§ 2. Види об‘єктів авторського права

Перелік творів, які належать до об‘єктів авторського права, наведений у ст. 433 ЦК України та ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Слід зазначити, що переліки об‘єктів авторського права у зазначених нормативно-правових актах за деякими пунктами не співпадають.

Літературні твори. Під літературними творами розуміються будь-які оригінальні письмові твори художнього, публіцистичного і прикладного характеру. Твір може вважатися літературним навіть й у випадках, коли він мало чим нагадує художню літературу або мистецтво, наприклад, довідники, технічні інструкції тощо. До літературних творів відносяться літературні й режисерські сценарії, лібрето, тексти з музичними творами, статті у газетах і журналах, щоденники, листи.

Відповідно до статті 433 ЦК України до літературних творів відносяться й комп‘ютерні програми. Звичайні бази даних у вигляді збірників прирівнюються до літературних творів, проте нові види електронних баз даних можуть прирівнюватися не лише до літературних творів, а й до об‘єктів суміжних прав. Тривалий час до літературних творів законодавство відносило також й усні твори – публічні лекції, доповіді, промови, виступи, звернення, проповіді та ін. При цьому під усними творами спочатку розуміли твори, створені в процесі імпровізації, експромту, які оприлюднюються за допомогою усної мови. Враховуючи складність правової охорони усних творів, у світі почали вводитися обмеження щодо правової охорони усних творів: надання правової охорони усним творам залежить від факту попереднього запису таких усних творів у письмовій формі. Такі обмеження не означають звуження прав авторів, оскільки будь-якому усному виступу завжди передує підготовка, в тому числі й викладення змісту твору у письмовій формі.¹ Проте, згідно до ст. 2.1. Паризького акту Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, у переліку творів, що охороняються загадуються також усні твори (публічні лекції, проповіді та ін. подібні твори.

Наукові твори. Під науковими творами розуміють будь-які оригінальні письмові твори наукового, науково-технічного, науково-популярного і прикладного характеру. Враховуючи, що правова охорона твору не залежить від його змісту, наукові твори набувають правової охорони в силу факту створення та вираження в об’єктивній формі.

Науковий твір набуває правової охорони не тому, що його зміст має науковий характер, а тому, що він має творчий характер і відображений в матеріальному носії – книзі, брошурі, статті, дисертації, звіті тощо. Важливим є співвідношення правової охорони наукових творів, що передбачена нормами авторського права і вимог, що пред'являють до таких творів наукові співтовариства, а також відповідні державні експертні установи щодо їх наукового рівня. Головна вимога до наукових творів з боку останніх – це високий рівень змісту, послідовність, творчий розвиток існуючих поглядів і уявлень. Науковий твір не створюється на порожньому місці, а ґрунтується на попередньому науковому знанні – відкритих, встановлених чи доведених законах, теоріях, методах. Він може уточнювати, розширювати, змінювати закони, теорії, зробити переворот у науковому знанні, довести математичними і логічними методами, експериментальними даними зовсім новий і незвичайний результат, навіть змінити картину світу. Науковим творам завжди передували твори, які не створювали нічого нового, а іноді просто вводили суспільство в оману. Необхідно зазначити, що в деяких випадках на визнання науковими тих чи інших законів, теорій, думок відображених у творах, у значній мірі впливали погляди та уявлення, що панували в суспільстві. У свій час будь-яка картина світу, що суперечила геоцентричним поглядам Клавдія Птолемея, визнавалася церквою єрессю. Церква забороняла твори, в яких викладалися уявлення про геліоцентричну систему світу, і фізично чи морально знищувала людей, що випередили свій час, – Джордано Бруно, Миколу Коперніка, Галілео Галілея.¹

Музичний твір складається зі сполучень звуків, створюваних музичними інструментами і (чи) голосом. Музика (від грецького musika – мистецтво муз) – це вид мистецтва, у якому засобами втілення художніх образів є певною мірою організовані музичні звуки. Основними музичними елементами і виразними засобами є лад, ритм, метр, темп, динаміка, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментування.

Музика розподіляється на вокальну, інструментальну, вокально-інструментальну. Розрізняють музику одноголосну (монодія) і багатоголосну (гомофонія, поліфонія). Музика має багато видів (театральна, симфонічна, камерна, танцювальна, поп-музика, рок-музика) і жанрів (пісня, хорал, танець, марш, симфонія, сюїта, соната). Музичні твори можуть бути як самостійними (без тексту – симфонічна, камерна музика), так і складеними (з текстом – пісні). Музика може бути основною чи допоміжною (фоновою) частиною музично-драматичного, кінематографічного, мультимедійного твору.

У даний час в арсеналі композиторів існує широкий набір засобів для створення музики, починаючи, від класичних інструментів і закінчуючи електронними, комп'ютерними і мультимедійними лабораторіями, студіями і комплексами. Існує багато комп'ютерних програм, що допомагають композитору створювати музичні твори, які відрізняються оригінальністю і незвичайністю звучання. Музичні твори охороняються авторським правом, якщо вони виражені в об'єктивній формі, тобто у формі нотного запису чи у формі записаного музичного виконання.

Музичні твори можуть бути частиною складених творів. Основною формою використання музичних творів є їх публічне виконання. Авторське право визнає виключне права лише на мелодію, що за аналогією прирівнюється до композиції і до розвитку ідеї в літературних творах, а не до самої ідеї. Не можливо отримати правову охорону в межах авторського права на гармонію, оскільки вона являє собою поєднання акордів, число яких облежане. Так само не можна отримати охорону на ритм музичної мелодії. Оскільки одна і таж мелодія може стати об‘єктом різних способів побудови гармонії і зміни ритму, встановити наявність або відсутність порушення авторського права без музичного фахівця неможливо.¹

Драматичні і музично-драматичні твори, як правило, мають сценарій (сценарні твори, але не сценічні, хоча вони призначені для виконання на сцені). Іншими словами, драматичні і музично-драматичні твори охороняються авторським правом за умови їх фіксації у будь-якій формі. Проте, у літературі з інтелектуальної власності можна зустріти думку, відповідно до якої є нелогічним залежність правової охорони авторського права на драматичні та музично-драматичні твори в залежності від фіксації цього твору у будь-якій формі, оскільки втрачається глузд самої охорони тому, що підстава для її визнання залежить від факту створення твору.¹ Цій тезі можна заперечити з наступних підстав: безперечно, авторське право на твір виникає з моменту його створення, а факт створення є саме фіксація цього твору на будь-якому матеріальному носії, будь-яким способом. Тому втілення або закріплення драматичного та музично-драматичного творів у сценарії є логічним і таким, що відповідає чинному національному законодавству з авторського права.

Сценарій (від італійського scensrio – сцена) – це виклад змісту п'єси, сюжетна схема, за якою ставиться спектакль. Сценарій є літературним твором, а вистава чи постановка – це виконання такого твору. Розрізняють декілька видів сценарію: 1) сценарій як сюжетна схема за якою створювалися спектаклі різного жанру у театрі (мім, фарс, комедія тощо); 2) кіносценарій – літературний твір, що призначений для відтворення на екрані; 3) режисерський сценарій – детальний творчий план постановки фільму; являє собою розбивку на кадри, в кожному з яких зазначається обсяг епізоду (метраж), кінематографічний план, музичне та зображувальне рішення. Режисерський сценарій визначає жанр, ритм, стиль і характер майбутнього кінематографічного твору. Термін "драматичні твори" включає в себе як трагедії, так й комедії, ревь‘ю, одноактові п‘єси, водевілі та інші різноманітні форми драматичного мистецтва.

Драматичний твір (від грецького drama – дія) має відношення одночасно до двох видів мистецтва – театру і літератури. Основними жанрами драматичного твору є драма, трагедія, комедія, трагікомедія. Особливістю драматичного твору є особлива сюжетна лінія, загостреність, суперечливість, конфліктність дії. Драматичні конфлікти і протиріччя, що відображають загальні і конкретні людські проблеми, втілюються в поведінці й вчинках героїв творів.

Музично-драматичний твір являє собою складений твір, що включає драматичний і музичний твір як одне ціле. Основними жанрами музично-драматичних творів є опера, оперета, музична комедія, мюзикл, рок-опера тощо.¹

Драматичні і музично-драматичні твори підлягають правовій охороні як об'єкти авторського права лише тоді, коли вони виражені в об'єктивної формі, тобто якщо твори зафіксовані у лібрето, виконанні, записані на матеріальному носії у формі, придатній для сприйняття. Основною формою використання драматичних і музично-драматичних творів є оприлюднене виконання.

Хореографія (від грецького choreia – танок) спочатку розумілася як запис танцю, потім – як мистецтво твору танцю, балету, а в даний час – як танцювальне мистецтво в цілому. Танцювальне мистецтво є одним з найдавніших проявів народної творчості, якому властиві елементи синкретизму (від грецького synkretismos – з'єднання), коли танок, музика, спів і поезія не були відділені один від одного.² Хореографічні і пантомімічні твори підлягають правовій охороні як об'єкти авторського права. Проте правова охорона творів хореографії і пантоміми забезпечується тільки тоді, коли вони виражені в об'єктивній формі, тобто зафіксовані за допомогою відповідних позначень чи опису або здійснений запис виконання на матеріальному носії у формі, придатній для сприйняття.¹ Основною формою використання хореографічних і пантомімічних творів є публічне виконання.

Аудіовізуальний твір – твір, який складається із серії пов'язаних між собою зображень (із супроводженням чи без супроводу його звуком), який створює уяву руху, і призначений для зорового чи слухового (у випадку супроводу його звуком – звукового) сприйняття. До аудіовізуальних творів відносяться кінематографічні та інші твори, які виражені в об'єктивній формі засобами, аналогічними кінематографії (телефільми, відеофільми і подібні твори), не залежно від способу їх первісної чи наступної фіксації. Особливості фіксації аудіовізуальних творів полягає у тому, що вони можуть сприйматися лише за допомогою технічних пристроїв. Аналогічна ситуація існує щодо творів, створених за допомогою комп'ютера, наприклад мультимедійні твори, які можуть відтворюватися і сприйматися тільки за допомогою комп'ютера або, якщо вони записані на відповідному матеріальному носії, – за допомогою інших технічних пристроїв: магнітофону, програвача дисків CD чи DVD, телевізора тощо. У даний час у Постійному комітеті ВОІВ з авторського права і суміжних прав провадиться інтенсивна робота над підготовкою проекту нової міжнародної угоди з аудіовізуальних виконань, у якій може бути запропоновано й інше визначення аудіовізуального твору.

Правова охорона кінематографічних творів на міжнародному рівні забезпечується нормами Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, що забезпечують високий ступінь правової охорони аудіовізуальних творів. Одним з перспективних напрямів розвитку міжнародної правової охорони аудіовізуальних творів є забезпечення балансу інтересів виконавців і виробників аудіовізуальних творів з інтересами їх творців.¹

Образотворче мистецтво — це різновид пластичного мистецтва, що поєднує живопис, графіку, скульптуру.² Воно відображає дійсність у сприйнятливих зором образах. Твори образотворчого мистецтва естетично відображають думки, переживання і взаємини людей, втілюють ті чи інші ідеї та уявлення. Відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів твори образотворчого мистецтва є художніми творами (творами мистецтва), призначеними, насамперед, для естетичного сприйняття.

Образотворче мистецтво пропонує суб'єктивне сприйняття дійсності через призму поглядів митця та публіки, яка сприймає його твори. У цьому полягає перевага образотворчого мистецтва, оскільки саме твір може викликати і піднесені почуття й емоції у одних глядачів і повне неприйняття в інших. Суб'єктивізм у сприйнятті живопису, графіки і скульптури може доходити до абсурду. Дискусійним питанням теорії авторського права є питання, чи підпадають під охорону авторського права репродукції (копії) картин. Теорія і практика авторського права сьогодні стоїть на позиції, що у випадках, коли копія просто відображає раніше створений твір, її слід розглядати як похідний твір, а у випадках, коли репродукція відображає індивідуальність її автора, – підпадає під охорону авторським правом, але з обов‘язковою позначкою, що це репродукція певної картини, певного автора.

Нові технологічні досягнення значно змінили зовнішній вигляд образотворчого мистецтва. Комп'ютерні технології стали важливим засобом для створення таких творів як живопис, графіка і скульптура. В даний час комп'ютерний художник не обмежений технічними можливостями. Комп'ютерні твори мистецтва особливо широко використовуються в нових складених видах творів — комп'ютерних програмах, базах даних, мультимедійних творах, комп'ютерних іграх. Новим видом пластичного мистецтва є комп'ютерні скульптури. Художник створює на комп'ютері зображення тривимірної моделі (віртуальну скульптуру), а потім за допомогою спеціальної комп'ютерної програми, що керує технічним пристроєм із гравірувальними інструментами, фрезерує реальну скульптуру.

Твори образотворчого мистецтва набувають правової охорони як об'єкти авторського права, але така правова охорона має свої особливості, обумовлені унікальністю кожного твору. Для традиційних творів мистецтва, в порівнянні з будь-яким іншим видом творів, розбіжності між оригіналом і копією має істотне значення. Унікальність будь-якого твору мистецтва веде до додаткових форм охорони прав художника. Це пояснюється тим, що після продажу твору художник може більше ніколи не побачити свій твір, він не зможе запобігти його використанню (створенню репродукцій, альбомів репродукцій, тиражуванню в промисловості листівок, створених на основі оригінального твору тощо). Оскільки в європейських країнах відсутня будь-яка обов'язкова реєстрація прав на твори, у тому числі, і твори образотворчого мистецтва, їх автор знаходиться в особливо незахищеному становищі. Для того щоб хоча б частково допомогти автору, у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів і, відповідно до неї, у деяких національних законодавчих актах введена норма щодо права слідування.¹

Твори декоративно-прикладного мистецтва (твори ужиткового мистецтва) — це твори мистецтва, перенесені на предмети практичного користування, у тому числі твори художнього промислу або твори, виготовлені промисловим способом. Іншими словами, декоративно-прикладне мистецтво — це мистецтво виготовлення побутових предметів, що мають художньо-естетичну якість і призначені не лише для задоволення практичних потреб, але і для прикраси житла, архітектурних споруджень, парків, є елементами оформлення будинків і приміщень, промислової і поліграфічної продукції тощо.

Види творів мистецтва, які переносяться на предмети практичного користування, визначаються, насамперед, національними особливостями конкретного регіону.² В Україні, як і у більшості країн СНД, до декоративно-прикладного мистецтва відносяться твори образотворчого мистецтва (скульптурні твори, живопис, графіка, художня фотографія), твори декоративного призначення (декоративна скульптура, панно, вази, блюда, тканини), твори утилітарного призначення (посуд, столові прилади, ювелірні вироби, тканини, килими, одяг, іграшки).

Твори архітектури, містобудування, а також садово-паркового мистецтва виконують важливі соціальні, естетичні і побутові функції.

Архітектура (від грецького architerton – будівельник) – це мистецтво проектування і будівництва будинків, споруджень, їх комплексів для створення зручного середовища для життя. Як вид мистецтва, архітектура відноситься до сфери духовної культури. З еволюцією суспільства змінювалися уявлення про функції і типи споруджень, технічні і естетичні рішення. В архітектурному творі взаємозалежними є функціональні (корисність), естетичні (краса) і технічні (якість) функції. Призначення архітектурного спорудження визначає його просторову структуру, а рівень техніки і технології визначає конкретні методи його створення. Виразними засобами є композиція, масштаб, пропорції, пластика, фактура і кольорова гама матеріалів.

Містобудування – це мистецтво і практика планування і забудови міст. Упорядкування міст і поселень має тривалу історію і завжди відповідало рівню технологічного розвитку суспільства.

Садово-паркове мистецтво поєднує в собі мистецтво і практику створення парків, садів, інших ландшафтних форм. Воно включає планування і розбивку садів і парків, підбор і розміщення рослин у сполученні з архітектурою, скульптурою, водоймами, дорогами і т.п. Основними видами парків є терасові, регулярні (французькі), пейзажні (англійські), мініатюрні сади (перистилі), японські сади (композиції з води, рослин і каменів). Основне призначення садово-паркового мистецтва виражено у принципах ландшафтної архітектури як мистецтва гармонічного сполучення природного ландшафту з населеними пунктами, архітектурними комплексами і спорудженнями.¹

Досягнення у галузі інформаційних технологій також змінили працю авторів творів архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва.²

Відтворення творів архітектури, на відміну від інших видів творів, дозволяється без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов'язковою вказівкою автора твору і джерела запозичення. Іншими словами, дозволяється виготовлення копії будь-якого архітектурного спорудження, що виконати неможливо, не маючи документації. Тут повна аналогія з комп'ютерними програмами: можна повторити вид і функціонування комп'ютерної програми, але спочатку потрібно написати вихідний текст програми, а архітектурний твір почати з розробки документації щодо зовнішнього вигляду спорудження.

Фотографія – це теорія і практика одержання видимого зображення об'єктів на світлочутливих фотографічних, магнітних і інших матеріалах. Тобто, це отримання факсимільного зображення на чуттєвих поверхнях, незалежно від технічного методу (хімічний, електроний чи ін.), що використовується для отримання зображення.¹

Розрізняють художню і науково-технічну (чи прикладну) фотографію. Художня фотографія близька до творів мистецтва, а прикладна (науково-технічна) – до наукових творів. Фотографії набувають правової охорони як об’єкти авторського права за умови, що композиція, відображення, технічні прийоми і методи зйомки відрізняються оригінальність і новизною.²

Мапи. Географічні, топографічні, астрономічні, космічні, магнітні та інші мапи створюються на основі теоретичних уявлень, математичного апарату й експериментальних даних. Виникнення таких мап має давню і складну історію, оскільки їх появі передувало створення нових уявлень про Землю і Всесвіт. У даний час будь-які географічні, топографічні, астрономічні, космічні, магнітні та інші карти об'єднані в поняття картографічних творів, тобто спеціальних тематичних проблемно-орієнтовних карт і їх збірників – атласів.

Мапи можуть бути як площинними, так і об'ємними. Звичайні мапи є площинними, а одним з видів об'ємних карт є глобуси (від латинського globus – куля) – географічні, місячні, небесні й ін. Зображення зоряного неба, Сонця, Місяця і планет на напівсферичному екрані-куполі одержують за допомогою спеціального апарату – телескопу. Широко використовуються рельєфні мапи і макети, здебільше як посібники. З розвитком технології широке поширення одержала комп'ютерна картографія, що радикально змінила працю творців як площинних, так і об'ємних мап. З використанням відповідної інструментальної периферії комп'ютерні технології дозволяють не тільки створювати картографічні твори, але й виготовляти рельєфні мапи і макети.

Щодо планів, ескізів, діаграм, малюнків, які стосуються різних напрямків науки і техніки, закінченого переліку їх видів не має. Помітне місце серед цього виду об’єктів авторського права займає креслярсько-конструкторська документація.

Комп'ютерні програми є визнаним об'єктом авторського права і набувають правову охорону як літературні твори у відповідності зі ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Саме таке розуміння правової охорони комп'ютерних програм відповідає міжнародним нормам, сформульованим, насамперед, в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (далі – Угода ТРІПС), що є однією з угод Світової організації торгівлі (далі – СОТ). Положення Угоди ТРІПС обов'язкові для виконання країнами, що є членами чи які мають намір стати членами СОТ.

Незважаючи на однозначне і в цілому загальне трактування правової охорони комп'ютерних програм, даний об'єкт авторського права продовжує залишатися складним об'єктом правової охорони. У зв’язку з цим доцільно докладніше розглянути сучасні принципи, положення і норми правової охорони комп'ютерних програм.

Комп'ютерна програма визначена в національному законодавстві у сфері авторського права і суміжних прав як набір інструкцій у вигляді слів, шифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп‘ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату. Це найбільш загальне визначення комп'ютерної програми. Важливо підкреслити, що правова охорона комп'ютерних програм не залежить від конкретного визначення терміна "комп'ютерна програма" так само, як правова охорона майже будь-якого об'єкта авторського права не залежить від визначення того чи іншого виду твору науки, літератури чи мистецтва. Іншими словами, у більшості випадків правова охорона об'єктів авторського права інваріантна щодо визначення відповідного об'єкта права інтелектуальної власності. Тому будь-який зміст терміна "комп'ютерна програма" не має значення. Який би зміст не був закладений в цей термін, положення про правову охорону комп'ютерних програм залишаються інваріантними.

У більшості країн застосовується концепція трактування комп'ютерних програм як літературних творів, тобто – об'єктів авторського права. Відповідно до неї комп'ютерні програми набувають правову охорону як літературні твори і така правова охорона поширюється на усі види програм, у тому числі на прикладні програми й операційні системи, виражені на будь-якій мові й у будь-якій іншій формі, включаючи вихідний текст і об'єктний код.¹

Визнання комп'ютерних програм об'єктами авторського права відбулося у 1964 році, коли була започаткована реєстрація прав на комп'ютерні програми у Сполучених Штатах Америки в Регістрі авторського права (US Copyright Office, Library of Congress). У 1973 році Європейська патентна конвенція встановила, що комп'ютерні програми не є об'єктом правової охорони винаходів. Тобто, було визнано, що на комп'ютерні програми повинна поширюватися правова охорона як на об'єкти авторського права. У таких умовах виробники електронно-обчислювальної техніки і програмного забезпечення намагалися будь-якими способами захистити свої права й інтереси. Правова охорона комп'ютерних програм нормами авторського права істотно збільшила строк дії майнових прав виробників програмного забезпечення. Таким чином, комп'ютерні програми, як у вихідному, так і у бінарному вигляді, стали практично вічним нематеріальним активом виробників програмного забезпечення.

Міжнародне закріплення за комп'ютерними програмами режиму правової охорони як за об'єктом авторського права відбулося у 1991 році у Директиві Європейського Союзу «Про правову охорону комп'ютерних програм».

Крім того, відповідно до Угоди ТРІПС з 1995 року "комп'ютерні програми у вихідному вигляді підлягають правовій охороні як літературні твори відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів". Практично таку ж міжнародну норму закріпив Договір ВОІВ з авторського права, відповідно до якого "комп'ютерні програми підлягають правовій охороні як літературні твори" відповідно до ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.¹

Бази даних є одним з найбільш складних об'єктів правової охорони, тому що під базами даних розуміють іноді зовсім різні і часом несумісні об'єкти. Міжнародні норми щодо баз даних зазнали істотних змін в останні роки.

Вперше на міжнародному рівні питання правової охорони баз даних визнала Угода ТРІПС, відповідно до якої "компіляції даних чи інша інформація в машинописній чи іншій формі, що являє собою підбор і розташування матеріалів є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, яка підлягає правовій охороні як така" (п. 2 ст. 10). Слід звернути увагу на те, що така правова охорона не поширюється безпосередньо на самі дані чи інформацію, чим не порушує права авторів будь-якого твору, який безпосередньо міститься у таких даних чи інформації. Угода ТРІПС допускає, що в даних чи інформації можуть знаходитися об'єкти авторського права.

Директива Європейського Союзу «Про правову охорону баз даних» була розроблена і прийнята для правової охорони баз даних, які визначені як "колекції незалежних творів, даних чи інших матеріалів, організованих системним чи методичним чином, і до яких можливий індивідуальний доступ за допомогою електронних чи інших засобів" (п. 2 ст. 1). Правова охорона баз даних не поширюється на комп'ютерні програми, які використовуються в процесі створення чи використання баз даних.

Подібне положення щодо баз даних міститься у Договорі ВОІВ про авторське право: "Компіляції даних чи іншої інформації у будь-якій формі, підборі і розташуванню змісту являють собою результат інтелектуальної, творчої діяльності, який підлягає правовій охороні як такий. Така правова охорона не поширюється на дані чи інформацію і не порушує авторське право, яким захищаються дані чи інформація що міститься в компіляції" (ст. 5). До цієї статті прийнята погоджена заява, відповідно до якої обсяг правової охорони баз даних, аналогічний ст. 2 Договору ВОІВ про авторське право, відповідає ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів так само, як і відповідним положенням Угоди ТРІПС.

До Дипломатичної конференції ВОІВ з деяких питань авторського права і суміжних прав у грудні 1996 року був підготовлений проект міжнародного договору про інтелектуальну власність щодо баз даних, у якому термін "база даних" означає підбір окремих творів, даних чи іншої інформації, або системно методично скомпонованих, до яких може бути використаний індивідуальний доступ за допомогою електронних чи інших засобів.

Необхідно зазначити, що цей термін слід розуміти як такий, що включає в себе добірки літературних, музичних чи аудіовізуальних творів або будь-яких інших видів творів, або добірки іншої інформації, такої як тексти, звуки, зображення, числа, факти чи дані, які являють собою будь-які інші матеріали чи зміст. Крім багатьох видів творів і інших інформаційних матеріалів бази даних можуть містити добірки фольклору. Більш того, у базі даних твори чи інші матеріали скомпоновані відповідно до обраної системи чи методу, і до кожного з цих творів чи матеріалів може бути забезпечений індивідуальний доступ за допомогою електронних чи інших засобів. Компонування інформації може бути виражене в адресах чи покажчиках інформації, що дозволяють здійснювати прямий доступ до будь-якої інформації відповідно до якої-небудь системи чи методу. На думку розробників, індивідуальний доступ до кожного з творів чи матеріалів бази даних не дозволяє вважати базою даних будь-які записи деяких видів творів. Вимога, відповідно до якої зміст бази даних повинен включати незалежні твори, дані чи іншу інформацію, за умови, що до елементів бази даних міг здійснюватися індивідуальний доступ, виключає з визначення бази даних і набутої правової охорони будь-який запис аудіовізуального, кінематографічного, літературного чи музичного твору як такого.

Термін "база даних" визначений у проекті договору через термін "добірка", тоді як в Угоді ТРІПС і Договорі ВОІВ про авторське право – через термін "компіляція" (п. 2 ст. 10 і ст. 5). У зв'язку з тим, що спочатку використаний у проекті Договору ВОІВ про авторське право термін "добірка" при прийнятті цього договору був замінений на термін "компіляція", варто вважати, що Дипломатична конференція визнала доцільним визначити термін "база даних" через термін "компіляція", а не "добірка". Проблема визначення терміна "база даних" ускладнювалася тим, що законодавство країн СНД в основному обмежується електронними базами даних, що знаходяться у цифровій формі та у цифровому середовищі.

Проте, використовуючи міжнародний і національний досвід, вдалося встановити норми, що відносяться до будь-яких баз даних, у тому числі й електронних. Визначення терміна "база даних" сформульовано на основі норм Угоди ТРІПС, Директиви Європейського Союзу «Про правову охорону баз даних», Договору ВОІВ про авторське право, а також деяких законопроектів щодо правової охорони баз даних.

Тривалий час бази даних трактувалися як збірники літературних і художніх творів відповідно до п. 5 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. З цим положенням узгоджується Закон України «Про авторське право і суміжні права».

Національне законодавство визначає базу даних як сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі – електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп‘ютера) чи інших засобів. Законодавство віднесло електронні бази даних до об'єктів авторського права і надало їм правову охорону як збірники. Концепція правової охорони електронних баз даних як об’єктів авторського права стала основою національних законів країн СНД, тоді як інші бази даних могли набути правову охорону як збірники творів, даних і інформації.¹