нолог враховує вартість інгредієнтів, а також вартість упакування і вит­раченої праці по виготовленню препарату, його упакуванню і т.д. Вартість дистильованої води, що витрачається на виготовлення ЛП, не входить у його вартість. Якщо аптека відпускає дистильовану воду як товар, то за неї береться платня. Вартість рідких лікарських форм, що відпускаються в об’ємному вимірі, визначається за цінами, зазначеним у прейскуранті за об’ємні одиниці, у ваговому вимірі — за масові одиниці. При визна­ченні вартості лікарської форми у краплях виходять з вмісту крапель у 1 л препарату, керуючись Таблицею крапель. Вартість допоміжних ре­човин визначається за прейскурантом, виходячи з конкретних витрат цих речовин.

Готові ЛП промислового виробництва реалізуються за цінами дію­чих прейскурантів, але якщо здійснювалося перефасування, то вартість упакування і роботи додається до ціни ЛП.

Таксирування роблять з лівої сторони рецепта. Проти кожного інгре­дієнта проставляють його вартість без округлення, тоді як підсумкова сума округляється.

0. Методи реєстрації рецептів

В аптеках використовуються різні методи реєстрації рецептів: жур­нальний, квитанційний і безквитанційний.

При використанні першого методу провізор-технолог записує до реєстраційного журналу дату, номер рецепту, який йому надано, прізви­ще та ініціали хворого, лікарську форму, вартість ЛП, адресу хворого. Наприкінці зміни за даними журналу підраховується кількість рецептів і загальна вартість відпущених ЛП. Журнальний метод рекомендується використовувати в невеликих аптеках, де немає самостійних відділів. Після запису в журнал і оплати вартості ЛП через касу провізор-технолог виписує квитанцію з номером рецепта. Цей номер він записує і на етикетку для ЛП.

При використанні в аптеці квитанційного методу обліку рецептів заповнюється квитанційна книжка, надрукована типографським спосо­бом.

Листок книжки поділяється на три частини: перша — корінець є підставою для обліку виготовлених ЛП (порядковий номер, прізвище та ініціали хворого, вартість і лікарська форма), друга частина крім цих відомостей містить указівку часу виготовлення ЛП і видається хворому, третя частина з номером ЛП і часом його виготовлення додається до рецепта.

33

У деяких аптеках використовується безквитанційний (жетонний чи чековий) метод прийому рецептів. При жетонному методі після оплати рецепт із номером жетона залишається в касі, а жетон видається хворо­му. При пред’явленні жетона в призначений час хворий називає прізви­ще, що написано на рецепті, а провізор звіряє його. При чековому методі касовий чек служить одночасно і квитанцією на одержання ліків. Номер рецепту на ЛП привласнюється за номером чека, який видається хворому і містить час виготовлення і лікарську форму на зворотній стороні.

2.9.2.7. Відпуск ліків з аптеки

Одним із самих відповідальних моментів у роботі аптеки є відпуск ЛП екстемпорального виготовлення. Перед тим як видати ліки хворому провізор-технолог повинен уважно перевірити відповідність упакування ЛП фізико-хімічним властивостям інгредієнтів, що входять до його скла­ду, перевірити правильність оформлення ЛП згідно вимогам діючих нормативних документів, переконатися у відповідності зазначених у ре­цепті доз ЛЗ списків А та Б віку хворого, перевірити збіг номерів на рецепті і на етикетці, прізвища хворого на квитанції, етикетці і рецепті.

Крім того, необхідно перевірити: наявність підписів працівників ап­теки, що прийняли рецепт і виготовили ЛП; наявність способу вжи­вання ЛП на етикетці; колір, прозорість, консистенцію і зовнішній вигляд ЛП.

Тільки після перевірки правильності цих даних можна видати ЛП , роз’яснивши спосіб вживання і метод зберігання його. Одночасно про­візор розписується на зворотній стороні рецепта. При видачі ЛП по рецепту тривалої дії він повертається хворому із указівкою на звороті кількості відпущеного препарату і дати видачі. Після закінчення терміну дії рецепт гасять штампом «Рецепт недійсний» і залишають в аптеці.

3. Відділ готових лікарських препаратів

Цей відділ обладнується необхідними шафами, вітринами, стендами, стелажами і холодильниками. На робочому місці провізора повинна бути вся довідкова література по ЛП, прейскурант роздрібних цін, спи­сок номерів телефонів найближчих аптек і інша необхідна інформація.

Провізор уважно читає пред’явлений рецепт, установлює правильність його виписування і наявність усіх необхідних даних, звіряє назву, дозу­вання і кількість доз з позначеннями на упакуванні, уточнює ціну за прейскурантом і після оплати через касу видає ЛП, роз’яснивши клієнту умови зберігання і правила його використання.

34

4. Терміни зберігання рецептів

Більшість рецептів, за якими були видані ЛП аптекою, повертаються хворим. Однак, рецепти на деякі ліки залишаються в аптеці. Замість рецептів, що як звітні документи повинні зберігатися в аптеці, на про­хання хворих виписують сигнатуру.

У залежності від змісту рецептів і форми їх оплати вони зберігають­ся в аптеці протягом наступних термінів:

5 років — на наркотичні ЛЗ;

3 роки — на ЛП, відпущені на пільгових умовах і безкоштовно;

1 рік — на ЛП, що містять отруйні речовини , етиловий спирт, препарати одурманюючої дії, анаболічні і наркотичні речовини в суміші

з іншими інгредієнтами;

1 місяць — на ЛП, що містять психотропні, снотворні, анти-депре- сивні, нейролептичні речовини, стероїдні гормони, транквілізатори, пре­парати, що містять похідні 8-оксихіноліну і клофелін у таблетках.

Після закінчення терміну зберігання рецепти підлягають знищенню.

5. Предметно-кількісний облік окремих ЛЗ

Для забезпечення контролю за правильною витратою деяких препа­ратів в аптеках піддягають предметно-кількісному обліку наступні групи ЛЗ: наркотичні; отруйні ЛЗ, що входять в особливий список, і ЛЗ, що мають одурманюючу дію. Перелік ЛЗ, що підлягають предметно- кількісному обліку в аптеках і лікувально-профілактичних закладах наве­дений у Наказі МОЗ України N117. Правила відпуску й обліку наркотич­них ЛЗ, психотропних препаратів і прекурсорів в аптеках України викла­дено в Наказі МОЗ України N 226.

Предметно-кількісний облік зазначених ЛЗ ведеться в спеціальній книзі, пронумерованій, прошнурованій і скріпленій підписом керівника вище­стоящої організації з прикладенням печатки за відповідною формою.

6. Відділ відпуску безрецептурних ліків

У більшості аптек цей відділ сполучається з відділом ГЛЗ. Завдання відділу — реалізація ЛП, дозволених до продажу без рецепта, реалізація лікарських рослин, перев’язних матеріалів, предметів догляду за хворими й іншими ВМП.

У матеріалах Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) відзна­чається, що протягом останніх років спостерігається переоцінка ролі самолікування й охорони власного здоров’я. Після тривалого історич­ного періоду, протягом якого професійні медичні служби відносилися до

35

самолікування як до чогось непотрібного і навіть шкідливого, стала за­гальновизнаною думка про те, що існує гідне і постійне місце для са­молікування в системі медичної допомоги.

Визнання факту відповідальності кожної людини за власне здоров’я і той факт, що звертання до професійної медичної допомоги у разі не­значних причин часто не є необхідним чи бажаним, послужило основою для розробки концепції самолікування.

Самолікування — це водночас гігантський ресурс охорони здоров’я і сукупність можливих потенційних ризиків, пов’язаних з неправильним застосуванням ОТС-препаратів.

Зростаючі труднощі країн Центральної і Східної Європи з фінансу­вання охорони здоров’я сприяли прийняттю концепції самостійної тур­боти про здоров’я і про самолікування. Це одночасно відповідає зрос­таючому бажанню населення «керувати» власним здоров’ям, маючи доступ до інформації про безпечні та ефективні ЛП.

Чітка грань між безрецептурними і рецептурними препаратами по­чала розмиватися на початку 90-х років. В цей час відбувся масовий перехід більшості рецептурних препаратів у категорію ОТС. З цієї при­чини в багатьох країнах кількість ЛП, призначених для самолікування, поступово збільшується. Так, наприклад, у США за період 1976 - 2000 років у результаті такої процедури стали безрецептурними ЛП, що містять більш 80 активних інгредієнтів.

Пропозиції ВООЗ у відношенні самостійної турботи про здоров’я і самолікування зводяться до ретельного добору ліків, що відпускаються аптеками без рецепта і здатних швидко полегшити стан людини у випад­ках, коли не потрібна консультація лікаря і точний діагноз. Критерії до­бору препаратів, дозволених для самолікування по лінії ВООЗ, повинні бути загальними для всіх країн і ґрунтуватися, насамперед, на великій їхній терапевтичній широті, безпеці й ефективності. Необхідною умовою підвищення ролі самостійного лікування є співробітництво всіх сторін, зв’язаних з цією проблемою (лікарів, населення і фармацевтів).

Розвиток концепції самолікування і постійне розширення номенкла­тури ОТС-препаратів поклали початок нової тенденції — все більше число пацієнтів звертається в аптеку, минаючи лікаря. Провізор найча­стіше стає єдиним кваліфікованим консультантом відвідувача аптеки. У цьому випадку перед провізором, що працює у відділі безрецептурного відпуску ліків, стоїть завдання — давати рекомендації щодо лікування, виходячи із симптомів захворювань, та з раціонального застосування ЛП, тобто забезпечити належну якість лікарської допомоги кожному

36

покупцю. Крім того, він повинен пояснити, при яких симптомах хворий може самостійно приймати ОТС-препарати, а при яких — необхідно обов’язково звернутися до лікаря.

Споживач мусить бути інформований про існування легких незду­жань, що можуть лікуватися без утручання лікаря, а також про існуван­ня Переліку ЛП, що схвалені МОЗ для лікування цих станів. Ця мета досягається шляхом реклами в засобах масової інформації й у спеціаль­них інформаційних виданнях.

З огляду на зростання вартості медичної допомоги в Україні, здатність населення самостійно допомагати собі варто розглядати як важливий внесок у збереження і відновлення здоров’я. Сьогодні не слід розглядати українського пацієнта як підлеглого, що тільки виконує рекомендації ліка­ря. Необхідно перейти до співробітництва лікаря, пацієнта і провізора. Усвідомлений вибір медикаментозної допомоги самому собі не слід розглядати як відмовлення від професійної допомоги. Особливо це відно­ситься до відпуску ЛП аптечними закладами без рецептів. У цьому випадку провізор — це професіонал, якому дозволено втручатися в процес самолікування і надавати реальну допомогу пацієнту.

Відповідно до наказу МОЗ України № 181 (травень 2002 р.) «Про внесення змін і доповнень до переліку ЛЗ, зареєстрованих в Україні» був створений «Перелік ЛП, дозволених до використання на Україні, що відпускаються без рецепта з аптек, аптечних пунктів і аптечних кіосків». У цей перелік входять готові препарати, які можна застосовувати для профілактики і лікування різних захворювань: болезаспокійливі, жарозни­жувальні засоби, препарати для лікування серцево-судинних захворю­вань, препарати для лікування шлунково-кишкового тракту, препарати для профілактики і лікування гострих респіраторних захворювань, вітамінні препарати, антисептичні, протизапальні і загально-зміцнюючі засоби. У перелік включені також лікарські рослини, лікувальні міне­ральні води, перев’язні і дезинфікуючі засоби, предмет догляду за хво­рим і предмети особистої гігієни. При рішенні питання про включення препаратів у цей перелік приймалися до уваги безпека й ефективність ЛП, а також досвід їхнього використання на Україні.

3. Фармацевтичний ринок

Стан, особливості, тенденції і перспективи розвитку фармацевтично­го ринку будь-якої країни істотно залежать від багатьох факторів. Най­важливішими з них є: рівень суспільних витрат на охорону здоров’я і лікарське забезпечення; законодавчо-правова база лікарського забезпе­

37

чення населення; стан національної фармацевтичної промисловості; імпорт і експорт фармацевтичної продукції; контроль за фармацевтич­ним ринком і механізми його регулювання; способи ліцензування лікарсь­ких препаратів.

1. Український фармацевтичний ринок

У цілому фармацевтичний ринок України може бути охарактеризо­ваний як потенційно зростаючий ринок генериків з порівняно невисоки­ми цінами й в основному високими нормами доходів. При цьому капітальний доход виробників недостатній для необхідного обсягу фінан­сування науково-дослідних і конструкторських розробок. Обсяг фарма­цевтичного ринку в 1997 р. складав близько 560 млн. $ США, з яких близько 360 млн. приходилося на імпортовані лікарські препарати. Разом з тим, за думкою ряду експертів, у цей час ще 65-100 млн. $ оберталося в сфері нелегального обігу JI3. Наявність контрабандної фармацевтичної продукції на прилавках аптек України являє собою істотну проблему для іноземних компаній-виробників. Для багатьох з них освоєння українсько­го фармацевтичного ринку сполучалось з додатковими витратами і тому вартість препарату протягом перших 3-5 років його реалізації на Україні була вище, ніж у країнах, де він давно відомий і широко засто­совується. Питання імпорту лікарських препаратів, призначених для реалізації на ринках інших країн, на Україні законодавчо не було урегу­льовано. Таким чином, українські імпортери не були позбавлені можли­вості постачання препаратів із третіх країн. У 1997 р. фармацевтична промисловість України освоїла випуск більш як 100 нових препаратів. Загальний асортимент вітчизняних ЛП склав близько 1300 найменувань. Усього ж у країні було зареєстровано понад 5000 найменувань лікарсь­ких препаратів, що давало можливість задовольняти потребу громадян в основних групах лікарських засобів.

Зміни, що відбулися на фармацевтичному ринку України в період 1998-2001 років, характеризуються даними, наведеними нижче. Вони свідчать про те, що коло вітчизняних виробників до 1999 р. поступово збільшувалося, однак обсяг ринку при цьому різко скорочувався. У результаті спостерігалося значне падіння абсолютних обсягів реалізації вітчизняної фармацевтичної продукції.

Державні витрати на охорону здоров’я в 1999 р. складали 124 млн. $. При витратах на ЛЗ у розмірі 16% від цієї суми, державне фінансування фармацевтичної продукції складало 20 млн. $. Підрахунки показали, що державні витрати на ліки в Україні при перерахуванні на одного жителя

38

в 1998 р. дорівнювали 2,6 $, тоді як у Франції — 435$, у Німеччині — 389$, у Польщі — 36$.

Зниження рівня доходів більшої частіш населення України не дозво­лили купувати всі необхідні ліки. Так, у 1998 р. мешканці нашої країни придбали 641,4 млн. упакувань ЛП, що на 13% менше, ніж у 1997 році.

Фармацевтичний ринок України

Фактор	1997	1998	1999	2000	2001
Обсяг ринку, млн. $	558	450	360	450,7	571,8
Імпорт, млн. $	361	271	250	257	321
Експорт, млн. $	60,2	94,5	59,4	28,8	475
Частка вітчизняного виробництва, %	40	42	51	45,3	47,6

Споживання ліків у 1999 р. склало лише 570 млн. упакувань, тобто на 11% менше в порівнянні з попереднім роком. Зниження споживання ЛП на душу населення на Україні відбувалося не через те, що населення ставало більш здоровим за рахунок поліпшення рівня життя і медич­ного обслуговування. За демографічними даними за період 1994 — 98 років населення України скоротилося майже на 1,5 млн. чоловік. Аналіз переліку ЛП, представлених на фармацевтичному ринку України в ці роки, показує, що до чиста ЛП, що в найбільшій кількості прода­валися на фармацевтичному ринку України, входили цефазалін, анальгін, ампіцилін, рибоксін і новокаїн.

Найбільша кількість фармацевтичних підприємств України за станом на кінець 1999 р. виготовляла ампіцилін, прокаїн, метамізол натрію, реополіглюкін, хлорид натрію, йод, валеріанку, пертусин, гемодез, перок­сид водню, бриль’янтовий зелений, календулу, борну кислоту, вазелін, камфору та аміак.

Географія «генериків», представлених на українському ринку, дуже широка — Західна і Східна Європа, США, Південна Азія, СНД. Дуже відрізняється і їхня якість. Одні препарати виготовляються згідно міжна­родним стандартам, інші — ні.

2. Зарубіжні фармацевтичні ринки

Обсяг продажів фармацевтичної продукції на 14 найбільших фарм. ринках світу в 2000 р. склав 226 млрд. $ США. Перше місце за обсягом

39

ринку займали США (95 млрд. $). Далі стояли ринки: Японії (52 млрд.); Німеччини (14 млрд.), Франції (13 млрд.), Італії (9,2 млрд.), Великобри­танії (9 млрд.), Канади (5.4 млрд.), Бразилії (5,1 млрд.), Іспанії (5 млрд.), Мексики (4,7 млрд.), Росії (3,8 млрд.), Аргентини (3,4 млрд.), Швейцарії (3,0 млрд.), Австралії і Нової Зеландії (2,8 млрд.).

Обсяг продажів ОТС-препаратів у 1998 р. в усьому світі складав 45 млрд.$. Європа, включаючи країни колишнього СРСР, є найбільшим у світі ринком збуту ЛП, що відпускаються без рецепта. У 1998 р. обсяг продажів цієї групи ліків на ринках європейських країн склав 12,3 млрд. $. Перше місце по темпах росту обсягу їхніх продажів займала Польща, де зафіксовано збільшення протягом 1998 р. на 33%, за нею йшли євро­пейська частина Росії й Україна (приріст ~ 8%), Іспанія (6%), Німеччина (3%). У Франції і Великобританії зростання продажів ОТС-препаратів склало 1%. У США в 1998 р. їх було продано на суму в 9,6 млрд. $.

Серед ЛП, що відпускаються без рецепту, перше і друге місце утри­мують препарати для лікування простудних захворювань і болезаспокій­ливі препарати.

Слід зазначити, що починаючи з 1998 р. підвищився інтерес до пре­паратів, що містять вітаміни і мінерали, та до харчових добавок. Обсяг продажів цієї групи збільшився на 16%, тоді як приріст продажів засобів для лікування захворювань системи травлення на 15%. Крім того, значно виріс попит на антидепресанти, виготовлені на основі рослинної сиро­вини.

Характеризуючи американський фармацевтичний ринок треба відзна­чити, що торгівля ЛП у США — величезна індустрія. У 1999 р. через роздрібну торгівлю було реалізовано ліків на суму 84 млрд. $. Відзначи­мо, що 75% американського ринку в його грошовому вираженні скла­дають рецептурні препарати, більшість з яких — дорогі оригінальні пре­парати. Середній обсяг відпуску за одним рецептом в США складає 27 $. У той же час у Росії і на Україні більш 80% ринку припадає на недорогі генерики.

Особливістю організації торгівлі ліками в США є стирання граней між «фармацевтичною» і «нефармацевтичною» роздрібною торгівлею. Для порівнянь скажемо, що в Росії роздрібна торгівля практично ото­тожнюється з існуючою аптечною мережею: більш 80% ліків продають­ся через 16 тисяч аптек.

Фармацевтичний ринок Німеччини в 2000 р. складав ~ 14 млрд. $. Громадяни цієї країни в цілому щорічно вживають понад 1,6 млрд. упакувань роздрібних медикаментів. Це означає, що кожен мешканець

40

Німеччини незалежно від віку вживає за рік по 1250 таблеток, чи капсул або порошків.

Експерти з’ясували, що найчастіше німці приймають болезаспокій­ливі засоби, яких продається за рік у середньому по 184 млн. упакувань. На другому місці — препарати для лікування і профілактики шлунково- кишкових захворювань.

У Німеччині ЛП виготовляють 1200 фірм, але 60% обсягу ЛП при­падає на 7 фірм (тобто 0,5% від числа фірм-виробників). Виходить, що більшість складають фірми «районного масштабу», схожі на наші апте­ки, які виготовляють ліки. Це типова структурна схема західних фарма­цевтичних ринків.

Що стосується ситуації на фармацевтичному ринку ЄС, то за останні

5. років вона значно змінилася. Обсяг ринку ЛП збільшився за рахунок входження в ЄС нових держав. Були введені нові процедури ліцензуван­ня ЛП, удосконалено патентний захист, підписані угоди про взаємне визнання вимог, пропонованих до належної виробничої практики, з Ка­надою, США, Австралією і Японією.

Основна частка витрат на ЛП у ЄС припадає на обмежену кількість великих ринків. Так, обсяг продажів на двох найбільших ринках ЄС (Німеччини і Франції) складає більш половини від загального обсягу продажів на ринках країн ЄС, а обсяг продажів ЛП на ринках Німеччи­ни, Франції, Італії і Великобританії складає 75% від загального обсягу ринку ЄС.

Відзначимо, що в країнах ЄС спостерігаються значні розходження в структурі захворювань населення, а також у медичній практиці і методах лікування. Системи охорони здоров’я також відрізняються, як і частка витрат на ЛП у загальних витратах на медичну допомогу. Істотно роз­різняються в країнах ЄС рівень цін і обсяг споживання ліків. За останні роки у ЄС досягнуті успіхи, що сприяють формуванню єдиного фар­мацевтичного ринку. Вони переважно стосуються питань здійснення політики в галузі ліцензування ЛП і захисту інтелектуальної власності. Вступ до Європейського монетарного союзу повинен закріпити ці усп­іхи, а недавні досягнення в політиці зовнішньої торгівлі дозволять євро­пейським компаніям використовувати єдиний ринок як трамплін для реалізації своєї фармацевтичної продукції на нових ринках інших країн світу.

Серед найважливіших проблем, що стоять перед Радою ЄС в галузі завершення створення єдиного ринку ЛЗ і ЛП, слід зазначити наступні:

1. витрати держав ЄС на охорону здоров’я і на лікарське забезпечен-

41

ня населення зростають швидше, ніж розвивається економіка цих країн;

2. спостерігається помітне запізнювання в надходженні нових пре­паратів на деякі європейські ринки після видачі торгових ліцензій;

3. розміри прибутків за нові патентні JI3 у Європі перестають бути привабливими в порівнянні з іншими регіонами світу;

4. майбутнє збільшення кількості держав-членів ЄЄ повинно приве­сти до істотного зростання ринку ЛП і до появи нових можливо­стей для розвитку промисловості генериків. У зв’язку з тим, що в країнах Центральної і Східної Європи середній доход на душу населення істотно нижче, ніж у державах, що вже увійшли до ЄС, виникає проблема забезпечення ліками всього населення при реальних цінах в умовах єдиного ринку.

3. Зовнішньоекономічна діяльність України

Україна здійснює самостійну зовнішньоекономічну політику, що сприяє розвитку конкурентоздатної вітчизняної фармацевтичної про­мисловості. Здійснення активної зовнішньоекономічної діяльності дозво­ляє сформувати фармацевтичний ринок, покликаний виконувати най­важливіше соціальне завдання - забезпечення населення ЛЗ і виробами медичного призначення. Використовуючи досвід іноземних фірм, фар­мацевтичні підприємства України випускають більшість популярних ЛП, як для внутрішнього ринку, так і для експорту, на основі закупівлі біо- логічно-активних субстанцій імпортного виробництва.

Виробництво генериків є одним із засобів виживання вітчизняних фармацевтичних підприємств. З огляду на нинішній стан розвитку фар­мацевтичної промисловості України, для задоволення потреб у ЛП до­водиться значну їхню кількість імпортувати. За даними митної служби в 2001 р. в Україну завезено ЛП на суму близько 321 млн. $ з більш ніж 50 країн. Найбільш активними імпортерами являються Німеччина, Індія, Франція, Словенія, Угорщина, Австрія, США, Болгарія і Польща.

Відзначимо, що до червня 2000 р. спостерігалося рівномірне знижен­ня ринкової частки обсягу продажу ЛП закордонного виробництва і збільшення частки вітчизняних виробників. Однак, починаючи з цього часу закордонні виробники змогли одержати перевагу в конкурентній боротьбі і збільшити до початку 2002 р. свою ринкову частку до 54 %.

Експорт фармацевтичної продукції з України в основному включає готові ЛЗ. За даними митної служби, обсяг експорту ГЛЗ у 1997 р. склав

42