Кирило Трильовський

Самобутньою постаттю українського громадського та політичного життя Галичини кінця ХІХ - початку ХХ ст. є Кирило Трильовський. Будучи одним з творців ідеології української радикальної партії, він мав суттєвий вплив на розвиток української правової та політичної думки того періоду. Це був представник т. зв. адвокатської доби в українському русі, коли керівне становище в усіх сферах суспільного, політичного, економічного та культурного життя в Галичині посідали адвокати.

Проте найвагомішим здобутком громадської діяльності Кирила Трильовського було створення «Січей», мережа яких в першому десятилітті ХХ ст. охопила всю східну Галичини та Буковину.

Прийшовши до переконання, що український народ мусить активно боротися за своє національне визволення Трильовський, усвідомлював, що ця боротьба може мати не тільки мирні парламентські форми. Тож діючи в межах чинного законодавства, Кирило Трильовський виступив ініціатором та засновником протипожежних гімнастичних товариств, яким він дав назву «Січі». Вже сама назва повинна була виховувати почуття національної свідомості та поваги до історичного минулого, історичних традицій. Першу «Січ» було засновано 5 травня 1900 р. в с.Завалля Снятинського повіту. Задекларовані як спортивно-протипожежні товариства, «Січі» ставили перед собою і політичні цілі. Вони виступали за загальне виборче право, включилися в боротьбу за український університет у Львові, за розширення мережі українських шкіл. Це одразу ж викликало переслідування з боку крайової адміністрації. В 1907 Кирила Трильовського обрано послом до віденського парламенту. В 1911 р. його знову обрано послом до парламенту, а в 1913 р. ще й послом до галицького крайового сейму.

На думку К. Трильовського, тогочасні проблеми Галичини полягали в тому, що шляхетський дух, з його зневагою та гнітом народу, нічим не обмеженим свавіллям, ігноруванням права, не тільки не зник з припиненням існування Речі Посполитої, але й поширився.

Значну роль Кирило Трильовський відіграв і при створенні 18 березня 1913 р. у Львові суто військового товариства − «Українські Січові Стрільці».

Андрій Чайковський

Майже півстоліття, починаючи від 80-х років ХІХ ст. до 30-х років ХХ ст., постать Андрія Яковича Чайковського є однієї з ключових в українському культурному, громадському, політичному та правовому житті Галичини.

Після демобілізації Андрій Чайковський закінчив навчання в університеті, пройшов практику в самбірському суді, а в 1884 році склав адвокатський іспит і розпочав адвокатську практику помічником адвоката, спеціалізуючись головно в кримінальних справах. Це дає можливість не тільки для зростання професійних знань та фахової майстерності, але й для вивчення тих соціальних реалій, в яких жили найширші верстви українського народу.

Спостерігаючи бідність, низький рівень правової та загальної культури, тяжке соціальне становище, він прагне зарадити цьому, допомогти людям в біді. При цьому не обмежується тільки захистом інтересів своїх клієнтів у суді, але й узагальнює набуті знання і враження, прагне знайти шляхи виходу з ситуації, яка склалася. Першим реальним виявом таких прагнень стала фундаментальна стаття А. Чайковського «Причини зубожілості наших селян і міщан через судовництво», яка була опублікована в газеті «Діло» [3] у 1888 р.

В 1890 році А. Чайковський з родиною переїхав у Бережани і відкрив тут адвокатську канцелярію. Дуже швидко він здобуває визнання і користується славою висококваліфіко­ваного юриста, прекрасного промовця, знавця законів і глибокого психолога. Селяни любовно називали його «хлопським адвокатом», бо він дійсно самовіддано захищав їх інтереси.

Крім професійної він починає активно займатися громадською та письменницькою діяльністю. З його ініціативи та за активної участі було засноване одне з перших у Галичині кредитових товариств «Надія».