Тема 1 «Інтелектуальна власність»

Методичні вказівки щодо роботи над темою. Студенти та мігістранти повинні засвоїти історію та еволюцію авторського права, з основними категоріями дисципліни, знати їх загальну характеристику,сфери авторського права, охороною немайнових i майнових права авторів та їхніх правонаступників, пов'язаної зi створенням та використанням творів науки, літератури i мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм i організацій мовлення (суміжні права).

Робота над темою передбачає засвоєння лекційного матеріалу, участь у обговоренні питань під час семінарських занять, написання реферату (окремими студентами), самостійну роботу над окремими питаннями теми, модульний контроль у формі тестування.

Лекція 1

Тема: Поняття інтелектуальної власності

План

1. Поняття інтелектуальної власності

2. Основні інститути права інтелектуальної власност

3. Законодавство України про інтелектуальну власність

Основна література

Стислий зміст лекції

Поняття інтелектуальної власності. У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення у найрізноманітніших сферах людської діяльності. Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільст­ва і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв'язання посталих перед ним економічних проблем.

Наука, культура і техніка можуть динамічно розвиватися лише за наявності відповідних умов, до яких належить і правове закріп­лення певних правил використання результатів інтелектуальної діяльності — творів літератури, мистецтва і науки, винаходів, ко­рисних моделей, промислових зразків та інших об'єктів інтелек­туальної власності.

У вступній частині до французького патентного закону від 7 січня 1791 р. відзначалося, що «будь-яка нова ідея, про­голошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця».

Під «власністю», в звичайному значенні цього слова, розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу речей, матеріальних предметів, які й є об'єктами власності.

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без його доз­волу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утво­рює «право власності», яке авторитетом держави гарантує відпо­відне привласнення речей.

Однак існують принципові відмінності між ма­теріальними і нематеріальними продуктами інтелектуальної діяльності як об'єктами привласнення.

Матеріальну річ можна фізично захопити і утримувати, тобто вста­новити над нею фізичне панування, що і називається володінням. Володіння річчю — необхідна передумова користування цією річчю, і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє.

Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктами відносин власності у класичному розумінні.

Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелек­туальної праці; ними не можна володіти, однак їх можна використати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальною річчю. Не будучи в чиємусь володінні, результат ін­телектуальної діяльності економічно ніби і не належить нікому, не має «природного» власника.

У загальновживаному розумінні «інтелектуальна власність» — це права на результати розумової діяльності людини в науковій, худож­ній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпо­ряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інте­лектуальної діяльності як такої (за винятком організаційних, май­нових та інших передумов творчої праці) право не регулює. Лише після завершення процесу творчості створенням нових результатів у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають у дію нор­ми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповід­ного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. Самі ж об'єкти інтелектуаль­ної власності не є об'єктами майнових прав. Будь-який винахід (ко­рисна модель, промисловий зразок тощо) — це розв'язок задачі, роз­криття суті нового об'єкта техніки, яке стає товаром лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім передбачених законом випадків.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ і навпаки.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що ви­никає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його господарю виняткову можливість роз­поряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передава­тися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності.

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелек­туальної праці існують відносини духовного привласнення, які ді­стають юридичне вираження у праві авторства.

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснову­вала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), від­повідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;

• виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телеві­зійні передачі;

• винаходи в усіх сферах людської діяльності;

• наукові відкриття;

• промислові зразки;

• товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

• захист від недобросовісної конкуренції;

• а також усі інші права, що належать до інтелектуальної діяль­ності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

На членів ВОІВ не покладається зобов'язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охо­роняються.

Об’єктами права інтелектуальної власності є:

1) об'єкти промислової власності:

Винахід (корисна модель) – це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Під торговельною маркою розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від інших.

Географічне зазначення – це назва географічного місця, яке вживається для позначення товару, що походить з цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або їх поєднанням. Сутність фірмової назви витікає з самої назви цього об'єк-та. На відміну від попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього.

2) нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності:

Сорт рослин – це окрема група рослин (клон, лінія гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого з відомих ботанічних таксонів.

Під породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у тваринництві.

Зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними визначене законом як топографія інтегральної мікросхеми.

Комерційна таємниця – це технічна, комерційна, організаційна та інша інформація, що здатна підвищити ефективність виробництва або іншої соціально доцільної діяльності або забезпечити інший позитивний ефект.

Відкриттям визнається встановлення невідомих раніше закономірностей властивостей і явищ матеріального світу.

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері діяльності.

3) обєкти авторського права:

- твори літератури і мистецтва;

- комп'ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

4) об'єкти суміжні з авторськими правами:

- виконання творів;

- фонограми і відеограми;

- програми (передачі) організацій мовлення.

Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові чи майнові права інтелектуальної власності.

Особливістю права інтелектуальної власності є те, що воно складається з двох груп прав: майнових і немайнових.

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

- право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;

- право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;

- інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об’єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Вони не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Такі права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом.

Майновими правами інтелектуальної власності є:

- право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

- виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

В майнових правах інтелектуальної власності законом можуть бути встановлені винятки та обмеження за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом відповідних строків і можуть бути припинені достроково згідно з законом чи договором.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об’єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Така особа може дозволяти іншій використання об’єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об’єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог законодавства.

Передання майнових прав інтелектуальної власності може здійснюватись повністю або частково іншій особі на умовах, які можуть бути визначені договором, укладеним відповідно до чинного законодавства.

Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам відбувається за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

Права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору або за замовленням:

- особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору або за замовленням, належать творцеві об’єкта. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати роботодавцю або замовнику.

- майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать творцеві цього об’єкта та юридичній або фізичній особі (роботодавцю чи замовнику) спільно, якщо інше не встановлено договором.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього трава чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством чи договором.

Основні інститути права інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність представлена трьома самостійними інс­титутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні пра­ва, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

На відміну від форми авторського твору, яка фактично неповторна і мо­же бути лише запозичена, рішення як продукт, спосіб або зовнішній вигляд виробу може бути розроблено незалежно від його першого творця й іншими особами.

До основних принципів патентного права належать:

Надання охорони лише тим розробкам, які в офіційному по­рядку визнані патенто спроможними винаходами, корисними мо­делями і промисловими зразками.

Дотримання формальностей, пов'язаних з офіційним визнанням патентоспроможності розробки, є обов'язковою умовою охорони. До них належать надання охорони тільки тим розробкам, які володі­ють новизною, необхідність розкриття суті рішення як умова надан­ня охорони, об'єктивна повторюваність тих рішень, які охороня­ються патентним правом тощо.

На державне визнання й охорону своїх прав можуть претенду­вати тільки ті заявники, які першими подали правильно оформлену заявку на видачу патенту.

Визнання за власником патенту виняткового права на вико- ристання запатентованого об'єкта.

Надання охорони передусім справжнім авторам винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

У разі подання заявки на видачу патенту особою, яка не є авто­ром об'єкта промислової власності, ця особа повинна подати дока­зи, які підтверджують її право на подання заявки. Саме справжнім авторам надається можливість отримати патент і стати власником патенту. Якщо згідно із законом право на отримання патенту має ін­ша особа (наприклад, роботодавець автора), закон гарантує отриман­ня авторами винагороди, пропорційної економічній цінності відпо­відного об'єкта, або іншій вигоді, отриманій роботодавцем від його використання. При цьому за авторами у всіх випадках визнають­ся особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності, які є безстроковими і невідчужуваними.

Дотримання розумного балансу інтересів власника патенту та інтересів суспільства.

Зважений баланс інтересів патентовласника і суспільства відоб­ражають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані су­спільними потребами (разове виготовлення ліків в аптеках за рецеп­тами лікаря, проведення наукового експерименту тощо).

Законодавство України про інтелектуальну власність . Правові відносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст.41, 54), нормами Цивільного кодексу України [1] (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, в Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Окремі норми щодо інтелектуальної власності містяться в деяких інших законах.

У випадку, коли необхідно врегулювати суперечки щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, книга ІУ якого має назву “Право інтелектуальної власності”.

Лекція 2

Тема: Авторське та патентне право

План

1. Поняття , об’єкти і суб’єкти авторського права і суміжних прав.

2. Особисті немайнові права та майнові права автора.

3. Охорона об'єктів авторського права

Основна література

Стислий зміст лекції

Поняття , об’єкти і суб’єкти авторського права і суміжних прав

Сферою авторського права є охорона літературних і художніх творів, до яких належать письмові твори, музика, твори образотворчого мистецтва, зокрема, живопис і скульптура, а також твори, засновані на використанні технологій, наприклад програми для ЕОМ і електронні бази даних.

Авторські права i суміжні права охороняються Законом України «Про авторське право i суміжні права». Цей закон охороняє особисті (немайнові) i майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зi створенням та використанням творів науки, літератури i мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм i організацій мовлення (суміжні права). Kpiм того, немайнові i майнові права власників авторського права i суміжних прав охороняються нормами інших законів України.

Це питання знайшло своє відображення також в Конституції України, Цивільному ко­дексі України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, у низці постанов Верховної Ради України i нормативних актах ДП «Українське агентство з авторських i суміжних прав» (далі — УААСП).

За загальним правилом твip може бути використаний третіми особами тільки з дозволу власника авторського права. Найбільш поширеними є права: копіювати чи іншим способом відтворювати твip; здійснювати звукозапис виконання твору; виконувати пе­ред публікою твори, зокрема музичні, драматичні чи аудіовізуальні; здійснювати публічний показ твopiв по телебаченню чи радіо, іншими способами трансляції; перекладати літературні твори іншими мовами; здійснювати прокат, особливо твopiв, записаних на носій i комп'ютерні програми; екранізувати твори i, зокрема створювати на їхній основі аудіовізуальні твори.

Об’єктами авторського права є твори, а саме:

1. Літературні і художні твори, зокрема:

-романи, поеми, статті та інші літературні письмові твори;

-лекції, промови, проповіді та інші усні твори”

-драматичні, музикально-драматичні твори, пантоміми, хореографічні,- інші сценічні твори;

музичні твори (з текстом або без тексту);

-аудіовізуальні твори;

-твори живопису, архітектури, скульптури і графіки; фотографічні твори;

-твори декоративно-прикладного мистецтва;

-ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

- переклади адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

- збірники творів, якщо їхній добір або упорядкування їхніх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

комп’ютерні програми;

- компіляції даних (база даних), якщо їхній добір або упорядкування їхніх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

- інші твори.

Твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Згідно із Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

Закон України «Про авторське право i cyміжні права» охороняє права виконавців, виробників фонограм i відеограм, а також організацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні твopiв авторським правом.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів, що виконуються. Виробники фонограм i відеограм, а також організацій мовлення повинні дотримуватись прав авторів i виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм, авторів i виконавців.

Оформлення суміжних прав також не вимагає виконання будь-яких формаль­ностей. Виробники фонограм i відеограм для оповіщення про свої права можуть на вcix примірниках фонограм i відеограм чи на їхнix упаковках проставляти знак охо­рони суміжних прав, що складається з латинської літери Р у колі, iменi (найменування) власника суміжних прав i року першої публікації фонограми. Наприклад: ® Apreleska Sound Production, 1995.

Особисті (немайнові) права виконавців охороняються безстроково. Майнові права виконавців, виробників фонограм i відеограм, а також організацій мовлення охоро­няються протягом 50 років. Tepмін охорони починається з першого січня року, що насту­пає за роком, у якому мали місце юридичні факти (перше виконання, перше опублікування, перша передача).

Право на твір належить його творцеві, особі, яка написала книгу, картину, створила музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Первинним суб’єктом авторського права є автор твору. автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.

Суб’єктами авторського права можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Здебільшого, автором твору науки, літератури, мистецтва є особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб, тобто співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством Співавторство може бути нероздільним (коли неможливо виділити працю кожного співавтора) та роздільним (коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співавторів написав ту чи іншу частину).

Твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника , написаного співавторами, виключити одну чи кілька глава, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої думки, а інший записує їх –т- це не співавторство. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним. При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Особисті немайнові права та майнові права автора

Авторське право складається з особистих немайнових прав і майнових прав.

Особисті немайнові права:

• право вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо практично це є можливим;

• право забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору;

• право обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;

• право на недоторканність твору.

Автор вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, які використовують твір, зобов’язані зазначати ім’я автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою.

Право на недоторканість твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному використанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводження виданого твору ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. Наприклад, малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора.

Майнові права інтелектуальної власності на твір:

• право на використання твору;

• - виключне право дозволяти використання твору;

• право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Охорона об'єктів авторського права

На відміну від об'єктів промислової власності, на які автори одержують охоронні документи у формі патентів чи свідоцтв i де існують cyвopi процедури для цього, виникнення i здійснення авторських прав не вимагає виконання будь-яких формальнос­тей. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному примірнику твору i складається з латинської букви «С» в колі, iмeнi (найменування) власника авторського права i року першого опублікування твору. Наприклад: © Інститут інтелектуальної власності i права, 2005.

Якщо за публічне використання літературно-художніх i музичних твopiв авторів — громадян України — передбачається авторська винагорода, то автори для одержання го­норару реєструють ці твори в ДП «Українське агентство з авторських i суміжних прав» у по­рядку, обумовленому «Інструкцією про поря­док обліку авторів, реєстрації твopiв i розподілу гонорару», що затверджено наказом УААСП від 19 лютого 1997 № 10. Автори, яким виплачуються лише договірні та інші одноразові суми, в Установі не реєструються. Їхні права, звичайно, охороняються договірним правом. Власник авторського права для одержання свідоцтва про авторство на оприлюднений твip у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєс­трах. Державна реєстрація здійснюється відповідно до встановленого порядку УААСП, що складає i періодично видає каталоги вcix реєстрацій.

Після реєстрації прав автору надається свідоцтво. У разі виникнення суперечки реєстрація визнається судом як юридична пре­зумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Варто враховувати ту обставину, що авторське право на твip, створений за догово­ром з автором, який працює за наймом, належить автору. А от виключне право на використання такого твору належить oco6i, з якою автор має трудові відносини (роботодавцю), якщо інше не передбачено дого­вором.

Охорона майнових прав авторів в Україні діє протягом всього життя автора i 70 років теля його смерті. Дія терміну охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти. Безстроково охороняються законом право ав­торства, право на ім'я i право протидіяти перекрученню чи інший зміні твору чи будь-якому іншому зазіханню на твip, що може завдати шкоди честі й репутації автора.

Суміжні права. Об’єкти суміжних прав: а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення.

Первинні суб’єкти суміжних прав: виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім’я (назва) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення. Суб’єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.

Виникнення суміжних прав: на виконання (з моменту першого його здійснення); на фонограму чи відеограму (з моменту її вироблення); на передачу (програму) організації мовлення (з моменту її першого здійснення). Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав: право на використан-ня об’єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Використанням виконання є: доведення виконання до відома публіки; записування (фіксування) виконання; пряме чи опосередковане відтворення запису виконання; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання; оренда оригіналу чи примірника запису виконання; забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання; інші дії, встановлені законом.

Використанням фонограми, відеограми є:

- пряме або опосередковане відтворення відеограми, фонограми;

- продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;

- оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;

- забезпечення засобами зв’язку можливості доступу до фонограми, відеограми;

- інші дії, встановлені законом.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є:

- здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;

- записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйнята, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;

- відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;

- представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату;

- інші дії, встановлені законом.

Оформлення суміжних прав не вимагає виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і відеограм для повідомлення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм і відеограм чи на їхніх упаковках проставляти знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери "Р" у колі, імені (назви) власника суміжних прав і року першої публікації фонограми. Наприклад: Apreleska Sound Production, 1995.

Строки чинності суміжних майнових прав спливають через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, опублікування фонограми або відеограми чи першого здійснення передачі (програми) мовлення.

Особисті (немайнові) права виконавців охороняються безстроково. Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.