4 Етапи (стадії) безпосередніх взаємин між медич­ною сестрою та пацієнтом:

1. Фаза попередньої взаємодії.

2. Вступна або орієнтаційна фаза (встановлення довіри).

3. Робоча фаза.

Медсестра допомагає пацієнту:

а) опанувати свої тривоги;

б) прищепити незалежність на самовідповідальність;

в) розробити конструктивні механізми подолання труднощів.

4. Завершальна (кінцева) фаза.

Під час навчання пацієнта медична сестра повинна:

1. Для встановлення контакту (якщо можна) використову­вати дотик, який сильно заспокоює людей під час стресів. Англійці дуже рідко використовують дотик як спосіб спілку­вання;

2. Зберігати конфіденційність (обов'язкова умова бесіди чи навчання);

3. Мати добрий зоровий контакт.

10 Основних навичок, які будуть корисними при взає­модії з пацієнтом (при навчанні):

1. Конструктивна відкритість.

Наприклад: "Я дуже добре розумію Вас, бо сама пережила таке".

2. Установлення меж (лімітів).

Наприклад: "Я можу одну годину провести з Вами".

3. Подача інформації - подання доречної дійсної (фактич­ної), якої не вистачає пацієнту.

Приклад: "З цією хворобою людина, звичайно, почуває себе дуже змученою".

4. Універсалізація полягає в тому, щоб показати людині, що інші люди стикалися з подібними стресами чи обставинами.

Приклад: " Для людей є звичним переживати відчуття вини після того, як кохана людина помирає".

5. Дослідження (вислуховування) полягає у постановці до­речних суттєвих запитань, які дають можливість зрозуміти іншу людину та її ситуацію.

Приклад: "Як довго Вас боліло ?"

6. Поділ на частини (партіалізація) - це технічні прийоми, при яких той, хто допомагає, розбиває (розділяє) проблему на окремі пропорції (частини), так що її не розглядають як непе­реборний конгломерат труднощів.

7. Акредитація (схвалення) - схвалення поведінки пацієнта.

8. Зворотний зв'язок.

Приклад: "Коли Ви кричите, я стаю дуже стурбованим".

9. Порада і допомога (керівництво) - використання профе­сійних знань і авторитету, щоб висловити думки і зробити ре­комендації для керівництва рішеннями іншої людини.

10. Підведення підсумків, що зроблено і що ще потрібно зробити.

З точки зору клінічної психології (науки про закономірності розвитку і функціонування психіки) існують різноманітні класифікації типів хворих. У медичному середовищі пошире­ною є клінічна класифікація:

• тривожний, що вічно хвилюється хворий. Стиль поведі­нки цих хворих відрізняється підвищеною тривожністю. Прий­нято розрізняти ситуаційну тривогу, пов'язану з конкретною ситуацією. Наприклад, тривога перед іспитами, будь-якою життєвоважливою подією, і так звану особисту тривогу, що є властивістю особистості. Дуже часто тривожні хворі мають тривожний тип особистості. У поводженні з медичними сестра­ми вони відрізняються боязкістю, покірністю, невпевненістю в собі. їхня надмірна боязливість часто виражається в так званій соматизації страху: у них легко виникають різноманітні веге- то-судинні реакції (непритомність) при проведенні діагностич­них і лікувальних процедур. З ними необхідно провести підго­товчу психокорекцію, іноді звернувшись за допомогою до спеці­аліста - медичного психолога;

• підозрілий хворий. Стиль поведінки цих хворих відрізняється настороженістю і підозрілістю стосовно медично­го персоналу і лікування вцілому. Якщо з'ясовується, що та­ким же чином ці люди поводяться й у повсякденному житті, цілком можливо, що мова йде про так звану психопатію. Відпо­вісти на запитання, що ховається за фасадом недовіри до ме­дичного персоналу, також повинен спеціаліст в області медич­ної психології. У будь-якому випадку, перед тим, як починати лікування, необхідно перебороти бар'єр недовіри і відчуженості хворого;

• демонстративний хворий. Цей хворий намагається спра­вити враження на навколишніх, відчуває постійну потребу у визнанні, в тому числі й у "визнанні в хворобі". Він насолод­жується своїми стражданнями, відчуває "нестерпні муки" і ви­магає до себе підвищеної уваги. Про його перебування в ліку­вальному закладі знає весь персонал. Демонстративний харак­тер поведінки такого хворого, перебільшений опис своїх скарг, самовихваляння можуть викликати негативне ставлення до нього навколишніх, бажання довести, що він "далеко не вмираючий". Проте при роботі з таким пацієнтом не варто "викривати" його, краще апелювати до "героїзму" і стійкості його характеру. Нехай пацієнт одержить від вас необхідну частку визнання;

• депресивний хворий. Такий хворий подавлений, ізольо­ваний від оточуючих, відмовляється від розмови з іншими паці­єнтами і персоналом, погано розкриває свій внутрішній світ. Він настроєний вкрай песимістично, тому що загубив віру в успіх лікування і видужання. З цим типом поведінки ви можете зустрітися у важко і невиліковно хворих. Проте депресивна поведінка може бути обумовлена й іншими причинами, що ле­жать поза колом фізичного захворювання. В роботі з такими хворими обов'язково бере участь медичний психолог, але це не означає, що сестринський персонал не може допомогти такому хворому. Чинники психологічного впливу всіх медичних праці­вників: сестер, молодшого медичного персоналу, помічників з соціальної і реабілітаційної роботи є дуже важливими, навіть якщо зовнішньо це не виявляється в реакціях хворого. Оп­тимізм медичного персоналу, віра у видужання пацієнта мають для нього велике значення. Дуже корисними є стимуляція ак­тивності хворого, залучення його до догляду за іншими хвори­ми, виконання нескладних доручень;

іпохондричний хворий. Цей хворий надмірно уважний до свого здоров'я, цікавиться аналізами всіх лабораторних дос­ліджень, необгрунтовано припускає наявність в себе найрізно­

• манітніших захворювань, читає спеціальну літературу. Варто пам'ятати, що іпохондрія - поняття збірне. Іпохондрична реак­ція, як надмірна занепокоєність своїм здоров'ям, не завжди обумовлена соматичним захворюванням, іпохондричний синд­ром може бути і невротичного походження. У цьому випадку фізичні скарги є симптомом неврозу і не мають органічної ос­нови, висловлюючи "страждання душі на мові органа". Існує поняття і ятрогенної іпохондрії, тобто обумовленої медичною неделікатністю. Коли хворий перекручено витлумачує сказане персоналом або медичний працівник дійсно був необережний, розмовляючи з тривожним хворим про важкий діагноз його захворювання, і викликав при цьому нездорову фіксацію уваги хворого на своїх тілесних відчуттях, посилюючи страх втрати здоров'я.

Рис. 5. «Маг»

Сьогодні, коли ми говоримо про медичну бригаду при на­данні допомоги пацієнтові (до складу якої входить: лікар, ме­дична сестра, молодший медичний працівник), то для медичної сестри є дуже важливим знання психологічних портретів лікарів, з якими їй прийдеться працювати. Більшість лікарів, безумов­но, - справжні професіонали, проте, численні обставини - вто­ма, емоційна напруга, сімейні проблеми, погане самопочуття - погано відбиваються на здатності лікаря до спілкування. Багато лікарів навчились знаходити спільну мову з пацієнтами в будь- якій ситуації, їм вдалося виробити методи, які вони використо­вують у важких випадках. Наведемо декілька гумористичних портретів лікарів, яким важко спілкуватися зі своїми хворими

і з якими важко співпрацювати медичній сестрі.

Маг і чарівник. Недоступний і всесиль­ний. Носить чорний костюм - трійку, їздить на вишуканій машині, тримає студентів у страху, любить добрі напої, знає як виліку­вати всі хвороби. Зі всіх методів лікування вірить по-справжньому тільки в хірургічний. Якщо ж від лікування хворому стало гірше, винні всі на світі, тільки не він (рис. 5).

Вчений. Працює, як заведений, сухий, самовпевнений, фанат своєї справи. Виму­чує хворого численними обстеженнями і випробовує на ньому всі можливі препара­ти, більше цікавиться клітинами, ніж їх гос­подарями. Має машину середнього класу (рис. 6).

Буркутун. Грубуватий, говорить корот­ко, стримано, прекрасний спеціаліст, під особистою грубістю схована ніжна і чутли­ва душа. Має надійну машину.

Мовчун. Мовчить, чи тому, що все знає, чи тому, що нічого не знає. Має добру ма­шину і дуже любить свій комп'ютер (рис. 7).

Всезнайка. Самовпевнений і говіркий. Завжди носить на шиї фонендоскоп. Має червоний спортивний автомобіль останньої моделі. Завжди готовий читати лекції на будь-які теми. Його важко застати, хворі годинами просиджують у нього під двери­ма (рис. 8).

Стрекоза. Поверхневий, тенденційний, з хворими фамільярний. їздить на побитій машині, яку пошкодив під час політичної демонстрації. Надто гордий щоб працюва­ти. Зверхній і безцеремонний.

Фанатик. "Помішаний" на рідкісних захворюваннях. Проявляє особливий інте­рес до вроджених вад. Надокучає редакторам медичних жур­налів своїми статтями. Відправляє хворих на консультації до різних спеціалістів.

Мрійник. Мріє мати велику практику, помічників і свою лабораторію. Частий гість симпозіумів та конференцій. Мріє про шикарну машину, славу і нагороди.

Рис. 6. «Вчений»

Рис. 7. «Мовчун»

Pi гзнайка»

"Тільки що вийшов". Завжди зайнятий. Бігає з кабінету в кабінет, у нього все терміново. Часто розмовляє по телефону під час прийому. Надто послужливий. Він подобається хворим і

в той же час залякує їх. Має швидкісну машину. В нього часто відбирають водійські права.

"Заходьте, наступний". Завжди говорить хворим те, що вони хочуть почути. Працює, як конвеєр. Рідко встає зі стільця, не обтяжує себе оглядом хворих.

Власник. Чіпляється за хворого мертвою хваткою, само- впевнений, консиліуми - не для нього, він і так все знає. Хоче, щоб його всі любили. Не любить вести медичну документацію. Його пристрасть - виписувати рецепти. Любить антикварні речі.

Народний цілитель. Спеціаліст з нетрадиційної медицини. Утримує маленьку аптеку, де є відвари, трави, коріння. Ста­виться до хворих як до друзів. Говорить сам із собою. Улюблені методи - масаж, йога, медитація. Носить в'язану краватку. їздить на велосипеді.

Небагато медичних працівників можуть похвалитися знан­ням того, як вони сприймаються хворими, іншими членами ко­лективу.

Багато сестер можуть прекрасно оцінювати свої фахові медичні знання, технічні навички виконання різноманітних ма­ніпуляцій, проте деякі мають адекватне знання власної особи­стості і можуть сказати, який психологічний стиль їхньої робо­ти з хворими, чи є вони для хворого ліками чи отрутою.

Для розвитку спроможності до комунікації з хворим і пси­хотерапевтичного підходу до нього будь-якому медичному пра­цівнику необхідно мати відомості про свій фаховий тип пове­дінки.

Допомогти побачити себе "очима пацієнта", розібратися в особливостях своїх комунікативних можливостей дає стислий огляд діяльності сестер, наведений І. Харді (1973).Сестра-рутинер (робот). Для її діяльності найхарактерні­шим є механічне виконання своїх обов'язків. Ці сестри ре­тельні, скурпульозні, добре технічно кваліфіковані, акуратно виконують усі доручення лікаря. Проте, працюючи строго за інструкцією, вони не вкладають у свою роботу психологічного змісту, така медсестра працює як автомат, пацієнт сприймається нею, як необхідний додаток до інструкції з його обслуговуван­ня. їхні взаємовідносини з хворими позбавлені емоційного співчуття і співпереживання. Вони роблять усе, випускаючи з іішін . її і| і у одне чіі()|)от. Саме така сестра спроможна розбу­дити хік)|)окі, який снить, щоб у призначений час дати йому снотворне.

Сестра-гренадер (солдат). Цей тип сестри добре поданий у популярних кінокомедіях. Хворі вже здалеку по ході або гуч­ному голосі дізнаються про неї, швидко намагаються упоряд­кувати свої тумбочки і ліжка. Ця сестра рішуча, безкомпром­існа, наполеглива, миттєво реагує на найменші порушення "дис­ципліни". При недостатній культурі, освіті, невисокому рівні інтелектуального розвитку така негнучка "вольова" сестра може бути груба і навіть агресивна з хворими. У сприятливих ви­падках, якщо вона розумна, освічена, з таким рішучим харак­тером може стати гарним вихователем молодих колег.

Сестра материнського типу ("мати" і "сестричка"). Вона переносить на роботу з хворими свої теплі сімейні стосунки або компенсує в роботі їх відсутність. Робота з хворими, турбота про них - для неї невід'ємна умова життя. Вона добре володіє емпатією, спроможністю до співпереживання.

Сестра-експерт. Це сестра - вузький спеціаліст. Завдяки високій потребі у фаховому визнанні виявляє особливу допит­ливість у визначеній сфері фахової діяльності і пишається зна­чимістю у своїй галузі, де іноді навіть "затьмарює" лікаря. Ча­сто це кваліфіковані сестри рентгенологічної або клінічної ла­бораторії, фізіотерапевтичного кабінету. За фаховою порадою до них не соромляться звертатися молоді лікарі. Іноді люди цього типу стають фанатами своєї вузької діяльності, виклю­чаючи всі інші інтереси із свого поля зору, нічим не цікавлять­ся, крім роботи.

"Нервова сестра". Цей тип непрофесійної поведінки сест­ри не повинен зустрічатися в лікувальній установі і свідчить про неякісний фаховий підбір кадрів, про помилки в роботі ад­міністрації. Емоційно нестійка, запальна, дратівлива, вона по­стійно дає невротичні реакції, схильна до обговорення особис­тих проблем і може стати серйозною перешкодою в роботі ме­дичного закладу. "Нервова сестра" - це або патологічна особистість, або людина, яка страждає неврозом. Такі люди ча­сто самі потребують серйозної психотерапевтичної допомоги і є професійно непридатними для роботи з хворими.

Сестра, яка грає завчену роль. Ця людина ще не сформу­вала фахової приналежності. Її поведінка відрізняється непри­родністю. Вона ніби виконує завчену роль. Неприродність у спілкуванні заважає їй встановити контакти з людьми, тому така сестра повинна сама чітко визначити свої фахові цілі, ви­робити адекватний стиль спілкування з пацієнтом.

Таким чином, якщо в діяльності медичної сестри є основ­ний принцип - "пацієнт перш за все", то планування і прове­дення медсестринської практики не можливе без вміння про­вести опитування, сформулювати проблеми, спланувати захо­ди і провести навчання пацієнта навичкам самодогляду, а для цього медичні сестри повинні безперервно вчитись і вдоскона­люватись.

Система післябазової освіти медичних сестер у нашій країні забезпечується мережею постійнодіючих курсів підвищення кваліфікації та чотирма училищами перепідготовки і підвищення кваліфікації. За навчальний рік на циклах спеціалізації і вдос­коналення з відривом від роботи навчається понад 35 тисяч медичних та фармацевтичних фахівців. Очевидно, що така кількість і пропускна спроможність стаціонарної форми після- дипломної освіти не може задовольнити потреби практичної охорони здоров'я. Кожний фахівець середньої медичної ланки може підвищити свій професійний рівень при такій системі лише один раз у 7-8 років, що є явно недостатнім. Метою післядип- ломного навчання є спеціалізація та підвищення кваліфікації медичних працівників, перепідготовка та вдосконалення (за­гальне або тематичне) теоретичних знань та практичних нави­чок для роботи за певною спеціальністю, які оновлюються за змістом та підходами досить швидко. Тому система післядип- ломного навчання з січня 1998 року поповнилась новими органі­заційними видами, зокрема, очно-заочною формою, тривалістю від одного до кількох місяців за затвердженими МОЗ України програмами та циклами.

Працівники, які пройшли курси підвищення кваліфікації мають переважне право на атестацію. Атестація медичних се­стер проводиться з метою підвищення якості медичного обслу­говування населення. До атестації допускаються медичні сест­ри зі стажем роботи не менше 5-ти років. Медичні сестри мо­жуть мати першу, другу і вищу категорії.

Таким чином, я надіюсь, Ви зрозуміли, як багато треба знати медичній сестрі, щоб бути добрим фахівцем. За 2 роки навчання навчити Вас всьому, що хотілося б, неможливо. Тому ми будемо прагнути, щоб девіз викладачів "Освіта через все життя" став і Вашим.

Рекомендована література

1. "Лемон". Всемирная организация здравоохранения. Европей­ское региональное бюро. - Копенгаген, 1997. Глава 3: Комму­никация. Глава II: Основные перемены в сестринском деле.

2. Міжособові аспекти медсестринства. - Громадський коледж ім. Грента Мак Юена, Каліфорнія, вересень, 1996 р.

3. Дж.Мерта. Справочник врача общей практики. - М.: Практи­ка, 1998. - с. 30-32.

4. Развитие сестринства. Серия технических докладов ВООЗ. - Женева, 1997.

5. Медсестринская практика. Серия технических докладов ВООЗ. Доклад комитета экспертов ВООЗ. - Женева, 1996.

6. Медсестры - лидеры во главе перемен. Международный Американский Альянс Здравоохранения, 1997.

7. Аллан Пиз. Язык телодвижений. Как читать мысли других по их жестам. - Издательство дом Гутенберген, 1997. - 247 с.

8. Іржі Томан. Мистецтво говорити. - К: 1986. - 223 с.

Сикорскій И.А. Всеобщая психологія съ физіогномикой въ иллюстрированномъ изложеніи. - Киев, 1912 г