4. Політична думка українського відродження (кінця XVIII-поч. XX ст.)

З кінця XVIII ст. українська політична думка розвивалась як на власному ґрунті, тобто на національно-державницьких традиціях Київської Русі, козаччини і гетьманщини, так і під впливом ліберально-конституціоналістських вчень провідників американської і французької революцій. Провісниками національно-політичних ідей цієї доби можна вважати невідомого автора "Історії Русів" та видатного українського письменника, поета і драматурга І.П. Котляревського (1769-1838). "Історія Русів", кінця XVIII ст. - політичний трактат, який справив великий вплив як на українських, так і російських мислителів, письменників (М. Гоголь, М. Костомаров, Т. Шевченко, С. Гребінка, П Куліш, О. Пушкін та ін.).

Невідомий або невідомі нашому сучаснику автори "Історії Русів" - українські патріоти-демократи - виявились справжніми співцями природних, божественних, історичних, моральних прав кожного народу на державну незалежність, прав на боротьбу з гнобителями. Трактат підготовлений з позицій уже відомих з часів Дж. Локка - лібералізму, тобто інтелектуальної і моральної течії, яка передусім визнає політичні і економічні права особистості, її абсолютну цінність.

І.П. Котляревський визначив риси українського характеру (волелюбність, патріотизм, скромність, мужність, наполегливість, відвага, винахідливість та ін.). Із цих рис виводить власну концепцію людини. Він мріє про час, коли проста людина буде "у вольності вік доживати", перестане вважатися "волом", відповідатиме природній призначеності особи - рівної серед рівних членів суспільства. Український козак у поемі "Енеїда" - це не покірний "хохол", що плазує перед можновладцями, а сповнений почуття гідності й духовної незалежності, мужній, життєлюбний патріот, якому не властиві страх, полохливість і самоприниження. Сучасники поета В.В. Капніст, харківський професор Й.Б. Шад, львівський і петербурзький професор П.Д. Лодій, перший ректор Харківського університету І.С. Рижський, відомий український економіст В.Н. Каразін виступили на захист прав людини, відстоювали ідеали свободи совісті, думки, права на освіту і т. ін. Видатним захисником права народу на освіту і рідну мову виступав у цей час І. Могильницький.

Значний внесок у скарбницю вітчизняної політичної думки внесли члени декабристських організацій в Україні (перша чверть XIX ст.) Українці (брати І.І., М.Л., С.І. Муравйови-Апостоли, брати А.І. і П.І. Борисови, С.Г Волконський, К.Ю. Люблінський, І.І. Горбачевський, О.Л. Юшневський та ін.) виявились найактивнішими провідниками, ідеологами й учасниками декабристського руху, метою якого був державний переворот, спрямований проти самодержавства і кріпаччини. Саме у Тульчині й Києві розроблено, обговорено і затверджено (1823р.) стрижневий програмний документ

сторінка 97 » Н А Г О Р У »

декабристів - "Руську правду" П. Пестеля - перший проект новітньої конституційної думки на українських землях, Виходячи з ідей природного права, суспільного договору, поділу влади, демократії та республіканізму, автори "Руської правди" виголосили основні принципи майбутньої конституції.

Вагомий внесок до вітчизняного конституціоналізму, теорії прав людини і громадянина, політичної думки взагалі належить Кирило-Мефодіївському товариству (1845-1847). Революційно-радикальне крило товариства (Г.Л. Андрузький, М.І. Гулак, О.О. Навроцький, І.Я. Посядата ін) керувалось теорією насилля в інтерпретації Т.Г. Шевченка - духовного отця української нації, геніального поета, непримиренного ворога самодержавства, найпалкішого захисника прав і вольностей народу, особливо кріпаків, співця свободи, незалежності й благоденства рідної землі, готового "вигострити сокиру" для розбудження "хиреної волі" і повалення царизму.

У другій половині XIX ст. на арені політичної думки України з'явилося кілька видатних особистостей - В.Б. Антонович, О.Я. Косинський, Т.Р. Рильський (батько М.Т.Рильського) та ін. Майже всі названі мислителі середини і другої половини XIX ст. входили до осередків української ліберально-демократичної інтелігенції - громад, які відіграли вирішальну роль у подальшій еволюції національно-політичної думки взагалі та українського коституціоналізму, вітчизняних вчень про права і свободи людини зокрема.

З початку XX ст. до повалення самодержавства ідеї українського конституціоналізму, пріоритету прав людини і громадянина, національного самовизначення України розвивались у політичних програмах і платформах Революційної української партії (лідери Д. Антонович, М. Русов, А. Жук, Б. Мартос та ін.), Української соціал-демократичної робітничої партії (лідери В. Винниченко, С. Петлюра та ін.), Українського наукового товариства (лідер М.Грушевський та ін.), а також численних партій, об'єднань, організацій, студентських громад, "Просвіт", українських клубів, груп, братств тощо. (Докладніше див.: Політологічний словник: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів - К., 1997 - С. 52-54, 89-90; Політологія / За ред. О.І. Семківа. - 2-ге вид. - Львів. 1994. - С. 103-137 та ін.)