Маркіян Шашкевич

З його іменем пов’язано виникнення гуртка української прогресивної молоді «Руська Трійця», йому належить ініціатива видання українською народною мовою літературного альманаху «Русалка Дністрова», який започаткував розвиток української літератури в Галичині.

публікація рукопису його авторства під назвою «Русини» [7, с. 569 – 571] переконливо ілюструє широке поле для роботи дослідників життя і творчості Маркіяна Шашкевича.

Маркіян Шашкевич починає осмислювати шляхи піднесення соціального статусу рідної мови, її поширення серед слухачів духовної семінарії, духовенства, освічених верств українського народу.

В практичній діяльності Маркіяну Шашкевичу для вирішення цієї проблеми необхідно було, по-перше, переконати майбутніх і діючих священиків у тому, що використання української мови у душпастирській діяльності не тільки не суперечить чинному законодавству, а й забезпечується ним; виступити на захист рідної мови, як рівноправної, послуговуючись нею у ситуації, в якій, до цього часу, замість неї використовували латинь, німецька або польська мови.

Першим кроком, що його зробив Маркіяна Шашкевича у цьому напрямку став написаний на початку 1835 р. вірш з нагоди 67-річчя цісаря Франца І [13, с. 8]. має важливе значення з огляду на ряд аспектів. Наступним кроком, що мав утверджувати слухачів семінарії та духовенство у рівноправності мов, стало використання Маркіяном Шашкевичем української мови у публічних виступах. Маркіян Шашкевич приходить до висновку, що українська мова може і повинна звучати з амвонів усіх греко-католицьких церков.

діяльність «Руської Трійці»,лідером якої був Марціян Шашкевич, носила виключно легальний характер і не суперечила чинному законодавству та державним інтересам Габсбурзької монархії.

Іван Вагилевич

Іван Вагилевич вніс значний вклад у розвиток історії українського права та державності на українських землях.

Його уособленням, персоніфікацією стає «Руська трійця», творцями якої були студенти Львівського університету та вихованці греко-католицької духовної семінарії Маркіян Шашкевич Іван Вагилевич (1811-1866) та Яків Головацький.

В 1848 р. Іван Вагилевич отримує пропозицію від членів Руського Собору стати редактором періодичного видання – «Днєвникъ Рускій». Редагуючи «Дневник Рускій» Іван Вагилевич суттєво спричинився до розвитку української правової та політичної думки в Галичині, розширення тематики осмислюваних та обговорюваних проблем, вироблення нових підходів до пошуку подальших шляхів і напрямків розвитку українського руху.

публікації Івана Вагилевича переконливо ілюструють прогресивні політичні та правові погляди Івана Вагилевича, його розуміння етапів розвитку українського національного руху. І на етапі діяльності «Руської трійці», і в 1848 р. головним завданням було піднесення рівня національної самосвідомості через поширення освіти, утвердження ідей єдності українського народу, витворення стійких засад подальшого розвитку національної мови та культури.

Творча спадщина Івана Вагилевича, як і його побратима з «Руської трійці» Якова Головацького, за своєю суттю започаткувала науково-теоретичну складову розвитку української правової думки в Галичині 30–60-х років ХІХ ст. У цій складовій можна виділити три частини: національну, історико-правову та законодавчо-правову.

Перша полягає в: а) обґрунтовані ідеї окремішності, єдності та самобутності українського народу серед інших слов’янських народів; б) окресленні української етнічної території; в) визначенні української мови, як об’єднуючого та консолідуючого чинника для всіх українців, без огляду на державні кордони, історичний розвиток та інші фактори і обставини. Історико-правова частина є обґрунтуванням державно-правової традиції українського народу через: а) актуалізацію державного минулого українського народу; б) героїзацію цього минулого з метою піднесення рівня національної свідомості та самоповаги; в) осмислення та використання державно-правових традицій минулого для вирішення актуальних проблем буття народу на сучасному етапі.Законодавчо-правову частину складають ідеї про необхідність: а) закріплення на законодавчому рівні статусу української мови, як мови крайової виконавчої влади, крайового та місцевого самоврядування, науки, освіти, культури; б) закріплення та забезпечення реальної правової рівності всіх громадян, ліквідація станових та будь-яких інших привілеїв, що б дозволило селянству стати повноправними суб’єктами всіх видів правових відносин; в) вироблення української правничої термінології, як складової більш широкого процесу розвитку української мови, з метою її ефективного використання в усіх сферах суспільного буття; г) поширення правових знань, зокрема через переклад і публікацію чинного законодавства українською мовою.