2. Опрацювання методики «Психологічний вік особистості» (Головаха, Паніна).

(Дзвінчук Д.І., Малімон В.І. Психологія управління: Практикум / Д.І. Дзвінчук, В.І. Малімон. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 207. – 299 с. – С. 11-13).

Мета дослідження. Методика дає можливість визначити психологічний вік особистості.

Вступне зауваження. Вік нашої душі або психологічний вік не завжди збігається з часом фізіологічним або хронологічним.

Психологічний вік – це суб’єктивне внутрішнє відчуття віку самою людиною, інтегральний показник ставлення людини до часу свого життя, самооцінка людини на шкалі власного життєвого часу.

Психологічний вік особистості часто називають внутрішнім віком. Далеко не завжди цей віковий результат відповідає паспортним даним і фізичному стану тіла. Але саме він є основою постановки наших цілей, завдань, вибору певного стилю життя, інтересів і навіть базисом для прояву різних психосоматичних захворювань.

Більшість фахівців стверджують, що на психологічний вік впливає наше несвідоме. Воно абсолютно не залежить від реально поточного часу. Саме несвідоме дозволяє нам відчувати глибокі переживання далекого минулого як недавно відбулися. Цей вид віку варто оцінювати, ґрунтуючись на тому, наскільки для нас важливі події майбутнього або минулого.

У людини наявні особливі механізми часової децентрації завдяки яким особистість виявляє свою здатність до сприйняття кожного моменту життя з точки зору будь-якої миті, до цілісного усвідомлення свого життєвого шляху, до розширення часу свого життя й осмислення власного життя в історичному контексті.

Механізми часової децентрації – це особистісно детерміновані перетворення минулого, теперішнього та майбутнього.

Суб’єктивно дія механізмів часової децентрації переживається як захоплення «потоком свідомості», що відносить нас то в минуле (ми поринаємо y світ спогадів, повністю відсторонюючись від інтересів сьогоднішнього дня), то в майбутнє (ми летимо на крилах мрій та щасливих передчуттів y майбутнє, де все вже збулося, до наших бажаних тріумфів.

Механізми часової децентрації зумовлюють зміни психологічного віку особистості. Якщо часовий центр переміщується в минуле, то зменшується обсяг минулого, тому зменшується i психологічний вік особистості: рухаючись в минуле, «проживаючи суб’єктивно в минулому», особистість використовує своєрідну можливість компенсації процесів біологічного та соціального старіння – молодіє y відчутті свого віку (в патологічному чи хворобливому варіанті – впадає в дитинство). Особистісна децентрація в майбутнє призводить до збільшення психологічного минулого, і, відповідно, до психологічного старіння: живучи в майбутньому, людина відчуває себе старшою (неадекватна дорослість підлітка, сповненого надій i планів, які він переживає як реалізовані);

Одночасно психологічний вік є і своєрідним віковим показником реалізованості. Існує позиція визначення психологічного віку через три основні складові:

• вік розумовий (інтелектуальний показник);

• вік соціальний (показник соціальної зрілості, адаптації до навколишнього середовища);

• вік емоційний (показник зрілості особистісної, врівноваженості, довільності емоцій).

Вважають, що відчуття свого внутрішнього віку буде залежати і від власних уявлень, як саме має характеризуватися цей віковий період, який образ певного віку.

Різниця психологічного та інших видів віку – абсолютно поширене явище зі своїми закономірностями. Але вважається, що вік 25 років - точка рівноваги, на якій найбільш часто зустрічається збіг всіх типів віків. Хоча можливі і відхилення.