5. Зміст|вміст| теми заняття.

Спеціальні методи дослідження, які застосовуються в ортопедичній стомато­логії, різноманітні. Іноді їх називають додатковими, оскільки вони застосовуються не для всіх обстежуваних. Мета цих лабораторно-інструментальних досліджень - встановлення точного діагнозу і його підтвердження.

На підставі суб'єктивних симптомів і анамнезу можна зробити певні при­пущення про характер захворювання, можливі причини його виникнення. Виниклі гіпотези сприяють цілеспрямованому проведенню клінічних і спе­ціальних (додаткових) досліджень із метою отримання вичерпних об'єктивних даних про захворювання. Збираючи у визначеній послідовності факти (симптоми) аналізуючи їх, необхідно зіставити виявлені порушення з уже відомими і описаними захворюваннями. Синтез зібраних чинників з урахуванням усіх суб'єктивних і об'єктивних симптомів дає можливість установити діагноз.

Діагноз - це стислий письмовий висновок про наявну хворобу, виражений із застосуванням медичних термінів, що позначають назву хвороби.

Установлюючи діагноз, необхідно простежити розвиток захворювання від виявлення етіологічного моменту і оцінки стану організму на початковий період через увесь хід розвитку патологічного процесу до клінічної картини на момент обстеження.

Оскільки немає хвороб, які б у всіх людей мали однотипний перебіг, не­обхідно виявити індивідуальні особливості розвитку патологічного процесу в конкретного хворого - діагноз хвороби (індивідуальний діагноз).

Умовно діагноз поділяють на три частини:

У першій – етіологічній частині – визначають причини виникнення захворювання. Так, традиційно, причиною втрати зубів може бути видалення у наслідок карієсу та його ускладнень, захворювання тканин пародонту або травма.

Друга – анатомічна частина діагнозу – характеризує морфологічні порушення. Це дефекти, деформації, аномалії елементів зубощелепної системи, дефекти зубів, дефекти і деформації зубних рядів або щелеп, аномалії прикусу, патологія пародонта, скронево-иижньощелепного суглоба, м'язів ротової і колоротової ділянки, язика, слизової оболонки й інших тканин порожнини рота. Визначена патологія позначається за низкою відповідних класифікацій.

Третя – функціональна частина діагнозу – характеризує порушення жування, втрату жувальної ефективності, ковтання, дихання і мовлення, а також тонусу та біоелектричної активності жувальної і мімічної мускулатури, втрату жувальної ефективності.

До естетичних порушень належать ті, що негативно впливають на зов­нішній вигляд обличчя.

Оформляючи цю графу історії хвороби, необхідно:

• користуватися загальноприйнятою номенклатурою стоматологічних хвороб;

• вид дефекту коронки зуба визначати за класифікацією Блека;

• вид дефекту зубного ряду визначати за класифікацією Кеннеді;

• тип беззубих щелеп визначати за класифікаціями Шредера, Келлера;

• стан слизової оболонки протезного ложа беззубих щелеп визначати за класифікацією Супте, Люнда;

• вказувати ступінь втрати жувальної ефективності за даними статичних або функціональних методів;

• вказувати наявність неповноцінних протезів, які підлягають заміні.