2. Сучасність

У подальшому ході історії проблеми миру продовжували займати розуми людства; багато видних представників філософії, діячів науки і культури відомо нам своїми поглядами на ці питання. Так, Лев Товстою відстоював в своїх творах ідею "непротивлення злу насильством". А. Н. Радищев відкидав ті положення теорії природного права, які визнавали війну неминучою, виправдовували право війни. На його думку, пристрій суспільства на початках демократичної республіки назавжди позбавить від найбільшого зла — війни. А. И. Герцен писав: "Ми не раді війні, нам осоружні всякого роду вбивства — оптом і в розбиття... Війна — це страта гуртом, це корінне руйнування. " Двадцяте століття, що принесло людству дві небачені до цього по масштабах світові війни, ще більш загострило значення проблеми війни і миру. У цей період розвивається рух пацифіста, що зародився в США і Великобританії після наполеонівських воєн. Воно відкидає всяке насильство і будь-які війни, у тому числі і оборонні. Деякі сучасні представники пацифізму вважають, що війни зникнуть тоді, коли населення на землі стане стабільним; інші розробляють такі заходи, на які можна було б перемкнути "войовничий інстинкт" людини. Таким "моральним еквівалентом", на їх думку, може служити розвиток спорту, особливо змагань, пов'язаних з ризиком для життя.

Відомий дослідник Й. Галтунга спробував вийти за вузькі рамки пацифізму; його концепція виражається в "мінімізації насильства і несправедливості в світі", тоді тільки і зможуть вищі життєві людські цінності. Вельми цікава позиція одного з найвпливовіших теоретиків Римського клубу — А. Печчєї, який стверджує, що створений людиною науково-технічний комплекс "позбавив його орієнтирів і рівноваги, повергнувши в хаос всю людську систему". Основну причину, що підриває засади миру, він бачить у вадах психології і моралі індивіда — пожадливості, егоїзмі, схильності до зла, насильству і т.д. Тому головну роль в здійсненні гуманістичної переорієнтації людства, на його думку, грає "зміна людьми своїх звичок, вдач, поведінки". "Питання зводиться до того, — пише він, — як переконати людей в різних куточках миру, що саме в удосконаленні їх людських якостей лежить ключ до вирішення проблем. "

Висновок

Мислителі різних епох засуджували війни, пристрасно мріяли про вічний світ і розробляли різні аспекти проблеми загального миру. Одні з них звертали увагу в основному на її етичну сторону. Вони вважали, що агресивна війна є породження аморальності, що мир може бути досягнутий тільки в результаті морального перевиховання людей у дусі взаєморозуміння, терпимості до різних віросповідань, усунення націоналістичних пережитків, виховання людей у дусі принципу "всі люди брати".

Інші бачили головне зло, що заподіюється війнами, в господарській розрусі, в порушенні нормального функціонування всієї економічної структури. У зв'язку з цим вони намагалися схилити людство до світу, малюючи картини загального процвітання в суспільстві без воєн, в якому пріоритет віддаватиметься розвитку науки, техніка, мистецтва, літератури, а не вдосконаленню засобів знищення. Вони вважали, що мир між державами може бути встановлений в результаті розумної політики освіченого правителя.

Треті розробляли правові аспекти проблеми миру, досягти якого вони прагнули шляхом договору між урядами, створенням регіональних або усесвітніх федерацій держав.

Проблема миру, як і проблема війни, привертає увагу політичних і суспільних рухів, учених багатьох країн. Безперечні успіхи миролюбних сил і всіх організацій, як і досягнення ряду шкіл і напрямів, наукових центрів, що спеціалізуються на дослідженні проблем миру. Накопичена обширна сума знань про світ як мету, як чинник розвитку і виживання людства, про складну діалектику взаємозв'язку війни і миру і її особливості в сучасну епоху, про можливі шляхи і передумови просування до світу без зброї і воєн.

Такий же очевидний і інший найважливіший висновок з викладеного: аналіз концепцій миру вимагає серйозних зусиль. Повинна бути побудована достатньо глибока і послідовна філософія миру, найважливішою складовою частиною якої повинна стати діалектика війни і миру в їх історичному розвитку. В той же час проблема філософії миру не повинна бути розчинена в безпристрасному академізмі, що завужує, зайве загострена на полеміці навколо дефініцій і взаємозв'язків окремих понять, що відносяться до цієї галузі дослідницької діяльності. Звернення до політики і ідеології (як показано вище, зв'язок війни з політикою нерозривний), на мій погляд, не тільки допустимо, але і необхідно в цьому аналізі — зрозуміло, не в збиток його науковому змісту.

Загальнолюдське, глобальне порівняння проблем війни і миру додає особливу актуальність співпраці пацифістів, віруючих і атеїстів, соціал-демократів і консерваторів, інших партій, рухів і течій. Плюралізм філософського тлумачення миру, ідейний плюралізм нерозривно пов'язані з політичним плюралізмом. Різні компоненти руху за мир знаходяться між собою в складних відносинах — від ідейної конфронтації до плідного діалогу і сумісних дій. У цьому русі відтворюється глобальне завдання — необхідність знайти оптимальні форми співпраці різних суспільних і політичних сил ради досягнення загальної для людського співтовариства мети. Мир — це загальнолюдська цінність, і досягнута вона може бути тільки загальними зусиллями всіх народів.