4.Принципи навчання

      Принципи навчання - це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і проведення дидактичного процесу. Вони носять характер найзагальніших вказівок, правив, норм, регулюючих процес навчання. Принципи народжуються на основі наукового аналізу навчання, витікають із закономірностей процесу навчання, що встановлюються дидактикою (див. текст 3.4).       Принципи залежать також від прийнятої дидактичної концепції. У сучасній вітчизняній дидактиці є система принципів, яку складають як класичні давно відомі, так і науки, що з'являються в ході розвитку, і практики, а саме: принцип виховуючого навчання, принцип науковості навчання, зв'язку навчання з практикою, систематичності і послідовності, доступності, наочності, свідомості і активності, міцності. Вони характеризуються нижчим.       Згідно принципу виховуючого навчання воно повинне не лише давати знання, але і формувати в цілому особу (про цьому див. виховуючу функцію навчання).       Принцип науковості вимагає, щоб зміст навчання знайомив учнів з об'єктивними науковими фактами, теоріями, законами, відображав би сучасний достаток наук. Виконання цього принципу відбивається в учбових програмах і підручниках, у відборі матеріалу, що вивчається, а також в тому, що школярів виучують елементам наукового пошуку, методам науки.       Принцип зв'язку навчання з практикою вимагає, щоб процес навчання стимулював учнів використовувати знання в рішенні практичних завдань, аналізувати і перетворювати навколишню дійсність, застосовуючи знання в житті, виробляючи власні погляди. Для цього використовується аналіз прикладів і ситуацій з реального життя, ознайомлення учнів з виробництвом, суспільними інститутами.       Принцип систематичності і послідовності передбачає викладання і засвоєння знань в певному порядку, системі, вимагає логічної побудови як змісту, так і процесу навчання, що виражається в дотриманні ряду правил, наприклад:       1. матеріал, що вивчається, планується, ділиться на логічні розділи, теми, встановлюється порядок і методика роботи з ним;       2. у кожній темі треба встановити змістовні центри, виділити головні поняття, ідеї, структурувати матеріал уроку;       3. при вивченні курсу встановлюються зовнішні і внутрішні зв'язки між теоріями, законами, фактами.       Принцип доступності вимагає обліку особливостей розвитку учнів, аналізу матеріалу з точки зору їх можливостей і такої організації навчання, щоб вони не випробовували інтелектуальних, моральних, фізичних перевантажень.

Ще Я.А.Коменський дав декілька правил цього принципу:       1. переходити від навчання того, що близько (історія рідного краю), до того, що далеко (загальна історія);       2. переходити від легені до важкого, від відомого до невідомого.       Л.В.Занков ввів принцип навчання на високому рівні трудності, що все-таки відповідає принципу доступності: виучувати в зоні найближчого розвитку, тобто на тому рівні, якого дитя може досягти під керівництвом дорослого.       Принцип наочності - один із старих і найважливіших в дидактиці - означає, що ефективність навчання залежить від доцільного залучіння органів чуття до сприйняття і переробки учбового матеріалу. Це "золоте правило" дидактики сформулював ще Я.Коменський. В процесі навчання дітям треба дати можливість спостерігати, вимірювати, проводити досліди, практично працювати - через це вести до знання. Якщо немає можливості дати реальні предмети, процеси, використовуються наочні засоби: моделі, малюнки, лабораторне устаткування і ін.       Проте дотримання цьому принципу має бути в тій мірі, в якій він сприяє формуванню знань і умінь, розвитку мислення. Демонстрація і робота з предметами повинні вести до чергового рівня розвитку, стимулювати перехід конкретно-образного і наочно-дієвого мислення до абстрактного, словесно-логічному.       Принцип свідомості і активності що вчаться у вченні - один з головних принципів сучасної дидактичної системи, згідно якої навчання ефективне тоді, коли учні проявляють пізнавальну активність, є суб'єктами діяльності. Це виражається в тому, що учні усвідомлюють цілі учіння, планують і організовують свою роботу, уміють себе перевірити, виявляють цікавість до знань, ставлять проблеми і уміють шукати їх рішення. Традиційна дидактика недооцінює активність учнів. Педоцентристська дидактика її переоцінює. Сучасна система навчання спирається на активність учнів при керівній ролі викладача.

Активності і свідомості учіння можна добитися, якщо:      1. спиратися на інтереси учнів і одночасно формувати мотиви учіння, серед яких на першому місці пізнавальні інтереси, професійні схильності;      2. включати учнів у вирішення проблемних ситуацій, в проблемне навчання, в процес пошуку і вирішення наукових і практичних завдань;       3. використовувати активні методи навчання, дидактичні ігри, дискусії (див. нижчий);       4. стимулювати колективні форми роботи, взаємодію учнів в ученні.       Реалізація цього принципу сприяє не лише формуванню знань і розвитку дітей, але і їх соціальному зростанню, вихованню.       Принцип міцності вимагає, щоб знання міцно закріплювалися в пам'яті учнів, стали б частиною їх свідомості, основою звичок і поведінки. Психологія учить, що запам'ятовування і відтворення залежать не лише від матеріалу, але і від відношення до нього. Тому для міцного засвоєння потрібно сформувати позитивне відношення, інтерес до матеріалу, що вивчається.

Є і інші правила цього принципу:

1. міцне засвоєння відбувається, якщо учень проявляє інтелектуальну, пізнавальну активність; 2. для міцного засвоєння треба правильно організувати кількість і періодичність       вправ і повторення матеріалу, врахувати індивідуальні відмінності учнів;  3. міцність знань забезпечується, коли матеріал структурується, виділяється головне, встановлюються логічні зв'язки;   4. міцність знань забезпечується систематичним контролем результатів навчання, перевіркою і оцінкою.       5. Засоби навчання

Поняття про методи навчання, їх класифікація

Метод навчання - спосіб впорядкованої взаємозв'язаної діяльності викладача і виучуваних, направленою на вирішення завдань освіти (Ю.К.Бабанський).       Метод навчання - система цілеспрямованих дій педагога, організуючих учбову діяльність учнів, ведучу, у свою чергу, до досягнення цілей навчання (І.Я.Лернер).       У визначенні поняття "Метод навчання" головне - спосіб діяльності, який розкривається як система дій, ведучих до мети. Слід пам'ятати: є викладання і учіння. Тому правильніше говорити про цілі і дії педагога (викладання) і про цілі і дії учня (учіння), які взаємозв'язані. І тому деякі дидакты вважають, що методам педагога відповідають методи учня, тобто методи мають бінарний характер, існують не поодинці а в парі (М.І.Махмутов). Більшість дидактов, проте, описують метод як систему єдиних дій педагога і учня. Знання і вибір методів навчання в практиці має щонайперше значення, бо визначає дидактичні дії, операції, що ведуть до досягнення мети. Строго наукової класифікації методів навчання в дидактиці немає, оскільки наука доки не може знайти однієї підстави для виділення всіх методів.       Тому є декілька класифікацій за різними підставами. Ось найбільш розроблені з них.      1. По характеру пізнавальній діяльності       - пояснювально-наочний (репродуктивний)       - проблемний виклад       - частково-пошуковий (евристичний)       - дослідницький       2. По дидактичній меті       - методи винавчання нових знань       - методи закріплення знань       - методи контролю.       3. По місцю в структурі діяльності       Ю.К.Бабанський запропонував класифікувати методи, виходячи із структури діяльності. У ній виділені елементи організації, регулювання, контролю. Відповідно, на думку Ю.Бабанського, мають бути три групи методів по їх місцю в структурі навчання:       1. методів організації і здійснення учбової діяльності       2. методів її стимулювання і мотивації       3. методів контролю і самоконтролю за учбовою діяльністю.       У кожній групі є сукупність методів. Так, в 1-ій групі поміщені методи по названих вище класифікаціях. У 2-ій групі - методи формування мотивів, зокрема, дидактичні ігри. У 3-ій групі - методи усного, письмового, лабораторнопрактического контролю і самоконтролю. Нижче характеризуються основні методи навчання.

Методи навчання по джерелу знань

Словесні методи

      Джерелом знання є слово у вигляді мови педагога або друкарського посібника (підручника). У практиці це основне джерело інформації для учня. Розповідь педагога, повідомлення знань, у вигляді оповідання побудована з врахуванням цілей, змісту, вікових і індивідуальних особливостей учнів. Застосовується в молодших класах, рідше в старших класах.       Лекція - систематичний виклад матеріалу (в основному для старшокласників).       Методика шкільної учбової лекції вимагає, щоб педагог керував записами учнів, їх роботою в ході лекції.       Бесіда - подача інформації у вигляді діалогу педагога з учнем по комплексу питань теми. Види бесіди: ввідна, по вивченню нового матеріалу, що закріплює, контрольна. Бесіда може бути репродуктивною і пошуковою (евристичною, сократической). Педагог веде учнів до засвоєння понять, теорій, законів серією питань.       Дискусія - обговорення проблеми у вигляді висловів учнів, кероване вчителем (зазвичай в старших класах).       Достоїнства словесних методів: у стислі терміни можна повідомити великий об'єм інформації; формують мову, словесно-логічне мислення; у бесіді, дискусії формується самостійність, пізнавальна активність. Недоліки: вербализм - засилля слова, небезпека відриву учіння від життя, практики.

Наочні методи

      Джерелом знань є образ, наочне представлення об'єкту винавчання у вигляді схем, таблиць, малюнків, моделей, приладів. До наочних методів відносяться: ілюстрація - показ і організація пізнавальної діяльності на основі експонованого об'єкту (статичного); демонстрація - показ динамічних моделей, приладів, що дозволяють спостерігати процеси, вимірювати їх, виявляти їх істотні властивості.       Вживання наочних методів поєднується із словесними, засновано на зв'язку першої і другої сигнальної системи. Функції наочних методів: забезпечити сприйняття предмету винавчання; сформувати уявлення про нього; - створити умови для освоєння істотних характеристик спостережуваного явища, не обмежуючись зовнішніми, неістотними межами. Інакше кажучи, наочність через сприйняття і виставу повинна вести до формування понять, законів, теорій. Якщо цього не відбувається, наочність гальмує формування знань і розвиток мислення.

Практичні методи

      Джерелом знання є практична діяльність учнів. Вона забезпечує не лише закріплення і вживання знань, але формує досвід, уміння, служить інтелектуальному, фізичному і етичному розвитку. До практичних методів відносяться наступні методи.       Вправа - багатократне виконання учбових дій з метою відробітку умінь і навиків. Вимоги до вправи: з'ясування учнем цілей, операцій, результатів; виправлення помилок у виконанні; доведення виконання до міри, що гарантує стійкі результати.       Лабораторна робота - проведення що вчаться в умовах лабораторії (кабінету фізики і тому подібне) дослідів, розрахунків, експериментів, що дозволяють вивчати процеси.       Практична робота - виконання завдань з обробки матеріалів, виготовлення предметів, продуктів, робота на пришкільних ділянках, в майстернях і ін. Мета практичних робіт - вживання знань, вироблення досвіду і умінь діяльності, формування організаційних, господарських і інших навиків.       Практичні методи застосовуються у поєднанні з наочними і словесними. Переважання методів однієї з цих груп знижує ефект навчання. "Навчання через роботу" (Д.Дьюї) привело в США до зниження рівня освіти.

Методи навчання по характеру пізнавальної діяльності

      У цій класифікації (І.Я.Лернер, М.Н.Ськаткин) методи діляться по рівню творчої, активної, дослідницької учбової діяльності. На одному полюсі знаходиться метод репродуктивний, на іншому - метод дослідницький. Слово, образ, дія (з попередньої класифікації) виступають тут як засіб навчання, матеріальна основа. Будь-який метод - лекцію, демонстрацію, лабораторну роботу - можна побудувати традиційно і проблемно.       Пояснювально-ілюстративний метод полягає в тому, що педагог повідомляє знання, а учень сприймає, усвідомлює, запам'ятовує. Йому відповідає репродуктивний метод, який полягає в тому, що педагог організовує формування умінь на основі знання, а учень відтворює, повторює, відпрацьовує уміння.       Проблемний виклад полягає в тому, що педагог ставить проблему, показує дорога її рішення, а учень засвоює логіку рішення. Частково-пошуковий метод включає учнів у вирішення проблеми, поставленої вчителем, на окремих етапах. Дослідницький метод передбачає, що учні під керівництвом педагога вирішують проблеми, організовують експеримент і використовують інші засоби учбового пошуку. Детальніше про це, а також достоїнства і недоліки цих методів див. текст "Проблемне навчання".

Вибір методів навчання

      Вибір методів навчання здійснюється вчителем на основі дидактичних і методичних знань. Спостерігається три підходи педагога до визначення методів навчання на уроці (темі).       1. Стереотипне рішення - педагог діє по звичках, що склалися в його практиці.       2. Рішення шляхом проб і помилок - вибір не обгрунтований науково.       3. Оптимізоване рішення - спираючись на наукові знання, педагог керується критеріями вибору методів. Критерії вимагають, щоб методи були адекватні цілям і змісту навчання, темі уроку, рівню знань, здібностям, особливостям учнів, можливостям, підготовленості педагога, умовам і часу навчання.       Вибір методів навчання є справою творчим, але заснованим на знанні теорії навчання. Відробітку уміння вибирати методи навчання сприяють вправи. Наприклад: Література. 6 клас. Вірш А.С.Пушкина "В'язень". Визначите цілі, розробіть зміст уроку, дайте обгрунтування методам, засобам навчання. Обговорите з колегами і викладачами. Ті ж операції проведіть на матеріалі вашого предмету.

Активні і інтенсивні методи навчання

      У 60-і роки в дидактиці виникає пошук доріг активізації що вчаться в процесі навчання. Пізнавальна активність виучуваного виражається в стійкому інтересі до знання, в самостійних всіляких учбових діях і ін. У традиційному процесі навчання учень грає "пасивну" роль: слухає, запам'ятовує, відтворює те, що дає педагог. Це формує знання на рівні знайомства і мало розвиває учня.       Однією з доріг активізації школяра є нові системи, технології і методи навчання. Останні отримали назву "активних" (АМО). Це такі методи навчання, при яких діяльність виучуваного носить продуктивний, творчий, пошуковий характер. До них відносять дидактичні ігри, аналіз конкретних ситуацій, вирішення проблемних завдань, навчання по алгоритму і ін.       Термін "інтенсивні методи навчання" (ІМО) означає організацію навчання в короткі терміни з тривалими одноразовими сеансами і з використанням активних методів. Активізація і інтенсифікація навчання означає також опору на емоції і підсвідомість. За допомогою прийомів психологічного тренінгу активізується сприйняття, переробка, запам'ятовування і вживання інформації. Частіше це використовується в інтенсивних курсах іноземної мови, при вченні бізнесу, маркетингу, практичній психології, педагогіці. Болгарський учений Г. Лозанов створив напрям в педагогіці - суггестопедию - навчання за допомогою навіювання, використання прихованих можливостей виучуваних. Ці методи доки мало розроблені в дидактиці середньої школи. Нижче описані деякі з них.

Метод дидактичних ігор

      Дидактична гра має на меті навчання, розвиток і виховання. Суть повчальної гри - моделювання і імітація. У грі в спрощеному вигляді відтворюється, моделюється дійсність і операції учасників, що імітують реальні дії.       Цей різновид ігор називається імітаційними іграми (у науці, у виробництві і вищій школі - діловими). Наприклад, школярам дається якась територія з населеними пунктами і природними умовами, копалинами, з господарськими і іншими об'єктами. Потрібно обгрунтувати розміщення нових промислових об'єктів і спрогнозувати їх розвиток. Є гра "Ставок" - діалог 30 мешканців ставка, вивчаються проблеми екології.       Достоїнства гри: матеріал, що вивчається, делается особово значимим для учня, формується відношення до матеріалу; гра стимулює творче мислення; створює підвищену мотивацію до учіння; формує комунікативні якості. Обмеження у вживанні гри: вимагає великих витрат педагога по розробці; часто ігровий азарт перемогти затуляє для учня пізнавальні цілі. Окрім імітаційних, є умовні ігри змагань (КВН і ін.). Ось приклади деяких.       Дидактична гра-конкурс       "Аукціон знань" проходить в 825 шк. м. Москви. Урок повторення теми проводиться як аукціон. Наприклад, в 7 кл. по темі "Київська Русь періоду феодалізму". Сюжет: з аукціону "продають" шапку Мономаху, похоронну маску Святослава, російську хату і інше (копії, зроблені учнями). "Купує" той, хто більше і глибше знає про предмет продажу. "Торг" ведуть групи учнів по 5-6 чоловік, які готуються, глибоко вивчаючи тему. Кожен член групи дізнається про 1-2 предмети, обмінюючись знаннями з іншими, щоб відбувалося взаємозбагачення і співпраця. Аукціон веде педагог, йому допомагають старшокласники як експерти. Результати: інтерес до пізнавальної діяльності, її активізація, уміння самостійне вчитися, співробітничати в ході навчання.       Творче навчання       Творче навчання (ТУ) в школі 825 р. Москви: регулярні недільні зустрічі по "комунарській методиці" проведення колективної творчої справи /КТД/. Зустріч складається з двох частин, пізнавальною і творчою. Перша частина - зустріч з цікавими людьми, пізнавальні розповіді в якій-небудь області. Друга частина - КТД, пізнавальна гра. Наприклад, "захист" пори року /1-4 кл./. Учні діляться на різновікові загони, рівні під силу і "захищають" свою пору року: вірші, розповіді, сцени і тому подібне "День веселих друзів". Гра-подорож в країну веселих друзів, засідання клубу почемучек, веселі старти /1-3 кл./. Подорож в Читай-город /1-3- кл./. Азбука людських знань /4-5- кл./. Засідання вченої ради /старшокласники/ на тему "Наука і молодь".       Результати: розвиток інтересу до знань, формування умінь добувати знання, виховання колективізму і ін.

Методи науки як учбові методи

      Дидактика останніми роками збагачує склад методів навчання, трансформуючи методи наукового дослідження в методи навчання, що розширює можливості учбового процесу. Ось приклади.

Мозкова атака

      Метод наукового дослідження - мозкова атака - може використовуватися як метод навчання. Характеристика методу. Керівник пояснює учасникам завдання (проблему), яке, належить вирішити. Учасники висловлюють ідеї для вирішення завдання протягом певного часу (10-30 мин.). Потім ідеї аналізуються експертами. При необхідності сеанс можна повторити, уточнивши завдання. Правила мозкової атаки (штурму): висловлюються будь-які ідеї, аж до найабсурдніших, забороняється критика ідей у момент атаки, а лише їх розвиток, учасникам рекомендується сісти за круглий стіл або в інших позиціях, що полегшують взаємодію, всі ідеї записуються таким, що веде (його помічником) і забезпечується їх огляд учасникам.       У школі метод може застосовуватися при повторенні розділу (теми), при вивченні нового матеріалу проблемним способом і в інших випадках. Ведучим виступає педагог, ідеї записуються на дошці, плівці кодоскопа. Результати: активізується розумова діяльність учнів, розвиваються евристичні здібності.

Позаконтекстні операції з поняттями

      Науковий метод операції з поняттями можна використовувати як учбовий. Нижче це показано на матеріалі педагогіки, але аналогічне можна робити в школі по основних предметах.       Наукові знання (на відміну від побутових) відбиті в поняттях. Знання понять говорить про засвоєння основ науки. Ті, що виучуються зазвичай викладають педагогіку в описовій формі, на рівні здорового глузду. Щоб уникнути цього слід аналізувати педагогічні явища в термінах науки, мислити поняттями. Робота з педагогічними поняттями розвиває понятійне, абстрактне, наукове мислення, визволяє від побутового переказу.

Для опанування предмету виділено п'ять операцій з поняттями.       1. Пізнавання терміну - віднесення його до певної області знання. Приклад: трикутник - геометрія, урок - дидактика.       2. Визначення поняття - віднесення його до роду предметів і вказівка істотних ознак. Приклад: урок - форма навчання з постійним складом учнів... і ін.       3. Розкриття об'єму і змісту поняття. Об'єм - перелік класів предметів, відбитих поняттям. Зміст - характеристика головних ознак. Приклад: типи уроків і їх структура.       4. Встановлення зв'язків даного поняття з іншими за принципом нижче, вище, поруч і поняття, що окремо стоїть. Приклад:       5. Практична інтерпретація поняття - розкриття практичних дій, відбиваних поняттям. Приклад: підготовка до уроку, вимоги до уроку і ін.       Як можна було відмітити, в даному посібнику в контрольних завданнях використовуються вправи з поняттями, що повинне сприяти формуванню понятійного, наукового мислення в педагогіці. В даний час майже всі шкільні підручники містять словник термінів по предмету, що говорить про те, яке значення надається знанню наукової термінології.

Поняття про засоби навчання, їх функції, класифікація.

Засоби навчання - це джерело здобуття знань, формування умінь. До них відносяться наочні посібники, підручники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТСО), устаткування, верстати, учбові кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ і інші засоби масової комунікації. Як засоби навчання можуть виступати реальні об'єкти, виробництво, споруди. Дидактичні засоби, як і методи, є частиною педагогічної системи і виконують в ній своє призначення. Вибирання засобів навчання залежить від дидактичної концепції, цілей, змісту, методів і умов учбового процесу. Основні функції засобів навчання - це інформаційна, дидактична, контрольна. У науці немає строгої класифікації дидактичних засобів. Можна скористатися класифікацією польського дидакта В.Оконя, в якій засоби розташовані по наростанню можливості замінювати дії педагога і автоматизувати дії учня.       Прості засоби 1. Словесні: підручники і інші тексти.

2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини і ін.       Складні засоби 3. Механічні візуальні прилади: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп і ін. 4. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо. 5. Аудіовізуальні: звуковий фільм, ТБ, відео. 6. Засоби, що автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.