7. Банківська діяльність в Росії

а) банківська діяльність в Росії в 18-19 ст. Державний банк Росії, комерційні банки

Банківська система Росії, як й інших постсоціалістичних країн, зазнала значного реформування у ході історичного розви­тку. Так, прискорення темпів зростання промислового виробни­цтва у другій половиш XIX cm. у Росії супроводжувалося проце­сами зростання товарообігу. У зв'язку з цим виникла необхід­ність ліквідації старої, дореформеної структури банківської сис­теми, у якій головним об'єктом кредитування були населені має­тки, а розміри позик визначалися кількістю кріпосних душ. Та­кий стан банківської системи опинився у повній суперечності з буржуазною епохою.

Розвиток капіталізму в Росії вимагав створення відповідної кредитно-банківської системи. Протягом порівняно короткого ча­су в Росії була створена банківська система, яка відіграла важли­ву роль акумуляції грошових коштів. У кінці періоду промисло­вого капіталізму, крім Державного банку, Дворянського і Селян­ського банків поземельного кредиту, було 39 акціонерних комер­ційних банків, декілька сотень товариств взаємного кредиту, понад 200 міських банків і досить численна мережа ощадних кас.

У Росії до 60-х років XIX століття банківська система була централізованою і перебувала під жорстким контролем держави. У період реформ 60-х років уряд створює прообраз дворівневої банківської системи на чолі з Державним банком Росії.

Особливістю Державного банку Росії стало те, що хоча він і був єдиною установою грошової емісії, але все ж таки він розви­вав свої активні операції в основному не за рахунок емісії банк­нот і не за рахунок депозитів приватних осіб (як головні емісійні банки інших країн), а за рахунок так званих «вільних засобів ка­значейства». Тобто основні засоби банку становили засоби каз­ни, а не внески підприємств і приватних осіб, емісія ж грошових знаків майже повністю покривалася золотим запасом. Державно­му банку не було надано право самостійної емісії, він випускав грошові засоби за вимогою уряду, випуск кредитних квитків для комерційних цілей відбувався в кожному випадку за спеціальни­ми указами. Звідси виходить, що Державний банк Росії був пов­ністю державним, що становило небезпеку виникнення операцій між казною і банком. Призначення Державного банку бути «вар­товим» грошового обігу, а не джерелом доходів для казни не було поширене тоді в Росії. Російський Державний банк працював із внесками, серед яких переважали внески держави. Уже через це банк цілком залежав від держави.

Однак середину XIX століття уже можна назвати періодом зародження банківської системи Росії. З тих пір вона неодноразо­во реформувалася аж до сьогодні.

б. Реформування та розвиток банківської системи в після революційний період та період побудови соціалізму в СРСР. Кредитна реформа 1927-1932 років

Наступна реформа, яка почалася після Жовтневої револю­ції, була зумовлена націоналізацією економіки, яка відбувалася в державі. Отже, напередодні Жовтневої революції в Росії створи­лася наступна банківська система: Державний банк; банки корот­кострокового комерційного кредиту (акціонерні і міські банки, товариства взаємного кредиту); банки довгострокового кредиту (державні дворянські земельні банки, міські кредитні товарист­ва); ощадні каси, каси міського і земського кредиту, установи дрібного кредиту тощо.

У жовтні 1918 р. було прийнято декілька законодавчих ак­тів, що вирішили долю складових банківської системи країни. У цей час ліквідовуються товариства взаємного кредиту. У грудні того ж року націоналізується Московський народний (кооперати­вний) банк, який об'єднався з Народним банком республіки. Од­ночасно ліквідовуються міські банки і дворянські земельні банки. Нарешті, у квітні 1919 р. Раднарком припинив діяльність функці­онуючих в межах РРФСР іноземних банків. У результаті країна одержала своєрідний «єдиний банк» в особі Народного банку РРФСР, який основну увагу вимушений був надавати організа­ційним питанням, таким як ухвалення балансів активів і пасивів націоналізованих банків.

Щодо виконання суто банківських операцій, то Народний банк РРФСР не встиг як слід розвернути свою діяльність. Це відбулося внаслідок інфляції, яка посилилася ще більше через політику «військового комунізму». Обмеження і припинення то­варно-грошових відносин у державному секторі народного гос­подарства призвели до різкого звуження сфери кредитування і роз­рахунків. До кінця 1919 р. Народний банк РРФСР фактично припи­нив свої операції. 19 січня 1920 р. він був скасований. Багато хто вважав це важливим етапом переходу до безгрошових відносин.

Проте життя спростувало очікування. Уже в ході громадян­ської війни виявилася неспроможність політики «військового ко­мунізму», і на початку 1921 р. було оголошено про перехід до нової економічної політики (непу), включаючи заміну продрозверстки продподатком, після введення якого селянин міг вільно розпоряджатися своєю продукцією. Практично це означало необ­хідність відновлення товарно-грошових відносин, створення рин­ку, зміцнення рубля, а також відтворення банківської системи. Іншими словами, йшлося про перехід до ринкової економіки. Природно, що одним із перших кроків на цьому шляху стало (у жовтні 1921 р.) рішення про створення Державного банку.

До жовтня 1925 р. у країні налічувалося 1 211 банківських установ (без кредитних кооперативів). З них на частку спецбанків припало 62 % від загальної сукупності банківських установ, тоді як на Держбанк - 38 %. Таким чином, у даний період ідея «єди­ного банку» виявилася забутою. Поряд із Держбанком СРСР ви­никли спеціалізовані банки, які виявилися за функціями, які вони виконували, комерційними. Необхідність у такій структурі бан­ківської системи була зумовлена особливостями ринкових відно­син періоду непу.

Проте у другій половині 20-х років у зв'язку з відмовою від непу і переходом до формування командно-адміністративної сис­теми управління економікою знову реанімувалася ідея «єдиного банку». Але на даному етапі вона реалізовувалася уже з іншою метою, ніж у післяреволюційний період: не для створення перед­умов переходу до безгрошових відносин, а для централізації управління економікою командно-адміністративними методами. Новий варіант «єдиного банку» вимагав перш за все корінної пе­ребудови системи спеціалізованих банків, які функціонували в період непу.

Реформа була проведена в період з 1927 по 1932 р. Початок можна віднести до 75 червня 1927p., коли був прийнятий закон СРСР «Про принципи побудови кредитної системи», яким пе­редбачалося обмеження сфери діяльності спеціалізованих банків і посилення централізованого керівництва ними з боку Держ­банку СРСР.

Був реалізований принцип «один клієнт - один банк». Це означало, що клієнти, як правило, повинні були користуватися короткостроковим кредитом і зосереджувати свої вільні засоби в одному певному банку відповідно до характеру своєї організації і господарської діяльності. Короткострокові операції спецбанків поступово ліквідовувалися. Спецбанки ставали переважно бан­ками довгострокового кредитування. Як приклад, можна привес­ти етапи переходу до довгострокового кредитування Промбанку. Спочатку (1926 р.) при ньому був створений відділ довгостроко­вого кредитування. Потім (лютий 1928 р.) банк реорганізується в спеціалізований Банк довгострокового кредитування промисло­вості і електрогосподарства (БДК). При цьому Електробанк лік­відовується, а його довгострокові операції передаються БДК. Од­ночасно до БДК перейшли довгострокові операції, що раніше здійснювалися Держбанком.

В країні також функціонували Торгбанк, Цекомбанк, Сільгоспбанк. Відносно ж довгострокового креди­тування і фінансування підприємств регіональної промисловості зберігався колишній порядок — вони продовжували обслуговува­тися комунальними банками.

в. Створення та діяльність спеціалізованих банків в 1957 році. Реорганізація ощадних кас. Зовнішторгбанк

З січня 1957р. відбувається ліквідація Торгбанку, Цекомбанку, Сільгоспбанку. їх операції починає виконувати в основному Держбанк. Це знову дозволяє говорити про перетворення Держ­банку в «єдиний банк». Таким чином, у країні залишилося три банки - Держбанк СРСР, Будбанк і Внешторгбанк СРСР (Зовні­шньоторговельний). Держбанк і Будбанк здійснювали операції на внутрішньому ринку, Внешторгбанк - на зовнішньому.

У 1962 р. Державному банку СРСР були передані ощадні каси, які до того перебували в системі Міністерства фінансів СРСР. Завдяки цьому значні ресурси у формі внесків населення перейшли в розпорядження Держбанку і стали використовувати­ся на користь кредитування народного господарства.

г. Реформування банківської системи в 90-х роках

Кожний з трьох банків, що залишилися, був складною центра­лізованою системою з розгалуженою мережею установ на місцях. До початку 1986 р. їхні кількісні характеристики виглядали таким чином. Найбільшим був Держбанк СРСР. Він включав правління, контори і відділення (філіали). Центральною ланкою було прав­ління, яке керувало всією системою через контори - республікан­ські, міські, обласні. Таких контор налічувалося 185. їм безпосе­редньо підпорядковувалися 4 274 відділення, які функціонували практично в кожному адміністративному районі країни. Вони об­слуговували підприємства і організації, розташовані на території даного району, і мали в цьому відділенні свій розрахунковий або поточний рахунок.

Державні трудові ощадні каси мали до початку 1986 р. до­сить розгалужену мережу - 78,5 тис. ощадкас. Загальне керівниц­тво їхньою діяльністю здійснював Держбанк СРСР. У свою чер­гу, система «Гострудсберкасс» (Державних трудових ощадних кас) очолювалася правлінням, якому були підпорядковані головні управління союзних республік. На території автономних респуб­лік, областей і районів керівництво роботою ощадкас здійснюва­ли відповідно республіканські, обласні і районні управління. Без­посередньою зв'язною ланкою в цій системі були ощадні каси — центральні, каси 1 -го і 2-го розрядів і агентства. Центральні ощад­ні каси здійснювали управління роботою ощадкас на території міста або району і надавали всі види операцій, які були покладені на ощадкаси. Ощадкаси 1-го і 2-го розрядів, а також агентства розрізнялися за кількістю штатних працівників.

Зовнішторгбанк СРСР (Зовнішньоторговельний банк) мав невелику мережу установ - 17 відділень на території країни і од­не - у Швейцарії. У своїй роботі Зовнішторгбанк широко викори­стовував кореспондентські відносини: у 131 країні він підтриму­вав зв'язки з 1 835 банками-кореспондентами.

У середині 80-х років під час пошуку шляхів більш інтенсив­ного розвитку економіки стали здійснюватися спроби реорганіза­ції банківської системи. Після тривалих дискусій у 1987 р. було вирішено провести у країні радикальну економічну реформу, ос­новою якої передбачалося переведення усіх банків до повного госпрозрахунку і самофінансування. У свою чергу, це вимагало перебудови банківської системи. З метою посилення дії банків на прискорення економічного розвитку країни було вирішено реор­ганізувати діючі й утворити нові спеціалізовані банки з урахуван­ням особливостей діяльності народногосподарських комплексів.

У результаті була створена система, що включає Держав­ний банк СРСР, Агропромисловий банк (Агропромбанк), Промислово-будівельний банк (Промбудбанк), Банк житлово-комунально­го господарства і соціального розвитку (Житлсоцбанк), Банк зо­внішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк), Банк трудо­вих заощаджень і кредитування населення (Ощадний банк).

Знову створені спеціалізовані банки (Промбудбанк, Агро­промбанк і Житлсоцбанк) у центрі утворили правління, у союз­них республіках - відповідні республіканські банки, а в областях, районах і автономних республіках, як і Держбанк - управління. Кожне з управлінь спеціалізованих банків отримало у своє розпо­рядження ряд колишніх відділень Держбанку, причому прикріп­лення відділень до того або іншого управління здійснювалося за­лежно від того, клієнтура якого банку переважала в даному відді­ленні - Промбудбанку, Агропромбанку або Житлсоцбанку.

На межі 80-х і 90-х років XX століття в суспільній думці почала зароджуватися думка про необхідність переходу до рин­кової економіки. На фоні запеклої ідеологічної дискусії навкруги даної проблеми стали створюватися перші недержавні комер­ційні і кооперативні банки, тобто виник якісно новий напрям формування банківської системи. Ідеологічно і економічно було підготовлено підґрунтя для відродження комерційних банків, доля яких, здавалося б, безповоротно визначилася у момент їх повної ліквідації при переході до командних методів управління економікою. Чисельність створених комерційних і кооператив­них банків швидко зростала. Так, якщо на 1 січня 1989 р. у СРСР їх налічувалося всього 43, то уже через два роки в Росії їх було більше 1 200. Надалі кількість комерційних банків продовжувала швидко збільшуватися на базі державних спеціалізованих бан­ків, які в даній ситуації не могли конкурувати. До сьогодні Держбанк СРСР став виконувати функції центрального банку.

Одночасно ті ж функції поступово здійснював центральний банк РРФСР (Банк Росії). У країні почалося формування дворівневої банківської системи.

д. Реорганізація банківської системи після розвалу СРСР

В умовах, які розглядалися вище, виникла необхідність у відповідній законо­давчій базі, що юридично закріплює статус як центрального, так і комерційних банків. На союзному рівні Верховною Радою СРСР були прийняті закони «Про Державний банк СРСР» і «Про банки і банківську діяльність» (11 грудня 1990 p.); у Російській Федера­ції - закони «Про центральний банк РРФСР (Банк Росії)» і «Про банки і банківську діяльність в РРФСР» (2 грудня 1990 p.). З ух­валенням цих законів розвиток мережі комерційних банків харак­теризувався ще більш швидкими темпами розвитку і певною регульованістю даних процесів.

Таким чином, на початку 90-х pp. XX століття банківська система набула сучасного дворівневого вигляду. Однак, незалеж­но від того, належить чи ні капітал центрального банку держа­ві, історично між: банком і урядом в Росії склалися тісні зв'язки. Уряд зацікавлений у надійності центрального банку через особ­ливу роль останнього у проведенні економічної політики уряду.

Тісні зв'язки з державою не означають, що уряд може без­межно впливати на політику центрального банку Росії (далі — Банк Росії). Незалежно від приналежності капіталу Банк Росії є юри­дично самостійним. Частіше за все він підзвітний або законо­давчому органу, або спеціальній банківській комісії, утвореній парламентом. Певна ступінь незалежності Банку Росії є необхід­ною умовою ефективності його діяльності, яка нерідко вступає в суперечність з короткостроковою метою уряду. Водночас неза­лежність Банку Росії від уряду має відносний характер, оскільки економічна політика не може бути успішною без чіткого узгод­ження і тісного взаємозв'язку її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики.

У банківській системі Росії ЦБ РФ (ЦБР) визначений як го­ловний банк країни і кредитор останньої інстанції. Він знахо­диться в державній власності і на нього покладені функції зага­льного регулювання діяльності кожного комерційного банку в межах єдиної грошово-кредитної системи країни. Центральний банк покликаний узгоджувати їх діяльність відповідно до загаль­ної економічної стратегії і виступати головним агентом держав­ної грошово-кредитної політики, при цьому з боку ЦБР викорис­товуються, в першу чергу, економічні методи управління і лише в окремих випадках - адміністративні.

Принципи організації і діяльності Банку Росії, його статус, завдання, функції, повноваження визначаються Конституцією Російської Федерації та іншими законодавчими актами. Так, у Росії, як і в інших країнах існує система державного регулювання грошово-кредитної сфери, яка дозволяє захищати інтереси насе­лення та банківських установ. Правову базу цієї системи станов­лять два закони - «Про банки і банківську діяльність у РФ», останній варіант прийнятий Державною думою 20 січня 1995 року, та «Про центральний банк РФ (Банк Росії)», остання редакція - кінець грудня 1994 року. Відповідно до цих законів Банк Росії, Банк зовнішньої торгівлі РФ, Ощадний банк РФ, комерційні бан­ки різноманітних видів, а також інші кредитні установи, які отримали ліцензію на здійснення окремих банківських операцій, створюють банківську систему Росії. Для фінансування окремих цільових республіканських, регіональних та інших програм мо­жуть створювати спеціальні банки (банки розвитку).

Перший рівень банківської системи займає Банк Росії. Він утворює єдину централізовану систему з вертикальною струк­турою управління.

У систему Банку Росії входять центральний апарат, терито­ріальні установи, розрахунково-касові центри, обчислювальні центри, польові установи, навчальні заклади та інші підприємст­ва, установи і організації, у тому числі підрозділи безпеки і Ро­сійське об'єднання інкасації, необхідне для здійснення діяльності банку.

Комерційні банки утворюють базис другого рівня банківсь­кої системи Росії. Основне їх призначення — акумулювати заощад­ження і розподіляти їх між позичальниками. Для корпорацій і споживачів банки є основним джерелом кредитів.

Поповнення обігових коштів підприємств і надання спожив­чого кредиту - це класична функція комерційних банків. Окрім цього, банки надають велику кількість спеціальних послуг дер­жаві, підприємствам і населенню. Це і чекове обслуговування, і розрахунково-касові операції, видача грошей під заставу майна, средньо- і довгострокове кредитування спеціального призначення (наприклад компаній, які розробляють родовища корисних копа­лин), проектне фінансування модернізації виробництва, надання позик в іноземній валюті, фінансування ризикових, венчурних проектів, лізинг устаткування та інші банківські операції і послуги.

Комерційні банки є юридичними особами, яким на підставі ліцензії, виданої Банком Росії, надається право залучати грошові кошти фізичних і юридичних осіб та від свого імені розміщувати їх на умовах повернення, платності, забезпечення, цільового ха­рактеру, а також здійснювати інші види банківських операцій.

Комерційні банки за формою власності можуть бути:

а) акціонерними товариствами різного типу;

б) приватними компаніями;

в) кооперативною власністю.

Банками-лідерами за отриманими прибутками на 1 квітня 2001 року в Росії були: Альфа банк, Сітібанк, Менатеп СПб банк, Міжнародний промисловий банк, Промзв'язок банк, Нікойл банк.

Узагальнено комерційні банки здійснюють такі ж банківські операції, як і комерційні банки України.

Комерційні банки, що мають генеральну ліцензію, можуть відкривати корес­пондентські рахунки для проведення валютних операцій з інши­ми комерційними банками.

Оцінюючи ефективність банківської системи Росії, необхід­но визначити, яке основне призначення банків в економічній сис­темі, яка переходить із командно-адміністративного до ринкового типу. Сьогодні роль банку виражається в тому, що він забезпечує, по-перше, концентрацію вільних капіталів і ресурсів, необхідних для підтримки безперервності прискорення виробництва; по-друге, впорядкування раціоналізації грошового обігу. Реалізову­ючи суспільне призначення, банки за допомогою грошових моне­тарних інструментів роблять істотний вплив на ефективне функ­ціонування економіки і фінансового ринку, ринку виробництва і ринку товарів.

є. кризові явища в банківській діяльності Росії

Розглядаючи банківську систему Росії, необхідно згадати і про кризи, які відбувалися під час її становлення та розвитку. Так, перша криза банківської системи припадає на 1995 рік, пов'язана з неефективністю ринку міжбанківських кредитів. Але протягом двох років вдалося стабілізувати ринок банківських пос­луг, налагодити систему взаєморозрахунків між банками, хоча це і призвело до скорочення кількості комерційних банків.

Уже в серпні 1998 року банківська система Росії зазнала другої кризи, яка супроводжувалася значною девальвацією націо­нальної валюти. У даному випадку від кризи постраждали більше фізичні особи. Такий стан банківської системи здійснив руйнів­ний вплив як на мікро-, так і на макроекономічному рівні. У ці­лому, за дві кризи в банківському секторі економіки в Росії пост­раждало декілька десятків мільйонів фізичних осіб.

У зв'язку з цим пріоритетом можна назвати формування бан­ківського сектору як системи, галузі народного господарства. Сьогодні в ній відсутні цілі блоки: немає установ дрібного креди­ту; кредитної кооперації, банків розвитку, банківської інфраструк­тури; інформаційного, повного методичного, наукового, кадрового забезпечення, без чого не обходиться жодна галузь сучасної еко­номіки.

Серед основних причин криз - низька оцінка банківських ри­зиків: саме банки, які інвестували невиправдано великий обсяг позичкових засобів, у тому числі вкладників у спекулятивні ін­струменти, потерпіли серйозне фіаско.

Центральний банк Росії виступає за підвищення ролі гро­шей в економіці. Сьогодні можна спостерігати в Росії зростання кількості бартерних операцій, квазігрошей тощо. З цим же пов'я­зана проблема інфляції і пошуку точки рівноваги на грошовому ринку.

Глобальне завдання економічної політики, яку проводить Банк Росії разом із урядом, її найважливішого грошово-кредит­ного сегменту полягає в стимулюванні зростання споживчого попиту і забезпеченні на цій основі стійкого зростання ВВП. Можна констатувати, що останніми роками відбулася серйозна еволюція в постановці цілей грошово-кредитної політики — від прямих впливів на інфляційні процеси до конструктивного під­ходу в стимулюванні споживчого попиту, зростання ВВП, за­безпечення зайнятості і збільшення доходів населення. Перебі­льшення ролі інфляції в системі індикаторів стало очевидним у 1998 p., коли зниження інфляції не змогло запобігти фінансовій кризі.

Слід зазначити, що разом зі зниженням інфляції максималь­ні значення були досягнуті і за іншим важливим параметром грошово-кредитної політики - золотовалютними резервами, що збільшилися. Однак і цей захід не врятував від кризи. Значного негативного впливу на банківську систему здійснила і фінансова криза, яка почалася у кінці 2008 року.

Отже, зважаючи на ряд недоліків банківської системи Росії, Асоціація російських банків пропонує декілька можливих варіан­тів стабілізувати стан ринку банківських послуг. Основними із них є підтримка банківської системи Росії за рахунок федерального бюджету; за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних організацій або за рахунок надання додаткових фінансових ре­сурсів Агентством з реструктуризації кредитних організацій, яке є державною установою.

Побудова нової банківської системи можлива лише шля­хом відновлення принципу функціонування кредитних установ, прийнятих у цивілізованому світі і що спираються на багатові­ковий досвід ринкових банківських структур. Тому таким важ­ливим є вивчення зарубіжної практики організації банківських систем, які продемонстрували свою високу ефективність.

З початку 90-х Росія, як і інші постсоціалістичні країни, прак­тично з «лакмусового паперу» почала побудову своєї банківської системи. Були неминучі всі зроблені помилки, оскільки був відсу­тній досвід банківської діяльності в ринковій економіці. У світі уже достатньо прикладів, що допоможе не допускати основних помилок при становленні банківської системи або принаймні нівелювати їх негативні наслідки.