4.1. Підтримання державного обвинувачення в судах у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх

Беручи участь у кримінальному провадженні з початку досудового розслідування, прокурор перевіряє виконання матеріального і процесуального закону, яким врегульовано порядок, умови та підстави притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності, визначення гарантії його прав та законність інтересів. Ця новела кримінального процесуального законодавства надає можливість прокурорам більш детально вивчати матеріали кримінального провадження та своєчасно, оперативно реагувати на виявлені порушення, завдяки обізнаності у найменших деталях кримінального провадження правильно та виважено аргументувати наявні докази.

Направляючи кримінальне провадження до суду з обвинувальним актом щодо неповнолітнього, слід впевнитись:

• що неповнолітній може нести кримінальну відповідальність за віком;

• чи було реально забезпечено право на захист;

• перевірити встановлення обставин, зазначених у ст.ст. 91, 485 КПК України;

• перевірити забезпечення участі законних представників неповнолітнього;

• перевірити повідомлення про підозру неповнолітнього, наявність підстав про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри;

• обґрунтованість обрання до неповнолітнього запобіжного заходу;

• чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином;

• чи вжито слідчим заходів до усунення причин та умов, які сприяли вчиненню кримінального правопорушення(п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про міліцію");

• дотримання вимог закону при відкритті матеріалів іншій стороні (стаття 290 КПК);

• перевірити правильність складання обвинувального акта (стаття 291 КПК).

Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає від прокурора досконалого володіння навичками та вміннями доведення перед судом в умовах змагального процесу вини особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Обов’язок доказування обставин, передбачених ст. 91 (а отже, і ст. 485) КПК, покладається на прокурора. Слід мати на увазі, що ч. 2 ст. 92 КПК України також покладає на прокурора обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого.

Слід зазначити, що однією із засад кримінального провадження є безпосередність дослідження доказів судом, а тому прокурор зобов’язаний забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ст. 25 КПК).

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами.

Слід пам’ятати що відповідно до вимог ч.2 ст. 27 КПК України кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Разом із тим слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження в закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його частини якщо обвинуваченим є неповнолітня особа.

У кожному випадку прокурор, заздалегідь зваживши всі обставини за та проти, а саме: характер діяння, вік обвинуваченого, моральність особи ставлення до вчиненого, наявність чи відсутність зв’язків із злочинними елементами, наявність фактів залякувань, особливості характеру підлітка, має заявляти клопотання про доцільність розгляду справ судом у відкритому чи закритому судовому провадженні.

Відповідно до ст. 495 КПК України суд, вислухавши думку прокурора, захисника і законного представника неповнолітнього обвинуваченого, має право своєю ухвалою видалити його із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього. Після повернення неповнолітнього обвинуваченого головуючий знайомить його з результатами дослідження обставин, проведеного за його відсутності, і дає йому можливість поставити запитання особам, які були допитані за його відсутності.

У клопотанні про тимчасове видалення неповнолітнього обвинуваченого із судового засідання прокурор має вказати відомості, які можуть негативного вплинути на психіку останнього, наприклад: дані про аморальну поведінку батьків, критична оцінка роботи вихователів, вчителів тощо.

Однак, слід зауважити, що обмеження гласності і відкритості судового розгляду за участю неповнолітніх є правом, а не обов'язком суду, воно обумовлено, насамперед, необхідністю дотримання їхніх інтересів. Особливість їхньої психіки, недостатність життєвого досвіду та соціальної зрілості зобов’язують унеможливити негативний вплив на цю категорію осіб. Рішення про закритий розгляд провадження або тимчасове видалення неповнолітнього обвинуваченого судом має прийматись у результаті різностороннього обговорення і лише у випадку справжньої в цьому потреби.

Відповідно до п.16 наказу Генерального прокурора України №4гн від 19.12.2012 у підготовчому судовому засіданні думка прокурора щодо можливості затвердження угоди, закриття провадження, направлення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру для визначення підсудності, призначення судового розгляду кримінального провадження, думка щодо клопотань інших учасників процесу мають бути об’єктивними, ґрунтуватися на матеріалах провадження та нормах закону.

Слід мати на увазі, що на цій стадії кримінального провадження суд наділений правом прийняття одного з таких рішень:

1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 КПК України;

2) закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8 частини першої або частиною другою статті 284 КПК України;

3) повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу;

4) надіслати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;

5) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

У разі повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру прокурор протягом строку на оскарження знайомиться з ухвалою суду.

Про результати розгляду підготовчого судового провадження прокурор складає відповідну довідку, у якій зазначає час підготовчого провадження, склад суду, свою думку та думку інших учасників про можливість призначення справи до розгляду, заявлені клопотання, прийняте судом рішення та його законність. У разі безпідставного повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного та медичного характеру це рішення підлягає оскарженню в апеляційному порядку протягом семи днів з дня його оголошення (ст.ст. 284, 314, 395 КПК України). Копія обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного та медичного характеру разом із оскаржуваним рішенням надсилаються прокурору вищого рівня.

Особливості судового розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх викладені у главі 38 КПК України.

Пропонуючи суду обсяг і порядок дослідження доказів, прокурор має враховувати такі особливості процесу щодо неповнолітніх, як можливе обмеження в застосуванні спрощеного порядку дослідження доказів. Хоча ч.3 ст. 349 КПК України прямої заборони щодо спрощеного порядку розгляду у провадженнях стосовно неповнолітніх не містить, водночас зазначена норма передбачає, що суд при вирішенні питання про скорочений порядок провадження зобов’язаний з’ясувати, чи правильно розуміють особи зміст обставин, чи немає сумнівів у добровільності їхньої позиції, а також роз’яснює їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Зазначені положення є особливо актуальними у кримінальних провадженнях стосовно неповнолітніх, оскільки останні через свій психологічний та фізіологічний розвиток ще неповною мірою усвідомлюють особливості процесу кримінального провадження. Аналогічної позиції дотримувався Пленум Верховного Суду України, який у своїй постанові від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» зазначав,що, зважаючи на інтелектуальні, психологічні та інші особливості неповнолітніх, суди при розгляді справ щодо них мають виважено підходити до вирішення питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню в судовому засіданні, і застосовувати правила ч.3 ст.299 КПК України 1960 року (ч. 3 ст. 349 чинного КПК), тільки переконавшись у тому, що підсудний правильно розуміє зміст фактичних обставин, які не оспорюються, за відсутності сумнівів щодо добровільності й істинності його позиції, а також за умови, що він усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Пояснення підсудного із зазначеного питання мають бути зафіксовані в протоколі судового засідання. Звернути увагу судів на те, що докази стосовно обставин, визначених у ст.433 КПК України 1960 року (ст. 485 чинного КПК), та інших даних про особу підсудного мають досліджуватися незалежно від того, чи оспорюються ці обставини.

У судовому засіданні в кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх участь захисника є обов’язковою. У такому кримінальному провадженні бере участь законний представник неповнолітнього обвинуваченого. Він є учасником судового провадження (стороною захисту) і користується всіма правами обвинуваченого, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо обвинуваченим (ч.3 ст.42 КПК) і не може бути доручена представнику.

Законні представники неповнолітнього викликаються в судове засідання, але їхнє неприбуття не зупиняє судового провадження, за винятком, коли їх участь визнана судом необхідною. Участь законного представника в суді сприяє з’ясуванню обставин, які характеризують неповнолітнього, умови його життя і виховання, рівень розвитку, наявність і ступінь розумової відсталості. Вони перебувають у залі судового засідання протягом усього судового провадження, а в разі необхідності можуть бути допитані як свідки. Враховуючи, що законний представник перебуває в залі судового засідання, його доцільно допитати в числі перших свідків.

Якщо участь батьків неповнолітнього може завдати шкоди його інтересам, вони усуваються від участі в судовому процесі. У цих випадках суд може залучити іншого законного представника.

Про час і місце судового розгляду за участю неповнолітнього обвинуваченого суд повідомляє (якщо участь не є обов’язковою, ст.111 КПК) відповідну службу у справах дітей та кримінальну міліцію у справах дітей. Суд також має право викликати (участь є обов’язковою, ст. 134 КПК) в судове засідання представників цих установ (ч. 1 статті 496 КПК), які мають право заявляти клопотання, ставити запитання неповнолітньому обвинуваченому, його законному представнику, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу найбільш доцільних заходів щодо обвинуваченого з метою його перевиховання.

У судовому засіданні прокурор повинен мати чіткий план надання доказів і запропонувати його суду так, щоб кількість дорослих у судовому процесі не могла вплинути негативно на неповнолітнього, особливо, якщо він не досяг 16-річного віку. Потрібно продумати і завчасно запросити до суду педагога, або якого не знає підліток, і/або якого не буде соромитись. Прокурору слід упереджувати перехресні допити неповнолітнього і дорослих, особливо тих, які мають на нього вплив. Зважаючи на вікові особливості неповнолітніх, запропонувати суду такий порядок дослідження доказів, що дасть змогу одержати від обвинуваченого повний виклад обставин вчиненого діяння. Прокурору необхідно враховувати такі специфічні риси підліткової психіки, як схильність до фантазування, емоційність, недостатню самокритичність.

При підготовці до допиту обвинуваченого прокурору необхідно зважати на ту обставину, що в цілому неповнолітні за рівнем інтелектуального розвитку відстають від дорослих. У зв’язку з недостатністю життєвого досвіду, неналежного виховання, освіти останні можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію та обирати лінію поведінки, помилятися у трактуванні змісту понять. Тому запитання мають бути поставлені у формі, зрозумілій для неповнолітнього.

Обов’язковим елементом тактики допиту й отримання достовірних показань є встановлення психологічного контакту з обвинуваченим. Тому прокурор має ретельно вивчити відомості про особу обвинуваченого, ставити запитання, які виявляли б не лише негативні, а й позитивні сторони особистості і поведінки підлітка, а під час допиту намагатися виявити кращі риси його характеру.

При підготовці до судових дебатів прокурори мають складати письмові промови або їх тези, у яких викладати міркування щодо обсягу доведеного обвинувачення, оцінки доказів, застосування кримінального закону, призначення покарання та вирішення інших питань, передбачених ст. 368 КПК України (тобто питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку), що є вимогою п. 22 наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні».

У своїй промові під час оцінки доказів прокурор обов’язково має проаналізувати і надати оцінку дослідженим під час судового розгляду доказам, якими підтверджуються обставини, передбачені ст.ст.91, 485 КПК України як обов’язкові для встановлення у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх.

При орієнтуванні суду про призначення покарання неповнолітньому слід застосовувати виважений підхід (п. 9.1 галузевого наказу 16гн-2012).

Пропонуючи вид і міру покарання неповнолітньому, прокурор має враховувати не лише загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) та обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання (ст. ст. 66, 67 КК України), а й коло обставин, передбачених ст. 103 КК України: умови життя, стан здоров’я та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього; вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну чи службову залежність; обставини, які можуть бути пов’язані у взаємовідносинами неповнолітнього з батьками, іншими дорослими, під час навчання або роботи; провокуючої поведінки з боку іншої особи.

Неповнолітній вік особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, відповідно до п. 3 ч.1 ст. 66 КК України є обставиною, що пом’якшує покарання незалежно від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду справи повноліття.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» роз’яснив, що при призначенні покарання неповнолітнім потрібно суворо дотримуватись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Мається на увазі, що метою покарання такого засудженого є виправлення, виховання та соціальна реабілітація.

Стаття 98 КК України передбачає п’ять видів покарань, які можуть бути застосовані як основні до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення: штраф, громадські роботи, виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк. Як додаткові покарання можуть бути застосовані штраф, якщо він передбачений санкцією закону, за яким засуджуються особа, та позбавлення прав обіймати посади або займатися певною діяльністю. Всі зазначені покарання порівняно з дорослими пом’якшені в розмірах. Отже, до неповнолітніх, крім покарань, передбачених для військовослужбовців, не можуть бути застосовані обмеження волі, довічне позбавлення волі і конфіскація майна.

Питання відшкодування шкоди, завданої діями неповнолітніх, вирішується відповідно до ст. 1179 ЦК України, зокрема неповнолітній у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану шкоду на загальних підставах. У разі відсутності в нього майна, достатнього для відшкодування шкоди, вона відшкодовується з батьків неповнолітнього, його піклувальників чи закладом, який здійснює функції піклування, якщо вони не доведуть, що шкоду було здійснено не з їхньої вини. Шкода, завдана сумісними діями кількох неповнолітніх, відшкодовується в частині, яка визнається за домовленістю між ними або за рішенням суду ( 1182 ЦК України).

Позиція прокурора в судових дебатах щодо вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні повинна бути чіткою і ґрунтуватися на нормах цивільного та цивільного процесуального законодавства.

Крім того, прокурор при здійсненні своїх повноважень має враховувати вимоги закону, які встановлюють гарантії захисту прав та законних інтересів неповнолітніх і на стадії судового провадження. Зокрема спеціальний порядок виклику судом неповнолітнього обвинуваченого (ст. 489 КПК), обов’язкову участь захисника під час судового розгляду (п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 52, ч. 1 ст. 324 КПК), особливості допиту неповнолітніх свідків, потерпілих, підозрюваних та обвинувачених у суді (ст. ст. 354, 490, 491 КПК), порядок усунення законного представника від участі у кримінальному провадженні (ч. 3 ст. 488 КПК), тимчасове видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу суду (ст. 495 КПК) та ін.