх ділянках індивідуальна вартість одиниці продукції нижча, тому різниця між суспільною і індивідуальною вартістю перетворюється у диференціальну ренту 1. Її отримує власник цієї землі.
Диференціальна рента 2 пов’язана із штучною родючістю. Це результат додаткових капіталовкладень у землю (витрати на мінеральні добрива, іригацію та інше ). Орендатор підвищує якість землі, тому він і отримує диференціальну ренту 2.
Землевласник отримує доход не лише з кращої і середньої якості ділянки, а й з гіршої – це абсолютна земельна рента. Причина – монополія на землю як об’єкт господарювання. Її джерело – надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва).
Монопольна земельна рента сплачується споживачем рідкісних сільськогосподарських продуктів, які виробляються на землях з особливими природними умовами, тому що ціна на ці продукти висока (перевищення попиту над пропозицією викликає ціни, які перевищують вартість товару). Монопольна рента існує в гірничодобувній промисловості, будівництві, лісовому господарстві.
В країнах, де узаконена приватна власність на землю, земля є об’єктом купівлі-продажу. Земля – особливий товар, на неї не витрачена праця (не маючи вартості земля має ціну). Ціна землі ґрунтується на доході, який вона приносить своєму власнику – ренті.
Ціна землі = рента / позичковий відсоток
В ринковій економіці ціна землі має тенденцію до зростання.
Для визначення фактора виробництва – капітал, можна виділити два підходи, які характеризують капітал як сукупність засобів виробництва або як грошову суму, яка використовується в господарських операціях з метою отримання доходу.
В зв’язку з цим існує також проблема визначення поняття “ринку капіталу”. В залежності від того, що виступає об’єктом взаємовідносин покупців та продавців на ринку, в подальшому виділяються два можливих варіанти визначення цього поняття.
1. Під капіталом на ринку факторів виробництва розуміють фізичний капітал: верстати, машини, споруди, запаси матеріалів та напівфабрикатів та ін. в їх вартісній формі. Тому в даному випадку ринок капіталу представляє собою частину ринку факторів виробництва.
2. Під капіталом на ринку фінансів розуміють грошовий капітал. Тому ринок капіталів виступає однією з складових ринку позичкових капіталів.
Позичковий капітал – це капітал, який віддається у позику і приносить його власнику дохід у формі відсотку.
Джерелам позичкового капіталу виступають: тимчасово вільні гроші на підприємствах; заощадження населення; гроші державних, міських бюджетів, організацій, які тимчасово не використовуються.
Позичковий відсоток – та частина прибутку, яка виплачується володарю грошових коштів у вигляді плати за їх використання для виробництва додаткової вартості.
Норма позичкового відсотку – ціна, яка виплачується за використання грошей і знаходиться:
Норма позичкового відсотку = річний дохід на позичковий капітал /