3.Правові норми: поняття, ознаки, структура та види.

Правова норма — це загальнообов'язкове, формаль­но визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечення його організацій­ною та примусовою діяльністю.

Правові норми характеризуються такими ознаками:

• державно-владною природою;

• загальнообов'язковим характером;

• представницько-зобов'язуючим характером;

• формальною визначеністю;

• особливою внутрішньою структурою.

Кожна правова норма має особливу структуру, яка включає такі елементи:

гіпотеза — частина норми права, яка описує умови, обстави­ни, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати прави­ло, що міститься в диспозиції;

диспозиція — частина норми, яка описує суб'єктивні права та юридичні обов'язки особи, яка знаходиться в певній нормативно-регламентованій ситуації;

санкція — частина норми права, яка описує юридичні на­слідки виконання чи невиконання правила поведінки, перед­баченого диспозицією. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими чи заохочувальними (позитив­ними).

У кожній державі існує й постійно створюється значна кількість правових норм. Ця обставина вимагає поділу їх на певні види, групи відповідно до тієї чи іншої ознаки.

4.Джерела права.

Джерела права — це вихідні від держави чи виз­нані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які мають юридичне за­гальнообов'язкове значення.

Існують такі види джерел права:

• правовий звичай — це правило поведінки, що склалося у процесі життєдіяльності суспільства, якому держава надала за­гальнообов'язкового значення і яке санкціонується й забезпе­чується державою;

• правовий прецедент — це рішення судового або адміністра­тивного органу щодо конкретної справи, яке стало обов'язковим для вирішення інших аналогічних справ. У правовій системі Укра­їни така форма права не застосовується, вона характерна для англосакської правової системи (США, Англія, Австралія);

• нормативно-правовий договір — це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовле­ністю декількох суб'єктів;

• релігійно-правові норми — релігійні норми, яким держава надала загальнообов'язкового характеру у Ватикані, мусульмансь­ких країнах);

• нормативно-правовий акт — це офіційний документ ком­петентних органів держави, який містить у собі юридичні нор­ми. Це головне джерело права у всіх правових системах.

Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт законодавчо­го органу держави чи безпосередньо самого народу, який має вищу юридичну силу і особливий порядок прийняття і регулює найважливіші сфери суспіль­них відносин.

Законодавчий процес в Україні — закріплена у Конституції обо­в'язкова послідовність дій по створенню законів, яка включає такі етапи:

• підготовка й розробка законопроекту;

• законодавча ініціатива (внесення до органу законодавчої влади пропозиції щодо видання нового закону). Суб'єкти права законодавчої ініціативи — народні депутати, Президент Украї­ни, Кабінет Міністрів, Національний Банк України;

• обговорення законопроекту;

• прийняття закону;

• підписання закону.

Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює закон, беручи його до виконання, або зі своїми вмотивованими і сформульованими пропо­зиціями повертає до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом встановле­ного терміну не повернув закон для повторного розгляду, він вважається схваленим Президентом України і має бути підписа­ний та офіційно оприлюднений;

• опублікування закону в офіційних виданнях "Голос Укра­їни", "Урядовий кур'єр", "Відомості Верховної Ради України" протягом 10 днів;

• набрання чинності. Закон набирає чинності через 10 днів після його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбаче­но самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і з метою виконання закону, на підставі закону і відповідно до закону. До них належать:

• укази та розпорядження Президента;

• постанови Кабінету Міністрів;

• інструкції та накази центральних органів виконавчої влади;

• акти місцевих держадміністрацій;

• локальні нормативно-правові акти.

Усі чинні нормативно-правові акти входять до складу систе­ми законодавства.