4. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві.

Норми первісного суспільства (норми-звичаї)	Норми держави (норми права)
за способом виникнення:
— виникають поступово в процесі спільного життя	— встановлюються державою
за вольовою спрямованістю норм:
— виражають волю роду або племені	— виражають державну волю
за формою зовнішнього вираження:
— знаходяться у свідомості людей, існують у неписаній формі	— знаходять зовнішнє вираження в письмових правових актах
за часом набрання чинності:
- виникають і відмирають поступово	- набирають сили чи припиняють дію в суворо встановленому порядку, офіційним шляхом
за способом забезпечення виконання:
- здійснюються внаслідок традицій; у разі порушення примус виходить від роду	- забезпечуються примусовою силою держави

5. Особливості походження права у різних народів світу.

Історично право спочатку утворювалося однаково в усіх народів світу шляхом переростання соціальних норм (норм-звичаїв) на право­ві звичаї, які згодом записувалися, об'єднувалися в особливі списки, офіційно визнавалися та охоронялися органами управління, що виді­лилися із суспільства. Сукупність таких накопичених норм, заснова­них на звичаях, дістала назву звичаєвого права. Правовими звичая­ми могли регулювати майнові, владні, виробничі, розподільні та інші соціальні відносини. Активне формування звичаєвого права припа­дає на період розпаду родового ладу, коли суперечності, що виникали в суспільстві, зумовлювали фіксацію сформованих відносин різними нормативними настановами.

Перетворення норм-звичаїв у норми права в державі відбувалося у формах: 1) мовчазної згоди держави; 2) розгляду справ у судах на їх основі; 3) офіційного закріплення державою в законах. Перші писем­ні пам'ятки права стародавності (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс законів царя Хаммурапі та ін.) і середньовіччя («Руська правда» та ін.) складалися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих законодавчих положень.

Способи виникнення права у процесі становлення держав не були однаковими: в одних провідним став судовий прецедент - рішення у конкретних справах, які у процесі повторення ситуацій набували значення зразків, моделей, ставали загальною нормою (Англія, США, Австралія, Канада, окрім Квебека та ін.); у других - релігійно-правовий текст (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Індія, Пакистан, Ізраїль і а ін.); у третіх - зберігся і розвинувся правовий звичай (країни Афри­ки, Мадагаскар); в четвертих - утвердився закон (Франція, Італія, Іспанія, Австрія, ФРН та ін.). Таким чином у світі склалося різно­маніття систем права: прецедентне, релігійне, звичаєве, законодавче тощо. Посівши провідне місце як нормативна основа національного нрава, зазначені джерела права визначили своєрідність і відмінність правових систем світу (англо-американська, релігійна, традиційна, романо-германська, змішана).

Формування міжнародних договорів (міжнародне договірне право) як двосторонніх угод держав про правила взаємних відносин відбувалося в країнах світу неоднаково і залежало від ступеня соціально-політичної розвиненості їх суспільств.