3Б) Князювання Всеволода в Києві. Усобиці наприкінці XI ст.

Всеволод Ярославич посадив сина Володимира Мономаха в Чернігові, зневаживши переважні права на це місто синів свого старшого брата Святослава — Романа, Давида, Олега та Ярослава, що стало однією з причин гострого спалаху кривавої війни в Південній Русі наприкінці XI ст. Всеволод виявився слабким великим князем. Його реальна влада поширювалася лише на частину держави: Волинська, Турівська й Муромська землі не підкорялися йому. Всеволодові довелося захищатися від небожів — Святославичів, Давида й Святослава Ігоревичів, а також троюрідних онуків — Рюрика, Володаря й Василька Ростиславичів.

Всеволод був освіченою людиною, знав п'ять іноземних мов, провадив час у бесідах із ученими людьми й читанні книжок. Змолоду не любив воювати й ходити в походи, доручивши цю справу синові Володимиру, щойно тому виповнилося 12 чи 13 років. У часи князювання Всеволода державою правив сімейний дуумвірат, що складався з нього самого й Володимира. Смерть Всеволода 13 квітня 1093 р. круто змінила перебіг політичного життя на Русі. Сталася несподівана подія не лише для сучасників, а й для істориків наших днів, котрі сушать голови, прагнучи розв'язати загадку: чому Володимир Мономах, що й за життя батька був фактичним правителем Русі та мав під своєю рукою найбільшу військову силу, раптом добровільно поступився київським престолом на користь свого брата Святополка? За давніми законами заміщення князівських столів Святополк, який був сином старшого брата Всеволода Ізяслава, мав переважні права на Київ. Гадаємо, що Мономах виявив повагу до тих законів і не бажав розпалювати чвар на Русі. Він ще раз учинив так само 1094 р., віддавши Чернігів Олегові Святославичу, котрий також був старшим від нього в князівському роду. Володимир перебрався до отчини, що дісталася йому в спадок від Всеволода, — висунутого в південний степ Переяслава, де йому відразу довелося зіткнутися з половцями.

Здобувши батьківський Чернігів, Олег Святославич не вгамувався. Разом із братом Давидом він і далі підігрівав усобиці, зазіхаючи на волості інших князів. Здавалося, Русь поринає в безодню удільної роздробленості, бо великий князь київський Святополк виявився неспроможним власними силами приборкати бунтівників. Тому він уклав союз із Мономахом, і 1096 р. вони збройне змусили Святославичів утихомиритися. В 1096-1113 рр. Руссю править дуумвірат Святополк-Володимир. А 1097 р. в Любечі зібрався з'їзд, де було проголошено об'єднання сил проти половецької загрози й закріплено фактичне володіння волостями, що склалося на той час: «Хай кожен володіє отчиною своєю: Святополк — Києвом, Ізяславовою отчиною, Володимир — Всеволодовою, Давид, Олег і Ярослав — Святославовою...»

Проголосивши принцип отчинної власності, Святополк із Мономахом сподівалися, що це сприятиме припиненню князівських усобиць. Але того самого року волинський князь Давид Ігоревич за мовчазного сприяння Святополка київського полонив і осліпив Василька Ростиславича, вимагаючи від свого нещасного бранця віддати Теребовльську волость, закріплену за тим постановою Любецького з'їзду. Цей нелюдський вчинок викликав загальне обурення в суспільстві. Тому Святополкові довелося погодитися з вимогою покарання Давида. Останнього вигнали з Волині, яку, втім, київський князь одразу привласнив. Постанови Любецького та наступних князівських з'їздів — Витичівського 1100 р., на Золотчі 1101 р. й Долобського 1103 р. — виявилися безсилими припинити князівські чвари. Потрібні були дійовіші заходи щодо відновлення єдності Руської землі, особливо в умовах наростаючої від року до року загрози наступу половецького Степу.