II. Погляди на війну в історичній перспективі

1. Античність

Мрія про світ супроводжувала людину на всіх ступенях цивілізації, починаючи з найперших його кроків. Ідеал життя без війни, коли в міжнародних відносинах дотримувалися б загальновизнані норми справедливості, сходить до глибокої старовини. Вже у античних філософів можна бачити ідеї миру, правда, це питання розглядалося тільки як проблема відносин між грецькими державами. Античні філософи прагнули лише до усунення міжусобних війн. Так, в плані ідеальної держави, запропонованої Платоном, немає внутрішніх військових зіткнень, але відплачуються почесті тому, хто відрізнився в "другому найбільшому виді війни" — у війні із зовнішніми ворогами. Аналогічна точка зору на цю тему і Арістотеля: стародавні греки бачили в іноземцях ворогів і рахували їх і все їм що належало хорошою здобиччю, якщо її тільки можна було захопити. Причини цього криються, як вважається, в рівні економічного розвитку суспільства. Звідси прямий перехід до проблеми рабства.

Для мислителів цієї епохи рабство було явищем природним і навіть прогресивним. Арістотель, наприклад, вважав його суспільно-необхідним інститутом. Джерелами рабів були військовополонені, а також вільні, такі, що потрапили в рабство за борги (правда, положення їх було легше), і діти, народжені рабинями. А раз так, то не може схвалюватися зовнішня політика, направлена на захоплення все нових територій і поневолення нових мільйонів інородців. Тому переважаюча більшість мислителів вважали правомірною вести війни проти інших народів, адже війна була основним джерелом рабської сили, без якої не могло існувати рабовласницьке господарство. Геракліт, наприклад, стверджував, що "війна є батько і мати всього; одним вона визначила бути богами, іншим людьми; одних вона зробила рабинями, інших вільними".

Аналогічне відношення до рабства було і в Римській імперії: римляни називали варварським все, що не було римським, і говорили: "Для варварів ланцюга або смерть". Заклик давньоримського мислителя Цицерона "Хай зброєю поступиться місце тозі", тобто хай вирішує не військова сила, а цивільна влада, фактично не застосовувався відносно варварів.

2. Проблеми миру і християнська релігія

Якщо подивитися на питання про світ без війни з погляду християнської церкви, то тут можна бачити деяку подвійність. З одного боку, основоположна заповідь "Не убий" оголошувала найважчим гріхом позбавлення людини життя. Церква присікала міжусобні війни періоду середньовіччя, що добре відбилося, наприклад, в історії Русі. Так, київський князь Володимир Мономах умовляв князів росіян не проливати християнської крові у великий пост. Християнство було ініціатором установлення так званого Миру Божого (Pax Treuga Dei) — днів, коли припинялися усобиці. Ці дні пов'язані були з міфічними подіями з життя Христа, з найважливішими релігійними святами, військові дії не велися також в дні, призначені церквою для роздуму і молитви в період святвечора і поста.

Порушення Миру Божого каралося штрафами, що доходили до конфіскації майна, відлученням від церкви і навіть тілесними покараннями. Під охорону Миру Божого в першу чергу потрапляли церкви, монастирі, капели, мандрівники, жінки, а також предмети, необхідні для землеробства.

Таким чином, критика війни у той час обмежувалася етичними представленнями християнського віровчення, а ідеалом загального миру залишався мир серед християнських народів Європи.