6. Стан української політичної думки на сучасному етапі

Роки української незалежності (після 1991 р.) отримали досить потужне філософсько-політичне осмислення. Аналізом соціально-економічної та політичної ситуації займалися українські фахівці всіх напрямів суспільствознавства, а також політичні лідери, урядові функціонери та найвищі державні керівники. Дискусії здебільшого породжували питання спрямованості та швидкості руху від тоталітаризму.

Представники однієї орієнтації Д.Видрін і Д.Табачник ("Україна на порозі XXI ст. Політичний аналіз", 1995), В.Гриньов ("Нова Україна, якою я її бачу", 1995), А.Деркач, С.Веретєнников та А.Єрмолаєв ("Бесконечно длящееся настоящее. Украйна: четыре года пути", 1995), критикуючи націонал-лібералізм, пропонують обрати за основу державної стратегії лівоцентристську ідеологію, складовими якої мають стати такі положення: формування авторитарного режиму в межах президентського правління; федералізація України; формування єдиного Євразійського союзу й подальше зближення з Росією та іншими країнами СНД; засудження розвалу СРСР, тотальної "українізації" та "вестернізації" ("американізації"); збереження монопольних позицій державного сектора в національній економіці та створення "згори" соціально орієнтованої моделі ринкової економіки.

Виразники протилежної орієнтації - Є.Бистрицький, О.Дергачов, С.Макєєв, В.Полохало, М.Томенко та інші наголошують на необхідності відмовитися від продовження етатистського курсу в державній політиці та віддають пріоритет розв'язанню проблеми формування в Україні громадянського суспільства ("Політологія посткомунізму: політологічний аналіз посткомуністичних суспільств", 1995; "Українська державність у XX столітті: історико-політологічний аналіз", 1996; "Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби", 1997). Так, зокрема, М.Томенко (основна праця - "Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії"", 1995) виступив за синтез кращих (національних і світових) здобутків соціал-демократії, лібералізму та консерватизму у вигляді українського соціального лібералізму (або "сучасного українського традиціоналізму") та утворення руху "нової демократії", ідеологічна платформа якої має спиратися на такі засади: пріоритет прав особистості; верховенство права в суспільному житті; поділ державної влади; механізм ухвалення рішень - консенсус між рідними групами суспільства; правові гарантії діяльності політичної опозиції.

Зі здобуттям незалежності України активно розвивається національна школа політології, основні інтелектуальні сили якої зосереджені в провідних навчальних закладах, наукових установах та громадських об'єднаннях (Інститут держави і права, Інститут національних відносин і політології, Українська академія політичних наук, Асоціація молодих українських політологів і політиків, Українська асоціація політологів, Асоціація політичних психологів та ін.). Зусилля сучасної вітчизняної політології спрямовані на відродження національної та утвердження загальнолюдської політичної культури; формування національної демократичної доктрини, створення концепції широкої політичної просвіти й системи політологічної освіти в Україні; публікацію першоджерел національної політичної думки, відродження забутих імен визначних вітчизняних політичних мислителів, а також переклад і видання праць сучасних закордонних політологів; налагодження дійових контактів та спільної роботи з провідними центрами світової науки та освіти.

На  початку ХХІ ст. українське суспільство вступило в період динамічних модернізаційних змін в політичній, соціальній та економічній сферах. В українському суспільстві зростає роль політичного дискурсу щодо самоідентифікації громадян держави та їхнього впливу на прийняття політичних рішень структурами влади.

Становище вітчизняної політичної науки на сучасному етапі проаналізував 24—27 жовтня 2000 р. Всеукраїнський науковопрактичний симпозіум з проблеми «Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку», учасники якого відзначили значне зростання в останні роки рівня політичної освіченості громадян, активізацію наукових розробок, накопичення певного досвіду викладання політології.

Вітчизняні  дослідники, враховуючи нинішні реалії розвитку українського суспільства в описі та аналізі процесів модернізації в Україні, відмежовують політичні дискурси від наукових та  будують теоретичні розробки, виходячи з двох базових аспектів. По-перше, вчені вказують на важливість у розробці проектів модернізації врахування історичних передумов, геополітичного становища, сучасної специфіки функціонування і розвитку політичної, соціальної, економічної, духовної сфер українського суспільства. По-друге, вважають, що у розробці проекту модернізації потрібно враховувати розробки різних теоретичних і практичних моделей модернізації у сучасному світі.

Вибори  президента України у 2004 р. та вибори до Верховної Ради України у 2006-2007 рр. показали домінування у середовищі української політичної нації «політичного співгромадянства», а саме домінування його над етнічною, релігійною та іншими формами колективної ідентифікації. Така форма ідентифікації в суспільстві була зумовлена актуальністю проблем реалізації політичних і соціальних прав громадян, а також усунення будь-яких обмежень в задоволенні цих прав та демократичних свобод.